ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області
Адреса: вул. Коцюбинського, 2а, м. Ужгород, 88605
e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua
вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
Рішення
17 квітня 2025 р. м. Ужгород Справа №907/142/25
За позовом Керівника Хустської окружної прокуратури Закарпатської області, м. Хуст Закарпатської області в інтересах держави в особі Хустської міської ради, м. Хуст Закарпатської області
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Іріс Вуд», м. Ужгород Закарпатської області
про стягнення 287 171,78 грн заборгованості зі сплати орендної плати;
- розірвання Договору оренди землі від 01.03.2023, укладеного між Хустською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю “Іріс Вуд»;
- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди на земельну ділянку;
- зобов?язання повернути земельну ділянку в комунальну власність за актом приймання - передачі,
Суддя господарського суду - Пригара Л.І.
Секретар судового засідання - Мацнєва О.В.
представники:
Прокуратури - без виклику
Позивача - без виклику
Відповідача - без виклику
Керівник Хустської окружної прокуратури Закарпатської області, м. Хуст Закарпатської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Хустської міської ради, м. Хуст Закарпатської області до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Іріс Вуд», м. Ужгород Закарпатської області про стягнення 287 171,78 грн заборгованості зі сплати орендної плати; розірвання Договору оренди землі від 01.03.2023, укладеного між Хустською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю “Іріс Вуд»; скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди на земельну ділянку; зобов'язання повернути земельну ділянку в комунальну власність за актом приймання - передачі.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 25.02.2025 відкрито провадження у справі №907/142/25 в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачеві строк на подання господарському суду відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165, 251 ГПК України з одночасним надісланням копій такого прокурору та позивачу, а доказів надіслання - суду, протягом 15-ти днів із дня одержання даної ухвали, а також у цей же строк письмово висловленої позиції щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. Встановлено позивачу строк для надання суду письмово висловленої позиції щодо заявленого позову протягом 15-ти днів із дня одержання даної ухвали. Встановлено прокурору та позивачу строк для надання суду та відповідачу відповідей на відзив у порядку ст. 166 ГПК України, протягом 5-ти днів із дня одержання копій відзиву. Встановлено строк для подання прокурором та позивачем відповідей на відзив та відповідачем заперечень на відповіді на відзив (якщо такі будуть подані) не пізніше 24.03.2025.
Ухвалою суду від 27.03.2025 судове засідання по розгляду справи №907/142/25 відкладено на 17.04.2025 без виклику уповноважених представників сторін спору.
Надіслана на офіційну юридичну адресу відповідача, зазначену у витязі з ЄДРЮОФОПтаГФ, поштова кореспонденція (ухвала суду від 25.02.2025 про відкриття провадження у справі №907/142/25 та ухвала суду від 27.03.2025) повернута на адресу господарського суду відділенням поштового зв?язку з відміткою “за закінченням терміну зберігання».
У даному контексті суд зазначає, що за змістом ч. 10 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення відповідно до цієї статті вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України, одним із судових рішень є ухвала.
Відтак, у розумінні вищевказаних положень процесуального законодавства, ухвали суду є судовим рішенням, а тому, відповідно до пп. 17.1. п. 17 Перехідних положень ГПК України та ч. 10 ст. 242 ГПК України, надсилається у паперовій формі відповідачеві.
Згідно з абз. 2 ч. 7 ст. 120 ГПК України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Частиною 6 ст. 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення, зокрема, є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Виходячи зі змісту статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009, у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 у справі №908/1724/19, від 14.08.2020 у справі №904/2584/19, від 13.01.2020 у справі №910/22873/17, від 19.12.2022 у справі №910/1730/22 та від 04.11.2024 у справі №910/2552/23.
Водночас направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20, від 04.11.2024 у справі №910/2552/23).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19 та постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.05.2024 у справі №910/17772/20 сформульовано висновки про те, що негативні наслідки через неодержання підприємцем звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на підприємця. Не може вважатися неотриманим чи отриманим несвоєчасно звернення відправника до одержувача, якщо одержувач власними діями чи бездіяльністю (наприклад, несвоєчасним зверненням до відділення поштового зв'язку, незабезпечення особи для отримання кореспонденції за своєю адресою тощо) призвів до затримки в одержанні кореспонденції. Протилежний підхід суперечив би принципам справедливості, добросовісності і розумності (стаття 3 Цивільного кодексу України).
