13.02.2025 року м.Дніпро Справа № 904/3435/23 (904/1112/24)
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)
суддів: Іванова О.Г., Паруснікова Ю.Б.,
секретар судового засідання: Зелецький Р.Р.
представники сторін:
від позивача: Шиян Віталій Володимирович, представник;
від відповідача: Туманов Сергій Геннадійович, керівник
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства "ДНІПРОВОДОКАНАЛ" Дніпровської міської ради на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.05.2024 року у справі №904/3435/23 (904/1112/24) (суддя Соловйова А.Є.)
за позовом Комунального підприємства "ДНІПРОВОДОКАНАЛ" Дніпровської міської ради, м. Дніпро
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРСПЕКТИВА ІНВЕСТМЕНТ", м. Дніпро
про стягнення заборгованості у розмірі 353 428,21 грн,-
Комунальне підприємство "ДНІПРОВОДОКАНАЛ" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРСПЕКТИВА ІНВЕСТМЕНТ" про стягнення заборгованості у розмірі 353 428,21 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем умов договору про надання послуг з водопостачання від 13.09.2004 року.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 01.05.2024 року у даній справі в задоволенні позовних вимог Комунального підприємства "ДНІПРОВОДОКАНАЛ" Дніпровської міської ради відмовлено.
Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з тих обставин, що умовами договору від 13.09.2004 року передбачено його розірвання шляхом надіслання пропозиції про це другій стороні за договором. Зважаючи на те, що в матеріалах справи міститься відповідне повідомлення Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРСПЕКТИВА ІНВЕСТМЕНТ", суд вважав, що договірні взаємовідносини між Комунальним підприємством "ДНІПРОВОДОКАНАЛ" Дніпровської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПЕРСПЕКТИВА ІНВЕСТМЕНТ" були припинені з 31.12.2017 року, отже, відсутні підстави для стягнення з відповідача заборгованості за період з лютого 2018 року по листопад 2020 року.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Комунальне підприємство "ДНІПРОВОДОКАНАЛ" Дніпровської міської ради звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.05.2024 року у справі №904/3435/23 (904/1112/24) скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що на виконання умов договору №15776 від 09.12.2020 року, в лютому 2021 року споживачу - ОСББ "Амфітеатр" було надано послугу з водопостачання та водовідведення та виставлено до сплати рахунок на суму 1 1 706 грн 49 коп. Між тим, виставлена у вищевказаному рахунку сума була скорегована через донарахування плати за фактично спожиті ОСББ "Амфітеатр" послуги в період з лютого 2018 року по листопад 2020 року, тобто, за період до укладення вказаного договору від 09.12.2020 року №15776, та було виставлено до сплати вже новий рахунок на суму 364 520 грн 23 коп.
ОСББ "Амфітеатр" виставлений рахунок було оплачено частково. Неоплаченою залишилася сума в розмірі 351 214 грн 58 коп.
Посилаючись на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.09.2023 року у справі № 904/3212/22, апелянт вказує, що об'єм послуг водопостачання та водовідведення по об'єктах - багатоквартирні житлові будинки по вул. Володимира Вернадського 35 Л та 35 Т, спожитих в період з лютого 2018 по листопад 2020 року на суму в розмірі 353 428 грн 21 коп., підлягає до сплати саме відповідачем, оскільки таке споживання мало місце до укладення самостійного договору на надання послуг по вказаних будинках з ОСББ "Амфітеатр".
У зв'язку з наведеним 16.11.2023 року позивачем було проведено нарахування та виставлено відповідачу до оплати акт-рахунок №93800 приймання наданих послуг згідно договору №1750 від 13.09.2004 року на суму в розмірі 353 428 грн 21 коп.
Апелянт наголошує, що припинення відносин між позивачем та відповідачем можливо або шляхом розірвання договору в загальному порядку, передбаченому для розірвання господарських договорів, або ж шляхом відмови від його подальшої пролонгації відповідно до пункту 9.2 договору.
За доводами скаржника, умовами договору від 13.09.2004 року №1750 передбачено не його розірвання, а відмова від продовження дії на наступний рік.
