майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
"16" квітня 2025 р. м. Житомир Справа № 906/152/25
Господарський суд Житомирської області у складі: судді Прядко О.В.,
за участю секретаря судового засідання: Толстокарової І.С.,
за участю представників сторін:
від позивача: Приведьон В.М., ордер серії АМ №1108975 від 11.12.2024;
від відповідача: не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Акціонерного товариства "ЖИТОМИРОБЛЕНЕРГО"
до Радомишльської міської ради
про визнання права власності за набувальною давністю.
Процесуальні дії по справі. Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.
Акціонерне товариство "ЖИТОМИРОБЛЕНЕРГО" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом до Радомишльської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю на будівлю РП-307 10 кВ, загальною площею 56,72 м2, яка знаходиться за адресою: вул. Старокиївська, м. Радомишль, Житомирський р-н, Житомирська обл., за Акціонерним товариством "ЖИТОМИРОБЛЕНЕРГО".
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що більше двадцяти років використовує будівлю розподільчого пункту №307 10 кВ, яка не має власника та балансоутримувача, для власних потреб (перемикання мереж), тобто добросовісно та відкрито володіє цим нерухомим майном (а.с.1-3).
У позовній заяві позивач просив суд розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження (а.с.2 на звороті).
Ухвалою суду від 10.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, відмовлено у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження., підготовче засідання призначено на 10.03.2025.
13.02.2025 до суду через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшла заява від 13.02.2025, у якій останній просив розглядати справу без його участі, проти задоволення позовних вимог не заперечив, судовий збір просив покласти на позивача (а.с.57-59).
Ухвалою суду від 10.03.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу №906/152/25 до судового розгляду по суті, судове засідання призначено на 16.04.2025.
Представник відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи (а.с.63), в судове засідання не з'явився.
Зважаючи на те, що явка представника відповідача в судове засідання обов'язковою не визнавалась, а його неявка не перешкоджає розгляду справи, підстав для відкладення судового засідання чи оголошення в ньому перерви немає, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності останнього, згідно зі ст.202 ГПК України.
Представник позивача в судовому засіданні 16.04.2025 підтримав позов та просив задовольнити його у повному обсязі, судові витрати залишити за позивачем.
16.04.2025 проголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст.240 ГПК України.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Як вбачається з викладених у позовній заяві обставин та матеріалів справи, у м. Радомишль Житомирського р-ну (Радомишльська територіальна громада) по вул. Старокиївська розташована будівля РП-307 10 кВ, право власності на яку у АТ "ЖИТОМИРОБЛЕНЕРГО" відсутнє.
Разом із тим від зазначеного розподільчого пункту №307 10 кВ АТ "ЖИТОМИРОБЛЕНЕРГО" Радомишльський РЕМ надаються послуги із розподілу електричної енергії 16 юридичним та 224 побутовим споживачам, які знаходяться на території Житомирського району, про що свідчать акт оцінки технічного стану об'єктів електроенергетики від 22.11.2024; паспорти повітряних ліній: паспорт №0108 повітряної лінії електропередач напругою 10кВ ПЛ-10кВ ТП-1, №0111 повітряної лінії електропередач напругою 10кВ ПЛ-10кВ ТП-423; договори з основними споживачами: договір про постачання електричної енергії ПАТ "Пиво-безалкогольний комбінат "Радомишль" №33 від 04.09.2014; договір споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії Міське комунальне підприємство "Водоканал" №19-043 від 20.12.2018; договір споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії ФОП Клюско Віталій Феліксович №19-548 від 08.07.2019 (а.с.7, 48-53, 15-47).
З листа Радомишльської міської ради від 20.12.2023 №01-25/2276 слідує, що будівля РП-307, яка розташована по вул.Старокиївська в м.Радомишль (бувша територія крохмального заводу), не має власника та балансоутримувача. Земельна ділянка, на якій розміщено об'єкт, відноситься до земель громадської та житлової забудови міської ради (а.с.11 на звороті).
Згідно довідки Радомишльської міської ради від 15.01.2025 №01-25/94, Радомишльський РЕМ АТ "ЖИТОМИРОБЛЕНЕРГО" більше двадцяти років використовує та обслуговує будівлю вищевказаного розподільчого пункту №307 10 кВ по вул. Старокиївська, м. Радомишль, Житомирський р-н, Житомирська обл. для власних потреб (перемикання мереж), добросовісно та відкрито володіє цим майном (а.с.14).
На замовлення АТ "ЖИТОМИРОБЛЕНЕРГО" суб'єктом оціночної діяльності - ФОП Бондарчуком О.М. було проведено оцінку будівлі розподільчого пункту №307 10 кВ, загальною площею 56,72 м2, яка знаходиться за адресою: вул. Старокиївська, м. Радомишль, Житомирський р-н, Житомирська обл., та зроблено висновок про те, що станом на 26.12.2024 оціночна вартість об'єкта становить 227107,00 грн (а.с.8-13).
За наведених обставин, з метою набуття права власності на нерухоме майно за набувальною давністю позивач звернувся з даним позовом до суду.
Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, невизнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.16 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ст.319 ЦК України).
Частиною 1 ст.321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За змістом ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст.344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду. Набувальна давність поширюється на випадки фактичного безпідставного володіння чужим майном за певних умов.
