ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.04.2025Справа № 910/14817/24
За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС"
до Акціонерного товариства "Страхова компанія "ББС ІНШУРАНС"
про стягнення виплаченого страхового відшкодування у сумі 14390,36 грн.
Суддя Сташків Р.Б.
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
На розгляд Господарського суду міста Києва передано указаний позов Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" (далі - позивач) про стягнення з Акціонерного товариства "Страхова компанія "ББС ІНШУРАНС" (далі - відповідач) заборгованості з відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, оскільки відповідач, як страховик винної в ДТП особи (поліс ЕР №204375197), всупереч вимогам Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не відшкодував позивачу шкоду, завдану страхувальником відповідача внаслідок ДТП, яке сталось 09.12.2021 у м. Чернігові.
Заперечуючи проти вимог позову відповідач зазначає, що позивач звернувся до відповідача із заявою від 29.06.2022 № 5122 про відшкодування в порядку регресу 24128,77 грн, та за результатами розгляду цієї заяви та доданих документів до неї, відповідач прийняв рішення про виплату страхового відшкодування у розмірі 9738,41 грн на користь позивача. Водночас відповідач зазначає, що сума страхового відшкодування 9738,41 грн сплачена ним обґрунтовується тим, що у ремонтній калькуляції №1.003.21.0 від 15.12.2021 диск транспортного засобу Toyota Sequoia, д.н.з. НОМЕР_1 пораховано в заміну на суму 19328,58 грн. Однак, на думку відповідача, позивач не обґрунтував необхідність заміни диску через дрібні подряпини. Відповідач у своєму відзиві заявив про продовження йому строків для надання доказів, оскільки його адвокат звернувся із запитом на ремонтне СТО, яке видало рахунок на оплату на підставі якого було здійснено позивачем розрахунок страхового відшкодування.
У відповіді на відзив позивач вказує, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, слід виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля. В даному випадку, вартість відновлювального ремонту автомобіля «Toyota Sequoia» д.н.з. НОМЕР_1 , згідно рахунку СТО ТОВ «Автомобільна компанія «СІВЕР - АВТО» № НЗ-0042417 від 10.12.2021. Отже, доказом дійсної вартості ремонтних робіт є рахунок СТО, який містить перелік робіт та використаних матеріалів щодо ремонту транспортного засобу, що стосуються саме пошкодженої частини транспортного засобу.
Відповідач зазначає, що 13.01.2025 його адвокат Голяр І.С. отримав відповідь на запит від ТОВ «Автомобільна компанія «Сівер-Авто» в якому зазначено, що рахунок № НЗ-0042417 від 10.12.2021 був сформований майстром-приймальником та переданий клієнту. Проте, в подальшому жодної оплати від клієнта згідно рахунку № НЗ-0042417 від 10.12.2021 не надходило, і, відповідно, жодні послуги по ремонту автомобіля Toyota Sequoia, д.н.з. НОМЕР_1 не надавалися.
Враховуючи ст. 119 ГПК України та той факт, що відповідач попереджав, що ним було здійснено запит для надання додаткових доказів, суд приймає надані відповідачем докази до матеріалів справи.
Також відповідачем було подано докази на підтвердження понесених ним витрат на професійно правничу допомогу.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд
04.11.2021 між позивачем та ОСОБА_1 (далі - страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» № 120486Га1к (далі - Договір страхування) предметом якого були майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом Toyota Sequoia, д.н.з. НОМЕР_1 . Строк дії Договору страхування до 26.11.2025.
Відповідно до умов вказаного Договору страхування позивач взяв на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку сплатити на користь страхувальника страхове відшкодування.
09.12.2021 на пр. Миру, 45 у м. Чернігові сталося ДТП за участю транспортного засобу Mercedes-Benz Vito 108, д.н.з. НОМЕР_2 , яким керував водій ОСОБА_2 , та перед початком і зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить небезпеки іншим учасникам руху, внаслідок чого скоїв зіткнення з автомобліем Toyota Sequoia, д.н.з. НОМЕР_1 , який рухався в попутному напрямку. Водія ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП, який порушив вимоги пункту 10.1 Правил дорожнього руху України, що підтверджується наявною у справі копією постанови Деснянського районного суду міста Чернігова від 21.12.2021 у справі №750/14421/21.
Внаслідок ДТП транспортним засобам було завдано механічних пошкоджень.