Скаржник вказує, що із надісланого позивачем листа чітко вбачається, що відповідач не був проти припинити договірні відносини між ним та позивачем шляхом саме розірвання договору, а не шляхом відмови від продовження договору на наступний рік, як то передбачено пунктом 9.2, і як проте дійшов висновку суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
При цьому, вказаний вище лист відповідача був предметом дослідження Центрального апеляційного господарського суду по справі №904/3213/22, в постанові якого зазначено, що доказів розірвання цього договору матеріали справи не містять, зокрема, відсутня додаткова угода про його розірвання.
Також апелянт вважає, що суд першої інстанції повністю проігнорував той факт, що вказаний лист було подано відповідачем не за місяць до закінчення договору №1750, як того вимагає пункт 9.2, а 02.10.2017 року, тобто після 13.09.2017 року.
На переконання скаржника, посилання позивача на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.09.2023 року у справі №904/3213/22, в якій встановлено відсутність доказів розірвання договору, зокрема додаткової угоди про його розірвання, є цілком обґрунтованим. Вважає хибним висновок суду першої інстанції стосовно того, що апеляційним судом не досліджувався лист відповідача щодо розірвання договору, оскільки у справі №904/3213/22 відповідач вказував про те, що він не заперечує про розірвання вказаного договору, а не припинення відносин в порядку п. 9.2. договору №1750.
Вказує, що у Центрального апеляційного господарського суду по справі №904/3213/22 не було жодних підстав для дослідження вказаного пункту 9.2 договору №1750 від 13.09.2004 року та надання відповідних оцінок.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 20.05.2024 року для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя -доповідач: Верхогляд Т.А., судді: Іванов О.Г., Парусніков Ю.Б.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.07.2024 року, після надходження справи на запит, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою; розгляд апеляційної скарги призначено на 18.09.2024 року на 15:20 год.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.09.2024 року, у зв'язку з відрядженням головуючого судді Верхогляд Т.А., розгляд апеляційної скарги відкладено на 17.12.2024 року о 10:45 год.
У судовому засіданні 17.12.2024 року судом оголошено перерву на 13.02.2025 року об 17:00 год.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів доходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Встановлено, що 13.09.2004 року між Державним комунальним виробничим управлінням водопровідно-каналізаційного господарства, правонаступником якого є Комунальне підприємство "ДНІПРОВОДОКАНАЛ" Дніпровської міської (далі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПЕРСПЕКТИВА ІНВЕСТМЕНТ" (далі - відповідач), було укладено договір №1750, за умовами якого позивач зобов'язався надавати послуги з водопостачання та водовідведення по об'єкту - багатоквартирний житловий будинок по вулиці Дзержинського (нині Володимира Вернадського) 35 Б, а відповідач зобов'язувався оплачувати їх (а.с. 20-24).
05.06.2008 року відповідач звернувся до позивача з листом від 04.06.2008 року, в якому просив долучити об'єкти, які знаходяться за адресою: вул. Дзержинського (нині Володимира Вернадського) 35Т, 35Л, 35П до договору 1750 (а.с. 27).
В зв'язку з цим 05.09.2008 року позивачем було відкрито відповідачу абонентську картку №50875/1750 на послуги водопостачання та водовідведення, відповідно до якої позивач зобов'язувався надавати послуги на об'єкти водопостачання та водовідведення - багатоквартирні будинки, розташовані за адресою: Володимира Вернадського 35Л та 35Т в м. Дніпро, а відповідач оплачувати їх (а.с. 28).
В подальшому багатоквартирний будинок, розташований за адресою Володимира Вернадського 35Л в м. Дніпро, було передано відповідачем на баланс ОСББ "Амфітеатр" на підставі акту від 27.12.2016 року про списання багатоквартирного будинку з балансу на баланс та приймання-передачі багатоквартирного будинку з балансу на баланс. Цим же актом було передано технічну документацію на багатоквартирний будинок за адресою Володимира Вернадського 35Т в м.Дніпро (29-30).
