24 квітня 2025 року
м. Київ
cправа № 906/145/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Ємця А.А.,
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
позивача - фізичної особи - підприємця Долговської Вікторії Анатоліївни - Довгалюк Р.О., адвокат (ордер від 03.01.2024),
відповідача - акціонерного товариства «Житомиробленерго» - Приведьон В.М., адвокат (ордер від 11.12.2024),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційні скарги фізичної особи - підприємця Долговської Вікторії Анатоліївни
на рішення господарського суду Житомирської області від 17.12.2024 (суддя Соловей Л.А.),
постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 (головуючий суддя: Петухов М.Г., судді Олексюк Г.Є., Філіпова Т.Л.)
та додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.03.2025 (головуючий суддя: Петухов М.Г., судді Олексюк Г.Є., Філіпова Т.Л.)
у справі № 906/145/24
за позовом фізичної особи - підприємця Долговської Вікторії Анатоліївни (далі - Підприємець)
до акціонерного товариства «Житомиробленерго» (далі - Товариство)
про визнання недійсним та скасування рішення.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
Підприємець звернулася до суду з позовом до Товариства, в якому просила визнати недійсним та скасувати рішення Товариства, яке оформлене протоколом засідання комісії з розгляду актів про порушення Правил роздрібного ринку електричної енергії (далі - ПРРЕЕ) від 27.12.2023 № 8/12-23, прийнятого на підставі акта про порушення від 23.11.2023 № 03284-23, у тому числі, на підставі якого застосовано до Підприємця оперативно-господарську санкцію у вигляді нарахування вартості необлікованої електричної енергії внаслідок порушення ПРРЕЕ, в обсязі 14 908 кВт.год електроенергії, вартістю 108 411,48 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на те, що рішення комісії Коростенського РЕМ Товариства, оформлене протоколом від 27.12.2023 № 8/12-232 засідання комісії з розгляду актів про порушення ПРРЕЕ, є неправомірним, оскільки суть виявлених порушень не передбачає здійснення донарахування (перерахунок) обсягів електричної енергії. Крім того, за доводами позивача, відповідачем невірно обраховано вартість необлікованої електричної енергії.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням господарського суду Житомирської області від 17.12.2024 у справі № 906/145/24, яке залишено без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2025, у задоволенні позову відмовлено.
Судові рішення попередніх інстанцій обґрунтовані, зокрема з посиланням на те, що відповідач при проведенні технічної перевірки 23.11.2023 та при складанні акта про порушення, а також при визначенні обсягу та вартості необлікованої електричної енергії діяв з дотриманням вимог Закону України «Про ринок електричної енергії» та ПРРЕЕ.
Додатковою постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.03.2025 зі справи заяву представника Товариства про стягнення судових витрат задоволено частково: стягнуто з Підприємця на користь Товариства 7 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. У решті в задоволенні заяви відмовлено.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі на судові рішення попередніх інстанцій по суті спору Підприємець, з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати судові рішення попередніх інстанцій, які ухвалені по суті спору, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
У касаційній скарзі на додаткову постанову суду апеляційної інстанції Підприємець просить Суд скасувати додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.03.2025 у справі, у задоволенні заяви представника Товариства про стягнення судових витрат відмовити.
Також у касаційних скаргах скаржник просить Суд стягнути з Товариства на користь Підприємця понесені судові витрати, у тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційні скарги
В обґрунтування доводів касаційної скарги на судові рішення попередніх інстанцій, які ухвалені по суті спору, скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи № 906/585/17 та від 01.11.2019 зі справи № 922/2992/18.
В обґрунтування доводів касаційної скарги на додаткову постанову суду апеляційної інстанції, скаржник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду, який викладений у постанові від 14.01.2019 зі справи № 927/26/18 про застосування норм права при здійсненні розподілу витрат на професійну правничу допомогу.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу на судові рішення попередніх інстанцій по суті спору Товариство просило Суд залишити судові рішення попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, з посиланням, зокрема на законність та обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій.
Також Товариством у відзиві на касаційну скаргу на судові рішення попередніх інстанцій по суті спору наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат у розмірі 10 000,00 грн та зроблено заяву в порядку частини восьмої статті 129 ГПК України про подання доказів понесених судових витрат у суді касаційної інстанції протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
У відзиві на касаційну скаргу на додаткову постанову суду апеляційної інстанції Товариство просило Суд залишити додаткову постанову без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, з посиланням, зокрема на ухвалення додаткової постанови з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Суду від 19.03.2025 зі справи, зокрема задоволено заяву Підприємця про участь у судових засіданнях по справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою від 21.04.2025 зі справи, зокрема задоволено заяву Товариства про участь у судових засіданнях по справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
На підставі заяви-приєднання від 14.08.2020 Підприємець приєдналася до умов договору споживача про розподіл електричної енергії з переліком ЕІС-кодів, серед яких значиться об'єкт по вул. Центральна, 23, с. Грозине, Коростенський район, Житомирська область.
