22.04.2025 року м.Дніпро Справа № 904/5799/23
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Кощеєва І.М. ( доповідач )
суддів: Чус О.В., Дарміна М.О.
секретар судового засідання: Чірцов А.А.
представники сторін:
від позивача: Скосарев І.Д.
від відповідача: Чередниченко А.В.
від третьої особи-1: не з'явився
від третьої особи-2: не з'явився
від третьої особи-3: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Дніпровської міської ради
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2024 р.
(суддя Бажанова Ю.А., м. Дніпро, повний текст рішення складено 28.05.2024 р.)
у справі
за позовом
Дніпровської міської ради,
м. Дніпро
до
Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Грінвей",
м. Дніпро
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору
на стороні Позивача
Департамен адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради,
м. Дніпро
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору
на стороні Відповідача
ОСОБА_2,
м. Дніпро
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору
на стороні Відповідача
ОСОБА_1 ,
м. Першотравенськ Дніпропетровської області
про усунення перешкод у користуванні майном, -
1. Короткий зміст позовних вимог.
Дніпровська міська рада звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Грінвей" і згідно заяви про зміну предмету спору просила: усунути перешкоди Дніпровській міській раді в користуванні земельною ділянкою, належною до земель комунальної власності територіальної громади м. Дніпро, шляхом знесення самочинно побудованих складських приміщень, нежитлової будівлі, загальною площею: 769,2 кв. м, з наступним описом: нежитлові будівлі, які складаються з: літ. А-1 - будівля складу, загальною площею 150,0 кв. м, літ. а1-ґанок, літ. а2-ганок літ. а3-ганок; літ. Б-1 - будівля складу, загальною площею 600,0 кв. м; літ. В-1 - вбиральня, загальною площею 19.2 кв. м., літ. ві-ганок ( РНОНМ 2721135712020 ), розташовані за адресою: АДРЕСА_1 за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Грінвей" ( код ЄДРПОУ 45373582 ); припинити володіння Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Грінвей" ( код ЄДРПОУ 45373582 ) правом власності на складські приміщення, нежитлову будівлю, загальною площею: 769,2 кв. м. з наступним описом: нежитлові будівлі, які складаються з: літ. А-1 - будівля складу, загальною площею 150,0 кв. м. літ. а1-ганок, літ. а2-ганок, літ. а3-ганок; літ. Б-1 - будівля складу, загальною площею 600,0 кв. м; літ. В-1 - вбиральня, загальною площею 19,2 кв. м., літ.в1-ганок ( РНОНМ 2721135712020 ), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Судові витрати по справі просить покласти на відповідача.
Заява про зміну предмету позову мотивована тим, що згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна зареєстровано об'єкт нерухомого майна № 272113572020, відповідно до якого за Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Грінвей" зареєстроване право власності на складські приміщення, нежитлова будівля, опис: літ. А-1 - будівля складу, загальною площею 150,0 кв. м. літ. а1-ганок, літ.а2-ганок, літ. А 3-ганок; літ. Б-1 - будівля складу, загальною площею 600,0 кв. м; літ.В-1 - вбиральня, загальною площею 19,2 кв. м., літ. в1-ганок ( РНОНМ 2721135712020 ), що розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Старочумацька, буд. 8Д.
2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2024 р. у задоволенні позову відмовлено. Витрати по сплаті судового збору за подання позову покладено на Дніпровську міську раду. Скасовано заходи до забезпечення позову, вжиті постановою Центрального апеляційного господарського суду від 05.03.2024 р.. Вирішено, що заходи до забезпечення позову, вжиті постановою Центрального апеляційного господарського суду від 05.03.2024 р. зберігають свою дію до набрання законної сили рішенням суду.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, Дніпропетровська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2024 р. по справі № 904/5799/23 про відмову у задоволенні позову. Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Дніпровська міська рада вважає, що оскаржуване рішення прийнято з грубим порушенням норм матеріального права, неповною та неправильною оцінкою доказів.
Водночас, на думку Скаржника, Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради є органом, який володіє інформацією щодо наявності декларативних та дозвільних документів на будівництво, тому лист, на який посилається Дніпровська міська рада у позовній заяві підтверджує відсутність декларативного документу про готовність об'єкта по вул. Старочумацькій 8Д до експлуатації. Враховуючи це, інформація Управління, зазначена у листі № 4/1-193 про відсутні відомості щодо реєстрацію декларації про готовність об'єкта до експлуатації № ДП 15212003358 від 21.06.2011 р. надана компетентним органом та є достовірною.
При цьому Скаржник зазначає, що Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області була ліквідована на час надання відповіді від 20.03.2023 р. № 117, а отже, вбачається що дана відповідь є підробленою. Згідно з листом департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 31.08.2023 р. № 4/11-520 станом на 28.08.2023 р. за результатами пошуку земельної ділянки за адресою «вул. Старочумацька, 8 Д», «вул. Байкальська, 8Д» у підсистемі «Фіскальний кадастр» Муніципальної земельної інформаційної системи м. Дніпропетровська (МЗІС) не виявлено реєстраційних записів щодо цивільно-правових угод, укладених між міською радою та фізичними або юридичними особами.