Тобто, об'єкти водопостачання та водовідведення - багатоквартирні будинки, розташовані за адресою Володимира Вернадського 35Л та 35 Т в м. Дніпро, вибули з балансу відповідача в 2016 році.
Позивач зазначав, що 02.10.2017 року від відповідача надійшло звернення, в якому останній не заперечував проти розірвання договору №1750 в зв'язку із створенням Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Амфітеатр" (а.с. 31).
Також 11.04.2018 року на адресу позивача надійшло звернення Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Амфітеатр", в якому Об'єднання повторно просило укласти договір на послуги безпосередньо з ним у зв'язку із розірванням договору №1750, укладеного між позивачем та відповідачем (а.с. 32).
На підставі вказаних документів позивач припинив нарахування плати відповідачу за договором №1750 на об'єкти водопостачання та водовідведення - багатоквартирні будинки, розташовані за адресою: Володимира Вернадського 35 - Л та 35 Т. в м. Дніпро.
09.12.2020 року між позивачем та ОСББ "Амфітеатр" було укладено договір №15776 з колективним споживачем на надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, за умовами якого позивач зобов'язався надавати послуги з водопостачання та водовідведення по об'єктах - багатоквартирні житлові будинки по вул. Володимира Вернадського 35 Л та 35 Т, а ОСББ "Амфітеатр" зобов'язалося оплачувати споживання вказаних послуг (а.с. 33-36).
Так на виконання умов даного договору, в лютому 2021 року споживачу за цим договором було надано послугу з водопостачання та водовідведення та виставлено до сплати рахунок на суму 11 706, 49 грн.
Між тим, вказана у цьому рахунку сума була скорегована через донарахування плати за фактично спожиті ОСББ "Амфітеатр" послуги в період з лютого 2018 року по листопад 2020 року, тобто за період до укладення договору від 09.12.2020 року №15776, та було виставлено до сплати вже новий рахунок на суму 364 520, 23 грн.
ОСББ "Амфітеатр" виставлений рахунок було оплачено частково. Неоплаченою залишилася сума в розмірі 351 214, 58 грн.
Позивач зазначав, що вказану суму ОСББ "Амфітеатр" відмовилось оплачувати, мотивуючи тим, що дана сума нарахована за спожиті послуги до укладення договору від 09.12.2020 року №15776, а отже у ОСББ відсутній обов'язок з приводу її оплати.
В зв'язку із несплатою вказаної заборгованості позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просив стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Амфітеатр" заборгованість за послуги водопостачання та водовідведення в розмірі 351 214, 58 грн. В подальшому позовні вимоги було збільшено до 353 428, 21 грн.
За результатами розгляду позовних вимог господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 09.03.2023 року по справі №904/3213/22 задовольнив позов в повному обсязі.
В свою чергу ОСББ "Амфітеатр" з рішенням суду не погодилося та оскаржило його в апеляційному порядку.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 27.09.2023 року рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.03.2023 року скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.
Так, в постанові від 27.09.2023 року Центральний апеляційний господарський суд зазначив наступне: "Апеляційний господарський суд зазначає, що договір № 15776 щодо надання послуг водопостачання та водовідведення до вказаних об'єктів нерухомості укладений Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Амфітеатр" з Комунальним підприємством "Дніпроводоканал" Дніпровської міської ради 09.12.2020 року, тобто між сторонами у справі не існувало договірних правовідносин щодо надання цих послуг у період з 01.02.2018 року по 30.11.2020 року.
Водночас матеріалами справи підтверджується, що 05.09.2008 року позивач за зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Перспектива інвестмент" відкрив абонентську картку № 50875/1750 на послуги водопостачання та водовідведення у багатоквартирні будинки, розташовані за по вул. Володимира Вернадського 35 - Л та 35 Т у м. Дніпрі.
Також 02.10.2017 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Перспектива інвестмент" надійшло звернення щодо розірвання договору № 1750, тобто абонентської картки від 05.09.2008 року № 50875/1750 на послуги водопостачання та водовідведення, у зв'язку із створенням Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Амфітеатр", але доказів розірвання цього договору матеріали справи не містять, зокрема додаткової угоди про його розірвання.