Згідно із правовою позицією Європейського суду з прав людини, відсутнє порушення, якщо відповідач у цивільній справі відсутній, при цьому його не було знайдено за адресою, яку надали позивачі, а місце його перебування неможливо було встановити, незважаючи на зусилля національних органів влади, зокрема, розміщення оголошень у газетах та подання запитів до поліції (рішення у справі “Нун?єш Діаш проти Португалії» від 10.04.2003, заяви №69829/01, №2672/03).
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 04.11.2024 у справі №910/2552/23, до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Аналогічний правовий висновок сформульовано Верховним Судом у постанові від 19.07.2023 у справі №906/638/22.
Разом з тим, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Водночас суд у даному контексті також враховує практику Європейського суду з прав людини, якою визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Пономарьов проти України» від 03.04.2008 встановлено, що сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі “Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07.07.1989).
Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі “Тойшлер проти Германії» від 04.10.2001 наголошено, що обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.
Згідно із правовим висновком Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 28.04.2023 у справі №904/272/22, Держава Україна, витративши значні ресурси, створила інформаційне поле, де зацікавлена особа може знайти інформацію про судову справу. Функціонує ЄДРСР. На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема “Електронний кабінет» ЄСІТС. Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.
Приписами ч. 3, 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справи, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом приписів ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
За приписами частин 4 та 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Прокурор просить задовольнити позов у повному обсязі, покликаючись на неналежне виконання відповідачем укладеного між останнім та позивачем Договору оренди земельної ділянки від 01.03.2023 в частині взятих на себе зобов'язань щодо своєчасної та повної сплати орендних платежів за період із 01.03.2023 по 30.11.2024 включно, внаслідок чого у відповідача виникла та рахується заборгованість перед Хустською міською радою на суму 287 171,78 грн.
Водночас із посиланням на п. 14.3. Договору оренди земельної ділянки від 01.03.2023 та обставину систематичної несплати відповідачем сум орендних платежів за користування землею прокурор вказує на наявність підстав для дострокового розірвання вищевказаного Договору, зобов'язання ТОВ “Іріс Вуд» повернути орендовану земельну ділянку в комунальну власність та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права оренди відповідача на останню.
В обґрунтування підстав для звернення до суду та наявності фактичного порушення інтересів держави прокурором вказано наступне.
За приписами ч. 3 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру», представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно із ч. 4 ст. 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Прокурором на виконання вимог ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» направлено на адресу Хустської міської ради лист-запит №07.54-7184ВИХ-24 від 24.12.2024 щодо встановлення факту вжиття позивачем заходів зі стягнення з відповідача заборгованості по сплаті орендної плати, розірвання договору оренди земельної ділянки та зобов'язання повернути останню в комунальну власність (у тому числі, в судовому порядку). Водночас позивачем таких заходів не вжито, що, на переконання прокурора, і зумовлює підстави для представництва ним інтересів держави та звернення до суду з даним позовом.
Представник позивача - Хустської міської ради - через підсистему “Електронний суд» подала заяву б/н від 12.03.2025 (вх. №02.3.1-02/2638/25 від 12.03.2025), за змістом якої, серед іншого, вказує на те, що відповідач не виконує своїх зобов?язань зі сплати орендної плати у встановлений Договором строк, у зв?язку з чим позивач позбавлений відповідного прибутку, на який міг розраховувати, укладаючи Договір оренди земельної ділянки, що, у свою чергу, свідчить про істотність порушення умов останнього та є підставою для його розірвання.
За таких обставин, на думку представника позивача, заявлений прокурором позов є обґрунтованим і підставним, а відтак, підлягає до задоволення в повному обсязі.
Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165, 251 Господарського процесуального кодексу України та письмово висловленої позиції щодо розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження не надав, про причини невиконання вимог суду не повідомив. Із заявами, клопотаннями до суду не звертався.
Враховуючи, що про розгляд справи відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином (ухвала суду від 25.02.2025 про відкриття провадження у справі №907/142/25 та ухвала суду від 27.03.2025 були надіслані на його офіційну юридичну адресу, зазначену в ЄДРЮОФОПтаГФ), суд дійшов висновку, що він мав час та можливість надати свої заперечення із приводу предмета спору, а також докази, які мають значення для розгляду справи по суті.
Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Відповідно до положень ч. 8, 9 ст. 165 ГПК України, у зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Між Хустською міською радою (орендодавцем, позивачем у справі, в інтересах якого прокурором заявлено позов) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Іріс Вуд» (орендарем, відповідачем у справі) було укладено Договір оренди земельної ділянки від 01.03.2023, зареєстрований в Управлінні з питань майна комунальної власності виконавчого комітету Хустської міської ради 01.03.2023 за №0672 (далі - Договір), пунктом 1.1. якого визначено, що орендодавець на підставі рішення №1213 ІV сесії Хустської міської ради VIII скликання від 10.02.2023 передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою м. Хуст (в межах вулиць Івана Франка, Сливова та об?їзної дороги).
Відповідно до п. 2.1., 2.2., 2.4. Договору, в оренду передається земельна ділянка площею 15,0000 га. Кадастровий номер земельної ділянки - 2110800000:01:050:0012. Реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна (земельної ділянки) - 1691525321108. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату укладення Договору становить - 8 034 795 грн.
За умовами п. 3.1. Договору, земельна ділянка передається в оренду терміном на 10 (десять) років з моменту підписання Договору.
За користування земельною ділянкою орендар сплачує орендну плату у грошовій формі. Орендна плата за Договором складає: 241 043,85 грн в рік або 20 086,99 грн в місяць (згідно розрахунку). Орендна плата вноситься щомісячно на розрахунковий рахунок орендодавця (місцевий бюджет м. Хуст - 18010600 р/р IBAN: UA868999980334169812000007495, код 37975895; Казначейство України (ЕАП), МФО 899998) до 30-го числа місяця, наступного за звітним, з моменту підписання сторонами Договору (п. 4.1. - 4.3. Договору).
Згідно з п. 4.4. Договору, розмір орендної плати не є сталим і змінюється у зв?язку з проведенням щорічної індексації нормативно-грошової оцінки та внесення змін на підставі вимог діючого законодавства, інших нормативно-правових документів, в тому числі рішення сесії Хустської міської ради. При зміні коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки (в порядку ст. 289 Податкового кодексу України) орендна плата може переглядатися щорічно. В такому разі укладення Додаткової угоди до даного Договору не є обов?язковим (підп. 4.4.1. п. 4.4. Договору).
Пунктами 5.1. - 5.4. Договору визначено, що земельна ділянка передається в оренду для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об?єктів енергогенеруючих підприємств, установ і організацій (електростанції з використанням енергії сонця). Категорія земель за основним цільовим призначенням - землі промисловості, транспорту, зв?язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Категорія земель за функціональним призначенням - землі технічної інфраструктури. Орендар зобов?язаний використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням.
За змістом п. 7.1., 7.4. Договору передбачено, що передача земельної ділянки в оренду здійснюється з розробкою проєкту відведення. Передача земельної ділянки орендарю здійснюється у 10-денний строк за актом її приймання-передачі.
На підставі п. 8.1. Договору орендодавець має право вимагати, зокрема, своєчасного внесення орендної плати; зміни розмірів орендної плати у разі зміни відповідно до законодавства України розмірів земельного податку, індексу інфляції та з інших підстав, що не суперечать чинному законодавству України.
У свою чергу, згідно з п. 8.4. Договору, орендар зобов?язаний, у тому числі, відповідно до п. 4 цього Договору своєчасно вносити орендну плату; самостійно перераховувати орендну плату в разі індексації нормативної грошової оцінки в порядку, визначеному пунктом 4.4.1.
Положеннями п. 9.1. Договору визначено, що в разі закінчення терміну оренди, припинення або розірвання Договору оренди орендар зобов?язаний у десятиденний термін повернути орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому у порівнянні з тим, у якому він одержав її в оренду.
Пунктом 14.1. Договору визначено, що сторони домовляються: - зміна умов Договору можлива за взаємною згодою сторін; - Договір втрачає чинність у разі його припинення або розірвання.
Відповідно до п. 14.3. Договору, підставою його розірвання є: - взаємна згода сторін; - вимога однією із сторін у випадку невиконання іншою стороною обов?язків, передбачених Договором; - добровільна відмова орендаря від оренди земельної ділянки або припинення діяльності орендаря; - примусове вилучення земельної ділянки у встановленому порядку для суспільних потреб; - несплата оренди протягом 6 місяців з дня закінчення строку платежу.
Останній набуває чинності після його підписання сторонами (п. 15.3. Договору).
