79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
21.04.2025 Справа № 914/366/25
За позовною заявою: Фермерського господарства «Рисовський», с.Зубра Пустомитівського району Львівської області
до відповідача: Пустомитівського відділу Державної виконавчої служби, м.Пустомити Львівської області
про стягнення 80000,00 грн моральної шкоди
Суддя Ділай У.І.
Без участі представників сторін
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.02.2025, справу №914/366/25 призначено для розгляду судді У.І.Ділай.
Ухвалою від 18.02.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі. Розгляд справи призначено в порядку письмового провадження без участі представників сторін. Зобов'язано відповідача у строк 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати письмовий відзив (заперечення) на позовну заяву із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення.
07.03.2025 від позивача до суду надійшла заява про долучення доказів.
Про розгляд справи відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи, ухвалу від 18.02.2025 в електронному вигляді було надіслано відповідачам в його електронний кабінет Електронного суду 19.02.2025.
Станом на 18.04.2025 від відповідача до суду відзив не надходив.
Відповідач протягом розгляду справи не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.
Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.
Відповідно до ст.248 Господарського процесуального кодексу України - суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Строк вирішення спору завершився 19.04.2025. Відтак, в суду відсутні підстави для подальшого відкладення розгляду справи поза межами строку, встановленого для вирішення спору у спрощеному позовному провадженні.
У зв'язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку ч. 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України - за наявними у ній матеріалами.
В процесі розгляду матеріалів справи суд
встановив:
Рішенням Арбітражного суду Львівської області від 13.10.1994 зобов'язано Зубрянську сільську раду (Головне управління Держгеокадастру у Львівській області) до 13.11.1994 виділити Фермерському господарству «Рисовський» 4га землі із ділянки 17га, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас з заготівельного господарства «Львівське».
На виконання вказаного рішення 13.10.1994 видано наказ. Дублікат вказаного наказу видано Господарським судом Львівської області відповідно до ухвали суду від 17.12.2010.
Як зазначив позивач, скористатися своїм гарантованим правом на землю ФГ «Рисовський» не змогло, оскільки Головне управління Держгеокадастру у Львівській області протягом тривалого часу відмовляється виконати наказ суду і вимоги державного виконавця щодо виконання наказу суду №5/79 від 13.10.1994, а саме видати документ про право постійного користування і провести державну реєстрацію відведеної земельної ділянки в натурі по проекту землеустрою та видати витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.
Ухвалою суду від 20.09.2011 у справі №5/79 постанову ВДВС Пустомитівського районного управління юстиції Львівської області від 14.04.2011 про закінчення виконавчого провадження визнано незаконною, а відповідні дії державного виконавця неправомірними.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.04.2013 у справі № 5/79 замінено боржника у виконавчому провадженні - Пустомитівську районну державну адміністрацію її правонаступником - Головним управлінням Держземагенства у Львівській області.
Ухвалою від 26.03.2014 постанову державного виконавця від 05.12.2013 про закінчення виконавчого провадження у справі № 5/79 визнано недійсною.
Ухвалою від 23.09.2015 бездіяльність відділу примусового виконання управління державної виконавчої служби Головного територіального управління у Львівській області визнано незаконною та зобов'язано вчинити всі необхідні дії щодо примусового виконання дублікату наказу від 13.10.1994 у справі № 5/79.
Ухвалою від 14.04.2016 бездіяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління у Львівській області визнано протиправною, незаконною та зобов'язано вчинити дії щодо примусового виконання дублікату наказу від 13.10.1994 у справі № 5/79.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.08.2016 у справі № 5/79 боржника Головне управління Держземагенства у Львівській області замінено на його правонаступника Головне управління Держгеокадастру у Львівській області у виконавчому провадженні щодо примусового виконання наказу суд від 13.10.1994 у справі № 5/79.
Ухвалою від 31.12.2020 боржника - Головне управління Держгеокадастру у Львівській області замінено на його правонаступника Солонківську сільську раду Пустомитівського району Львівської області у виконавчому провадженні з примусового виконання наказу Господарського суду Львівської області у справі № 5/79 від 13.10.1994.