Комунальне підприємство "Дніпроводоканал" листом № 5917/11-14 від 21.10.2022 року на запит адвоката Ганни Кім від 17.10.2022 року повідомило, що між підприємством і Товариством з обмеженою відповідальністю "Перспектива Інвестмен" укладено договір у вигляді абонентської картки від 05.09.2008 №50875/1750 на послуги водопостачання та водовідведення багатоквартирного будинку, що знаходиться по вул. Володимира Вернадського, 35-л і 35-т. Інформації щодо розірвання вказаного договору у даному листі не зазначено.".
Позивач посилається на те, що Центральний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що ОСББ "Амфітеатр" не зобов'язаний оплачувати послуги, які були спожиті ним до укладення договору №15776 від 09.12.2020 року, і що позивачем не доведено факт розірвання договору № 1750 між ним та відповідачем.
Позивач стверджує, що якщо виходити із положень чинного законодавства, договір №1750 на надання послуг водопостачання та водовідведення мав бути припинений або шляхом його розірвання у встановленому порядку (ст. 187 Господарського кодексу України) або ж шляхом відмови від його подальшої пролонгації в порядку, передбаченому пунктом 9.2. договору. Проте, жоден із наведених способів припинення договірних відносин між позивачем та відповідачем не був реалізований належним чином.
За висновком позивача обов'язок оплачувати послуги водопостачання та водовідведення по об'єктах - багатоквартирні житлові будинки по вул. Володимира Вернадського 35Л та 35Т за договором №1750 у відповідача припинився лише з 09.12.2020 року у зв'язку із укладенням договору №15776 на надання послуг по вказаних будинках з ОСББ "Амфітеатр".
Як наслідок, об'єм послуг водопостачання та водовідведення по об'єктах - багатоквартирні житлові будинки по вул. Володимира Вернадського 35Л та 35 Т, спожитих в період з лютого 2018 року по листопад 2020 року на суму в розмірі 353 428,21 грн підлягає до сплати, на думку позивача, саме відповідачем, оскільки таке споживання мало місце до укладення самостійного договору на надання послуг по вказаних будинках з ОСББ "Амфітеатр".
В зв'язку з наведеним 16.11.2023 року позивачем було проведено нарахування та виставлено відповідачу до оплати Акт-рахунок №93800 приймання наданих послуг згідно договору №1750 від 13.09.2004 року на суму в розмірі 353 428,21 грн.
У відповідності до п. 5.3. договору №1750 від 13.09.2004 року відповідач зобов'язаний оплачувати спожиті послуги не пізніше 10 числа місяця, що настає за рахунковим.
Між тим вказаний рахунок станом на дату звернення з дійсною позовною заявою залишається не оплаченим, у зв'язку з чим позивач просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРСПЕКТИВА ІНВЕСТМЕНТ" на користь Комунального підприємства "ДНІПРОВОДОКАНАЛ" Дніпровської міської ради суму заборгованості за послуги водопостачання та водовідведення в розмірі 353 428, 21 грн.
Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин, з якими закон пов'язує наявність або відсутність підстав для стягнення заборгованості.
Регулювання та встановлення відносин у сфері надання житлово-комунальних (комунальних) послуг здійснюється (здійснювалося у спірний період) відповідно до таких основних нормативно-правових актів: Закону України "Про житлово-комунальні послуги"; Постанов Кабінету Міністрів України: від 21.07.2005 року № 630 "Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення", від 01.06.2011 року № 869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги", від 17.02.2010 року № 151 "Про затвердження Порядку проведення перерахунків розміру плати за надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення в разі ненадання їх або надання не в повному обсязі, зниження якості".
Зі змісту ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
Згідно ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини, створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.
Так, між позивачем та відповідачем 13.09.2004 року був укладений договір на надання послуг водопостачання та водовідведення №1750 (а.с.20-22).
