ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.04.2025Справа № 910/8931/24
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничні Експрес-Перевезення", м. Миколаїв
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська ватажна локомотивна компанія", м. Київ
про стягнення 714 473,39 грн,
Суддя Морозов С.М.
За участю представників сторін:
від позивача: Калініченко Б.І. (адвокат за ордером серії АІ№1774162 від 18.12.2024 року);
від відповідача: не з'явились.
18.07.2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Залізничні Експрес-Перевезення" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська ватажна локомотивна компанія" (відповідач) суму безпідставно отриманого доходу за використання тепловозу в розмірі 415 387,18 грн, суму компенсації за використане пальне в розмірі 83 259,00 грн, суму 3% річних в розмірі 37 705,84 грн та суми інфляційних витрат в розмірі 178 121,37 грн, у зв'язку з безпідставним отриманням відповідачем доходів від майна, яке належить позивачу.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, матеріали №910/8931/24 передані на розгляд судді Морозову С.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справ за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 01.10.2024.
13.09.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено що відповідачем не підписувався акт про передачу тепловоза. При цьому, як зазначено у відзиві маневрова робота тепловозом проводилась, але замовник ДП «МТП «Южний» відмовляється здійснювати оплату, у зв'язку з чим можна вважати, що кошти, які стягнуті на користь відповідача з ДП «МТП «Южний» за рішенням в справі №916/216/23, є отриманим доходом відповідача лише з 12.05.2023 року. При цьому, як вказує відповідач, про факт володіння тепловозом без достатньої правової підстави відповідач дізнався з 08.05.2024 року, тобто з дати набрання законної сили рішенням в справі №910/97988/23. У відзиві також зазначено, що за період з 01.01.2022 року по 05.07.2024 нарахування фінансових санкцій на вартість дизельного пального, вартість якого визначена звітом від 05.07.2024 року є неправомірним.
23.09.2024 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що відповідач після отримання локомотиву на підставі акту в порушення принципу добросовісності свідомо ухилявся від підписання договору оренди. Позивачем зазначено, що рішенням у справі №916/216/23 підтверджено факт отримання доходу від експлуатації локомотиву і факт перебування локомотиву у володінні відповідача. У відповіді також вказано, що момент тримання відповідачем доходу не так важливий, оскільки норма статті 1214 ЦК України передбачає обов'язок відшкодування всіх доходів не тільки отриманих, а і тих, які особа могла отримати. При цьому, безглуздим є посилання відповідача, що він не знав про володіння без правових підстав, враховуючи, що уникав від підписання договору, користуючись при цьому локомотивом. Позивачем також зазначено, що нарахування 3% річних та інфляційних втрат на вартість пального є правомірним.
01.10.2024 до суду від позивача надійшло клопотання про витребування доказів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2024 задоволено клопотання позивача про витребування доказів у Державного підприємства "Морський торговельний порт "Південний", Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська вантажна локомотивна компанія" та Головного управління Державної податкової служби у місті Києві.
Також в підготовчому засіданні 01.10.2024 задоволено клопотання відповідача про витребування у позивача оригіналу Акту прийому-передачі Тепловоза від 10.12.2021, відмовлено в задоволенні клопотання позивача про витребування доказів у Господарського суду міста Києва та оголошено перерву до 26.11.2024.
25.10.2024 до суду від Головного управління Державної податкової служби у місті Києві надійшов лист про надання інформації на виконання ухвали суду від 01.10.2024 у справі №910/8931/24.
18.11.2024 до суду від Державного підприємства "Морський торговельний порт "Південний" надійшов лист з документами на виконання ухвали суду від 01.10.2024 у справі №910/8931/24.
Ухвалою від 26.11.2024 року підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті на 11.02.2025 року.
11.02.2025 року позивачем подано до суду заяву про зміну предмету позову (збільшення позовних вимог) та клопотання про повернення до підготовчого провадження.
В засіданні 11.02.2025 року судом було відмовлено в задоволенні заяви про зміну предмету позову (збільшення позовних вимог) та клопотання про повернення до підготовчого провадження і оголошено перерву до 15.04.2025 року.