Ухвалою від 01.06.2022 визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) та зобов'язано вчинити дії щодо примусового виконання дублікату наказу від 13.10.1994 у справі № 5/79.
Як зазначає позивач примусове виконання наказу від 13.10.1994 у справі № 5/79 Пустомитівським РВДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) не вчинено, виконавче провадження у справі не завершено.
По заяві І.Г. Рисовського Європейський суд з прав людини по заяві №29979/04 від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» в зв'язку з невиконанням наказу Господарського суду Львівської області №5/79 від 13.10.1994 констатував порушення статті 6 пункту 1, статті 13 Протоколу Першого статті 1 Європейської Конвенції про права людини.
У лютому 2023 року Фермерське господарство "Рисовський" звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (відповідач-1), Пустомитівського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (відповідача-2) та Головного управління державної казначейської служби України у Львівській області (відповідача-3) про стягнення 2 733 600,00 грн моральної шкоди. Рішенням Господарського суду Львівської області від 22.01.2024 у справі №914/587/23 позов ФГ «Рисовський» задоволено частково, стягнуто з відповідача-1 на користь позивача 109 433,34 грн моральної шкоди, з відповідача-2 на користь позивача 160 158,81 грн моральної шкоди. Відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 1 366 800,00 грн (за період з 1995 по 2022 роки), яка завдана фізичній особі ОСОБА_1 , як одноосібному власнику ФГ «Рисовський» від втручання в особисті немайнові права за статтею 1 Протоколу 1 Конвенції, оскільки позовні вимоги в цій частині підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Відмовлено в іншій частині позовних вимог про стягнення з відповідачів на користь позивача 1 097 207,85 грн моральної шкоди завданої ФГ «Рисовський», у зв'язку з безпідставністю.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 19.06.2024 у справі №914/587/23 рішення Господарського суду Львівської області від 22.01.2024 змінено частково, шляхом викладення пунктів 2, 3 резолютивної частини рішення в наступній редакції: "п. 2. Стягнути з Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь фермерського господарства Рисовський 160007,53 грн моральної шкоди. п. 3. Стягнути з Пустомитівського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь фермерського господарства Рисовський 109584,62 грн моральної шкоди."
Доповнено рішення Господарського суду Львівської області від 22.01.2024 у справі № 914/587/23 новим пунктом: "У задоволенні вимог Фермерського господарства "Рисовський" до Головного управління державної казначейської служби України у Львівській області про стягнення моральної шкоди відмовити".
Постановою Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.12.2024 у справі № 914/587/23 рішення Господарського суду Львівської області від 22.01.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.06.2024 у справі №914/587/23 залишено без змін.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.07.2024 у справі №914/116/24 позовні вимоги ФГ «Рисовський» задоволено повністю. Стягнуто з Пустомитівського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь фермерського господарства «Рисовський» 224 000,00 грн моральної шкоди за період з 01.01.2022 по 01.05.2024. Вказане рішення залишено без змін, відповідно до постанови Західного апеляційного господарського суду від 13.11.2024.
Спір виник внаслідок того, що відповідач не виконує свої зобов'язання щодо виконання наказу від 13.10.1994 у справі № 5/79. Відтак, ФГ «Рисовський» подало позов до Господарського суду Львівської області про стягнення з відповідача 80000,00грн моральної шкоди за період з 01.05.2024 по 01.03.2025.