Інститут набувальної давності є одним із первинних способів виникнення права власності, тобто такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ - не базується на попередній власності та відносинах правонаступництва, а базується на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Проте не будь-який об'єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об'єкт володіння має бути законним.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Такі висновки щодо застосування норм права сформовані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.05.2019 у справі №910/17274/17. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.03.2020 у справі №910/858/19, від 10.02.2020 у справі №923/82/19, від 16.01.2020 у справі №916/455/10, від 02.08.2019 у справі №915/945/18, від 02.08.2019 у справі №915/962/18, від 09.07.2019 у справі №920/999/16, від 11.06.2019 у справі №922/1574/17, від 11.06.2019 у справі № 917/2156/17.
З огляду на визначену законодавством особливість набуття речових прав на нерухоме майно за набувальною давністю (безпосередньо на підставі судового рішення про визнання такого права) Конституційний Суд у рішенні від 11.11.2004 у справі №1-30/2004 констатував, що визначальним для правильного вирішення спору є встановлення наявності (або відсутності) прямо передбачених статтею 344 ЦК обставин, сукупність яких обумовлює набуття особою речових прав на майно, а саме: тривале, безперервне, добросовісне та відкрите володіння особою чужим майном (яке має власника, або є річчю безхазяйною).
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10.02.2020 у справі №923/82/19, від 24.02.2021 у справі №914/8/20.
У постанові від 01.08.2018 у справі №201/12550/16-ц Верховний Суд зазначив, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019 у справі №910/17274/17 підтримала наведені висновки Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (п.11 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" від 07.02.2015 за №5).
Суд встановив, що будівля РП-307 10 кВ, загальною площею 56,72 м2, яка знаходиться за адресою: вул. Старокиївська, м. Радомишль, Житомирський р-н, Житомирська обл., не належить до категорій майна, вилучених із цивільного обороту, тобто об'єкт володіння є законним та може бути об'єктом набувальної давності.
Виходячи із системного аналізу обставин, встановлених при розгляді даної справи, та наявних в матеріалах справи доказів, суд вважає, що АТ "ЖИТОМИРОБЛЕНЕРГО" добросовісно заволоділо спірним нерухомим майном з метою здійснення господарської діяльності.
Матеріали справи не містять доказів набуття АТ "ЖИТОМИРОБЛЕНЕРГО" майна, зазначеного у позові, злочинним шляхом чи способом, який завідомо суперечить основам правопорядку та моралі, а також доказів того, що у позивача наявний умисел причинити шкоду іншій особі.
Право власності на спірне нерухоме майно за жодною особою не зареєстровано. Власників цього майна не виявлено. Доказів, які свідчили б про наявність інших осіб, аніж позивач, які претендують на це майно, суду не надано.
Будівля РП-307 10 кВ, загальною площею 56,72 м2 за адресою: вул. Старокиївська, м. Радомишль, Житомирський р-н, Житомирська обл. не передавалась позивачу на підставі цивільно-правового правочину (договору купівлі-продажу, дарування, міни, оренди тощо), у зв'язку з чим володіння позивачем цим майном є безтитульним.
Надані позивачем докази свідчать про відкритість (очевидно для третіх осіб, без перешкод доступу до нього іншим особам, які мають право отримувати відповідну інформацію про це майно) та безперервність (протягом тривалого періоду, більше встановленого у ЦК України строку, який для нерухомого майна складає десять років) володіння АТ "ЖИТОМИРОБЛЕНЕРГО" спірним нерухомим майном, що відповідачем не заперечується. Протилежного судом не встановлено.
Суд враховує і те, що за час відкритого володіння та користування жодна інша юридична або фізична особа не зверталася із заявою до органів поліції, прокуратури, органів місцевого самоврядування, суду щодо витребування майна з чужого незаконного заволодіння та не заявляла у будь-який спосіб своїх прав на цей об'єкт.
За наведених обставин, суд приходить до висновку, що у даному випадку наявні всі умови у сукупності за ст.344 ЦК України, що дає законні підстави позивачу набути право власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю.
Відповідно до приписів ч.3 ст.13 та ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст.77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За висновком суду, доводи, якими позивач обґрунтував позовні вимоги, знайшли своє підтвердження, більше того, визнані відповідачем у повному обсязі.
Таким чином, враховуючи встановлення судом усіх обставин, які є необхідними для визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю, та висновок суду щодо можливості застосування до спірних правовідносин ст.344 ЦК України, позов АТ "ЖИТОМИРОБЛЕНЕРГО" підлягає задоволенню у повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат.
Враховуючи, що вини відповідача у виникненні даного спору немає і позивач не заявляв про розподіл судових витрат, судовий збір покладається на позивача.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити у повному обсязі.
2. Визнати за Акціонерним товариством "ЖИТОМИРОБЛЕНЕРГО" (вул. Віктора Косенка, буд. 32/8, м. Житомир, Житомирська обл., 10008, ідентифікаційний код 22048622) право власності на будівлю РП-307 10 кВ, загальною площею 56,72 м2, яка знаходиться за адресою: вул. Старокиївська, м. Радомишль, Житомирський р-н, Житомирська обл.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 28.04.25
Суддя Прядко О.В.
Друк: 1 - у справу;
- сторонам (до ел.каб.).