Скаржник наголошує на тому, що земельна ділянка комунальної власності у передбаченому законодавством порядку для забудови та користування не надавалась; декларація про готовність об'єкта до експлуатації, на підставі якої зареєстровано право власності, а також інші дозвільні документи не видавались; лист департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області є підробленим, оскільки підписаний особою, яка перебувала на той час у трудових відносинах з іншим органом; споруди, які розташовані на земельній ділянці не відповідають інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та розміщені на території охоронної зони, отже, будівлі та споруди торгівельного призначення розташовані за адресою: вул. Старочумацька 8Д самовільно побудовані. Внаслідок самочинного будівництва будівель, з користування Дніпровської міської ради поза її волею, на підставі документів, які не видавались компетентними органами, вибула земельна ділянка по вул. Старочумацька, 8Д у м. Дніпрі.
Скаржник зазначає, що Дніпровська міська рада звернулась з негаторним позовом, як власник земельної ділянки, у якому просила усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою комунальної форми власності шляхом знесення об'єктів нерухомості, що розташовані на ній, за рахунок ТОВ «Фірма Грінвей». Судом невірно зроблено висновок про необхідність дослідження питання добросовісності набуття права власності Відповідачем на нерухоме майно, розташоване на спірній земельній ділянці, оскільки предметом спору є саме земельна ділянка, а не нерухоме майно, розташоване на ній. Питання добросовісності вирішується у випадку, коли позов пред'являється у порядку ст. 388 ЦК України, яка регулює право власника на витребування майна від добросовісного набувача. Подібні висновки зроблено у постанові Верховного Суду від 01.11.2023 р. по справі № 205/6867/20. Дніпровською міською радою не пред'являлась вимога про витребування майна.
Скаржник вважає, що Відповідачем не було надано жодних доказів правомірності користування спірною земельною ділянкою.
На переконання Скаржника враховуючи те, що будівлі за адресою: м. Дніпро, вул. Старочумацька, 8Д, є об'єктом самочинного будівництва, то ефективним способом захисту порушених прав Дніпровської міської ради як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, щодо користування і розпорядження цією земельною ділянкою є вимога про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, шляхом знесення таких будівель. При цьому обставина щодо державної реєстрації права власності на цей об'єкт не спростовує факт самочинності зведення цього нерухомого майна, та наявності підстав для застосування ст. 376 ЦК України.
Відтак, на думку Скаржника, самовільне зайняття земельної ділянки площею 1,967 га завдає значної шкоди економічним інтересам Дніпровської територіальної громади, а тому у даному випадку втручання у незаконно набуте право власності є безсумнівно співрозмірним із захистом суспільних інтересів.
Від Дніпровської міської ради надійшло клопотання про долучення доказів: копію наказу Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 02.07.2024 р. № 593; копію акту складеного за результатами перевірки від 22.07.2024 р.; копія припису про зупинення виконання будівельних робіт; копію припису про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил; копію протоколу про правопорушення у сфері містобудівної діяльності; копію постанови про накладення штрафу 1-10/02082024; копію постанови про накладення штрафу 2-10/02082024.
В обгрунтування свого клопотання, Скаржник посилаєтся на те, що зазначені документи підтверджують наявність факту порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності та підтверджують ознаку самочинності нерухомого майна, розміщеного на спірній земельній ділянці. Вказані докази не були надані Позивачем при поданні позову у зв'язку з їх відсутністю на час звернення до суду.
У додаткових поясненнях, Скаржник просить апеляційний суд відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Фірма Грінвей» у задоволенні клопотання про долучення доказів, посилаючись на те, що Відповідач був обізнаний про існування копії державного акту у травні 2024 року, оскільки звертався до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради, яка була подана 22.05.2024 р. і до якого додавалась копія державного акту. Утім, ухвалою суду від 30.05.2024 р. задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Грінвей" про відкликання позовної заяви та повернуто її без розгляду. У рамках справи № 904/5799/23 адвокатський запит щодо вказаного державного акту було скеровано лише в січні 2025 року, тобто через півроку після прийняття рішення по справі судом першої інстанції та відкриття апеляційного провадження. Вищезазначене свідчить про відсутність підстав для поновлення строку на подання нових доказів, оскільки заявником клопотання не зазначено поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції.
Щодо відповіді Дергеокадастру, Позивач зазначає, що у ній відсутні відомості про додані до листа документи. Тобто, не вбачається можливим підтвердити ту інформацію, що саме разом із листом Держгеокадастру було надано копію державного акту, який просить долучити Відповідач. Крім того, у листі відсутні відомості про адресу земельної ділянки, її кадастровий номер та інші індивідуальні ознаки земельної ділянки, а також не зазначено номер кримінального провадження, в рамках якого вилучено державний акт. З копії державного акту неможливо встановити, що він стосується саме спірної земельної ділянки. Поряд з цим в акті є посилання на те, що землю надано у постійне користування відповідно до рішення Дніпропетровської міської Ради народних депутатів від 16.07.1998 р. № 1303. Зазначена інформація спростовується листом управління архівної справи Дніпровської міської ради від 11.07.2024 р. № 3/2-618, відповідно до якого, рішення з такими реквізитами існує, але стосується воно земельних ділянок по вул. Калиновій, 87, тобто не спірної земельної ділянки. Отже, рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі спірної земельної ділянки відсутнє.
Крім цього, Позивач наголошує, що навіть якщо припустити існування вказаного державного акту та право користування землею, то відповідно до п. «е» ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці. Як підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на розташовані на спірній ділянці будівлі належить Відповідачу, тому ТОВ «Світлана» втратило б своє право користування земельною ділянкою разом з набуттям права власності на нерухомі споруди Відповідачем.