В подальшому, 05.06.2008 року відповідач звернувся до позивача листом від 04.06.2008 року, в якому просив долучити об'єкти які знаходяться за адресою вул. Дзержинського (нині Володимира Вернадського) 35Т, 35Л, 35П до договору 1750 (а.с.27).
05.09.2008 року позивачем було відкрито відповідачу абонентську картку №50875/1750 на послуги водопостачання та водовідведення, відповідно до якої позивач зобов'язувався надавати послуги на об'єкти водопостачання та водовідведення - багатоквартирні будинки, розташовані за адресою Володимира Вернадського 35Л та 35Т в м. Дніпро, а відповідач оплачувати їх (а.с.28).
Законом України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004 року № 1875-ІV, який діяв до 01.05.2019 року було визначено основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
У статті 1 цього Закону було визначено, що: комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги; споживач - це фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 19 зазначеного Закону вказано, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем.
Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником (ч. 6 ст. 19 Закону).
Згідно з приписами ст.ст.23, 24 Закону власник має право доручати повністю або частково розпоряджатися та управляти належним йому майном відповідно до закону та договору балансоутримувачу або управителю. Балансоутримувач має право здійснювати функції утримання на балансі переданого йому за договором з власником майна та управляти їм чи передавати за договором повністю або частково функції управління управителю; укладати договори на надання житлово-комунальних послуг.
01.05.2019 року набув чинності Закон України "Про житлово-комунальні послуги" №2189-VIII.
Згідно визначень термінів, наведених у ст. 1 цього Закону: житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; виконавець комунальної послуги - суб'єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору; споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги; колективний споживач - юридична особа, що об'єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги.
Комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами (п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону).
Частиною 1 статті 6 Закону встановлювалося, що учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.
При цьому, як передбачено п.п. 5, 6 ч. 2 цієї статті Закону виконавець комунальних послуг з централізованого водопостачання/водовідведення - суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання/водовідведення.
Відповідно до п. 8 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630, послуги надаються споживачеві згідно з договором.
Аналогічні умови містив п. 5 Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2019 року № 690.
Матеріали справи свідчать, що 02.10.2017 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРСПЕКТИВА ІНВЕСТМЕНТ" надійшло звернення щодо можливості розірвання договору № 1750 на послуги водопостачання та водовідведення у зв'язку із створенням Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Амфітеатр" (а.с.31).
Колегія суддів звертає увагу, що згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (ч. 2 ст. 653 ЦК України).
Апеляційний суд зазначає, що за загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути встановлені законом або безпосередньо в договорі.
За змістом укладеного між сторонами договору № 1750 від 13.09.2004 року, за своєю юридичної природою він є договором про надання послуг.
Статтею 907 ЦК України передбачено, що договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі, шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін.
Так, в п.п. 9.1, 9.2. договору сторони обумовили, що він набирає чинності з моменту підписання сторонами - 13.09.2004 року та діє в частині надання послуг водопостачання та водовідведення до 13.09.2005 року, а в частині здійснення розрахунків за надані послуги - до повного погашення заборгованості. Якщо за місяць до закінчення строку дії договору жодна із сторін не заявить про намір внести до нього зміни або про відмову від договору, він продовжує свою дію на наступний рік.
Таким чином, в договорі від 13.09.2004 року №1750 сторони визначили, які саме дії свідчитимуть про припинення договору (подання стороною за місяць до закінчення строку дії договору заяви про намір внести до нього зміни або про відмову від договору).
Водночас, до матеріалів справи відповідачем долучено засвідчену копію листа - повідомлення від 28.09.2017 року (а.с.31).
Як зазначено вище, у поданому листі від 13.09.2017 року відповідач повідомляв позивача щодо можливості розірвання договору № 1750 на послуги водопостачання та водовідведення у зв'язку із створенням Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Амфітеатр" за адресою вул. Володимира Вернадського 35 Т.
На вказаній заяві наявний відбиток штампу "Комунальне підприємство "Дніпроводоканал" Дніпропетровської міської ради" та зазначені "вхідний №13082", "02.10.2017" та відбиток штампу Комунальне підприємство "Дніпроводоканал" Дніпропетровської міської ради "Управління "Водозбут" із "вхідним №7073" "04.10.2017".
