Справа № 464/647/23 Головуючий у 1 інстанції: СабариаЛ.В.
Провадження № 22-ц/811/3045/24 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
28 квітня 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Копняк С. М.,
суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
секретар судового засідання - Марко О. Р.,
з участю - представника відповідача ТОВ «Кей-Колект» - адвоката Пилипенка С. В., представника позивача - адвоката Жука Р. С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в режимі відеоконференції апеляційні скарги ОСОБА_1 та товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 12 серпня 2024 року (повний текст рішення складено 22 серпня 2024 року) та апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на додаткове рішення Сихівського районного суду м. Львова від 02 вересня 2024 року (повний текст рішення складено 12 вересня 2024 року) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», товариства з обмеженою відповідальністю «Сол-Проперті», треті особи: акціонерне товариство «УкрСибБанк», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьова Дар'я Володимирівна, приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Легеда Микола Миколайович, про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, витребування майна з чужого незаконного володіння,
у лютому 2023 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - ТОВ «Кей-Колект»), товариства з обмеженою відповідальністю «Сол-Проперті» (далі - ТОВ «Сол-Проперті»), треті особи: акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - АТ «УкрСиббанк»), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьова Дар'я Володимирівна (далі - приватний нотаріус КМНО Пономарьова Д. В.), приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Легеда Микола Миколайович (далі - приватний нотаріус ДРНО Легеда М. М.), в якому просила:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 28 серпня 2021 року, укладений між ТОВ «Кей-Колект» та ТОВ «Сол-Проперті», щодо квартири АДРЕСА_1 , належної їй на праві власності, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Пономарьовою Д. В., зареєстрований в реєстрі за № 1973;
- витребувати квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 50, 4 кв. м, житловою площею 29, 3 кв. м, РНОНМ: 19932617, з незаконного володіння ОСОБА_1 на її користь.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 30 серпня 2007 року придбала квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 3200, посвідченого 30 серпня 2007 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кушнерик Наталією Петрівною (далі - приватний нотаріус ЛМНО Кушнерик Н. П.), з метою придбання якої 30 серпня 2007 року уклала з ПАТ «УкрСибБанк» кредитний договір № 11204088000, відповідно до якого отримала кредит у розмірі 66 0000 доларів США. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, уклала з ПАТ «УкрСибБанк» договір іпотеки, посвідчений 30 вересня 2007 року приватним нотаріусом ЛМНО Кушнерик Н. П., зареєстрований в реєстрі за № 3201, за яким передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 50, 4 кв. м, житловою площею 29, 3 кв. м, РНОНМ 19932617. Після придбання спірного майна, позивач разом із сім'єю почала там проживати, а 09 жовтня 2012 року ОСОБА_2 та члени її сім'ї зареєструвались у даній квартирі. Після отримання в грудні 2022 року копії ухвали про відкриття провадження у справі № 464/3409/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про примусове виселення без надання іншого житла, позивачу стало відомо про те, що квартира АДРЕСА_1 незаконно вибула з її володіння. Так, 12 грудня 2011 року ПАТ «УкрСибБанк» відступило ТОВ «Кей-Колект» право вимоги за договором іпотеки на підставі договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки № 5207-5208. При цьому, позивач не отримувала жодних повідомлень чи попереджень про відступлення права вимоги та заміну кредитора у основному зобов'язанні та, відповідно, іпотекодержателя за укладеним з ПАТ «УкрСибБанк» договором іпотеки. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 , між ТОВ «Кей-Колект» (як іпотекодержателем) та ТОВ «Сол-Проперті» укладено договір купівлі-продажу, серія та номер: 1973, посвідчений 28.08.2021 приватним нотаріусом КМНО Пономарьовою Д. В., за яким продано квартиру АДРЕСА_1 . Зазначає, що жодних вимог чи претензій щодо погашення заборгованості за укладеним кредитним договором, так само як і вимоги про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовий спосіб, вона не отримувала. Також, нотаріусом, при посвідченні оскаржуваного договору, не було перевірено чи іпотекодержатель дотримався процедури попередження іпотекодавця про звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом продажу його третій особі. Позивач звертає увагу на те, що вартість спірного майна, відчуженого за договором-купівлі продажу № 1973 від 28 серпня 2021 року, є суттєво заниженою та такою, що не відповідає ринковій вартості нерухомого майна. Таким чином, вважає, що ТОВ «Кей-Колект» порушено вимоги статей 35, 38 Закону України «Про іпотеку», тим самим порушено її права як власника предмета іпотеки на першочергове придбання спірного майна або виконання основного зобов'язання з припиненням іпотеки, внаслідок чого квартира незаконно вибула з її володіння, у зв'язку із чим просить оскаржуваний договір купівлі-продажу спірного майна визнати недійсним. Крім того зазначає, що з моменту укладення вказаного договору, продовжувала проживати у згаданій квартирі, будь-яких попереджень чи вимог від ТОВ «Сол-Проперті» не отримувала. 