24 квітня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 677/737/24
Провадження № 22-ц/820/883/25
Хмельницький апеляційний суд у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Спірідонової Т.В. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Костенка А.М.,
секретар судового засідання - Кошельник В.М.,
за участю: апелянтів - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №677/737/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_2 на заочне рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 27 лютого 2025 року, в складі судді Шовкуна В.О., у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина та малолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 до російської федерації в особі Міністерства оборони російської федерації, Міністерства юстиції російської федерації, Федерального казначейства (Казначейства росії) про відшкодування моральної шкоди,
встановив:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
В квітні 2024 року ОСОБА_2 , ОСОБА_1 в своїх інтересах та від імені та в інтересах неповнолітнього сина та малолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом, в якому просили стягнути з російської федерації в особі Міністерства оборони російської федерації, Міністерства юстиції російської федерації, Федерального казначейства (Казначейства росії) на користь ОСОБА_1 суму відшкодування моральної шкоди в розмірі 5000000 грн, що за офіційним курсом Національного банку України еквівалентно 120000 євро; на користь ОСОБА_2 суму відшкодування моральної шкоди в розмірі 5000000 грн, що за офіційним курсом Національного банку України еквівалентно 120000 євро; на користь ОСОБА_3 суму відшкодування моральної шкоди в розмірі 5000000 грн, що за офіційним курсом Національного банку України еквівалентно 120000 євро; на користь ОСОБА_4 суму відшкодування моральної шкоди в розмірі 5000000 грн, що за офіційним курсом Національного банку України еквівалентно 120000 євро; на користь ОСОБА_2 суму відшкодування моральної шкоди в розмірі 5000000 грн, що за офіційним курсом Національного банку України еквівалентно 120000 євро.
В обґрунтування позовних вимог позивачі вказують, що вони є подружжям та мають трьох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , малолітню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вони та їх діти до 24 лютого 2022 року проживали за адресою: АДРЕСА_1 та кв. АДРЕСА_2 . О 06 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року вони з дітьми прокинулися від звуків вибухів (горіла військова частина в АДРЕСА_3 ). Протягом 24 лютого 2022 року до 27 лютого 2022 року сім'я перебувала у підвалі. Саме в це час відбувалися бойові дії в селі. Згодом родина позивачів виїхала до міста Нова Каховка, де прожили до 08 березня 2022 року. Потім повернулись до селища Козацьке, де прожили до 20 квітня 2022 року, поки в селищі не почастішали обстріли. Боячись за свої життя та життя дітей, вони вирішили виїхати на неокуповану територію та вирушили в напрямку с. Давидів Брід. Проїхавши 70 кілометрів через блокпости окупантів, переживши жахіття постійних перевірок окупантів, проїхавши «сіру зону», яка обстрілювалася, родина доїхала до села Нова Калуга. Весь цей час вони перебували у постійному стресі, боячись за своє життя та життя своїх дітей. Згодом родина поїхала у місто Хмельницький, до родичів, а 01 травня 2022 року родина переїхала до міста Красилів. Старший син ОСОБА_3 став дуже замкнутий, весь час мовчить, з однолітками майже не спілкується. Донька ОСОБА_4 тільки нещодавно перестала прокидатися вночі і плакати. Протягом 2022 року вона весь час в школі малювала палаючий будинок і постійно плакала. Від стресу у дівчинки дуже погіршився зір. Молодший син ОСОБА_2 після перебування у підвалі під обстрілами перестав розмовляти, і тільки за допомогою логопеда на початку 2024 року почав говорити. Також, дітям було присвоєно статус дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів. Виїздивши з окупації, ОСОБА_2 перенесла ряд тяжких емоційних потрясінь. Згодом, в окупації померла її бабуся. ОСОБА_1 важко переживав втрату рідного батька, який залишився в окупації і ІНФОРМАЦІЯ_4 помер. У березні 2023 року односельці, які залишилися проживати в смт. Козацьке, повідомили, що по будинку позивачів було здійснено обстріл військами російської федерації. Пошкоджено вікна, стіну та покрівлю. У червні 2023 році з боку російської федерації було здійснено черговий обстріл, в результаті якого було вибито вікна на першому та другому поверсі, знищено покрівлю на першому поверсі, пошкоджено покрівлю на другому поверсі. 19 вересня 2023 року родині зателефонував представник поліції та повідомив, що їхній будинок вже два дні горить. Наразі будинок повністю вигорів з середини.