Відповідно до пункту 1.1 Типового договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії договір споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови розподілу (передачі) електричної енергії споживачам як послуги Оператора системи. Цей договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом приєднання споживача до умов цього договору згідно із заявою-приєднання, що є додатком 1 до цього договору.
Згідно з актом про пломбування від 17.03.2023 № 325134-22 (електричний лічильник № 9549813 за адресою: вул. Центральна, 23, с. Грозине, Коростенський район, Житомирська область) позивач прийняла на відповідальне зберігання пломбу АТ ШОЕ 75807010, встановлену на ввідний АВ-023 та зобов'язалася нести повну відповідальність щодо неї. Акт від 17.03.2023 про пломбування засобів обліку підписано позивачем без зауважень.
При перевірці електроустановки за адресою: вул. Центральна, 23 в с. Грозине Коростенського району Житомирської області 23.11.2023 представниками Товариства виявлено факт порушення Підприємцем підпункту 7 пункту 8.4.2 «Правил роздрібного ринку електричної енергії» шляхом самовільного підключення струмоприймачів та електропроводки до електромережі, що не є власністю оператора системи з порушенням схеми обліку. Поза розрахунковим приладом обліку. Самовільне підключення здійснено на ділянці від межі розподілу до лічильника, монтуванням точки за Р/Ш 0,23кв. Споживач підписала вказаний акт без зауважень, про що зазначено в акті про порушення.
Відповідно до протоколу від 27.12.2023 № 8/12-23 в присутності представника позивача комісія з розгляду актів про порушення ПРРЕЕ вирішила визнати акт про порушення ПРРЕЕ від 23.11.2023 № 03284-23 правомірним, а Підприємця - причетною до порушення ПРРЕЕ та провести нарахування у відповідності до вимог пункту 8.4.12, виходячи із сили струму навантаження електроустановки при підключенні всіх наявних на об'єкті споживача струмоприймачів на максимальну потужність, за період від дати останнього акта про пломбування та технічної перевірки вузла обліку електричної енергії до дня виявлення порушення. Режим роботи 12 годин 7 днів на тиждень. Сума вартості спожитої необлікованої електричної енергії, яка нарахована позивачу внаслідок порушення ПРРЕЕ склала 108 411,48 грн. Підприємець від підпису протоколу відмовилася.
У зв'язку з відмовою Підприємця від отримання рахунку від 27.12.2023 № 8575 на відшкодування вартості необлікованої електроенергії, Товариство засобами поштового зв'язку направлено позивачу зазначений рахунок, а також претензію від 27.12.2023, копію протоколу від 27.12.2023 № 8/12-23 засідання комісії з розгляду акту про порушення ПРРЕЕ № 03284-23, розрахунок до акта про порушення ПРРЕЕ.
Не погоджуючись із прийнятим Товариством рішенням, Підприємець звернулася з цим позовом до суду.
У розгляді справи судами попередніх інстанцій також встановлено таке.
Акт про порушення ПРРЕЕ від 23.11.2023 № 03284-23 відповідає вимогам, які встановлені ПРРЕЕ і містить фіксацію порушення, передбаченого підпунктом 7 пункту 8.4.2 ПРРЕЕ, а саме: самовільне підключення електроустановок, струмоприймачів або електропроводки до електромережі, що не є власністю оператора системи, з порушенням схеми обліку та схематично зазначено самовільне позаоблікове підключення електроустановки споживача.
Самовільне підключення виконано споживачем приховано. Для виявлення прихованого самовільного підключення та місця підключення до електричної мережі застосовані технічні прилади (штанга ПС 1 М, сигналізатор прихованої проводки Е 121 «Дятел») та візуально.
В акті № 585930 про пломбування та технічну перевірку вузла обліку електричної енергії та в пункті 9 акта про порушення ПРРЕЕ від 23.11.2023 № 03284-23 міститься застереження щодо подальшого розкрадання електричної енергії та необхідність встановити виносний щит КДЄ на фасад магазину, змінити індикатори магнітного впливу.