Від Позивача надійшло клопотання про залучення до участі в справі № 904/5799/23 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні Відповідача товариство з обмеженою відповідальністю «Світлана» з тих підстав, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма Грінвей» подало до суду клопотання про долучення доказів, зокрема відповіді Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області та копію державного акту на право постійного користування землею Серія ДПД 63. При цьому, Відповідач посилається на те, що відповідно до інформації з державного акту спірна земельна ділянка нібито надавалась у постійне користування товариству з обмеженою відповідальністю «Світлана».
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Грінвей" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Товариство не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її безпідставною і необґрунтованою.
Зокрема, Товариство посилається на те, що Господарський суд Дніпропетровської області прийшов обгрунтованого висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма Грінвей" правомірно набуло права власності на спірні нежитлові будівлі.
Товариство також вказує на те, що Відповідач є добросовісним набувачем, що підтверджено доказами, наданими Відповідачем та жодним чином не спростовано Позивачем. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар ( постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.03.2019 р. у справі № 521/8368/15-ц (61 -17779св 18)).
Крім того, Товариство зазначає про те, що ані позовна заява, ані апеляційна скарга не містять жодних положень щодо ані підтвердження наявності суспільного інтересу для втручання у мирне володіння майном, ані дотримання принципу співрозмірності ( балансу ) інтересів між територіальною громадою та Відповідачем. Дніпровською міською радою жодним чином не наведено будь-яких доводів щодо того, що усунення перешкод Дніпровській міській раді в користуванні земельною ділянкою, належною до земель комунальної власності територіальної громади м. Дніпро, шляхом знесення самочинно побудованих складських приміщень, нежитлової будівлі суспільно необхідною дією і має бути забезпечено для захисту прав та інтересів територіальної громади.
Від Відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи № 904/5799/23 таких доказів: Меморандум про партнерство та співпрацю від 22.12.2023 р.; ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська у справі № 204/5055/24; Витяг з реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.03.2025 р..
Своє клопотання ТОВ «Фірма Грінвей» обгрунтовує тим, що було отримано доказ, який має суттєве значення по справі № 904/5799/23, а саме державний акт на право постійного користування землею серії ДПД63 від 27.08.1998 р., який було долучено до матеріалів справи № 904/5799/23. Відповідач вважає що зазначений доказ має суттєве значення для правильного вирішення спору та встановлення всіх дійсних обставин по справі № 904/5799/23, оскільки об'єкт нерухомості за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Старочумацька ( Байкальська ), 8Д, який належить ТОВ «Фірма Грівней» на праві приватної власності та набутий у власність Відповідачем на законних підставах, шляхом задоволення вимог іпотекодержателя, побудований на земельній ділянці, яка на праві постійного користування належить ТОВ «Світлана». Для отримання зазначеного доказу, представником Відповідача на адресу ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області було направлено адвокатський запит з вимогою надати державний акт на право постійного користування землею серії ДПД63 від 27.08.1998 р.. Відповідно до відомостей з Державного реєстру нерухомого майна, містяться відомості, що земельна ділянка за кадастровим номером №1210100000:04:054:0003, загальною площею - 3.8299 належить на праві постійного користування земельною ділянкою ТОВ « СВІТЛАНА» та відомості внесені до реєстру - 21.12.2023 р. на підставі Державного акта на право приватної власності на землю, серія та номер: ДПД63, виданий 27.08.1998 р.. Відповідач наголошує, що право власності на оскаржувану ділянку у ТОВ «Світлана» виникло на підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, серії ДПД63 від 27.08.1998 р..
Треті особи не скористалися своїм правом згідно ч.1 ст. 263 ГПК України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 12.06.2024 р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Кощеєв І.М. ( доповідач ), судді - Чус О.В., Дармін М.О..
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.06.2024 р. витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи № 904/5799/23.
21.06.2024 р. матеріали справи № 904/5799/23 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.06.2024 р. поновлено строк на подання апеляційної скарги. Відкрито апеляційне провадження у справі та призначено апеляційну скаргу до розгляду в судове засідання на 16.10.2024 р..
15.10.2024 р. в систему "Діловодство спеціалізованого суду" внесено інформаційну довідку, відповідно до якої та з урахуванням п. 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді, у зв'язку з перебуванням судді-члена колегії Чус О.В. на лікарняному, розгляд справи в судовому засіданні не відбувся.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.10.2024 р. розгляд апеляційної скарги Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2024 р. у справі № 904/5799/23 призначено в судове засідання на 26.02.2025 р..
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.02.2025 р. розгляд апеляційної скарги Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2024 р. у справі № 904/5799/23 відкладено в судове засідання на 22.04.2025 р..
Присутній у судовому засіданні представник Відповідача заперечив проти задоволення клопотання Позивача про залучення до участі в справі № 904/5799/23 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні Відповідача товариство з обмеженою відповідальністю «Світлана».
Розглянувши у судовому засіданні клопотання Позивача про залучення до участі в справі в якості третьої особи, ТОВ «Світлана», колегія суддів протокольною ухвалою відхилило його як безпідставне.
Треті особи не скористалися своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечили явку уповноважених представників, хоча про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Беручи до уваги, що неявка вказаних учасників провадження у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників третіх осіб.
У судовому засіданні 26.02.2025 р., була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.
7. Встановлені судом обставини справи.
Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна номер довідки 350891644 від 18.10.2023 р.:
- 12.04.2023 р. приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Деллаловим Антоном Олексійовичем здійснено реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на будівлі та споруди торгівельного призначення за адресою: АДРЕСА_1 на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації серія та номер ДП15212003358, виданий 21.06.2011 р., видавник Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровської області.