Відповідач відзиву на позов не подав.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Згідно з статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади органів місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з частиною 1-4 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
З аналізу положень статей 11, 23 Цивільного кодексу України слідує, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Статтями 1173, 1174 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 Цивільного кодексу України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Приписами частин 1, 2 статті 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Згідно з п. п. 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Як встановлено судом у зв'язку із невиконанням наказу від 13.10.1994 у справі № 5/79, відповідач завдає позивачу моральну шкоду, яка полягає в глибоких переживаннях в зв'язку з позбавленням реалізації своїх прав та життєвих планів, порушенні нормальних життєвих зв'язків, що вимагають додаткових зусиль для організації свого життя, невиправданих затрачених матеріальних ресурсів, порушення і втручання у право власності, вчинення дій на заниження престижу та довіри до діяльності фермерського господарства та довіри до ділової репутації. Разом з тим, за твердженням позивача, надмірна тривалість невиконання судового рішення, боротьба за свої права на отримання присудженої земельної ділянки виснажує, завдає душевних страждань, викликає почуття безперспективності втрачених зусиль і часу, зневіри.
Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі 1 цієї Конвенції.
За змістом зазначеної статті поряд із негативним зобов'язанням, невиконання Україною якого позивач не оскаржив, держава має позитивні зобов'язання гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих зобов'язань є самостійною підставою відповідальності держави.
Стосовно права, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, такі позитивні обов'язки згідно з практикою ЄСПЛ можуть передбачати певні заходи, необхідні для захисту права власності, а саме: у матеріальному аспекті держава має забезпечити у своїй правовій системі юридичні гарантії реалізації права власності (превентивні обов'язки) та засоби правового захисту, за допомогою яких потерпілий від втручання у це право може його захистити, зокрема, вимагаючи відшкодування збитків за будь-яку втрату (компенсаційні обов'язки) (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2012 року у справі «Котов проти Росії» (Kotov v. Russia), заява № 54522/00, § 113); у процесуальному аспекті, хоча стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює чітких процедурних вимог, існування позитивних обов'язків процесуального характеру відповідно до цього положення визнані ЄСПЛ як у справах, що стосуються державних органів, так і у спорах між приватними особами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Котов проти Росії», § 114).
Оскільки Конвенція покликана захищати права, які є практичними й ефективними, порушення державою будь-якого з конвенційних обов'язків може зумовлювати необхідність присудження за це компенсації. Така компенсація може мати різні форми та встановлюватися, зокрема, залежно від виду порушення (наприклад, вирішення проблеми відповідальності держави за порушення права заявників на доступ до їхнього майна: рішення ЄСПЛ від 29 червня 2004 року щодо суті та від 13 липня 2006 року щодо справедливої сатисфакції у справі «Доган та інші проти Туреччини» (Dogan and Others v. Turkey), заява № 8803-8811/02 й інші; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі «Чірагов та інші проти Вірменії» (Chiragov and Others v. Armenia), заява № 13216/05, § 188-201; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі «Саргсян проти Азербайджану» (Sargsyan v. Azerbaijan), заява № 40167/06, § 152-242).
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).
Засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача.
Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов'язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення ЄСПЛ від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови.
Відповідно до пункту другого статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
За приписами ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
У п. 60 рішення Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 р. справа «Рисовський проти України» вказано, що одноосібний власник товариства може вважати себе потерпілим від втручання в його особисті права за статтею 1 Першого протоколу в результаті дій, спрямованих проти його товариства (див., серед інших джерел, ухвали щодо прийнятності у справах «Анкаркрона проти Швеції» (Ankarcrona v. Sweden), заява № 35178/97, заява № 30877/02, від 20 жовтня 2005 року, а також зазначене вище рішення у справі «Гумбатов проти Азербайджану» (Humbatov v. Azerbaijan), п. 21).
Європейський суд з прав людини у справі «Рисовський проти України» констатував порушення статті 6 пункту 1, статті 13 Протоколу Першого статті 1 Європейської конвенції про права людини.
Відтак суд вважає, що висновки про тісний зв'язок між інтересом заявника щодо діяльності фермерського господарства, як фізичної особи та як власника фермерського господарства так само стосуються даної справи.
У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди.
Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (ст. 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену протиправною бездіяльністю виконавців, якщо доведе факт бездіяльності, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди та обґрунтує її розмір. Наведена мотивація господарського суду узгоджується з позицією Верховного Суду у справі № 201/7621/17 від 04.11.2020.