Відповідно до акта розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін по об'єкту: 62Z6176670114326 нежитлова будівля, магазин-кафе межа розподілу балансової належності електромереж встановлюється на контрактних приєднаннях ввідної КЛ-0,23 до проводів ПЛ-0,4 кВ Л-1 від КТП 3-150 опора № 14. Оператор системи відповідає за технічний стан та експлуатацію елементів електричних мереж до межі розподілу балансової належності. Споживач (позивач) несе відповідальність за технічний стан та експлуатацію елементів електричних мереж після межі розподілу балансової належності, внутрішньої освітлюваної мережі та електрообладнання, за збереження приладу обліку та пломб на ньому (додаток № 6.1 до договору від 14.08.2020 № 08-1212).
Відповідно до договірних відносин сторін в паспорті точки (точок) розподілу (передачі) електричної енергії (додаток № 2 до договору) на вказаний об'єкт дозволена потужність становить 5 кВт, а тип встановленого запобіжника - 25 А.
Також в пункті 3 акта про порушення ПРРЕЕ відображена інформація про комутаційний апарат та автоматичний вимикач/запобіжник на 25А.
На підтвердження ціни купівлі електричної енергії на балансуючому ринку, матеріали справи містять копії: повідомлення про укладання договору про врегулювання небалансів електричної енергії від 02.05.20119; повідомлення про внесення змін до типової форми договору про врегулювання небалансів електричної енергії від 11.07.2019; наказу ДП «НЕК «Укренерго» від 08.07.2019 № 366; договору про врегулювання небалансів електричної енергії, затвердженого наказом ДП «НЕК «Укренерго» від 08.07.2019 № 366; актів з 31.03.2023 по 30.11.2023; рахунків-фактури з 16.03.2023 по 15.11.2023, платіжних інструкцій з 20.03.2023 по 07.12.2023.
Крім того, відповідачем долучено до матеріалів справи службові записки щодо визначення вартості необлікованої електроенергії за період березень-листопад 2023 року.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним та скасування рішення Товариства, яке оформлене протоколом засідання комісії з розгляду актів про порушення ПРРЕЕ від 27.12.2023 № 8/12-23.
В обґрунтування доводів касаційної скарги на судові рішення попередніх інстанцій, які ухвалені по суті спору, скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи № 906/585/17 та від 01.11.2019 зі справи № 922/2992/18.
Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає таке.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Суд зауважує, що ГПК України та інші законодавчі акти не містять визначення поняття «подібні правовідносини», а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів слід звертатися до правових висновків, що викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду.
З метою визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
У постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття «подібні правовідносини», що полягає в тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, щодо якого вони вступають у правовідносини, у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні ознаки з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність ознак слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема, пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин та їх оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними, й надалі порівнювати права та обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) та за потреби, зумовленої цим регулюванням, - визначити суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо. Обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
Сама по собі різниця судових рішень не свідчить про безумовне підтвердження незастосування правового висновку.
Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.
Верховний Суд виходить також з того, що досліджуючи доцільність посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: (1) чи є правовідносини подібними та (2) чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на відповідні законодавчі акти. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних нормативно-правових актів.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).
Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Верховний Суд вважає безпідставними доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновку, який викладений у наведених скаржником постановах Верховного Суду щодо застосування норм права, з огляду на таке.
Так, у наведених скаржником постановах Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи № 906/585/17 та від 01.11.2019 зі справи № 922/2992/18 про скасування оперативно-господарської санкції, Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення про визнання недійсним рішення комісії енергопостачальної компанії з розгляду актів про порушення правил користування електричною енергією, оформлене протоколом про нарахування не облікованої електричної енергії, зокрема виснував, що розрахунок вартості не облікованої електричної енергії, зроблений із застосуванням неправильних вихідних даних, є порушенням Методики визначення обсягу та вартості електричної енергії, що спричиняє незаконність рішення комісії в частині розрахунку обсягу та вартості необлікованої електричної енергії. Розрахунок вартості недорахованої енергії на підставі некоректних вихідних даних є безумовною підставою (навіть єдиною) для визнання рішення енергопостачальника незаконним та недійсним. При цьому, у справі № 906/585/17 судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем під час обрахунку необлікованої електричної енергії невірно визначено кількість днів у періоді, за який має здійснюватися перерахунок, в результаті чого невірно визначено обсяг та вартість необлікованої електричної енергії, а у справі № 922/2992/18 рішення суду апеляційної інстанції обґрунтоване з посиланням на відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів, які свідчили б про втручання товариства в роботу приладів обліку, крадіжку електроенергії або будь-яких інших дій, що призвели до зміни показників приладів обліку, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов висновку про безпідставність застосування до товариства оперативно - господарської санкції.