В судовому засіданні 15.04.2025 року в справі було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
10.12.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Залізничні експрес-перевезення» (орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська вантажна локомотивна компанія» (орендар, відповідач) (надалі також - ТОВ «УВКЛ») підписано Акт прийому-передачі тепловозу, відповідно до п. 1 якого сторони підтвердили, що орендодавець передав орендарю, а орендар прийняв у орендодавця в порядку, визначеному в Договорі, маневровий тепловоз серії ЧМЕЗ заводський №3141 (1980 рік випуску) із залишком палива в об'ємі 1650 літрів.
Вказаний Акт прийому-передачі тепловозу від 10.12.2021 року підписаний зі сторони орендодавця генеральним директором Л.В. Семенчуком та зі сторони орендаря Д.В. Бабіковим.
Як зазначено в позові, відповідач, отримавши тепловоз, не підписав Договір оренди тепловоза з локомотивно-складськими бригадами №3141Ю від 10.12.2021, направлений позивачем відповідачу 22.12.2024 року, що встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 06.09.2023 року №910/97998/23, яке залишене без змін Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.05.2024 року.
Так, вказаним рішенням та постановою встановлено, що укладення договору найму потребує письмової форми і не може підтверджуватися показами свідка, а направлений 22.12.2024 позивачем відповідачу проект договору не містить істотних умов, необхідних для укладення найму транспортного засобу з екіпажем, тому такий договір є неукладеним.
Однак, попри те, що договір між сторонами не підписано, а тепловоз відповідачем фактично отримано, в період з 10.12.2021 року по 31.12.2021 року відповідач користувався тепловозом у власній господарській діяльності, зокрема, надаючи послуги Державному підприємству «Морський торговельний порт «Південний» в рамках Договору про надання послуг від 19.10.2021 року №Т/ВРР-2015/21.
В матеріалах справи наявний Договір про надання послуг від 19.10.2021 року №Т/ВРР-2015/21, укладений між ДП «Морський торговельний порт «Южний» (замовник) та ТОВ «Українська вантажна локомотивна компанія» (виконавець), відповідно до умов якого виконавець зобов'язується надавати послуги з виконання маневрової роботи двома локомотивами на залізничних коліях ДП «МТП «Южний» (послуги), а замовник - прийняти та оплатити такі послуги на умовах Договору.
На підставі Акту здавання-приймання наданих послуг №217 від 31.12.2021 року, підписаного між ДП «Морський торговельний порт «Южний» як замовником та ТОВ «Українська вантажна локомотивна компанія» як виконавцем, ТОВ «УВКЛ» надало ДП «МТП «Южний» послуги маневрової роботи локомотивом ЧМЕЗ №3141 на суму 415 387,18 грн.
Так, рішенням Господарського суду Одеської області від 13.04.2023 року у справі №916/216/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська вантажна локомотивна компанія" до Державного підприємства "Морський торговельний порт "Южний" про стягнення заборгованості, встановлено, що ТОВ «УВКЛ» надано ДП «МТП «Южний» послуги (послуги з виконання маневрової роботи маневровим тепловозом серії ЧМЕЗ, заводський №3141) за Договором про надання послуг № Т/ВРР-215/21 від 19 жовтня 2021 року, зокрема, за Актом від 31.12.2021 № 217, на суму 415 387,18 грн.
Позивач, звертаючись до суду з даним позовом зазначає, що у зв'язку з тим, що маневровий тепловоз серії ЧМЕЗ заводський №3141 (1980 рік випуску) із залишком палива в об'ємі 1650 літрів був переданий відповідачу без достатньої правової підстави, тобто без укладеного між сторонами договору, а відповідач в свою чергу користувався тепловозом та отримував дохід від використання, такий дохід має бути стягнутий на користь позивача, в порядку норми ст. 1214 ЦК України, в розмірі 415 387,18 грн, а також має бути стягнута сума компенсації за використане пальне в розмірі 83 259,00 грн, сума 3% річних в розмірі 37 705,84 грн та сума інфляційних витрат в розмірі 178 121,37 грн.
Відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначив, що відповідачем не підписувався акт про передачу тепловоза, при цьому, маневрова робота тепловозом проводилась, але замовник ДП «МТП «Южний» відмовлявся здійснювати оплату, у зв'язку з чим можна вважати, що кошти, які стягнуті на користь відповідача з ДП «МТП «Южний» за рішенням в справі №916/216/23, є отриманим доходом відповідача лише з 12.05.2023 року. При цьому, як вказує відповідач, про факт володіння тепловозом без достатньої правової підстави відповідач дізнався з 08.05.2024 року, тобто з дати набрання законної сили рішенням в справі №910/97988/23. Також відповідач зазначив, що за період з 01.01.2022 року по 05.07.2024 нарахування фінансових санкцій на вартість дизельного пального, вартість якого визначена звітом від 05.07.2024 року є неправомірним.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає зазначити наступне.