У випадку коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, то суд має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати громадян, що діють на час розгляду справи (правовий висновок Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №468/901/17-ц).
Відповідно до частини 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява N 40450/04, п. 64, від 15.10.2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.06.2022 частково задоволено скаргу ФГ "Рисовський" від 29.10.2021 на дії (бездіяльність) державного виконавця у справі №5/79 та визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), а також зобов'язано вчинити дії щодо примусового виконання дублікату наказу від 13.10.1994 у справі № 5/79. Вказаною ухвалою встановлено, що постановою державного виконавця Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 22.02.2022 прийнято виконавче провадження № 36443777 з примусового виконання наказу від 13.10.1994 у справі № 5/79 про зобов'язання виділити ФГ "Рисовський" 4 га землі із ділянки 17 га землі, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас земель із заготхудобовідгодівельного господарства "Львівське".
Відповідач не спростував доводів позовної заяви, відзиву на позову не подав.
Під час розгляду цієї справи суд звертає увагу на рішення Господарського суду Львівської області від 11.07.2024 у справі №914/116/24, яке залишено без змін відповідно до постанови Західного апеляційного господарського суду від 13.11.2024. За змістом рішення від 11.07.2024 у справі №914/116/24 зазначено таке.
22.06.2022 у Відділ надійшла відповідь відділу поліції № 3 Львівського РУП № 2 ГУНП у Львівській області на запит від 09.05.2022, відповідно до якого встановлено, що повідомлення про вчинення керівником боржника правопорушення передбаченого статтею 382 Кримінального кодексу України від 23.12.2021 зареєстроване в ІТС ІП НП ВП № 3 ЛРУП № 2 ГУНП у Львівській області за № ЄО429 та 18.01.2022 за вих. №613/43/05/01 передано у ПОГ СВГ ЛРУП № 2 ГУНП у Львівській області. Згідно з повідомленням від 13.07.2022 Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області на вимогу від 09.05.2022 встановлено, що неможливо виконати рішення у зв'язку з тим, що Солонківська сільська рада Львівського району Львівської області не має в своєму розпорядженні земель комунальної власності, які могли би бути виділені фермерському господарству.
20.10.2022 скеровано запит у ГУНП у Львівській області та ПОГ СВГ ЛРУП № 2 ГУНП у Львівській області щодо надання інформації про результати розгляду повідомлення про вчинення керівником боржника правопорушення передбаченого статтею 382 Кримінального кодексу України від 23.12.2021.
04.11.2022 у відділ надійшло повідомлення Львівського районного управління поліції №2 відділу поліції №3 Головного управління національної поліції у Львівській області №10389/43/01-22 від 28.10.2022 про скерування запиту державного виконавця від 20.10.2022 для розгляду за належністю до Львівського районного управління поліції №2 Головного управління національної поліції у Львівській області.
16.11.2022 скеровано запит до Львівського РУП № 2 ГУНП у Львівській області щодо надання інформації про результати розгляду повідомлення про вчинення керівником боржника правопорушення передбаченого статтею 382 Кримінального кодексу України від 23.12.2021. Державним виконавцем 17.11.2022 на адресу стягувача та боржника було скеровано листи про необхідність з'явитися у відділ на 02.12.2022 для з'ясування можливості зміни способу та порядку виконання рішення.
Керівник стягувача ФГ «Рисовський» - ОСОБА_1. до Відділу з'явився - 25.01.2023, якого було ознайомлено та доведено до відома про зміст повідомлень Міністерства юстиції України №122261/5.2.1/32-21 від 10.12.2021, №34245/5.2.1/32-22 від 05.05.2022, №34399/5.2.1/32-22 від 06.05.2022 та №102343/5.2.1/32-22 від 03.11.2022. Боржника та стягувача державним виконавцем Відділу в усному порядку було доведено до відома та ознайомлено про альтернативні способи виконання вищезазначеного виконавчого документа (шляхом зміни способу та порядку його виконання).