Водночас у справі № 906/145/24, судові рішення в якій є предметом касаційного перегляду, судами попередніх інстанцій, зокрема встановлено, що відповідач при проведенні технічної перевірки 23.11.2023 та при складанні акта про порушення, а також при визначенні обсягу та вартості необлікованої електричної енергії діяв з дотриманням вимог Закону України «Про ринок електричної енергії» та ПРРЕЕ; акт про порушення ПРРЕЕ від 23.11.2023 № 03284-23 відповідає вимогам, які встановлені ПРРЕЕ і містить фіксацію порушення, передбаченого підпунктом 7 пункту 8.4.2 ПРРЕЕ, а саме: самовільне підключення електроустановок, струмоприймачів або електропроводки до електромережі, що не є власністю оператора системи, з порушенням схеми обліку та схематично зазначено самовільне позаоблікове підключення електроустановки споживача; самовільне підключення виконано споживачем приховано. Для виявлення прихованого самовільного підключення та місця підключення до електричної мережі застосовані технічні прилади (штанга ПС 1 М, сигналізатор прихованої проводки Е 121 «Дятел») та візуально; відповідно до договірних відносин сторін в паспорті точки (точок) розподілу (передачі) електричної енергії (додаток № 2 до договору) на вказаний об'єкт дозволена потужність становить 5 кВт, а тип встановленого запобіжника - 25 А; в пункті 3 акта про порушення ПРРЕЕ відображена інформація про комутаційний апарат та автоматичний вимикач/запобіжник на 25А; відповідач достовірно визначив вихідні параметри самовільного підключення (переріз проводу, силу струму) та правомірно здійснив розрахунок обсягу необлікованої електричної енергії. Суд апеляційної інстанції також відхилив посилання позивача на невірне використання відповідачем мікрометру МК 25-1, оскільки позивачем не підтверджено документально порушення умов його використання, а також з тих підстав, що відповідно до стандартів замір проводиться саме щодо жил кабелю (його струмопровідних елементів), а не всього діаметру кабелю (з ізоляцією).
Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Отже, проаналізувавши постанови Верховного Суду та висновки, на які як на підставу подання касаційної скарги на судові рішення попередніх інстанцій по суті спору відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України послався скаржник, Верховний Суд зазначає, що названі справи суттєво відрізняються за обставинами справи, встановленими судами, за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами.
Наведені у касаційній скарзі доводи за своїм змістом фактично зводяться виключно до незгоди скаржника з наданою судами оцінкою наявних у справі доказів та встановленими обставинами, та спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що, відповідно до норм статті 300 ГПК України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 906/145/24 за касаційною скаргою Підприємця на рішення господарського суду Житомирської області від 17.12.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві Товариства на касаційну скаргу на судові рішення попередніх інстанцій по суті спору у тій частині, в якій вони не суперечать викладеному у цій постанові.
В обґрунтування доводів касаційної скарги на додаткову постанову суду апеляційної інстанції, скаржник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду, який викладений у постанові від 14.01.2019 зі справи № 927/26/18 про застосування норм права при здійсненні розподілу витрат на професійну правничу допомогу.
Так, у постанові Верховного Суду від 14.01.2019 зі справи № 927/26/18 Суд, залишаючи в силі ухвалу суду попередньої інстанції про відмову в задоволенні заяв відповідача та третьої особи про ухвалення додаткової постанови про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, виснував зокрема таке.
Відповідно до пункту 3 частини першої, частини другої статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.
Згідно з вимогами частини першої статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких відповідно до пункту 1 частини другої зазначеної статті належать витрати на професійну правничу допомогу.
За положенням частини першої статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Абзацом першим частини другої статті 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Поряд з цим згідно з вимогами частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Таким чином відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду. При цьому перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, не може бути здійснений.
Верховний Суд у розгляді касаційної скарги Підприємця на додаткову постанову суду апеляційної інстанції зазначає, що 15.12.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 № 2147-VIII.
Суттєвою новелою господарського процесу, серед інших вагомих новел, було запровадження законодавцем такого принципу господарського судочинства як відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).
Очевидним є те, що запроваджений в Україні принцип відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення має універсальний характер.
ГПК України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (статті 1 ГПК України).
Тобто, ГПК України містить норми процесуального права, які, зокрема регулюють повноваження та процесуальну діяльність всіх учасників судового процесу та суду, у тому числі, і в контексті порядку розподілу судових витрат. Іншими словами, ГПК України встановлює умови, етапи та механізм реалізації прав та обов'язків учасниками судового процесу на відшкодування судових витрат сторони, а також передбачає процедуру, строк та порядок розгляду цього питання.