Порядок звернення до господарського суду, а також здійснення судового провадження у господарській справі регламентовано відповідними нормами процесуального права - ГПК України.
Відповідно до частини першої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
При цьому відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, з наведеного слідує, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом, до підсудності якого вона віднесена. Особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя.
Згідно з положеннями статті 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.
Визначення відповідача/відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 2 ГПК України одним із принципів господарського судочинства є диспозитивність, суть якого визначена у статті 14 цього Кодексу та полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За змістом частини третьої статті 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Слід зауважити, що правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Як убачається з матеріалів справи, позивач звертаючись із позовом у цій справі у якості предмета позову визначив стягнення з відповідача 415 387,18 грн безпідставно збережених грошових коштів, а також 83 259,00 грн компенсації за використане пальне.
При цьому правовою підставою позову визначено положення статей 1212, 1214 ЦК України, а на обґрунтування вимог зазначено про те, що відповідач без достатньої правової підстави набув та тривалий час утримував належне позивачу майно (тепловоз ЧМЕЗ №3141), тому відповідно до вимог статей 1212, 1214 ЦК України повинен відшкодувати суму грошових коштів, збережених ним у зв'язку з несплатою позивачеві за використання цього майна за період з 10.12.2021 до 31.12.2021, тобто суму витрат які відповідач мав би понести у разі користування спірним майном на законних підставах (орендна плата).
Відтак варто звернути увагу на те, що за змістом частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Приписи глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача такого майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 ЦК України).
Конструкція частини першої статті 1212 ЦК України свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Сутність зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідносин, та передання майна тій потерпілій особі, яка має належний правовий титул на нього (див. постанову Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 910/1531/18).
Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (див. постанови Верховного Суду від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19).
Договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Якщо майно набуте на підставі правочину, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або її не було взагалі. Винятком є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв'язку із зобов'язанням (правочином), але не відповідно до його умов.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.09.2024 у справі № 201/9127/21 зазначила, що, за загальним правилом, кондикція у її класичному розумінні є самостійним позадоговірним зобов'язальним способом захисту права власності або іншого майнового права, спрямованим на повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, тому учаснику цивільних відносин, за чий рахунок відбулося таке неправомірне збагачення.
У пункті 146 вказаної постанови від 25.09.2024 у справі № 201/9127/21 Велика Палата Верховного Суду вказала, що кондикційний позов може поширюватися на речі, визначені як індивідуальними, так і родовими ознаками.
Водночас якщо безпідставним було саме набуття (збереження) відповідного майна, безпідставним є також отримання доходів і плодів від нього (див. пункт 58 постанови Верховного Суду від 29.06.2023 у справі №910/4239/22).
Господарським судом міста Києва встановлено, а саме в справі №910/9798/23, що Договір між позивачем та відповідачем на передачу в оренду відповідачу тепловозу ЧМЕЗ №3141 не підписаний, проте, як вбачається із матеріалів даної справи, цей тепловоз фактично отриманий відповідачем за Актом прийому-передачі тепловозу від 10.12.2021 року, оскільки в подальшому, зазначений тепловоз використовувався відповідачем в своїй господарській діяльності за Договором про надання послуг № Т/ВРР-215/21 від 19 жовтня 2021 року, відповідно до якого відповідач надавав ДП «МТП «Южний» послуги (послуги з виконання маневрової роботи маневровим тепловозом серії ЧМЕЗ, заводський №3141), що в свою чергу встановлено в рішенні Господарського суду Одеської області від 13.04.2023 року у справі №916/216/23.
Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").
Даний принцип безпосередньо пов'язаний з приписами частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачі, відповідачі, треті особи тощо.
Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
В силу імперативних вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 06.09.2023 року у справі №910/9798/23 (залишене без змін Постановою Північного апеляційного господарського суду) та рішенням Господарського суду Одеської області від 13.04.2023 року №916/216/23 мають преюдиціальне значення для даної справи та не підлягають повторному доказуванню при розгляді справи №910/8931/24.