Оскільки автомобілю Toyota Sequoia, д.н.з. НОМЕР_1 було завдано шкоди, страхувальник звернувся до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування внаслідок настання страхового випадку та надав рахунок ТОВ «Автомобільна компанія «Сівер-Авто» від 10.12.2021 на суму 30160,97 грн з ПДВ з ремонтною калькуляцією Audatex. На підставі наданої заяви та документів позивачем було розраховано розмір страхового відшкодування, який складає 24128,77 грн та перераховану цю суму на рахунок вигодо набувача за Договором страхування, що підтверджується копією платіжного доручення №861348 від 17.01.2022.
З матеріалів справи вбачається, що автомобіль Mercedes-Benz Vito 108, д.н.з. НОМЕР_2 , яким керував водій ОСОБА_2 на момент ДТП був застрахований у відповідача відповідно до полісу №ЕР/204375197.
Позивач звернувся до відповідача із заявою №5122АРКС від 29.06.2022 про регресні вимоги на суму 24128,77 грн.
У відповідь на вказану заяву відповідачем було сформовано страховий акт №109446/1 від 26.07.2023 та розраховано суму відшкодування у розмірі 9738,41 грн, яку перераховано позивачу, що підтверджується копією платіжної інструкції №27/07/2023 від 27.07.2023.
Оскільки відповідачем було виплачено не усю суму із якою звернувся позивач про виплату страхового відшкодування, останній подав до суду цей позов про стягнення з відповідача 14390,36 грн не виплаченого страхового відшкодування.
Відповідач заперечуючи проти заявлених вимог позову зазначає, що позивачем не надано доказів на підтвердження виконання ремонтних робіт з пошкодженим автомобілем застрахованим позивачем відповідно до наданого рахунку ремонтного СТО.
Разом з тим, в наданій ремонтній калькуляції пораховано заміну диску колісного автомобіля Toyota Sequoia, д.н.з. НОМЕР_1 , вартість якого становить 19328,58 грн.
При цьому, відповідач вказує на те, що позивачем не підтверджено, що диск задній правий було пошкоджено саме внаслідок ДТП. Згідно з фотокартками, що містяться у страховій справі пошкодження на диску являють собою незначні подряпини, які можливо просто відшліфувати, без заміни диска.
За твердженнями відповідача, сума страхового відшкодування 9738,41 грн, сплачена ним обґрунтовується тим, що у ремонтній калькуляції №1.003.21.0 від 15.12.2021 диск автомобіля Toyota Sequoia, д.н.з. НОМЕР_1 пораховано в заміну на суму 19328,58 грн, однак, Страхова компанія «АРКС» не обґрунтувала необхідність заміни диску через дрібні подряпини.
Натомість, відповідач згідно з розрахунком страхового відшкодування включив у суму виплати страхового відшкодування на заміну диску, а його ремонт 19328,58 грн (вартість диску) - 2000 грн (ремонт диску, порахований відповідачем) = 17395,73 грн (сума зниження).
Адвокат відповідача звернувся із запитом №3/2 від 30.12.2024 до ТОВ «Автомобільна компанія «Сівер-Авто» щодо надання акту виконаних робіт.
У відповідь на запит ТОВ «Автомобільна компанія «Сівер-Авто» повідомило, що рахунок № НЗ-0042417 від 10.12.2021 був сформований майстром-приймальником та переданий клієнту. Проте, в подальшому жодної оплати від клієнта згідно рахунку № НЗ-0042417 від 10.12.2021 не надходило, і, відповідно, жодні послуги по ремонту автомобіля не надавалися.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Суд зазначає, що нормативно правові акти, які застосовано при ухваленні даного рішення використовуються в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Відповідно до частини 2 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. (стаття 979 ЦК України)
Пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно зі статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
За приписами статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
Вина водія автомобіля Mercedes-Benz Vito 108, д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 встановлена в судовому порядку та підтверджується постановою Деснянського районного суду міста Чернігова від 21.12.2021 у справі №750/14421/21.
Відповідно до частини 6 статті 75 ГПК України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Відповідно до пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
З огляду на викладене вище, виходячи із доказів, які наявні в матеріалах справи, судом встановлено, що до позивача перейшло право вимоги до страховика винної особи (відповідача) за полісом № ЕР/204375197 в межах виплаченої позивачем суми та з вирахуванням франшизи.
В наявному у справі акті огляду транспортного засобу від 10.12.2021 в переліку ушкоджень отриманих застрахованим автомобілем в пункті 5 вказано: диск колісний задній правий - подряпини.