Позивач не погоджується з тим, що станом на 31.12.2017 року договір від 13.09.2004 року припинив свою дію. Зазначає, що договір припинив свою дію після укладання між позивачем та ОСББ "Амфітеатр" договору № 15776 (з 09.12.2020 року) на надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, за умовами якого позивач зобов'язався надавати послуги з водопостачання та водовідведення по об'єктах - багатоквартирні житлові будинки по вул. Володимира Вернадського 35 Л та 35 Т.
На думку колегії суддів такі доводи є обґрунтованими.
Як зазначалося вище, в п. 9.2 договору від 13.09.2009 року сторони обумовили, які саме дії свідчитимуть про припинення договору (подання стороною за місяць до закінчення строку дії договору заяви про намір внести до нього зміни або про відмову від договору).
Жоден з поданих відповідачем документів (листів) не містить дійсного прямого волевиявлення на відмову від договору, а в них лише зазначено про власне розуміння стороною (відповідачем) умов договору, зокрема, в частині строку його дії, та зазначено що відповідач не заперечує проти розірвання укладеного між сторонами договору.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як визначено ч.1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частина 1 статті 229 ЦК України унормовує, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Так, договір від 13.09.2004 року та абонентська картка до нього № 50875/1750 від 05.09.2008 року не є нікчемними в силу положень закону та не були визнані недійсними в судовому порядку в цілому чи в окремих його частинах.
Апеляційний суд зауважує, що юридична необізнаність природи договірних відносин чи нерозуміння умов договору не звільняють сторону від правових наслідків, що можуть настати в такому випадку.
Зазначення у листі про те, що відповідач не заперечує проти розірвання між сторонами договору - є особистим тлумаченням стороною договору умов щодо можливості розірвання такого договору, проте не є конкретним однозначним прямим наміром сторони розірвати договір в односторонньому порядку, в тому числі, враховуючи обставини відсутності заяви, оформленої та поданої відповідно до п. 9.2 договору.
Заяви відповідача саме про відмову від договору матеріали справи не містять.
І хоча останній повідомляв позивача про можливість розірвання укладеного між сторонами договору, дане рішення не було виконано відповідачем, оскільки останнім не дотримано умови договору від 13.09.2004 року, за яких можливо було його розірвання.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що споживачі зобов'язані оплачувати житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (правовий висновок у постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 року у справі № 6-2951цс15).
Аналогічна правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 11.04.2018 року у справі № 904/2238/17 та від 16.10.2018 року у справі № 904/7377/17; в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 року у справі № 712/8916/17-ц).
Отже, навіть за відсутності договору, втім, з належним підтвердженням факту надання послуг споживачу, останній не звільняється від їх оплати.
На час розгляду справи, доказів погашення заборгованості за водопостачання за спірний період матеріали справи не містять.
Колегія суддів зазначає, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) унормовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно з ч., ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно ст. ст. 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
17.10.2019 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 року № 132-IX, яким було, зокрема, внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України і змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 року наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Згідно зі ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених ст.86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
Доказів укладенння у спірний період нового договору, в тому числі з ОСББ "Амфітеатр" , матеріали справи не містять.
Таким чином, відповідач у спірний період фактично є споживачем послуг за договором № 1750 від 13.09.2004 року, у тому числі, абонентською карткою № 50875/1750 від 05.09.2008 року, та відповідальною особою, що здійснює розрахунки за ці послуги з КП "Дніпроводоканал".
Щодо розрахунку обсягу наданих відповідачу послуг колегія суддів зазначає наступне.
Заборгованість відповідача перед позивачем підтверджується наданим до матеріалів справи Актом-рахунком (а.с. 11).
Колегія суддів зауважує, що відповідно до пунктів 2.1, 2.2, 2.5 договору № 1750 від 13.09.2004 року кількість використаної абонентом води та стоків визначається за показниками повірених та опломбованих приладів обліку споживання води та стоків за умови їх роботи в діапазоні вимірювань з нормованою похибкою.