- 18.05.2023 р. приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павелко Інною Василівною здійснено реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на будівлі та споруди торгівельного призначення за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 18.05.2023 р. № 67655501.
- 03.08.2023 р. приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко Валентиною Володимирівною здійснено реєстрацію права власності за Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Грінвей" на будівлі та споруди торгівельного призначення за адресою: АДРЕСА_1 на підставі акту приймання-передачі від 03.08.2023 р. № 1304, № 1305, протоколу загальних зборів учасників від 03.08.2023 р. № 2/23, згоди власника від 03.08.2023 р. № 1299.
Дніпровська міська рада, як власник земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Дніпро, вул. Старочумацька, буд. 8Д вважає, що зазначену земельну ділянку самовільно зайнято та самочинно збудовано на ній об'єкти нерухомості.
Також, Дніпровська міська рада зазначає, що при досліджені правостановлюючих документів на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 міською радою було отримано деталізовану інформацію, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та виявлено, що первісне право приватної власності було протиправно зареєстровано 02.04.2023 р. державним реєстратором приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Деллаловим Антоном Олексійовичем за ОСОБА_1 на будівлі та споруди торгівельного призначення за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно листа Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області від 20.03.2023 р. № 117 ( підписаний ОСОБА_3 ) ОСОБА_1 отримав в Інспекції державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області зареєстровані: дозвіл на початок виконання будівельних робіт № 31/02-10 від 08.04.2010 р. та декларацію про готовність об'єкта до експлуатації за номером ДП 15212003358 від 21.06.2011 р. на об'єкт нерухомого майна за адресою: м. Дніпро, вул. Старочумацька, буд 8 Д ( будівництво будівель та споруд торгівельного призначення ).
Відповідно до листа Головного архітектурно-планувального управління департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 16.08.2023 р. № 3/15-340 відповідно до даних містобудівного кадастру та адресного плану міста офіційно адреса вул. Старочумацька, буд 8Д жодному об'єкту нерухомості на території міста не присвоювалась, відповідний розпорядчий документ, на підставі якого була присвоєна ця адреса, відсутній.
Відповідно до листа Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради від 11.08.2023 р. № 4/1-193 відповідно до даних Реєстру будівельної діяльності, який забезпечує створення, збирання, накопичення, обробку, захист, облік інформації про об'єкти будівництва та закінчені будівництвом об'єкти, у тому числі: документів, що надають право на виконання підготовчих та будівельних робіт; документів, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відсутні відомості про реєстрацію декларації про готовність об'єкта до експлуатації № ДП 15212003358.
Крім того, станом на 20.03.2023 р. ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з Управлінням та працював на посаді начальника відділу по роботі з дозвільними документами, тобто перебував у трудових відносинах з іншою юридичною особою.
Дніпровська міська рада вказує на те, що на підставі постанов Кабінету Міністрів України № 960 від 15.09.2021 р. та № 422 від 27.05.2020 р. Державна архітектурно-будівельна інспекція України ліквідована її функціональні обов'язки передані до Державної інспекції архітектури та містобудування України.
20.05.2021 р. проведено державну реєстрацію створення Державної інспекції архітектури та містобудування України, 15.09.2021 р. проведено запис припинення Державної архітектурно-будівельної інспекції України.
За доводами Дніпровської міської ради, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради була ліквідована на час надання відповіді від 20.03.2023 р. № 117, отже, відповідь є підробленою.
Згідно з листом Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 31.08.2023 р. № 4/11-520 станом на 28.08.2023 р. за результатами пошуку земельної ділянки за адресою вул. Старочумацька, буд 8 Д у підсистемі "Фіскальний кадастр" Муніципальної земельної інформаційної системи м. Дніпропетровська ( МЗІС ) не виявлено реєстраційних записів щодо цивільно-правових угод, укладених між міською радою та фізичними або юридичними особами.
Відповідно до акту обстеження земельної ділянки від 14.09.2023 р. № 14/09/23-Л на земельній ділянці за адресою: м. Дніпро, вул. Старочумацька, буд 8Д розміщені будівлі та споруди торговельного призначення. Опис: будівля кафе, загальною площею 150,0 кв. м., торгівельні приміщення, загальною площею 600 кв.м., вбиральня, загальною площею 19,2 кв.м. Доступ до земельної ділянки вільний, територія земельної ділянки по периметру огороджена парканом з металевих листів профнастилу та має площу 1,967 га, поверхня земельної ділянки вкрита утрамбованим ґрунтом та подекуди щебенем. На ділянці знаходиться одна триповерхова будівля з пінобетонних блоків площею 0,023 га, дві одноповерхові будівлі площею 0,012 га та 0,019 га та металоконструкції. Уздовж над ділянкою, візуально посередині, пролягають високовольтні лінії електропередачі. Будівель та споруд, інформація про які міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не виявлено.
Дніпровською міською радою була надано до суду першої інстанції інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна зареєстровано об'єкт нерухомого майна № 272113572020, відповідно до якого за Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Грінвей" зареєстроване право власності на будівлі та споруди, опис: А-будівля кафе, загальною площею 150,0 кв. м., а1-ганок, а2-ганок, а3-ганок, Б - торгівельні приміщення, загальною площею 600 кв. м, В-вбиральня, загальною площею 19,2 кв.м., в1-ганок ( РНОНМ 2721135712020 ), розташовані за адресою: вул. Старочумацька, буд. 8Д.