Таким чином, наявними у справі доказами та рішеннями підтверджено, що відповідачем отримано від позивача тепловоз без достатньої правової підстави, використано його в своїй господарській діяльності і не повернуто позивачеві.
При цьому, Верховний Суд звертає увагу на те, що вимога про повернення потерпілому майна, набутого безпідставно згідно зі статями 1212, 1213 ЦК України є основною в кондиційному зобов'язанні, але не вичерпує його змісту, адже поряд з нею існує право потерпілого на відшкодування доходів, отриманих іншою особою від такого майна.
Як убачається зі змісту позовної заяви правовою підставою позову позивачем визначено, зокрема, положення частини першої статті 1214 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Натомість особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи.
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.08.2019 у справі № 182/5130/16-ц зазначено, що за змістом цієї норми поверненню підлягають доходи, що отримані саме особою, яка володіє майном безпідставно.
У пунктах 56-57 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.01.2024 у справі № 910/3943/21(910/9185/19) (предмет позову - відшкодування доходів, одержаних відповідачем від безпідставного користування майном, належним позивачу як власнику), викладено такі висновки щодо права потерпілої особи на відшкодування зобов'язаною особою всіх доходів, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави на підставі положень статті 1214 ЦК України:
"56. За змістом абзацу першого частини першої 1214 ЦК України таке право може бути реалізоване за сукупності таких складових:
1) доходи повертаються саме особою, яка володіє або володіла, майном безпідставно;
2) повертаються доходи, які ця особа одержала або могла одержати від такого майна;
3) повертаються доходи отримані з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.
Розмір доходів, які підлягають стягненню вираховується виходячи з доведеності розміру звичайних доходів, які особа здобула за весь час володіння.
Слід також враховувати, що конструкція абзацу 1 частини першої статті 1214 ЦК України передбачає встановлення часу (строку) неправомірного використання майна, адже встановлює правило, що повертаються доходи отримані з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.
Отже, за загальним правилом умовою виникнення додаткового кондиційного обов'язку з повернення доходів від безпідставно набутого майна є лише недобросовісна поведінка набувача, адже за період, коли останній був упевнений у підставності свого збагачення і не повинен був знати про протилежне, відшкодування кондикційних доходів цією нормою не передбачається.
57. Отримання або можливість отримання набувачем відомостей про неправомірність володіння чужим майном є моментом, з якого на зазначену особу покладаються додаткові обов'язки, зокрема, виникає обов'язок повернути фактично отримані від спірного майна доходи, або доходи, які могли бути отримані за нормальних умов".
Аналогічні за змістом висновки викладено у постанові Верховного Суду від 23.11.2023 року №922/3314/21.
Так, для правильного вирішення спору у цій справі належить дослідити обставини, якими опосередковуються спірні правовідносини, зміст доказів наданих сторонами на підтвердження своїх аргументів, зокрема щодо визначення розміру зобов'язання, передбаченого статтею 1214 ЦК України.
У свою чергу варто звернути увагу на те, що доходами є все те, що виробляється, добувається, одержується з речі або приноситься річчю. При цьому, отримання прибутку і збереження власних коштів за своєю правовою природою є різними поняттями.
Тобто, у статті 1214 ЦК України йдеться про доходи, які безпідставний набувач реально одержав (отримав прибуток з речі), розрахунок яких підтверджується відповідними доказами про їх одержання, а також про доходи які безпідставний набувач міг одержати за звичайних обставин. При розрахунку таких доходів слід виходити із звичайних цін та/або розміру плати, що склалася на ринку аналогічних (максимально подібних) речей у відповідному регіоні.
Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є достатньою підставою для його стягнення, оскільки у виді доходів від безпідставно набутого майна відшкодовуються тільки розмір доходів, які були реально отримані та/або могли бути отримані саме особою, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави за звичайних обставин (мають реальний, передбачуваний та очікуваний характер).
Отже, вимоги про відшкодування доходів від безпідставно набутого майна мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені підрахунками і доказами реальної можливості отримання саме відповідачем відповідних доходів, а не базуватися на гіпотетичній можливості отримання позивачем доходів за користування його майном.