11 липня 2022 року відбулися електронні торги з продажу квартири АДРЕСА_1 , за результатами яких 29 липня 2022 року між ТОВ «Сол-Проперті» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу № 630, зареєстрований 29 липня 2022 року приватним нотаріусом ДРНО Легедою М.М. (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 64336954). При цьому, 27 липня 2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Розсохою Сергієм Сергійовичем (далі - приватний нотаріус КМНО Розсоха С. С.) було припинене іпотечне обтяження на квартиру, шляхом зняття заборони відчуження нерухомого майна, на підставі листа ТОВ «Кей-Колект» від 27 липня 2022 року. Зважаючи на те, що ТОВ «Сол-Проперті» незаконно набуло права власності на спірне майно, позивач вважає, що воно не мало права відчужувати згадану квартиру ОСОБА_1 . Зазначає, що ОСОБА_1 знала про те, що у спірній квартирі зареєстровані та проживають інші особи, мала право перевірити усі документи, за якими ТОВ «Сол-Проперті» набуло права власності на таку, а також перевірити відомості щодо наявності обтяжень на нерухоме майно, що вказує на те, що відповідачку не можна вважати добросовісним набувачем. Враховуючи наведене, просить витребувати спірну квартиру з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на її користь.
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 12 серпня 2024 року позов задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 28 серпня 2021 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» та товариством з обмеженою відповідальністю «Сол-Проперті», щодо квартири АДРЕСА_1 , належної на праві власності ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Дар'єю Володимирівною, зареєстрований в реєстрі за № 1973.
Витребувано квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 50, 4 кв. м, житловою площею 29, 3 кв. м, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 19932617, з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, у розмірі 2188 грн 06 коп.
Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на користь ОСОБА_2 судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, у розмірі 2 188 грн 06 коп.
Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Сол-Проперті» на користь ОСОБА_2 судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, у розмірі 2 188 грн 06 коп.
Додатковим рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 02 вересня 2024 року заяву представника позивача ОСОБА_3 про розподіл судових витрат задоволено частково.
Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн 00 коп.
Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Сол-Проперті» на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн 00 коп.
В задоволенні решти вимог заяви відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, у розмірі 357 грн 86 коп.
Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на користь ОСОБА_2 судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, у розмірі 357 грн 86 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сол-Проперті» на користь ОСОБА_2 судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, у розмірі 357 грн 86 коп.
Рішення суду оскаржили ОСОБА_1 та ТОВ «Кей-Колект», а додаткове рішення суду - ТОВ «Кей-Колект».
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Сихівського районного суду м. Львова від 12 серпня 2024 року в частині витребування майна у ОСОБА_1 та у відповідній частині ухвалити нове, про відмову в задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення про витребування у неї спірної квартири дійшов невірного висновку, адже вона є добросовісним набувачем такої, що виключає можливість задоволення такої вимоги, так як вона набула таке за результатами проведення прилюдних торгів, тобто в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства, та покладаючись на відомості, які містилися в державному реєстрі, згідно з яким були відсутні будь-які обтяження спірного майна. Вказує, що витребування від неї спірного майна призвело до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) та поклало на неї індивідуальний та надмірний тягар вжиття заходів щодо відновлення її прав. Зазначає, що спірне майно виступало способом забезпечення виконання позивачкою своїх кредитних зобов'язань, які внаслідок звернення стягнення на нього припинились, що свідчить про досягнення балансу інтересів сторін спору. У разі наявності порушень, допущених ТОВ «Кей-Колект» при зверненні стягнення на спірне майно, позивачка не позбавлена права вимагати від них відшкодування заподіяних їй збитків, відповідно до статті 38 Закону України «Про іпотеку».