Від ОСОБА_1. за вх. №25.11-45/3324 від 21.04.2023 надійшла заява щодо вчинення виконавчих дій в ході виконання виконавчого провадження АСВП НОМЕР_1. На дану заяву, державним виконавцем за вих. №17349 від 04.05.2023 надано відповідь, а також скеровано вимогу Солонківській сільській раді Львівського району Львівської області №16964 від 26.04.2023 про надання підтвердження виконання вищевказаного виконавчого документа та також щодо надання пояснень, щодо тривалого невиконання вищезазначеного виконавчого документа.
Державним виконавцем скеровано вимогу за вих. №22339 від 07.07.2023 з проханням з'явитися сторонам виконавчого провадження о 10:00 год. 27.07.2023 з метою з'ясування можливості зміни способу та порядку виконання Наказу.
Згідно з актом державного виконавця від 27.07.2023 сторони з'явилися та погодилися в двомісячний строк визначитися з можливими способами виконання Наказу №5/79 від 13.10.1994. 31.07.2023 за вх. № 25.11-45/6119 від 31.07.2023 надійшла відповідь від боржника Солонківської сільської ради в якій повідомлено про те, що у чинному законодавстві відсутній правовий механізм, згідно з яким можна було би виконати Наказ, а саме передати фермерському господарству «Рисовський» земельну ділянку комунальної власності Солонківської сільської ради.
29.12.2023 державним виконавцем скеровано сторонам виконавчого провадження вимогу про надання відомостей: чи погоджено сторонами зміни способу виконання виконавчого документа та чи зверталися сторони виконавчого провадження до суду про зміну та спосіб виконання виконавчого документа.
04.01.2023 до Відділу надійшла відповідь Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області №02-14-24/2 від 04.01.2023, якою повідомлено що між сторонами ведуться переговори про можливість зміни способу виконання вищезазначеного наказу, шляхом виплати грошової компенсації замість виділення земельної ділянки. Станом на 04.01.2024 - погодження між сторонами не досягнуто. Також повідомлено, що станом на 04.01.2024 Солонківська сільська рада не зверталась до суду з заявою про зміну способу виконання наказу.
18.12.2023 за вх.. №25.11-45/10031 надійшла заява ФТ «Рисовський» щодо вчинення виконавчих дій з виконання наказу №5/79 Господарського суду Львівської області щодо реєстрації земельних ділянок. 29.12.2023 державним виконавцем скеровано вимогу Солонківській сільській раді щодо надання пояснень з причин невиконання вищенавеного звернення та скеровано вимогу ФГ «Рисовський».
04.01.2024 до Відділу надійшла відповідь Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області №02-14-24/1 від 04.01.2024, якою повідомлено, що неможливо виконати рішення у зв'язку з тим, що у чинному законодавстві відсутній правовий механізм, згідно якого можна було б виконати вищезазначений наказ.
До Відділу 20.03.2024 надійшла відповідь ФГ «Рисовський» за вх. №26.10-42/2320, в якій зазначено, що сторони не досягли згоди щодо альтернативних способів виконання вищезазначеного виконавчого документа.
З огляду на зазначене в рішенні від 11.07.2024 у справі №914/116/24 констатовано, що не проведено усіх виконавчих дій для виконання рішення суду по справі №5/79, що свідчить про неповноту проведеного виконавчого провадження.
Крім того, Господарський суд Львівської області відзначає про надмірну тривалість виконавчого провадження щодо виконання наказу від 13.10.1994 у справі № 5/79.
При цьому суд виходить з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить конституційним гарантіям (статті 3, 19 Конституція України) і безумовно викликає негативні емоції.
Вищенаведені обставини стали підставою для звернення ФГ «Рисовського» до Пустомитівського відділу ДВС Львівського району Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про стягнення 80000,00 грн завданої моральної шкоди за період з 01.05.2024 по 01.03.2025 за невиконання судового рішення та надмірно довге виконавче провадження ВП НОМЕР_1.