Характеристика приладів обліку наведена в додатку №1 до договору (а.с. 23).
У випадку, якщо абонент не має необхідних засобів обліку води та стоків, його водокористування є безобліковим та витрати води визначаються за пропускною спроможністю труби вводу за швидкості руху в ній 2м/сек. та дії її повним перерізом протягом 24 годин на добу (п. 2.5. договору).
Пунктом 2.6 договору від 13.09.2004 року встановлено, що в усіх інших випадках для визначення обсягів послуг, що надаються абоненту, сторони керуються відповідним розділом Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджених наказом Державного Комітету України по житлово-комунальному господарству №65 від 01.07.1994 року.
Відповідно до п. 2.7 договору від 13.09.2004 року водоканал зобов'язаний надати послуги з холодного водопостачання в обсязі 3794 м3 в місяць, послуги водовідведення в обсязі 3794 м3 в місяць.
Згідно абонентської картки від 05.09.2008 року обсяг води та стоків для споживання абонентів складає 10 412 м3 в місяць.
Пунктом 2.8 договору від 13.09.2004 року визначено, що обсяги послуг водопостачання та водовідведення, визначені в пункті 2.7 договору, визначаються:
- за нормами водоспоживання, затвердженими місцевими органами виконавчої влади;
- згідно з лімітами споживання питної води промисловими підприємствами та організаціями, затвердженими місцевими органами виконавчої влади;
- за нормами, передбаченими технічними умовами, які абонент зобов'язаний отримати від водоканалу під час приєднання до міських мереж водопостачання та водовідведення або під час збільшення обсягів водоспоживання та водовідведення.
В поданих Акті - рахунку та роз'ясненні до Акту обсяг наданих послуг з водопостачання зазначений в розмірі в межах, визначених договором та абонентською карткою.
Відтак, позивачем правильно розраховано обсяг наданих відповідачу послуг з водопостачання та водовідведення, а саме - при визначенні обсягів споживання на потреби мешканців будинків за адресою вул. Дзержинського (нині Володимира Вернадського) 35Т, 35Л, виходячи з нормативів, визначених у відповідності до пунктів 2.5, 2.6, 2.7, 2.8 договору № 1750 від 13.09.2004 року та абонентської картки № 50875/1750 від 05.09.2008 року, виходячи з показів приладів обліку.
Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано суду актів відключення будинку від системи водопостачання та/або водовідведення чи актів про відключення приміщень від мереж водопостачання та/або водовідведення. Відтак, факт наявності систем водопостачання та водовідведення в спірному періоді є підтвердженим.
Матеріали справи не містять і актів фіксації неотримання послуг водопостачання та водовідведення у спірному періоді внаслідок відключення мереж, аварійної ситуації і т.п. Тобто, у справі відсутні докази, що могли б свідчити про факт неотримання відповідачем послуг, їх неналежного чи не в повній мірі надання.
Отже, відповідач, який за укладеним з позивачем договором фактично споживав послуги з водопостачання та водовідведення, не може бути звільнений від оплати їх вартості як особа, що допустила господарське правопорушення у сфері відповідних відносин.
На підставі фактично встановлених обставин справи та наявних доказів апеляційний господарський суд доходить висновку, що позивач виконав свої договірні зобов'язання відносно надання послуг з водопостачання та водовідведення, а відповідач, незалежно від споживання цієї послуги або відмови від її споживання, зобов'язаний її сплатити.
Пунктом 5 частини 3 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", який був чинний у спірний період, та п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" в новій редакції встановлено обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені, як правило договором або ж законом.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з п.5.3 договору № 1750 від 13.09.2004 року розрахунковий період оплати послуг водопостачання та водовідведення - один календарний місяць. Абонент зобов'язаний сплатити надані послуги до 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим.
З матеріалів справи вбачається, що Акт-рахунок підписаний лише представником позивача. При цьому, відповідачем жодного разу не було надано позивачу письмові заперечення щодо нарахувань та наданих йому послуг згідно Акту-рахунку, як і не подавалися зауваження щодо його змісту чи відображених в ньому відомостей.