Як вбачається із наявного в матеріалах справи акту прийому - передачі об?єкта оренди від 01.03.2023 за Договором оренди земельної ділянки №0672 від 01.03.2023, що підписаний та скріплений печатками орендодавця й орендаря, відповідачу - ТОВ “Іріс Вуд» - було передано в оренду земельну ділянку площею 15,0000 га (кадастровий номер: 2110800000:01:050:0012), розташовану в м. Хуст (у межах вулиць Івана Франка, Сливова та об?їзної дороги).
Подальше невиконання відповідачем умов Договору оренди земельної ділянки від 01.03.2023 в частині своєчасної та повної сплати орендної плати, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем за період із 01.03.2023 по 30.11.2024 включно у розмірі 287 171,78 грн, стало підставою звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі Хустської міської ради з позовом про стягнення з відповідача означеної суми грошових коштів у примусовому порядку.
Крім того, із посиланням на п. 14.3. Договору оренди земельної ділянки від 01.03.2023 та обставину систематичної несплати відповідачем сум орендних платежів за користування землею прокурор вказує на наявність підстав для дострокового розірвання вищевказаного Договору, зобов'язання ТОВ “Іріс Вуд» повернути орендовану земельну ділянку в комунальну власність та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права оренди відповідача на останню.
ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Стаття 193 Господарського кодексу України регламентує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, станом на день розгляду спору в суді його обставини оцінюються судом із огляду на правила Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Згідно із ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У ст. 204 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.
Статтею 286 Господарського кодексу України передбачено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно зі ст. 792 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України “Про оренду землі», відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Приписами ст. 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
За змістом статті 1 Закону України “Про оренду землі» визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Статтею 13 цього Закону передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Частиною 1 статті 15 Закону України “Про оренду землі» визначено, що орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є істотною умовою договору оренди землі.
Використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону (стаття 206 Земельного кодексу України).
Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 21 Закону України “Про оренду землі», орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
З аналізу вищенаведених законодавчих норм випливає, що орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є істотною умовою договору оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Абзацом 1 пункту 288.1. статті 288 Податкового кодексу України (тут і надалі - в редакції, чинній на момент укладення між позивачем та відповідачем Договору оренди земельної ділянки б/н від 01.03.2023) передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Відповідно до пункту 288.4. статті 288 Податкового кодексу України, розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.
Для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік. У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок (пункти 289.1. та 289.2. статті 289 Податкового кодексу України).
За змістом ст. 13 Закону України “Про оцінку земель», нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі, зокрема, визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Аналізуючи вказані приписи законодавства, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 у справі №635/4233/19 вказала, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати незалежно навіть від домовленості сторін у договорі оренди землі про можливість такої зміни.
Така правова позиція кореспондується також із висновками, які містяться в постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №922/539/18, від 13.06.2019 у справі №910/11764/17, від 20.11.2019 у справі №916/2769/18, від 16.01.2020 у справі № 904/1912/19, від 04.02.2020 у справі №922/378/19, від 13.01.2022 у справі №922/194/21, від 05.07.2022 у справі №926/613/21 та від 16.01.2024 у справі №926/244/23.
За приписами ч. 1-3 ст. 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Згідно з пунктом 288.5. статті 288 Податкового кодексу України, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку, зокрема, для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки.
Тобто чинне законодавство не встановлює конкретний розмір орендної плати за земельну ділянку, який має бути зазначений в договорі оренди. Податковий кодекс України передбачає порядок визначення орендної плати за землю, а тому саме договором оренди визначаються розмір та умови сплати орендної плати.
У відповідності до п. “в» ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
В силу приписів ст. 24, 25 Закону України “Про оренду землі», орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку, а орендар земельної ділянки, у свою чергу, зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України, господарське зобов'язання (зобов'язання) має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що за певних умов звичайно ставляться.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем, у порушення умов Договору оренди земельної ділянки від 01.03.2023, неналежно виконувалися взяті на себе зобов'язання в частині своєчасної та повної оплати за користування земельною ділянкою за період із 01.03.2023 по 30.11.2024 включно, внаслідок чого за ТОВ “Іріс Вуд» рахується заборгованість перед позивачем - Хустською міською радою - в розмірі 287 171,78 грн (із урахуванням часткового погашення нарахованих орендних платежів протягом спірного періоду).