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 27 лютого 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з російської федерації в особі Міністерства оборони російської федерації, російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації, російської федерації в особі Федерального казначейства (Казначейство росії) на користь ОСОБА_1 суму відшкодування моральної шкоди в розмірі 500000 гривень, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 12000 ЄВРО. Стягнуто з російської федерації в особі Міністерства оборони російської федерації, російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації, російської федерації в особі Федерального казначейства (Казначейство росії) на користь ОСОБА_2 суму відшкодування моральної шкоди в розмірі 500000 гривень, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 12000 ЄВРО. Стягнуто з російської федерації в особі Міністерства оборони російської федерації, російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації, російської федерації в особі Федерального казначейства (Казначейство росії) на користь ОСОБА_3 суму відшкодування моральної шкоди в розмірі 500000 гривень, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 12000 ЄВРО. Стягнуто з російської федерації в особі Міністерства оборони російської федерації, російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації, російської федерації в особі Федерального казначейства (Казначейство росії) на користь ОСОБА_4 суму відшкодування моральної шкоди в розмірі 500000 гривень, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 12000 ЄВРО. Стягнуто з російської федерації в особі Міністерства оборони російської федерації, російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації, російської федерації в особі Федерального казначейства (Казначейство росії) на користь ОСОБА_2 суму відшкодування моральної шкоди в розмірі 500000 гривень, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 12000 ЄВРО. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду мотивоване тим, що з врахуванням триваючого характеру порушень прав та законних інтересів позивачів, характеру та тривалості вимушених змін у їх житті, глибину душевних страждань, а також факт втрати місця постійного проживання та житла, на території України у АДРЕСА_3 (кв. АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 ), виходячи із засад співмірності, розумності та справедливості, необхідною й достатньою компенсацією для позивачів є визначення розміру відшкодування моральної шкоди, яка підлягає компенсації за рахунок російської федерації, у сумі по 500000 грн кожному.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Узагальнення доводів апеляційної скарги
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи, також судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Крім того, суд помилково послався на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 22 травня 2024 року у справі №638/3891/22, від 31 липня 22024 року у справі №686/14579/23, оскільки в цих справах встановлені різні обставини і правовідносини у зазначених справах не є подібними з правовідносинами у цій справі. Так, родина позивачів до 20 квітня 2022 року проживала у смт Козацьке, поки в селищі не почастішали обстріли. Боячись за свої життя та життя дітей, сім'я вирішила виїхати з селища та з 01 травня 2022 року проживають у м. Красилів. Внаслідок збройної агресії російської федерації родина пережила ряд емоційних потрясінь. У березні 2023 року односельці, які залишилися проживати в смт. Козацьке, повідомили, що по будинку позивачів було здійснено обстріл військами російської федерації. Пошкоджено вікна, стіну та покрівлю. У червні 2023 році з боку російської федерації було здійснено черговий обстріл, в результаті якого було вибито вікна на першому та другому поверсі, знищено покрівлю на першому поверсі, пошкоджено покрівлю на другому поверсі. 19 вересня 2023 року родині зателефонував представник поліції та повідомив, що їхній будинок вже два дні горить. При цьому, пожежники не приїздили, оскільки смт. Козацьке знаходиться за два кілометри від позицій окупантів. Наразі будинок повністю вигорів з середини. Вважає, що відшкодування моральної шкоди в сумі 5000000 грн, що за офіційним курсом Національного банку України еквівалентно 118067,94 євро кожному члену родини є обґрунтованим, оскільки родина позивачів безпосередньо постраждала від збройної агресії з боку російської федерації.
Процесуальні дії апеляційного суду
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 14 березня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , ОСОБА_1 в своїх інтересах та від імені та в інтересах неповнолітнього сина та малолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ухвалою суду від 14 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Узагальнені доводи та заперечення учасників справи
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Апелянти ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримали, просили скасувати рішення суду першої інстанції.
Апелянт ОСОБА_3 про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений, в судове засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив.
