вул. В'ячеслава Чорновола, 29/32, м. Кропивницький, 25006,
тел. (0522) 30-10-22, 30-10-23, код ЄДРПОУ 03499951,
e-mail: inbox@kr.arbitr.gov.ua, web: http://kr.arbitr.gov.ua
23 квітня 2025 рокуСправа № 912/170/23(912/528/25)
Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Кабакової В.Г., за участі секретаря судового засідання Лупенко А.І., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу №912/170/23(912/528/25)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Біонік Агро", вул. Незалежності України, буд. 17, смт. Олександрівка, Кропивницький район, Кіровоградська область, 27300
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Фортуна 2021", вул. Незалежності України, буд. 44, смт Олександрівка(з), Кропивницький район, Кіровоградська область, 27300
про розірвання договору
у справі №912/170/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Біонік Агро", вул. Незалежності України, буд. 17, смт. Олександрівка, Кропивницький район, Кіровоградська область, 27300, і.к. 40268969
Представники
від позивача - ліквідатор ТОВ "Біонік Агро", арбітражний керуючий Сольський В.С.,
від відповідача - участі не брали.
У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.
Постановою від 29.06.2023 суд визнав ТОВ "Біонік Агро" банкрутом. Відкрив ліквідаційну процедуру у справі строком на 12 місяців, до 29.06.2024. Ліквідатором банкрута призначив арбітражного керуючого Сольського В.С. Зобов'язав ліквідатора, арбітражного керуючого Сольського В.С. за результатами проведеної роботи у строк до 29.06.2024 надати до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс у відповідності до вимог статті 65 Кодексу України з процедур банкрутства. Затвердив звіт про нарахування грошової винагороди та витрат розпорядника майна, арбітражного керуючого Сольського В.С. в сумі 66 760,65 грн грошової винагороди.
30.06.2023 (номер публікації: 70912, дата публікації на сайті: 30.06.2023 15:51) на офіційному вебпорталі Судової влади України офіційно оприлюднене повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури ТОВ "Біонік Агро".
Ухвалою від 16.01.2025 суд задовольнив клопотання від 27.12.2024 ліквідатора, арбітражного керуючого Сольського В.С. та продовжив строк ліквідаційної процедури банкрута до 29.03.2025.
До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Біонік Агро" (далі - ТОВ "Біонік Агро", позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Фортуна 2021" (далі - ТОВ "Агро Фортуна 2021", відповідач) з вимогами розірвати укладений 01.08.2022 договір суборенди земельної ділянки з кадастровим номером: 0722183200:05:003:0572, зареєстрованої у Реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 1487612707221.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що суборендар не виконує умови договору щодо своєчасної та повної сплати орендної плати.
Ухвалою від 04.03.2025 суд залишив без руху позовну заяву та постановив усунути, встановлені при поданні позовної заяви, недоліки в строк не більше десяти днів, а саме надати суду: докази сплати судового збору у встановленому порядку в розмірі 3028,00 грн.
06.03.2025 через систему "Електронний суд" ліквідатор арбітражний керуючий Сольський В.С. подав заяву про усунення недоліків з відповідними доказами.
Ухвалою від 10.03.2025 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 912/170/23 за правилами спрощеного позовного провадження, призначив судовий розгляд на 10.04.2025 о 12:00 год та встановив сторонам строки для подання заяв по суті справи.
10.04.2025 суд розпочав розгляд справи по суті та оголосив перерву в судовому засіданні до 23.04.2025 о 15:00 год.
У судовому засіданні 23.04.2025 позивач підтримав позовні вимоги.
Відповідач своїм процесуальним правом на участь в засіданні суду не скористався, уповноважених представників не направив. Про дату, час і місце розгляду спору повідомлений належним чином до електронного кабінету та за адресою його місцезнаходження згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Незалежності України, буд. 44, смт Олександрівка(з), Кропивницький район, Кіровоградська область, 27300, про що свідчать поштові повідомлення, що містяться в матеріалах справи.
Відзив на позов відповідач суду не подав.
За ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 1 ст. 3 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
У абз. 1-4 ч. 2 ст. 7 КУзПБ передбачено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник.
Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
З огляду на викладене, господарський суд розглядає справу №912/170/23(912/528/25) у судовому засіданні 23.04.2025 за відсутності представника відповідача.
В судовому засіданні 23.04.2025 суд дослідив докази у справі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини.
01.08.2022 ТОВ "Біонік Агро" (Орендар) та ТОВ "Агро Фортуна 2021" (Суборендар) уклали Договір суборенди землі (а.с. 14), за умовами якого:
- в суборенду передається земельна ділянка загальною площею 0,6944 га, у тому числі: рілля 0,6944 га (п. 2),
- кадастровий номер земельної ділянки 0722183200:05:003:0572 (п. 3),
- Договір укладено на 7 років (п. 9),
- суборендна плата вноситься суборендарем у грошові формі та розмірі: 514,43 грн за кожен рік користування земельною ділянкою (п. 10),
- суборендна плата вноситься в такі строки до 31 грудня поточного року (п. 12),
- дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу із сторін внаслідок невиконання другою обов'язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження суборендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом (п. 38).
Договір підписано сторонами та скріплено печатками.
Земельна ділянка з кадастровим номером - 0722183200:05:003:0572 перебуває в оренді ТОВ "Біонік Агро" за Договором оренди землі від 01.09.2020 укладеним з орендодавцем ОСОБА_1 (а.с. 12-13).
Відповідні відомості внесено до Реєстру речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 1487612707221.
ТОВ "Агро Фортуна 2021" за 2022, 2023 роки не сплачено суборендну плату ТОВ "Біонік Агро", що і стало підставою для звернення до суду з позовом за статтею 32 Закону України "Про оренду землі".
Розглядаючи спір по суті, суд враховує таке.
Предметом розгляду у цій справі, є вимоги Орендаря до Суборендаря про розірвання договору суборенди землі, обґрунтовані порушенням відповідачем істотних умов договору, а саме несплатою суборендної плати протягом тривалого часу.
Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату (пункт "в" частини 1 ст. 96 ЗК України).
За нормами Закону України "Про оренду землі":
- оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (ст. 1),
- договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13),
- орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом). Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду (ст. 8),
- істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (ч. 1 ст. 15),
- права та обов'язки орендодавця і орендаря, зокрема, право орендодавця вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати (ст. 24, 25),
- на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельною ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України (ст. 32).
Підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати (п. "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України).
В обґрунтування підстав позову позивач зазначає про несплату суборендної плати за 2022, 2023 роки за Договором суборенди від 01.08.2022 земельної ділянки з кадастровим номером - 0722183200:05:003:0572.
17.03.2022 набув чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" № 2120-IX. Цим Законом внесено певні зміни щодо питань оподаткування землі, зокрема до пп. 69.14 п. 69 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ та передбачено випадки, за яких не нараховується та не сплачується плата за землю. Однак, судом не встановлено підстав для віднесення земельної ділянки за кадастровим номером 0722183200:05:003:0572 та користувача ТОВ "Агро Фортуна 2021" до зазначеного у наведених пунктах переліку.
За вказаних обставин, відсутні підстав для звільнення ТОВ "Агро Фортуна 2021" від сплати суборендної плати, а тому невиконання такого обов'язку є порушенням зобов'язання та, відповідно, систематичною несплатою суборендних платежів.
За змістом частини 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Отже, систематична несплата орендної плати (два та більше випадки) є підставою для розірвання договору оренди землі.
Встановлена матеріалами справи несплата суборендної плати свідчить про істотність порушення умов Договору, оскільки внаслідок вказаного позивач позбавився того, на що розраховував при укладенні Договору та що є основним при передачі майна в оренду (суборенду), а саме - гарантоване отримання платежів за використання земельною ділянкою.
Разом з тим, відповідно до частини 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
У ст. 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження Позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Виходячи зі змісту предмета та підстав позову, даний спір щодо права користування земельною ділянкою виник саме із земельних правовідносин, які згідно із ст. 3 ЗК України регулюються Конституцією України, цим кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Способи захисту прав на земельні ділянки передбачено положеннями ст. 152 ЗК України, згідно з частиною 2 якої власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь - яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до положень частини 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Зазначений у частині 3 ст. 152 ЗК України перелік способів захисту у земельних спорах не є вичерпним.