В апеляційній скарзі ТОВ «Кей-Колект» просить скасувати рішення Сихівського районного суду м. Львова від 12 серпня 2024 року, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неналежним чином з'ясував обставини щодо надіслання позивачу вимог про усунення порушення основного зобов'язання та повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі іпотечного застереження шляхом його продажу в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку», адже такі їй надсилались, проте повернулись не врученими з відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою» та «за закінченням терміну зберігання». Вважає, що повернення надісланих повідомлень за відомою іпотекодержателю адресою з наведеними відмітками, вважається належним виконанням цього обов'язку. Оригінали цих доказів були витребувані судом від приватного нотаріуса КМНО Пономарьової Д. В., однак не надані останньою, оскільки вона зупинила свою нотаріальну діяльність на період воєнного стану. У цьому зв'язку зазначають, що позивач не скористався наданим йому ЦПК України правом витребувати матеріали електронної реєстраційної справи, в якій знаходяться копії згаданих повідомлень. Зазначають, що вимоги містили усю необхідну інформацію, визначену статтею 38 Закону України «Про іпотеку». Вказують також і на те, що недотримання іпотекодержателем даної норми не є підставою для визнання недійсним укладеного на її підставі договору, однак може бути підставою для відшкодування іпотекодавцю завданих збитків.
Щодо оцінки предмета іпотеки, то продаж вчинено за ціною, визначеною оцінювачем згідно з вимогам чинного законодавства. При цьому, незгода іпотекодавця з такою ціною також не може бути підставою для визнання відповідного договору недійсним, адже така ситуація врегульована положеннями частини шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку». Вважає невірними посилання місцевого суду на розбіжності в сумах заборгованості, визначених судовим рішенням та сумах, вказаних у вимогах про усунення порушення основного зобов'язання як на підставу визнання договору купівлі-продажу недійсним, оскільки при зверненні стягнення на предмет іпотеки в порядку, визначеному статтею 38 Закону України «Про іпотеку», на відміну від вчинення виконавчого напису, нотаріус не перевіряє безспірність цих сум. Дана розбіжність виникала у зв'язку із тим, що заборгованість позивачки обліковується у валюті договору - доларах США, яка конвертована у національну валюту на момент укладення оспорюваного договору. Під час укладення оспорюваного договору не відбулося порушення прав неповнолітніх, які зареєстровані в спірному майні.
В апеляційній скарзі на додаткове рішення ТОВ «Кей-Колект» просить таке скасувати в частині стягнення на користь позивачки витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 грн 00 коп. та ухвалити нове про відмову у задоволенні її заяви про розподіл судових витрат у відповідній частині.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи додаткове рішення місцевий суд надав формальну оцінку вчинених адвокатом дій з надання правничої допомоги позивачці, залишивши поза увагою те, що такі витрати є явно неспівмірними із обсягом робіт та часом, який необхідно було витратити адвокату на їх виконання.
В жовтні 2024 року від ОСОБА_2 через систему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційні скарги, який підписаний представником Жуком Р. С., в якому міститься прохання подані апеляційні скарги залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення залишити без змін, такий мотивний їх законністю та обґрунтованістю.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника відповідача - ТОВ «Кей-Колект» та представника позивачки, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість судових рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що такі на рішення суду підлягають задоволенню, а на додаткове рішення суду - частковому задоволенню, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що 30 серпня 2007 року між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту №11204088000, за умовами якого остання отримала кредит в іноземній валюті у розмірі 66 000 доларів США та зобов'язалась повернути такий в повному обсязі в термін не пізніше 30 серпня 2028 року, а також сплатити проценти за його користування шляхом внесення ануїтетних платежів в порядку та на умовах, визначених цим договором.