Враховуючи вищевказані обставини та те, що відповідач не надав суду свого контррозрахунку позовних вимог, хоча мав можливість скористатись відповідними процесуальними правами і надати документи в обґрунтування своєї позиції по суті заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про те, що вимоги прокурора щодо стягнення з відповідача суми 287 171,78 грн заборгованості по сплаті орендної плати є документально доведеними та обґрунтованими, відповідачем не спростованими. Позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо вимог прокурора про розірвання Договору оренди земельної ділянки від 01.03.2023, зобов'язання відповідача повернути орендовану земельну ділянку в комунальну власність та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права оренди відповідача на останню, суд зазначає наступне.
Підстави припинення договору оренди землі - це законодавчо закріплені обставини, які передбачають припинення договірних відносин.
Відповідно до спеціальної норми частини 1 статті 32 Закону України “Про оренду землі», на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
Згідно з п. “д» частини 1 статті 141 Земельного кодексу України, підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Схожу за змістом умову для розірвання спірного Договору оренди земельної ділянки від 01.03.2023 позивач та відповідач погодили в п. 14.3. останнього та вказали, що підставою розірвання Договору є, зокрема, несплата оренди протягом 6 місяців з дня закінчення строку платежу.
Водночас для того, щоб констатувати наявність підстав для припинення права користування земельною ділянкою згідно з пунктом “д» частини 1 статті 141 Земельного кодексу України, суд має встановити такі обставини, як “систематичність» та “несплату», зокрема, орендної плати.
При цьому, повинні враховуватися приписи частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, які є загальними для розірвання договору та які передбачають можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом.
Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення його умов, визначено через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, і це відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України віднесено, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
У пункті 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі №918/391/23 зазначено, що “під систематичністю під час вирішення приватноправових спорів розуміються два та більше випадки несплати орендної плати, визначеної умовами укладеного між сторонами договору. Натомість, разове порушення такої умови договору не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання. Судова практика у розумінні поняття “систематичність» у подібних правовідносинах є усталеною (постанови Верховного Суду від 24.11.2021 у справі №922/367/21, від 04.07.2023 у справі №906/649/22, від 20.02.2024 у справі №917/586/23, від 02.04.2024 року у справі №922/1165/23 та інші).
У пунктах 88-93 вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду зазначено таке:
“88. Головна ідея, на якій ґрунтується правило частини другої статті 651 ЦК України, полягає у тому, що не будь-яке, а лише істотне порушення умов договору може бути підставою для вимоги про його розірвання або зміну. Неістотні (незначні) порушення умов договору є недостатніми для обґрунтованого та правомірного застосування такого крайнього заходу, як розірвання договору або його зміна в судовому порядку.
89. Ця ідея спирається на принцип, який називається принципом збереження договору (preservation of contract). Договірні відносини мають підтримуватися, допоки це можливо й економічно доцільно для сторін. Розірвання договору має бути крайнім заходом задля мінімізації витрат, пов'язаних з укладенням та виконанням договору.
90. Ураховувати істотність порушення важливо, оскільки протилежне тлумачення норм права може призвести до того, що управнена сторона договору, яка має відповідно до закону або договору право на відмову від нього або розірвання, може ним скористатися за найменший відступ від умов договору. Таке становище є неприпустимим, оскільки може порушити стабільність цивільного обороту і є надзвичайно несправедливим нехтуванням правовим принципом пропорційності між тяжкістю порушення договірних умов і відповідальністю, яка застосовується за таке порушення. Незастосування критерію істотності порушення позбавляє зобов'язану сторону договору можливості заперечувати проти розірвання договору і провокує управнену сторону відмовлятися від договору (розривати його) за найменшого порушення.
91. Одним із факторів, що може братися до уваги під час оцінки істотності порушення умов договору як підстави для його розірвання, є те, наскільки зобов'язана сторона, яка порушила договір, реально заінтересована у збереженні договору, а також те, чи не спричинить розірвання договору для неї значної шкоди.
92. Розірвання договору як санкція має бути максимально збалансованим і відповідати тяжкості допущеного порушення. Вирішальне значення для застосування зазначеного припису закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення має вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09.12.2020 у справі №199/3846/19).