Звертаючись з позовом до суду Дніпровська міська рада з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просила суд:
- усунути перешкоди Дніпровській міській раді в користуванні земельною ділянкою, належною до земель комунальної власності територіальної громади м. Дніпро, шляхом знесення самочинно побудованих складських приміщень, нежитлової будівлі, загальною площею: 769,2 кв. м, з наступним описом: нежитлові будівлі, які складаються з: літ. А-1 - будівля складу, загальною площею 150,0 кв. м, літ. а 1-ґанок, літ.а2-ганок літ. а3-ганок; літ. Б-1 - будівля складу, загальною площею 600,0 кв. м; літ.В-1 - вбиральня, загальною площею 19.2 кв. м., літ. в1-ганок (РНОНМ 2721135712020), розташовані за адресою: АДРЕСА_1 за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Грінвей" ( Код ЄДРПОУ 45373582 );
- припинити володіння Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Грінвей" ( Код ЄДРПОУ 45373582 ) правом власності на складські приміщення, нежитлову будівлю, загальною площею: 769,2 кв. м. з наступним описом: нежитлові будівлі, які складаються з: літ. А-1 - будівля складу, загальною площею 150,0 кв. м. літ. а1-ганок, літ. а2-ганок, літ. а3-ганок; літ. Б-1 - будівля складу, загальною площею 600,0 кв. м; літ.В-1 - вбиральня, загальною площею 19,2 кв. м., літ. в1-ганок (РНОНМ 2721135712020), що розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Старочумацька, буд. 8Д.
Заява про зміну предмету позову мотивована тим, що згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна зареєстровано об'єкт нерухомого майна № 272113572020, відповідно до якого за Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Грінвей" зареєстроване право власності на складські приміщення, нежитлова будівля, опис: літ. А-1 - будівля складу, загальною площею 150,0 кв. м. літ. а1-ганок, літ. а2-ганок, літ.а3-ганок; літ. Б-1 - будівля складу, загальною площею 600,0 кв. м; літ.В-1 - вбиральня, загальною площею 19,2 кв. м., літ. в1-ганок (РНОНМ 2721135712020), що розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Старочумацька, буд. 8Д.
Позивач зазначив, що нежитлові приміщення ( будівлі складу, ганки, вбиральня ) збудовані за відсутності будь-яких дозвільних документів, земельна ділянка для її забудови не надавалась, за змістом частин 1, 2, 4 ст. 376, ст. 391 ЦК України, ст. 152 Земельного кодексу України, реалізуючи право комунальної власності на земельну ділянку, Дніпровська міська рада наділена повноваженнями звернутись до суду за захистом порушених прав власника земельної ділянки та способом захисту передбачено саме знесення самочинно збудованого майна, що і є причиною виникнення спору.
За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.
Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції послався на те, що надані Відповідачем докази на підтвердження правомірного та добросовісного набуття права власності на нерухоме майно є більш вірогідними, порівняно з доказами наданими Позивачем. При цьому, ТОВ "Фірма Грінвей" правомірно набуло права власності на спірні нежитлові будівлі. Набуваючи права власності на спірний об'єкт нерухомості Відповідач керувався відомостями з Державного реєстрі речових прав щодо реєстрації права власності на спірний об'єкт. Сукупність зазначених обставин є достатнім для формування у Відповідача впевненості у законності отримання права власності на нерухомість. Між тим, Позивач не надав належних доказів на підтвердження доводів про відсутність декларації про готовність об'єкта до експлуатації та доказів на спростування відомостей з Реєстру. Відсутні будь-які підстави для покладення на Відповідача негативних наслідків стверджуваної Позивачем помилки органу публічної влади. Відповідач, як законний власник спірного об'єкту нерухомості, має правомірне очікування та законний інтерес щодо можливості отримання у користування відповідно до чинного законодавства земельної ділянки, необхідної для експлуатації та обслуговування власного майна, що надавало б можливість мирно ним володіти.
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Щодо додаткових доказів доданих ТОВ «Фірма Грінвей» у письмових поясненнях ( Меморандум про партнерство та співпрацю від 22.12.2023 р.; ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська у справі № 204/5055/24; Витяг з реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.03.2025 р.; копія державного акту на право постійного користування землею серії ДПД63 від 27.08.1998 р. ) слід зазначити про таке.
Враховуючи, що учасник судового процесу додав вказані документальні докази під час розгляду апеляційної скарги, на дату прийняття оскаржуваного рішення таких доказів суд першої інстанції в своєму розпорядження не мав.
Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього ( ч. 3 ст. 269 ГПК України ).
У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.
Колегія суддів зауважує учасникам судового процесу на тому, що підставою для прийняття апеляційною інстанцією додаткових доказів є докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від учасників судового процесу.
Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен додержуватись норм процесуального права.
Відповідно до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює Відповідачу більш сприятливі, аніж Позивачу умови в розгляді конкретної справи.
Оскаржуване рішення суд ухвалив 21.05.2024 р., а нові докази, які надає Відповідач ( копію ухвали Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська у справі № 204/5055/24; Витяг з реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.03.2025 р. ) датовані пізніше дати ухвалення судового рішення, відтак колегія суддів зазначає про те, що вказані документи фактично на дату винесення оскаржуваного рішення не існували, в той час як за приписами ГПК Україна надання учасником судового процесу нових доказів у справі, які станом на дату винесення судового рішення не існували, не віднесено до підстав для скасування такого судового рішення, а відтак такий документ не може бути прийнятий судом апеляційної інстанції як додатковий доказ.