Відповідач - держава російська федерація про дату, час та місце судового розгляду належним чином повідомлена шляхом оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
Заслухавши пояснення апелянтів, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити.
Мотивувальна частина
Встановлені фактичні обставини справ
Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 01 березня 2014 перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 01 березня 2014 року.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками трьох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №14147122 від 07 грудня 20213 року ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить 2-кімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_3 .
Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №56015470 від 26 березня 2016 року ОСОБА_1 на праві приватної власності належить 2-кімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади від 18 квітня 2024 року ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 .
Згідно з витягами з Реєстру територіальної громади (від 18 грудня 2023 року, від 27 березня 2024 року) ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
До 20 квітня 2022 року позивачі та їх діти проживали за адресою: АДРЕСА_1 , а 01 травня 2022 року родина переїхала до міста Красилів (що підтверджується довідками переселенців №6809-5001858996 від 11 липня 2022 року, №6809-7501025741 від 08 червня 2022 року, №6809-7501025742 від 08 червня 2022 року, №6809-7501025743 від 08 червня 2022 року).
Згідно з довідкою Управління соціального захисту населення Хмельницької районної державної адміністрації Хмельницької області від 15 червня 2022 року №6809-5001753600 ОСОБА_3 взятий на облік як внутрішньо-переміщена особа.
Відповідно до витягів з рішення виконавчого комітету Красилівської міської ради Хмельницької області від 26 березня 2024 року №1635 ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 надано статус дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів.
Згідно з характеристикою Красилівською ліцею Красилівської міської ради Хмельницької області від 24 квітня 2024 року №02-15/193 ОСОБА_3 виконує роль тихого, не компанійського хлопця, друзів майже не має.
Відповідно до висновку практичного психолога Красилівської гімназії №2 дитина ОСОБА_4 пережила психотравмуючі події, пов'язані із воєнними діями на території населеного пункту, де проживала сім'я учениці, потребує посиленого психолого-педагогічного супроводу та перенаправлення (за потреби) до інших спеціалістів.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
З 2014 року російська федерація здійснює збройну агресію проти України, тобто вчиняє дії, визначені статтею 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 14 грудня 1974 року, як акт збройної агресії.
24 лютого 2022 року розпочалася та триває повномасштабне вторгнення Збройних Сил рф на суверенну територію України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, на всій території України введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який продовжено дотепер.
Загальновідомо (тобто, не потребує доказування відповідно до частини третьої статті 82 ЦПК України), що рф, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні.
02 березня 2022 року збройну агресію рф проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від рф негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.
27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» №2433. Визнала, що агресія рф проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.
14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами рф та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України №2188-IX).
Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
Водночас міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету («явно виражена відмова від імунітету» на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або «відмова від імунітету, яка передбачається», коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.
Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11) і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
У рішенні від 23 березня 2010 року у справі «Цудак проти Литви» (Cudakv.Lithuania) ЄСПЛ визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.
У цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров'ю, життю у результаті збройної агресії російської федерації) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.
Дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.
У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі Члени Організації Об'єднаних Націй утримуються у своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-якимось іншим чином, несумісним із Цілями Об'єднаних Націй.
Отже, починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства російської федерації в Україні запитів щодо згоди російської федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням російською федерацією збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв'язку із розірванням дипломатичних відносин України з російською федерацією.
У постанові від 22 червня 2022 року у справі №311/498/20 Верховний Суд також зазначив, що у разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й російською федерацією, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом. До таких висновків дійшов також Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі №428/11673/19 та у справі №760/17232/20-ц, зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету російської федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету російської федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; судовий імунітет російської федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету російської федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов'язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення російською федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом. Отже, російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.
Таким чином, російська федерація є суб'єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивачів, та, відповідно, саме російська федерація є суб'єктом, на якого покладено обов'язок з відшкодування завданих цими діями збитків.
Звернення позивачів до українського суду слід вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.
Подібні правові висновки зроблено у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2024 року в справі №686/29638/23, від 11 грудня 2024 року в справі №638/7894/23, від 04 вересня 2024 року в справі №201/196/23.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частиною першою статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
До зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія (стаття 48 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Відповідно до частини другої статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Частиною першою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів (пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частина третя статті 23 ЦК України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (частина перша статті 1167 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 грудня 2020 року в справі №752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.
Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01 вересня 2020 року у справі №216/3521/16-ц вказала, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.
При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі №487/6970/20, постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі №214/7462/20).
В даній справі позивачі звернулися до суду з позовом до російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої їм внаслідок збройної агресії російської федерації на території України та просили суд стягнути з відповідача на їх користь по 5000000 грн кожному.
Частиною 1 статті 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену позивачам моральну шкоду, суд бере до уваги, що в національному та міжнародному законодавстві відсутні чітко визначені критерії для обчислення розміру компенсації моральної шкоди у грошову еквіваленті. Натомість спори зі схожими правовідносинами були предметом розгляду ЄСПЛ.
Зокрема, рішенням ЄСПЛ у справі «Грузія проти Росії (II)» (заява №38263/08, рішення Великої Палати від 28.04.2023) зобов'язано росію сплатити Грузії багатомільйонні компенсації за порушення прав грузин внаслідок російської збройної агресії у 2008 році, зокрема, ЄСПЛ присудив 8240000 євро в якості компенсації моральної шкоди щонайменше 412 особам, постраждалим від відсутності адекватного розслідування російською стороною загибелі цивільних під час активної фази бойових дій, що умовно складає по 20000 євро на одну особу.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції не взяв до уваги, що у зв'язку із збройною агресією російської федерації позивачі зазнали моральних переживань та душевних страждань, які виразились у втраті душевного спокою, вимушеністю позивачів покинути власну домівку та змінити звичний спосіб життя, втрати ними близьких людей, побоюванні за власну безпеку, порушенні нормальних життєвих зв'язків, необхідності докладання додаткових зусиль для організації їхнього життя та безпеки.
Враховуючи встановлені обставини у цій справі, зокрема, психотравмуючий вплив збройної агресії рф на позивачів, триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивачів, характер вимушених змін у їхньому житті, глибину душевних страждань внаслідок ракетних обстрілів, дронових атак, ведення інших бойових дій, що призвели до ураження цивільних об'єктів, в тому числі будинку позивачів, колегія суддів, виходячи із засад співмірності, розумності та справедливості, вважає, що справедливою компенсацією для позивачів є визначення розміру відшкодування їм моральної шкоди в сумі 5000000 грн кожному.
Такі висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду у постанові від 29 січня 2025 року у справі №754/15605/23.
Посилання суду першої інстанції на правової позиції Верховного Суду у справах №638/3891/2, №686/14579/23, не можуть бути взяті до уваги, оскільки фактичні обставини цих справ є відмінними від встановлених обставин у цій справі.
При вирішенні спору, судом першої інстанції неправильно застосовано приписи статті 23 ЦК України, з урахуванням обставин цієї справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначення відшкодування завданої моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивачів, шляхом збільшення цієї суми з 500000 грн до 5000000 грн.
Висновки суду апеляційної інстанції
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з частиною 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не з'ясував усі обставини справи, не застосував норми чинного законодавства та зробив помилкові висновки про часткове задоволення позовних вимог та стягнення на користь позивачів по 500000 грн моральної шкоди, а тому рішення суду підлягає зміні в частині визначення відшкодування завданої моральної шкоди шляхом збільшення цієї суми з 500000 грн до 5000000 грн.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , задовольнити.
Заочне рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 27 лютого 2025 року змінити.
Стягнути з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_6 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на відшкодування моральної шкоди 5000000 гривень.
Стягнути з держави російська федерація на користь ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_6 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) на відшкодування моральної шкоди 5000000 гривень.
Стягнути з держави російська федерація на користь ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_6 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) на відшкодування моральної шкоди 5000000 гривень.
Стягнути з держави російська федерація на користь ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_6 ) на відшкодування моральної шкоди 5000000 гривень.
Стягнути з держави російська федерація на користь ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_6 ) на відшкодування моральної шкоди 5000000 гривень.
В іншій частині заочне рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 27 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 28 квітня 2025 року.
Судді Т.В. Спірідонова
Р.С. Гринчук
А.М. Костенко