93. Отже, законодавство в питанні розірвання договору дбає не лише про інтереси управненої сторони, а й про інтереси зобов'язаної сторони, оскільки розірвання договору може завдати значних збитків стороні, яка допустила незначне порушення, тобто законодавець прагне досягти справедливого балансу між інтересами сторін договору».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.11.2024 у справі №918/391/23 виснувала, що у контексті частини другої статті 651 Цивільного кодексу України систематична несплата може підтверджувати ненадійність контрагента і те, що кредитор не може бути впевнений у належному виконанні договору в майбутньому, і такий висновок не спростовується подальшим погашенням заборгованості (пункт 102).
Тобто сплата орендарем заборгованості з орендної плати має правове значення, якщо до моменту сплати заборгованості орендодавець звернувся з позовом про стягнення такої заборгованості. Водночас подальше погашення заборгованості - невчасно сплаченої орендної плати не спростовує факт несплати орендарем орендної плати та не впливає на можливість пред'явлення і задоволення судом позову про розірвання договору (п. 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі №918/391/23).
Згідно із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 16.04.2024 у справі №924/617/22, підставою для розірвання договору є систематична (два і більше разів) несплата орендної плати, визначеної умовами укладеного між сторонами правочину, в тому числі сплата орендної плати не у повному обсязі (часткове виконання зобов'язання). При цьому сам факт систематичного порушення договору оренди щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена заборгованість в подальшому, оскільки згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ч. 2, 3 ст. 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Як зазначалось судом попередньо, пунктом 14.3. укладеного між позивачем та відповідачем Договору передбачено, що підставою для розірвання останнього є, зокрема, несплата оренди протягом 6 місяців з дня закінчення строку платежу.
За встановлених судом у даній справі обставин, відповідач систематично не сплачував належні за Договором орендні платежі у розмірі та у строк, що визначені останнім, тим самим допустивши виникнення заборгованості перед позивачем на суму 287 171,78 грн (при цьому, протягом спірного періоду 01.03.2023 - 30.11.2024 ТОВ “Іріс Вуд» було прострочено сплату орендних платежів більш, ніж на 6 місяців із дня закінчення строку їх оплати), і вказане, у свою чергу, є суттєвим порушенням умов договору в розумінні ст. 610, ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, одним із наслідків якого, згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, законодавець визначає розірвання договору.
У зв'язку з наведеним, суд визнає вимогу прокурора про розірвання Договору оренди земельної ділянки від 01.03.2023 документально доведеною та обґрунтованою, відповідачем належними й допустимими доказами не спростованою, а відтак, позов у цій частині підлягає задоволенню.
Щодо вимог прокурора про зобов'язання відповідача повернути орендовану земельну ділянку в комунальну власність та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права оренди ТОВ “Іріс Вуд» на останню, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 4 ст. 291 Господарського кодексу України, правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 785 Цивільного Кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Наслідки припинення або розірвання договору оренди землі визначені також у статті 34 Закону України “Про оренду землі», частиною 1 якої передбачено, що у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.
В пункті 9.1. Договору оренди земельної ділянки від 01.03.2023 сторони дійшли згоди, що в разі закінчення терміну оренди, припинення або розірвання Договору оренди орендар зобов?язаний у десятиденний термін повернути орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому у порівнянні з тим, у якому він одержав її в оренду.
Відтак, беручи до уваги встановлені судом підстави для розірвання спірного Договору, укладеного між позивачем та відповідачем, заявлена прокурором вимога про зобов'язання ТОВ “Іріс Вуд» повернути Хустській міській раді в комунальну власність за актом приймання-передачі земельну ділянку з кадастровим номером 2110800000:01:050:0012, площею 15 га, для розміщення будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об'єктів енергогенеруючих підприємств, установ і організацій, що розташована за адресою: м. Хуст, в межах вулиць Івана Франка, Сливова та об'їзної дороги, підлягає до задоволення.
Водночас згідно з п. 1 ст. 2 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ст. 11 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Абзацами 1, 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
За таких обставин, із урахуванням висновків суду про наявність підстав для розірвання спірного Договору оренди землі та зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку в комунальну власність за актом її приймання - передачі, вимога прокурора про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди ТОВ “Іріс Вуд» на земельну ділянку з кадастровим номером 2110800000:01:050:0012, площею 15 га, в даному випадку є ефективним способом захисту порушеного права та підлягає до задоволення.
Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді суд зазначає наступне.