Щодо решти додаткових доказів, які надає Відповідач ( Меморандум про партнерство та співпрацю від 22.12.2023 р.; копія державного акту на право постійного користування землею серії ДПД63 від 27.08.1998 р. ), то Заявником не доведено не можливість їх надання суду першої інстанції.
Крім того, за твердженням Позивача ( не спростованим Відповідачем ) Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма Грінвей» було обізнане про існування копії державного акту у травні 2024 року, оскільки зверталося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради, яка була подана 22.05.2024 р. і до якого додавалась копія державного акту. Утім, ухвалою суду від 30.05.2024 р. задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Грінвей" про відкликання позовної заяви та повернуто її без розгляду. У рамках справи № 904/5799/23 адвокатський запит щодо вказаного державного акту було скеровано лише в січні 2025 року, тобто через півроку після прийняття рішення по справі судом першої інстанції та відкриття апеляційного провадження. Вищезазначене свідчить про відсутність підстав для поновлення строку на подання нових доказів, оскільки заявником клопотання не зазначено поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції.
При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що з наданої копії державного акту взагалі неможливо встановити, що він стосується саме спірної земельної ділянки. Поряд з цим в акті є посилання на те, що землю надано у постійне користування відповідно до рішення Дніпропетровської міської Ради народних депутатів від 16.07.1998 р. № 1303, але як стверджує міська рада - рішення з такими реквізитами існує, але стосується воно земельних ділянок по вул. Калиновій, 87, тобто не спірної земельної ділянки.
Щодо додаткового доказу - Меморандуму про партнерство та співпрацю від 22.12.2023 р., то колегія суддів звертає увагу на те, що вказана угода була укладена Відповідачем 22.12.2023 р., тобто на час розгляду спору в суді першої інстанції вона існувала, і її учасником був Заявник, разом з тим поважних причин не надання її господарському суду не наведено.
За таких обставин, додані Відповідачем під час апеляційного перегляду: Меморандум про партнерство та співпрацю від 22.12.2023 р.; ухвала Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська у справі № 204/5055/24; Витяг з реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.03.2025 р.; копія державного акту на право постійного користування землею серії ДПД63 від 27.08.1998 р., як додатковий доказ колегією суддів не приймаються.
За аналогічних підстав не приймаються апеляційним судом і долучені до апеляційної скарги додаткові докази Дніпровською міською радою: копія наказу Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 02.07.2024 р. № 593; копія акту складеного за результатами перевірки від 22.07.2024 р.; копія припису про зупинення виконання будівельних робіт; копію припису про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил; копія протоколу про правопорушення у сфері містобудівної діяльності; копію постанови про накладення штрафу 1-10/02082024; копія постанови про накладення штрафу 2-10/02082024. Як зазначає сам Заявник - вказані докази не були надані Позивачем при поданні позову у зв'язку з їх відсутністю на час звернення до суду.
Наведене також стало підставою для відмови у задоволені клопотання Позивача про залучення до участі в справі № 904/5799/23 в якості третьої особи ТОВ «Світлана», яке було пов'язане з клопотанням Відповідача про долучення додаткових доказів, зокрема копії державного акту на право постійного користування землею Серія ДПД 63.
Спір у справі, що розглядається, виник між Дніпровською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Грінвей" з приводу законності зайняття останнім земельної ділянки комунальної власності та державної реєстрація речових прав на нерухоме майно, розташоване на цій земельній ділянці.
За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Відповідно до частини 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону ( частини 1, 2 ст.319 ЦК України).
Відповідно до ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина 2). Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3).
Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил (частина 1 ст. 376 ЦК України).
Правовий аналіз наведеної норми дозволяє виділити наступні ознаки самочинного будівництва: об'єкт нерухомого майна збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети у встановленому порядку; відсутність належного дозволу чи належно затвердженого проекту для будівництва; створення об'єкта з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Кожна із зазначених ознак є самостійною і достатньою для того, щоб визнати об'єкт нерухомого майна самочинним будівництвом. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10.01.2019 р. у справі № 915/1376/17.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 р. у справі № 916/2791/13 виснувала, що у силу спеціального застереження, наведеного в частині 2 ст. 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, за її рахунок (частина 4 ст. 376 ЦК України. Також за рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб ( частина 5 ст. 376 ЦК України).
Якщо ж власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Отже, знесення самочинно побудованого спірного об'єкта нерухомості відповідно до частини 4 ст. 376 ЦК України є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво.
Формулювання положень ст. 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.
Ураховуючи наведене, коли належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об'єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки (частина друга ст. 152 ЗК України).
Не допускається набуття права власності на споруджені об'єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об'єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку.
Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного ст. 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені ст. 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.
Судовим рішенням про знесення спірного об'єкта нерухомості суд вирішує подальшу юридичну долю самочинно побудованого майна ( спірного об'єкта нерухомості ). Якщо право власності на об'єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у разі задоволення позовної вимоги про знесення об'єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації.
Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно. Вказаний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 р. у справі № 916/1174/22, якою обґрунтована підстава касаційного оскарження.
Господарський суд, відповідно до ст. 86 ГПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Наведена норма зобов'язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.
Отже, вимогами процесуального права визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
За приписами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Як вбачається зі змісту позовної заяви Дніпровська міська рада звернулася до суду з відповідними позовними вимогами з метою відновлення прав власника земельних ділянок ( територіальної громади міста Дніпра ) користуватись та розпоряджатись цією земельною ділянкою.
Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, суд апеляційної інстанції встановив, що спірне нерухоме майно побудоване усупереч вимогам земельного законодавства на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети у встановленому законом порядку та за відсутності належних дозволу та документів на таке будівництво.
У постанові Верховного Суду від 12.04.2021 р. у справі № 653/104/19, зазначено, що вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці можуть бути заявлені власником за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.
Щодо зазначеного висновку колегія суддів звертає увагу на те, що у випадку, якщо міська рада не виділяла земельну ділянку для будівництва спірної будівлі і якщо таке будівництво зроблено за рахунок зайняття земельної ділянки, яка належить територіальній громаді міста, міська рада має право на позов, бо захищає право власності територіальної громади міста на земельну ділянку ( ст. 12, пункт «б» ст. 80, частина 1 та пункт «а» частини 2 ст. 83 ЗК України). Самочинний характер будівництва є істотним порушенням будівельних норм і правил та суттєвим порушенням прав власника земельної ділянки. Схожого висновку дійшов Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 14.02.2024 р. у справі № 523/8263/20.
У зв'язку із цим, апеляційний суд відхиляє заперечення Відповідача щодо відсутності підстав Дніпровської міської ради для звернення із позовом у межах справи яка розглядається.
Колегія суддів звертає увагу на те, що у разі використання земельної ділянки без відповідного рішення органу місцевого самоврядування про надання її в користування або у власність, повернення такої земельної ділянки відповідно до приписів ст. 212 ЗК України власнику з приведенням її у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд відповідає законодавству, що регулює спірні правовідносини. Аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.04.2024 р. у справі № 916/2938/21.
Факт державної реєстрації права власності, проведеної, зокрема, на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації, не змінює правовий режим приміщень, як збудованих самочинно, в разі, якщо будівництво такого об'єкта проведено на земельній ділянці, яку не було відведено для цієї мети (такий висновок наведено в постанові Верховного Суду від 03.03.2021 р. у справі № 915/161/20).
За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірне нерухоме майно у розумінні ст. 376 ЦК України є самочинним будівництвом, а тому наявні підстави для задоволення позовної вимоги про усунення перешкод міській раді у користуванні земельною ділянкою комунальної власності, привівши їх у придатний до використання стан шляхом знесення об'єктів самочинного будівництва.
Щодо іншої позовної вимоги, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Як встановлено судом у справі, що розглядається, спірне нерухоме майно є самочинним будівництвом, державна реєстрація права власності на яке фактично є обмеженням прав власника землі, на якій таке майно розташоване.
При цьому, державна реєстрація права власності на самочинне будівництво, не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 р. у справі № 916/2791/13 ).
Разом із тим у практиці Великої Палати Верховного Суду закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно ( постанова від 21.12.2022 р. у справі № 914/2350/18 (914/608/20)). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи ( постанови від 02.07.2019 р. у справі № 48/340, від 12.03.2019 р. у справі № 911/3594/17, від 19.01.2021 р. у справі № 916/1415/19).
Відповідні записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно створюють для Позивача перешкоди у реалізації ним прав власника спірних земельних ділянок, зокрема відчуження або передачі у користування цих земельних ділянок іншим особам, оскільки відповідно до ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомого майна, одночасно переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт.
Абзацами 2 та 4 частини 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у відповідній редакції) передбачено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними. Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку визнання її вчиненою з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.
За змістом пункту 9 частини 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ( у відповідній редакції ) державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
Отже, якщо суд дійшов висновку, що право власності Позивача на земельну ділянку було порушено незаконною реєстрацією права власності на нерухоме майно за Відповідем, з якими Позивач не перебував у зобов'язальних відносинах, державний реєстратор на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, проводить державну реєстрацію припинення права власності Відповідача, що усуває для Позивача перешкоди у здійсненні ним правоможності розпоряджатись своїми земельними ділянками ( схожі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2024 р. у справі № 496/1059/18).
При цьому в силу положень абзацу 1 частини 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у відповідній редакції), відомості про право власності відповідачів не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини 7 ст. 37 цього Закону. Натомість державний реєстратор вчиняє нову реєстраційну дію - внесення до Державного реєстру відомостей про припинення права власності відповідачів на нерухоме майно на підставі судового рішення (схожі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 р. у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).
Відповідно до частини 7 ст. 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі ухвалення судом рішення про закриття розділу Державного реєстру у випадках, передбачених цією статтею, закриття відповідного розділу допускається виключно у разі, якщо таким судовим рішенням вирішується питання щодо набуття та/або припинення речових прав, обтяжень речових прав на об'єкт нерухомого майна, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості, щодо якого закривається розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Подібний висновок викладено у постанові Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.09.2024 р. у справі № 914/1785/22 у спорі, що виник у подібних правовідносинах.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 р. у справі № 755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
З огляду на викладене, колегія суддів зазначає про наявність підстав задоволення другої позовної вимоги в редакції Позивача про припинення володіння Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Грінвей" правом власності на спірне нерухоме майно, що розташовані за адресою: вул. Старочумацька, буд. 8Д у м. Дніпро.
Ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та протоколи до неї, а також практику Єропейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні ( частина 1 ст. 321 ЦК України ).
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів ( ст. 1 Першого протоколу до Конвенції ).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) ст. 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: перша - виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; друга - викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; третя - закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою ( див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «"East/West Alliance Limited" проти України» від 23.01.2014 р. (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів; втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно ( див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20.10.2011 р. ( Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04 ), «Кривенький проти України» від 16.02.2017 р. ( Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07 )).
Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги ( балансу ) між інтересами держави ( суспільства ), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення ( обґрунтованої пропорційності ) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
Принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з'ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій є оціночним і стосується суб'єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з'ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.
Відповідно до чітких та зрозумілих вимог чинного законодавства обов'язковою умовою використання земельної ділянки під забудову є наявність в особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів свідчить про самовільне її зайняття. Відповідні приписи стосовно охорони земель і регламентування підстав для повернення самовільно зайнятої земельної ділянки є доступними, чіткими та передбачуваними.
Для державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна, утворений у результаті нового будівництва чи реконструкції, є необхідним наявність відповідних дозвільних документів та документів про введення об'єкта в експлуатацію, а також документів, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою. Державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства ( Зазначений висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.04.2024 р. у справі № 916/2938/21 ).
Відповідно до пункту 1 частини 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом наведеної норми, державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає ( подібний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 р. у справі № 911/3594/17, постановах Верховного Суду від 27.02.2018 р. у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 р. у справ № 916/675/15 ).
Колегія суддів зауважує, що ознайомившись зі змістом земельного та цивільного законодавства, проявивши розумну обачність, Відповідач повинен був знати про незаконність здійснення Третьою особою забудови за відсутності у нього правовстановлюючих документів на землю комунальної власності.
Надаючи оцінку правомірності втручання держави у право на мирне володіння майном, суд апеляційної інстанції враховує, що поведінка Третьої особи щодо спорудження об'єкта нерухомості за відсутності земельної ділянки, не була добросовісною і у нього не було законних підстав вважати, що реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно без дотримання визначеного ст. 376 ЦК України порядку підміняє цей порядок та здатна легітимізувати об'єкт, самочинно збудований на земельній ділянці, що належить територіальній громаді.
У свою чергу, ТОВ "Фірма Грінвей" мало достатньо підстав аби проявити обґрунтований сумнів щодо належності Третій особі спірного майна на законних підставах. Крім того, ТОВ "Фірма Грінвей" мало розуміти, що на момент укладення договору, Третя особа не мала права власності або користування на земельну ділянку, на якій розміщений спірний об'єкт нерухомості. За таких обставин, колегія суддів не убачає підстав вважати Відповідача добросовісним набувачем, а право органу місцевого самоврядування повернути самовільно зайняту земельну ділянку з огляду на встановлені у цій справі обставини, гарантоване чинним законодавством України ( ст. 212 ЗК України ) та не порушує критерію пропорційності втручання у мирне володіння майном.
Суд попередньої інстанції зазначеного не врахував, відповідно, неправильно застосував положення законодавства, яке регулює спірні правовідносини, до встановлених ним ж обставин справи, а отже висновок господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення позову є помилковим і суперечить наведеному, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення про задоволення позову.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Рішення господарського суду зазначеним вимогам не відповідає.
На підставі викладеного, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом допущено невірне застосування норм матеріального права та порушені норми процесуального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення, яке відповідно до ст. 277 ГПК України підлягає скасуванню та ухваленню нове рішення про задоволення позову.
Враховуючи наведене та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду у даній справі має бути скасоване, позов задоволено.
10. Судові витрати.
У зв'язку із задоволенням апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Відповідача.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради - задовольнити.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2024 р. у справі № 904/5799/23 - скасувати.
Прийняти нове рішення.
Позов задовольнити.
Усунути перешкоди Дніпровській міській раді в користуванні земельною ділянкою, належною до земель комунальної власності територіальної громади м. Дніпро, шляхом знесення самочинно побудованих складських приміщень, нежитлової будівлі, загальною площею: 769,2 кв. м, з наступним описом: нежитлові будівлі, які складаються з: літ. А-1 - будівля складу, загальною площею 150,0 кв. м, літ. а1-ґанок, літ. а2-ганок літ. а3-ганок; літ. Б-1 - будівля складу, загальною площею 600,0 кв. м; літ. В-1 - вбиральня, загальною площею 19,2 кв. м., літ. ві-ганок ( РНОНМ 2721135712020 ), розташовані за адресою: вул. Старочумацька, буд. 8Д у м. Дніпро за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Грінвей" ( Код ЄДРПОУ 45373582 ), про що видати наказ.
Припинити володіння Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Грінвей" ( Код ЄДРПОУ 45373582 ) правом власності на складські приміщення, нежитлову будівлю, загальною площею: 769,2 кв. м. з наступним описом: нежитлові будівлі, які складаються з: літ. А-1 - будівля складу, загальною площею 150,0 кв. м. літ. а1-ганок, літ. а2-ганок, літ. а3-ганок; літ. Б-1 - будівля складу, загальною площею 600,0 кв. м; літ.В-1 - вбиральня, загальною площею 19,2 кв. м., літ. в1-ганок ( РНОНМ 2721135712020) , що розташовані за адресою: вул. Старочумацька, буд. 8Д у м. Дніпро.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Грінвей" на користь Дніпровської міської ради - 6 710,00 грн. витрат зі сплати судового збору за подання позову, про що видати наказ.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Грінвей" на користь Дніпровської міської ради - 8 052,00 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги, про що видати наказ.
Видачу відповідних наказів, з урахуванням необхідних реквізитів, доручити Господарському суду Дніпропетровської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 28.04.2025 р.
Головуючий суддя І.М. Кощеєв
Суддя О.В. Чус
Суддя М.О. Дармін