На виконання зобов'язань за кредитним договором, між сторонами 30 серпня 2007 року укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО Кушнерик Н. П., зареєстрований в реєстрі за № 3202, відповідно до якого іпотекодавець ОСОБА_2 передала в іпотеку двохкімнатну квартиру загальною площею 50, 4 кв. м, житловою площею 29,3 кв. м, з кухнею, право власності на яку виникне в іпотекодавця в майбутньому, що за адресою: АДРЕСА_2 .
Також 30 серпня 2007 року ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 3200, посвідченого приватним нотаріусом ЛМНО Кушнерик Н. П.
З копії свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_1 від 24 липня 2009 року убачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , змінила ім'я на ОСОБА_4
12 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу № 1, за яким ТОВ «Кей-Колект» набуло права вимоги до боржника ОСОБА_5 за кредитним договором про надання споживчого кредиту № 11204088000 від 30 серпня 2007 року.
Крім того, між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, посвідчений 12 грудня 2011 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Еліною Володимирівною, зареєстрований в реєстрі за № 5207-5208, за яким ТОВ «Кей-Колект» набуло право вимоги за договором іпотеки від 30 серпня 2007 року.
ПАТ «УкрСиббанк» листом № 12-22/26983 від 15 грудня 2011 року повідомило ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_3 , про відступлення прав вимоги за кредитним договором № 11204088000 від 30 серпня 2007 року.
Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 24 травня 2012 року, яке набрало законної сили 03 серпня 2012 року, позов ТОВ «Кей-Колект» до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_4 , ОСОБА_6 на користь ТОВ «Кей-Колект» борг за кредитним договором № 11204088000 від 30 серпня 2007 року у розмірі 563 514 грн 56 коп., стягнуто з ОСОБА_4 на користь ТОВ «Кей-Колект» борг за кредитним договором № 11203978000 від 30 серпня 2007 року у розмірі 27 661 грн 84 коп., вирішено питання розподілу судових витрат.
ТОВ «Кей-Колект» зверталось до ОСОБА_5 з вимогою про усунення порушень основного зобов'язання листами №15/06/2021/734817/4 від 15 червня 2021 року, № 15/06/2021/734817/2 від 15 червня 2021 року, № 21/07/2021/734817/4 від 21 липня 2021 року та №21/07/2021/734817/2 від 21 липня 2021 року за адресами останньої - АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 , однак такі повернулись неврученими з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» та «за закінченням терміну зберігання».
28 серпня 2021 року між ТОВ «Кей-Колект» та ТОВ «Сол-Проперті» укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку» щодо квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Пономарьовою Д. В., зареєстрований в реєстрі за № 1973.
Відповідно до звіту про оцінку 2-ох кімнатної квартири, загальною площею 50, 4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , проведеного ТОВ «Експертна оцінка майнових прав», вартість об'єкта оцінки станом на 25 червня 2021 року становила 549 178 грн 00 коп.
11 липня 2022 року державним підприємством «СЕТАМ» (далі - ДП «СЕТАМ») проведено електронні торги, за результатом яких двокімнатну квартиру загальною площею 50, 4 кв. м, що за адресою: АДРЕСА_2 , продано ОСОБА_1 за вартістю 451 000 грн 00 коп., що убачається з протоколу № 573881 проведення електронних торгів.
22 липня 2021 року між ТОВ «Сол-Проперті» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Легедою М. М., зареєстрований в реєстрі за № 630.
Відповідно до звіту про оцінку 2-ох кімнатної квартири, загальною площею 50, 4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , проведеного ТОВ «Експертна оцінка майнових прав», вартість об'єкта оцінки станом на 25 червня 2021 року становила 549 178 грн 00 коп.
Згідно із відповіддю Управління нотаріату ЦМУ МЮ (м. Київ) №24041/9.1-23/вх.25236/9-23 від 15 травня 2023 року, приватний нотаріус КМНО Пономарьова Д. В. на підставі поданої нею заяви від 15 серпня 2022 року зупинила нотаріальну діяльність на період воєнного стану.
Як убачається з відповіді Сихівської районної адміністрації ЛМР від 26 липня 2022 року № 34-вих-52-52551 у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровано четверо осіб - ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , що також підтверджується копією витягу з будинкової книги.