За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Отже обов'язковою передумовою реалізації права на судовий захист в порядку господарського судочинства є наявність у позивача суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, які порушуються, не визнаються або оспорюються іншими особами - відповідачами, та на захист якого спрямоване звернення до суду з позовом.
Згідно з частиною 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 ГПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у господарські правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює господарські права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі №915/478/18, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).
У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частина 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України).
У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України).
У Рішенні від 05.06.2019 №4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (абзаци 1 та 2 частини 3 статті 23 Закону України “Про прокуратуру»). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абз. 1 - 3 ч. 4 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру»).
Із урахуванням того, що “інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
На переконання суду, прокурор, звертаючись із даним позовом, обґрунтував порушення інтересів держави, яке полягає у систематичному ненадходженні до місцевого бюджету коштів за використання спірної земельної ділянки, що в умовах їх дефіциту суттєво порушує економічні інтереси держави, створює перешкоди позивачу для реалізації соціально-економічного розвитку громади, оскільки плата за землю є одним із основних джерел доходу місцевого бюджету.
На виконання вимог ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурором направлено на адресу позивача - Хустської міської ради - лист-запит №07.54-7184ВИХ-24 від 24.12.2024 щодо встановлення факту вжиття позивачем заходів зі стягнення з відповідача заборгованості по сплаті орендної плати, розірвання договору оренди земельної ділянки та зобов'язання повернути останню в комунальну власність (у тому числі, в судовому порядку).
Водночас останнім, за встановлених судом обставин, відповідних заходів не вжито, що й зумовило підстави для захисту прокурором порушених інтересів держави шляхом звернення до суду з даним позовом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначено, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України “Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість звернення прокурора в інтересах держави в особі Хустської міської ради з даним позовом та наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді.
Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В силу ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідач доказів на спростування викладених позивачем обставин суду не надав.
З урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову повністю.
Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України в розмірі 13 391,58 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Керуючись ст. 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Іріс Вуд», вул. Швабська, будинок 75, кабінет 7, м. Ужгород, Закарпатська область, 88018 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 41611732) на користь Хустської міської ради, вул. 900-річчя Хуста, будинок 27, м. Хуст, Закарпатська область, 90400 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 34005221) суму 287 171,78 грн (Двісті вісімдесят сім тисяч сто сімдесят одна гривня 78 коп) заборгованості зі сплати орендної плати.
3. Розірвати Договір оренди землі від 01.03.2023, укладений між Хустською міською радою (вул. 900-річчя Хуста, будинок 27, м. Хуст, Закарпатська область, 90400, код ЄДРЮОФОПтаГФ 34005221) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Іріс Вуд» (вул. Швабська, будинок 75, кабінет 7, м. Ужгород, Закарпатська область, 88018, код ЄДРЮОФОПтаГФ 41611732) щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 2110800000:01:050:0012, площею 15 га, що розташована за адресою: м. Хуст, в межах вулиць Івана Франка, Сливова та об'їзної дороги.
4. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю “Іріс Вуд» (вул. Швабська, будинок 75, кабінет 7, м. Ужгород, Закарпатська область, 88018 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 41611732) повернути Хустській міській раді (вул. 900-річчя Хуста, будинок 27, м. Хуст, Закарпатська область, 90400 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 34005221) в комунальну власність за актом приймання-передачі земельну ділянку з кадастровим номером 2110800000:01:050:0012, площею 15 га, для розміщення будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об'єктів енергогенеруючих підприємств, установ і організацій, що розташована за адресою: м. Хуст, в межах вулиць Івана Франка, Сливова та об'їзної дороги.
5. Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди Товариства з обмеженою відповідальністю “Іріс Вуд» (вул. Швабська, будинок 75, кабінет 7, м. Ужгород, Закарпатська область, 88018 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 41611732) на земельну ділянку з кадастровим номером 2110800000:01:050:0012, площею 15 га, розташованої за адресою: м. Хуст, в межах вулиць Івана Франка, Сливова та об'їзної дороги.
6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Іріс Вуд», вул. Швабська, будинок 75, кабінет 7, м. Ужгород, Закарпатська область, 88018 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 41611732) на користь Закарпатської обласної прокуратури, вул. Коцюбинського, будинок 2а, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 02909967) суму 13 391,58 грн (Тринадцять тисяч триста дев'яносто одна гривня 58 коп) на відшкодування витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.
7. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно зі ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
8. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повне рішення складено та підписано 28.04.2025.
Суддя Л.І. Пригара