Судом встановлено, що в межах справи №914/587/23 з Пустомитівського відділу ДВС Львівського району Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ФГ "Рисовський" стягнуто 109584,62 грн моральної шкоди за період з 15.04.2011 по 20.12.2021.
У межах справи №914/116/24 з Пустомитівського відділу ДВС Львівського району Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ФГ "Рисовський" стягнуто 224000,00грн моральної шкоди за період з 01.01.2022 по 01.05.2024.
Дослідивши ці обставини, суд доходить висновку, що вимоги позивача є правомірними.
Суд зазначає, що наявне триваюче правопорушення. Триваюче правопорушення розуміється як проступок, пов'язаний з тривалим та безперервним невиконанням суб'єктом обов'язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка допустила бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження бездіяльності та, відповідно, порушення закону. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку: усунення стану, за якого об'єктивно існує певний обов'язок у суб'єкта, що вчиняє правопорушення; виконанням обов'язку відповідним суб'єктом. 25 березня 2020 року (позиція ВС у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, зазначена у постанові від 25 березня 2020 у справі №175/3995/17-ц).
Отже, органами виконавчої служби не проведено усіх необхідних дій, щодо виконання наказу №5/79 від 13.10.1994, що свідчить про неповноту проведеного виконавчого провадження; встановлено, що виконавче провадження триває з 13.02.2013 і дотепер.
Надмірна тривалість виконавчого провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації.
Зважаючи на ці обставини, суд дійшов висновку про те, що негативні емоції позивача внаслідок тривалого та умисного не розгляду його звернення перебувають у причинно-наслідковому зв'язку із діями відповідача, а відтак завдали йому моральної шкоди. Таким чином, позивачу була завдана моральна шкода шляхом тривалого невиконання судового рішення відповідачем.
У випадку коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, то суд має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати громадян, що діють на час розгляду справи (правовий висновок Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №468/901/17-ц).
Чинне цивільне законодавство не регламентує методику нарахування розміру моральної шкоди, а тому відповідно до частини 1статті 8 Цивільного кодексу України (аналогія закону) до спірних правовідносин застосовуються положення частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», як до подібних за змістом правовідносин, що виникають при обчисленні моральної шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Відповідно до позовних вимог, позивач просить стягнути моральну шкоду в сумі 80000,00грн за період з 01.05.2024 по 01.03.2025 завдану юридичній особі, згідно з статтею 94 Цивільного кодексу України.
У поданому розрахунку позивач застосовує розмір мінімальної заробітної плати на час розгляду справи, який становить 8000,00 грн відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік".
Позивачем у справі є юридична особа - Фермерське господарство «Рисовський», відтак суд дійшов висновку про задоволення позову про стягнення 80000,00 грн. моральної шкоди завданої юридичній особі, беручи до уваги в обрахунок розмір мінімальної заробітної плати - 8000,00грн.
На час розгляду цього спору та постановлення судом рішення, доказів закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1 чи вчинення інших дій на реальне та фактичне виконання судового наказу №5/79 від 13.10.1994 відсутні.
Зважаючи на зазначене, суд дійшов висновку про те, що позивачем доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами наявність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 80000,00грн.
Щодо судових витрат слід зазначити таке.
Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Так, згідно пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до пункту 13 частини 2 статті 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
Враховуючи, що предметом даного спору є стягнення моральної шкоди, завданої позивачу бездіяльністю органу державної влади, в межах наданих повноважень, відтак, за такий позов судовий збір не справляється.
Керуючись статтями 4, 7, 8, 73, 76-79, 129, 233, 236, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задоволити.
2. Стягнути з Пустомитівського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (81100, Львівська область, Львівський район, місто Пустомити, вулиця І. Кандиби, 3, ідентифікаціний код 34986930) на користь фермерського господарства "Рисовський" (81135, Львівська область, Пустомитівський район, село Зубра, ідентифікаційний код 19324981) 80000,00 грн моральної шкоди.
3.Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.ст. 241, 256, 257 ГПК України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Повне рішення складено 28.04.2025.
Суддя Уляна ДІЛАЙ