Визначаючи розмір доходів від безпідставно набутого майна, необхідно також враховувати функцію, яку повинно виконувати відповідне відшкодування. Такою функцією передусім є компенсаційна, яка виходить з неприпустимості збагачення потерпілої сторони та визначає своїм завданням відшкодування позивачу дійсних негативних наслідків порушення його прав. Іншими словами відновлення майнового стану позивача за рахунок безпідставного набувача має здійснюватися із розрахунку еквівалентності, співмірності між собою відшкодування та доходів, які безпідставний набувач реально одержав та/або міг одержати.
Отже, у спірних правовідносинах позивач має прямий обов'язок довести: факт зберігання відповідачем майна без достатньої правової підстави у відповідний період; реальну можливість отримання відповідачем відповідних доходів від безпідставно набутого майна; розмір доходу який підлягає відшкодуванню на його користь.
Водночас обов'язком суду є з'ясування фактичних обставин справи, які входять до кола доказування та має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності заздалегідь встановленої сили доказів та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому, ураховуючи взаємозв'язок і вірогідність.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання Договору про надання послуг від №Т/ВРР-2015/21від 19.10.2021 року ТОВ «УВКЛ» надало ДП «МТП «Южний» послуги маневрової роботи локомотивом ЧМЕЗ №3141 на суму 415 387,18 грн на підставі Акту здавання-приймання наданих послуг №217 від 31.12.2021 року.
Означена обставина підтверджена також листом ДП «МТП «Южний» (отриманий судом 18.11.2024 року до матеріалів справи на виконання ухвали сулу від 01.10.2024 року).
Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.04.2023 року у справі №916/216/23 вказану вартість послуг в розмірі 415 387,18 грн стягнуто з ДП «МТП «Южний» на користь ТОВ «УВКЛ».
Таким чином, отриманий відповідачем дохід в розмірі 415 387,18 грн є доведеним.
Крім того, у цій справі варто звернути увагу на те, що добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість (такий висновок сформульовано в пункті 10.28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 909/436/20, від 28.09.2021 у справі № 918/1045/20, від 06.10.2021 у справі № 925/1546/20). Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (такий висновок викладено в постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20, від 09.06.2021 у справі № 911/3039/19, від 08.09.2021 у справі № 910/10444/20).
Отже, принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації своїх прав та передбаченого договором та/або законом виконання своїх зобов'язань.
На переконання суду, положення статті 1214 ЦК України дозволяє ставити потерпілого та особу, яка безпідставно набула або зберегла майно, в рівноцінні умови, оскільки потерпіла особа має право на відновлення своєї майнової сфери. При цьому зобов'язання із безпідставного збагачення є загальною підставою для відновлення майнового стану осіб (відновлення справедливості) в разі відсутності інших підстав для цього, якщо захист прав особи не може бути здійснений на підставі договору, делікту, закону тощо.
Таким чином, з урахуванням викладеного, на підставі статті 1214 ЦК України, позовні вимоги в межах даної справи про відшкодування відповідачем всіх доходів, які він одержав від використання майна без достатньої правової підстави в розмірі 415 387,18 грн є доведеними.
При цьому, тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».
Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (стаття 1213 ЦК України).
У зв'язку з тим, що відповідач отримав маневровий тепловоз серії ЧМЕЗ заводський №3141 (1980 рік випуску) за Актом прийому-передачі тепловозу від 10.12.2021 року із залишками палива в об'ємі 1650 літрів, тому, керуючись нормою статті 1213 ЦК України, позивачем замовлено у ТОВ «Апрайт» звіт про оцінку 1650л. дизельного палива (ДП-3-ЄВРО5-ВО).
Згідно Звіту, складеного оцінювачем ТОВ «Апрайт» Філіним А. 05.07.2024 року вартість 1650 літрів дизельного пального ДП-3-ЄВРО5-ВО (код 2710194300) становить 82 259,00 грн.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем позивачу дизельне паливо в кількості 1650 літрів повернуто в натурі не було.
Таким чином, у зв'язку з тим, що у разі неможливості повернути в натурі безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи, позовні вимоги, з урахуванням викладеного, на підставі статті 1213 ЦК України, про стягнення суми компенсації за використане пальне в розмірі 83 259,00 грн є доведеними.