Нормами ст.ст. 525, 526 ЦК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У відповідності до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 ЦК України).
Відповідач зобов'язання по оплаті наданих йому послуг з водопостачання та водовідведення не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість за період з лютого 2018 року по листопад 2020 року.
Доказів оплати заборгованості за спожиті послуги матеріали справи не містять.
Відповідно до розрахунку позивача, здійсненого на підставі доданого Акту-рахунку наданих послуг, стягненню з відповідача підлягає заборгованість в розмірі 353 428, 21 грн.
Апеляційний суд звертає увагу сторін, що за правилами п. 6 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно ч.ч.1-4 ст.13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватися на засадах справедливості, добросовісності, розумності, що знаходить своє вираження в добросовісному виконанні своїх зобов'язань сторонами та униканні будь-яких форм зловживання своїми правами та/або становищем, а також запобіганні вчиненню дій, які порушують права іншої сторони та можуть мати негативні наслідки для третіх осіб.
З огляду на викладене та враховуючи, що відповідач належними та допустимими доказами не довів того, що він у період з лютого 2018 року по листопад 2020 року не споживав послуги та не є споживачем в розумінні законодавства, що діяло у спірний період, зокрема, Законів України "Про житлово-комунальні послуги", враховуючи, що Центральний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що ОСББ "Амфітеатр" не зобов'язано оплачувати послуги, які були спожиті ним до укладення договору №15776 від 09.12.2020 року, і що позивачем не доведено факт розірвання договору № 1750 між ним та відповідачем, вимоги позивача про стягнення з відповідача 353 428, 21 грн вартості послуг з водопостачання та водовідведення є обґрунтованими, законними та такими, що підлягають задоволенню судом.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Необхідно акцентувати увагу на п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003, в якому зазначено: за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості та забезпечує ефективне поновлення в правах.
Принцип справедливості судового розгляду в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.
Зокрема, у рішенні від 04.12.1995 року у справі "Белле проти Франції" (Bellet V. France, заява №23805/94) ЄСПЛ зазначив, що ст. 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним, з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права.
ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію стосовно того, що одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.
Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 статті 6 (див., mutatismutandis, рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" (Schenk v. Switzerland) від 12.07.1988 року, серія A № 140, с. 29, п. 46).
Відповідно до п. 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 03.07.2014 року, остаточне 17.11.2014 року: "Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року).
За встановлених вище обставин, колегія суддів дійшла висновку про необгрунтованість висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
В даному випадку, як вказано вище, сукупність доказів свідчить про наявність між сторонами у спірний період договірних відносин. Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
У зв'язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, у зв'язку з чим його належить скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 269, 275, 277, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Апеляційну скаргу Комунального підприємства "ДНІПРОВОДОКАНАЛ" Дніпровської міської ради задовольнити.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.05.2024 року у справі №904/3435/23 (904/1112/24) скасувати.
Ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРСПЕКТИВА ІНВЕСТМЕНТ" (49000, м. Дніпро, вул. Володимира Вернадського, буд. 35Б, код ЄДРПОУ 31850716) на користь Комунального підприємства "ДНІПРОВОДОКАНАЛ" Дніпровської міської ради (49001, м. Дніпро, вул. Троїцька, 21А, код ЄДРПОУ 03341305) заборгованість за послуги водопостачання та водовідведення в розмірі 353 428,21 грн та витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 5 301,42 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРСПЕКТИВА ІНВЕСТМЕНТ" (49000, м. Дніпро, вул. Володимира Вернадського, буд. 35Б, код ЄДРПОУ 31850716) на користь Комунального підприємства “"ДНІПРОВОДОКАНАЛ" Дніпровської міської ради (49001, м. Дніпро, вул. Троїцька, 21А, код ЄДРПОУ 03341305) витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги в розмірі 7 952,13 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Постанова складена в повному обсязі 28.04.2025 року.
Головуючий суддя Т.А. Верхогляд
Суддя О.Г. Іванов
Суддя Ю.Б. Парусніков