У наданій ремонтній калькуляції №1.003.21.0 від 15.12.2021 вказано про необхідність заміни диску вартістю 19328,58 гн.
Натомість, матеріали справи не містять доказів необхідності заміни диску, який згідно акту огляду мав подряпини, а також відсутні докази такої заміни.
З наданих відповідачем з відзивом на позов фотографій заднього правого колеса та диску застрахованого автомобіля (зроблені 10.12.2021) не вбачається пошкодження диску цього колеса, які б свідчили про необхідність його заміни.
При цьому, суд зазначає про обґрунтованість здійснених відповідачем нарахувань, викладених у відзиві, які в свою чергу не спростовані позивачем.
Перевіривши надані відповідачем нарахування, суд зазначає про їх обґрунтованість, а тому з огляду на здійснення відповідачем частково оплати вимоги позивача заявлені у цьому позові не підлягають задоволенню.
Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до вимог ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Як зазначено у ч.2 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Проте позивачем, у супереч вимогам статей 13, 74 ГПК України, належними засобами доказування не спростовано тверджень відповідача та не доведено суду своїх позовних вимог, що необхідною була заміна диска на суму 19328,58 грн та, що дійсно було здійснено заміну диску на застрахований автомобіль.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Судові витрати, у які позивачем включено лише витрати по оплаті судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на позивача та йому не відшкодовуються.
Крім того, відповідачем було заявлено про стягнення з позивача понесені витрати відповідача на професійну правничу допомогу у сумі 10800 грн.
На підтвердження понесених відповідачем витрат на правову допомогу до заяви надано копії:
- договору про надання професійної правничої (правової) допомоги №121/0121 від 01.12.2021 укладеного між Адвокатським бюро «Голяр і партнери» (далі - Адвокатське бюро) та відповідачем та Додаткова угода від 18.12.2023 до Договору;
- акт прийому наданої професійної правничої допомоги від 27.02.2025 на суму 10800 грн;
- протокол погодження договірної ціни від 20.12.2024;
- заява про надання правничої допомоги від 19.12.2024;
- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю РН №1317 на ім'я Голяр Ігоря Степановича.
Також з відзивом на позов було долучено ордер АІ №1474367 від 18.12.2023.
З долученого до справи акта прийому наданої правничої допомоги вбачається, що адвокатом було надано відповідачу наступні послуги:
- детальний правовий аналіз позовної заяви, доданих до неї документів і матеріалів страхової справи вартістю 750 грн;
- формування правової позиції замовника, складання та надсилання відзиву вартістю 5250 грн;
- складання та друк клопотання про витребування доказів вартістю 450 грн;
- складання та друк заяви про продовження строків для подання доказів вартістю 450 грн;
- складання, друк та надсилання адвокатського запиту вартістю 750 грн;
- складання та надсилання заяви про доручення доказів та заяви про поновлення строків для подання доказів вартістю 900 грн;
- складання та надсилання заперечень на відповідь на відзив вартістю 1500 грн;
- складання і надсилання заяви про надання доказів судових витрат вартістю 750 грн.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в додатковій постанові від 06.02.2020 у справі № 916/1830/19, підставою оплати наданої правничої допомоги клієнту за умовами договору є фактичне її надання, що має бути підтверджено належними та допустимими доказами, які б підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону наданих послуг, їх справжність, економічну вигоду й ділову мету. Без цього неможливо перевірити факт надання правової допомоги та встановити обґрунтованість і правомірність її оплати.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд приймає до уваги висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 11.11.2021 у справі №910/7820/21, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Судом враховано поведінку усіх учасників справи під час вирішення цього спору.
Позивачем не було подано заперечень щодо заявленої відповідачем суми витрат понесених на професійну правничу допомогу.
Приймаючи до уваги приписи частин 4, 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну предмету спору, те, що спір є малозначним, судові засідання не проводилися, поведінку обох сторін, суд дійшов висновку про необхідність у зменшенні розміру заявленої до стягнення суми понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу до 9000 грн. Решта суми витрат на професійну правничу допомогу відповідачу не відшкодовуються та залишаються за ним.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-242 ГПК України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" (04070, м. Київ, вул. Іллінська, 8; ідентифікаційний код 20474912) на користь Акціонерного товариства "Страхова компанія "ББС ІНШУРАНС" (04050, м. Київ, вул. Білоруська, 3; ідентифікаційний код 20344871) 9000 (дев'ять тисяч) грн витрат понесених на професійну правничу допомогу.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.
Суддя Сташків Р.Б.