З огляду на встановлені обставини, вимоги про стягнення з відповідача суми в розмірі 498 646,18 грн (суми доходів, які відповідача одержав від використання майна без достатньої правової підстави в розмірі 415 387,18 грн + суми компенсації за використане пальне в розмірі 83 259,00 грн) підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивач 3% річних в розмірі 31 410,09 грн (нараховані на безпідставно отриманий доход) і в розмірі 6 295,75 грн (нараховані на компенсацію за неповернуте пальне) та інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України в розмірі 148 380,43 грн (нараховані на безпідставно отриманий доход) і в розмірі 29 740,94 грн (нараховані на компенсацію за неповернуте пальне), суд дійшов наступного висновку.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати і три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17, викладала висновки щодо питання застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України в разі порушення позадоговірного зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 цього Кодексу.
Так, Велика Палата Верховного Суду з урахуванням положень статті 536 та частини 2 статті 1214 Цивільного кодексу України зазначила, що термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях: перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу; друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Погодившись із висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 01.06.2016 у справі №910/22034/15, що стаття 625 Цивільного кодексу України поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що в разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
У постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відступлення, зокрема, від висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 02.03.2016 у справі №6-2491цс15, що частина 5 статті 11 Цивільного кодексу України не дає підстав для застосування положень статті 625 цього Кодексу в разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин.
У іншій постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18) Велика Палата Верховного Суду, застосовуючи положення статті 1212 та частини другої статті 625 ЦК України погодилася з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 (провадження № 3-295гс16), про те, що стаття 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань та зазначила, що у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Вказані висновки також узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у справі № 760/6938/16-ц (провадження № 61-14859св20) від 05 квітня 2021 року.
Таким чином, дія статті 625 ЦК України поширюється на усі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України, та, з урахуванням цього, наявність правових підстав для стягнення із відповідача на користь позивача трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
З огляду на вказане позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості з урахування 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими.
Разом з цим, перевіривши розрахунок наданий позивачем до позовної заяви, суд дійшов до висновку проте, що 3% річних та інфляційні втрати за грошове зобов'язання щодо відшкодування безпідставно отриманого доходу від використання теплову має розраховуватись за період з 08.05.2024 року по 05.07.2024 року, з дати набранням рішенням суду №910/9798/23 законної сили.
З огляду на вказане з відповідача на користь позивача підлягає до стягненню 3% річних за грошове зобов'язання щодо відшкодування безпідставно отриманого доходу від використання теплову за період 08.05.2024 по 05.07.2024 в розмірі 2 080,84 грн та інфляційні втрати в розмірі 11 685,67 грн.
При цьому, у зв'язку з тим, що вартість пального визначена станом на момент розгляду справи судом, у відповідності до ч. 2 ст. 1213 ЦК України, неможливим є застосування в даному випадку норми статті 625 ЦК України, оскільки розрахунок вартості майна (ціни пального) фактично проводиться за період (з 01.01.2022 року по 05.07.2024 року) в який визначена позивачем вартість майна (ціна пального) ще не була зафіксована (не підтверджена документально).
Таким чином, 3% річних в розмірі 6 295,75 грн та інфляційні втрати в розмірі 29 740,94 грн, нараховані на компенсацію за неповернуте пальне, задоволенню не підлягають.
Згідно із ч. 2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають частковому задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача суми коштів в розмірі 498 646,18 грн, суми інфляційних втрат в розмірі 11 685,67 грн та суми 3% річних в розмірі 2 008,84 грн.
Судовий збір, у розмірі 7 685,11 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, покладається на відповідача.
Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська вантажна локомотивна компанія" (ідентифікаційний код 41427859, місцезнаходження: 04119, м. Київ, вул. Юрія Ілленка, будинок 83, офіс 801) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничні Експрес-Перевезення" (ідентифікаційний код 420098436, місцезнаходження: 54052, м. Миколаїв, просп. Богоявленський, буд. 321, офіс 415) суму коштів в розмірі 498 646,18 грн (чотириста дев'яносто вісім тисяч шістсот сорок шість гривень 18 копійок), суму інфляційних втрат в розмірі 11 685,67 грн (одинадцять тисяч шістсот вісімдесят п'ять гривень 67 копійок), суму 3% річних в розмірі 2 008,84 грн (дві тисячі вісім гривень 84 копійки) та суму судового збору в розмірі 7 685,11 грн (сім тисяч шістсот вісімдесят п'ять гривень 11 копійок).
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складене 25.04.2025 року.
Суддя С. МОРОЗОВ