Відповідно до статті 5 ГПК України, який встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (ст. 1 ГПК України) здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Таким чином, процесуальним законом господарському суду надано право здійснювати захист порушених прав і законних інтересів у земельних правовідносинах іншими, ніж передбачено у ст. 152 ЗК України, способами захисту виходячи із їх ефективності.
Отже, у спорах щодо захисту прав на землю у визначенні предмета позову, як способу захисту права та законного інтересу, слід враховувати положення спеціальної норми ст. 152 ЗК України, а також частини 1 та 2 ст. 5 ГПК України.
З аналізу наведених норм частини 2 ст. 5 ГПК України слід дійти висновку, що порушення прав на земельну ділянку чи законного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, хоча й не передбачений законом, але який є ефективним способом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання чи оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Така позиція відповідає усталеній практиці Великої Палати Верховного Суду.
У постанові від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17 (пункти 58, 59) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що приписами, зокрема, ст. 16 ЦК України, не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим, а реалізація такого способу захисту, як зміна або припинення правовідносин, може відбуватися шляхом розірвання договору. На підставі наведеного Велика Палата Верховного Суду вказала, що позивач прагне досягти правової визначеності, тобто прагне підтвердження судом припинення прав.
Так, у п. 152. постанови від 20.11.2024 р. у справі № 918/391/23 Велика Палата Верховного Суду погодилась з доводами Прокурора про те, що саме задоволення позову про розірвання договорів оренди землі та повернення земельних ділянок приведе до забезпечення найкращих інтересів держави та територіальної громади, оскільки Орендар, який тривалий час не сплачував орендну плату як повністю, так і частково, є недобросовісним і недисциплінованим контрагентом, а тому збереження договірних відносин з таким Орендарем не відповідатиме інтересам територіальної громади як власника земельних ділянок, які визначаються доцільністю та ефективністю використання майна, а також не сприятиме досягненню максимального економічного ефекту задля соціально-економічного розвитку територіальної громади.
Розірвання договорів та повернення у власність територіальної громади земельних ділянок у випадку встановлення протиправної поведінки самого Орендаря здійснюється на підставі закону та укладеного з ним договору, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до суспільних інтересів у тому, щоб така передача в оренду землі сприяла досягненню максимального економічного ефекту від оренди об'єктів комунальної власності, оскільки ненадходження до бюджету плати за оренду землі створює перешкоди для утворення та використання фінансових ресурсів, потрібних для забезпечення функцій та повноважень органів місцевого самоврядування. Також задоволення позовних вимог не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право на мирне володіння майном, оскільки таке втручання є прогнозованим наслідком недобросовісних дій самого Орендаря, який свідомо допустив систематичне неналежне виконання договірних зобов'язань у повному обсязі, як-от: двічі не сплачував орендну плату у повному розмірі. Подібні висновки викладені також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 р. у справі № 918/119/21.
Велика Палата Верховного Суду у п. 169 постанови від 20.11.2024 р. у справі № 918/391/23 зазначила, щодо наявності підстав для розірвання договорів оренди землі та перебування спірних земельних ділянок у фактичному користуванні ТОВ, ефективним та правомірним способом захисту порушеного права територіальної громади буде повернення їй спірних ділянок у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому Відповідач отримав їх в оренду. Як і розірвання договорів оренди землі, таке повернення прямо передбачене законом, переслідує легітимну мету і є пропорційним цій меті.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про обрання позивачем не ефективного способу захисту порушеного права, з огляду на таке.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ГПК України).
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (позиція Великої Палати Верховного Суду у постановах від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
У ст. 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов'язань за ст. 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 ст. 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).
Розглядаючи справи зі спорів про розірвання договору оренди з підстав заборгованості з орендної плати, потрібно мати на увазі, що згідно зі статтями 1, 13 Закону України "Про оренду землі" основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі.