Метою впровадження принципу відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України) відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Отже, право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК України, кореспондується з її обов'язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв'язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів у справі та повідомити про надання відповідних доказів у визначені ГПК України строки; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат з дотриманням вимог частини восьмої статті 129, статті 221 ГПК України.
У додатковій постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 910/9111/17 вказано, що відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється за наявності відповідної заяви (клопотання) сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, а в суді касаційної інстанції - до прийняття постанови у справі.
Згідно зі стало та послідовною позицією Верховного Суду певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже, така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами).
Звернення з такою заявою по своїй суті не є тотожним попередньому визначенню учасником справи суми судових витрат на професійну правничу допомогу, а також заяві про надання доказів понесених судових витрат в порядку приписів частини восьмої статті 129 ГПК України. Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 30.05.2024 зі справи № 910/5316/21.
Водночас у справі № 906/145/24 Товариством у відзиві на апеляційну скаргу (арк. справи 231-240 том ІІ) наведений лише попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат у розмірі 15 000,00 грн з повідомленням про те, що докази за підсумками фактично понесених судових витрат будуть подані протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Обставин подання (звернення до суду із заявою в усній або письмовій формі) відповідачем до прийняття рішення судом апеляційної інстанції заяви про розподіл судових витрат матеріали справи не містять (у тому числі, при прослуховуванні звукозапису судового засідання від 17.02.2025), як і не встановлено у судових рішеннях попередньої інстанції.
Зазначення у відзиві на апеляційну скаргу орієнтовного розміру витрат на правничу допомогу не є підставою для відшкодування понесених витрат, оскільки по своїй суті це заява про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач очікував понести (поніс) у зв'язку із розглядом справи в суді (частина перша статті 124 ГПК України). Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02.04.2025 зі справи 910/7294/22.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29.06.2022 у справі №161/5317/18 зазначила, що потрібно розрізняти наслідки своєчасного неподання заяви про відшкодування судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, та доказів у підтвердження їх розміру, та загальні правила розподілу судових витрат за результатами розгляду справи. Неподання чи незаявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, тобто крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат. Неподання стороною доказів у підтвердження розміру витрат, пов'язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду.
Враховуючи викладене вище, у суду апеляційної інстанції не було визначених законом підстав для часткового задоволення заяви відповідача та ухвалення судового рішення про відшкодування відповідачу витрат на професійну правову допомогу.
Отже, касаційну скаргу на додаткову постанову суду апеляційної інстанції необхідно задовольнити, додаткову постанову від 10.03.2025 скасувати з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні заяви Товариства від 24.02.2025 про стягнення судових витрат.
Верховний Суд відхиляє доводи, викладені у відзиві Товариства на касаційну скаргу на додаткову постанову суду апеляційної інстанції, з огляду на викладене у цій постанові.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Доводи касаційної скарги Підприємця на судові рішення попередніх інстанцій по суті спору не знайшли свого підтвердження. Водночас знайшли своє підтвердження доводи касаційної скарги Підприємця на додаткову постанову суду апеляційної інстанції.
З огляду на викладене, визначених процесуальним законом підстав для скасування/зміни судових рішень попередній інстанцій по суті спору не вбачається. Водночас додаткова постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні заяви Товариства від 24.02.2025 про стягнення судових витрат.
З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції Суд вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства на судові рішення попередніх інстанцій по суті спору необхідно закрити. Додаткову постанову суду апеляційної інстанції слід скасувати з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні заяви Товариства від 24.02.2025 про стягнення судових витрат.
Судові витрати
Судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги на судові рішення попередніх інстанцій по суті спору, у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою закриває.
Водночас Суд зазначає, що у разі оскарження рішення суду в частині відшкодування чи розподілу судових витрат, що не пов'язано з позовними вимогами і не стосується суті спору, сторона не повинна оплачувати за таку скаргу судовий збір, у зв'язку з чим розподіл судових витрат за результатом розгляду такої касаційної скарги не здійснюється.
Керуючись статтями 129, 296, 300, 301, 308, 309, 311, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою фізичної особи - підприємця Долговської Вікторії Анатоліївни на рішення господарського суду Житомирської області від 17.12.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 у справі № 906/145/24 закрити.
2. Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Долговської Вікторії Анатоліївни на додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.03.2025 у справі № 906/145/24 задовольнити.
3. Додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.03.2025 у справі № 906/145/24 скасувати.
4. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви акціонерного товариства «Житомиробленерго» від 24.02.2025 про стягнення судових витрат відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя І. Булгакова
Суддя А. Ємець