Відтак, суд зазначає, що розірвання договору суборенди земельної ділянки не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб повернення земельної ділянки або стягнення заборгованості по суборендній платі, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського судочинства, наведеним у частині 1 ст. 2 ГПК України.
Задоволення позовної вимоги про розірвання договору не призводить до ефективного захисту права позивача, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна (земельної ділянки). У таких випадках позовна вимога про розірвання договору може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь позивача або про повернення майна з володіння відповідача.
Водночас, обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.
Більше того, інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, спрямованою на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів (правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 923/1297/14).
За ч. 1 ст. 59 Кодексу України з процедур банкрутства з дня ухвали господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу, крім укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу у процедурі ліквідації тощо.
Відповідно до ч. 1 ст. 62 КУзПБ до складу ліквідаційної маси банкрута включаються усі види майнових активів (майно та майнові права), які належать йому на праві власності або господарського відання.
Згідно п. 7 ст. 62 КУзПБ майно, щодо якого боржник є користувачем, балансоутримувачем або зберігачем, повертається його власнику відповідно до закону або договору.
Таким чином з 29.06.2023 господарська діяльність ТОВ "Біонік Агро" закінчена, що унеможливлює використання банкрутом спірної орендованої земельної ділянки та надання такої в суборенду.
Розірвання спірної угоди не надає ТОВ "Біонік Агро" права користування земельною ділянкою, оскільки в силу закону господарська діяльність ТОВ "Біонік Агро" закінчена, договір суборенди має бути припинений, а земельна ділянка повернута орендодавцю.
Також, укладений договір суборенди землі містить положення про його припинення шляхом розірвання за взаємною згодою сторін (п. 38.), а також положення про його припинення у разі ліквідації юридичної особи - орендаря (п. 37.).
Матеріалами справи не підтверджено, що спірна земельна ділянка є власністю банкрута чи належить йому на праві повного господарського відання, тому, орендована земельна ділянка не може бути повернута ТОВ "Біонік Агро" в його ліквідаційну масу.
Аналогічна позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 06.07.2021 року у справі №923/278/17 (п. 49.2).
Усвідомлюючи, що подальше утримання орендованих земельних ділянок (як вказано у позові - укладено 80 договорів оренди землі) призведе до збільшення збитків (зокрема, у формі орендної плати орендарям), ліквідатор мав укласти угоди про дострокове розірвання договорів оренди/суборенди земельних ділянок, а не звертатись до суду з позовом про розірвання відповідних договорів, що є неналежним способом захисту.
Спірна земельна ділянка (як і інші ділянки за договорами суборенди банкрута) ніколи не належали ТОВ "Біонік Агро" на праві власності, тобто не є його майном, що підтверджується договором оренди землі та договором суборенди і не заперечується ліквідатором.
Так за ч. 5 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення може відчужуватися, передаватися у заставу (іпотеку) її користувачем без погодження з власником такої земельної ділянки, крім земельних ділянок державної, комунальної власності у випадках, визначених законом.
Однак, за умовами Договору оренди землі від 01.09.2020 (а.с. 12-13) право на оренду земельної ділянки не може бути відчужене орендарем іншим особам, внесено до статутного фонду (капіталу), передано в заставу (п. 20).
Ураховуючи позицію Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі №904/9875/21 (п. 5.39.), суд дійшов висновку, що умовами Договору оренди землі від 01.09.2020 встановлено обмеження прав орендаря щодо відчуження права оренди земельної ділянки.
Метою розірвання договору в процедурі банкрутства має бути наповнення ліквідаційної маси боржника для проведення розрахунків з кредиторами. Однак звертаючись до суду з даним позовом таку мету ліквідатором банкрута (позивачем) не дотримано.
Ураховуючи вищевикладене позовні вимоги про розірвання укладеного 01.08.2022 договору суборенди земельної ділянки є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Відповідно до норм ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. 74, 76-77, 123, 129, 233, 236-241, 250-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Копії рішення направити до електронних кабінетів ліквідатору ТОВ "Біонік Агро" арбітражному керуючому Сольському В.С., відповідачу.
Повне рішення складено 28.04.2025.
Суддя В.Г. Кабакова