У справі, що переглядається мали місце такі правовідносини між:
- АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 щодо отримання кредиту та передання квартири, набутої за кредитні кошти, в іпотеку, з метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором;
- АТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» щодо відступлення права вимоги за кредитним договором та відступлення прав за іпотечним договором;
- ТОВ «Кей-Колект» та ТОВ «Сол-Проперті» щодо продажу предмета іпотеки в порядку, передбаченому статтею 38 Закону України «Про іпотеку»; та
- ТОВ «Сол-Проперті» та ОСОБА_1 щодо набуття останньою права власності на колишній предмет іпотеки, за результатами торгів та на підставі договору купівлі-продажу, укладеного за результатами таких торгів.
Предметом перевірки в апеляційному порядку є правильність висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 28 серпня 2021 року, укладеного між ТОВ «Кей-Колект» та ТОВ «Сол-Проперті» щодо квартири АДРЕСА_1 , а також щодо наявності підстав для витребування цієї квартири з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь позивачки.
Згідно з частиною другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі №638/2304/17).
Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21).
За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Як передбачено частиною першою статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частин першої-п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (частина перша статті 1 Закону України «Про іпотеку», тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно із частиною першою статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
У разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 12 Закону України «Про іпотеку»).
Стаття 33 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону (частина перша - третя статті 36 Закону України «Про іпотеку»).
Тобто, законодавством як на момент укладення іпотечного договору, так і на момент звернення стягнення на предмет іпотеки, передбачався спосіб задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки як шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса (у примусовому порядку), так і шляхом позасудового (добровільного) врегулювання згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, зокрема, й шляхом передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.
Аналогічні правові висновки стосовно оцінки застереження в іпотечному договорі як договорі про задоволення вимог іпотекодержателя викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року в справі № 644/3116/18, від 26 липня 2023 року в справі № 759/5454/19 та у постановах Верховного Суду від 09 червня 2021 року в справі №750/10129/18, від 30 липня 2024 року в справі № 754/17295/20 (провадження № 61-1565св24), від 19 червня 2024 року в справі № 761/14019/19 та багатьох інших.
Відповідно до частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку», якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.
Верховним Судом сформовані наступні правові позиції щодо належних способів захисту у правовідносинах, пов'язаних із продажем предмета іпотеки, на підставі положень статей 37 та 38 Закону України «Про іпотеку», які узагальнено викладені в постанові Верховного Суду від 05 лютого 2025 року в справі № 760/8015/20 та є такими:
«Зокрема, за обставинами справ, у яких зроблено висновок, що належним способом захисту прав іпотекодавця є позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу предмета іпотеки, відповідачі є першими та останніми набувачами спірного нерухомого майна після позивача. З огляду на це Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначав, що у контексті реалізації договору купівлі-продажу предмета іпотеки визнання його недійсним є також допустимим, ефективним та належним способом захисту порушеного права та/або інтересу власника предмета іпотеки (постанови від 05 серпня 2020 року в справі №127/28339/15-ц, від 16 серпня 2021 року в справі № 523/12031/16-ц, від 11 жовтня 2021 року в справі № 486/454/20, від 09 червня 2021 року в справі № 295/1667/19-ц, від 26 жовтня 2021 в справі № 459/1321/16-ц, від 08 листопада 2023 в справі №754/4361/21).
Натомість у справах, за обставинами яких після першого відчуження банком предмета іпотеки здійснювалося його неодноразове відчуження (ланцюг правочинів) третім особам, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду констатував, що належним способом захисту є саме позов про витребування іпотечного майна у кінцевого набувача (постанови від 21 вересня 2022 року в справі № 643/13747/18-ц, від 31 травня 2023 року в справі № 592/10415/20).
Пред'явлення віндикаційного позову є ефективним саме у випадку неодноразового відчуження майна. У цьому разі задоволення віндикаційного позову до останнього набувача такого майна, за яким зареєстровано відповідне речове право, є підставою для внесення відповідних записів до реєстру, а тому оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту права власника.
У разі ж якщо спірне майно не відчужувалось третім особам, то підстав для пред'явлення віндикаційного позову немає. У такому разі при визначенні ефективного способу захисту прав іпотекодавця слід виходити із того, на якій підставі іпотечне майно вибуло з його власності, зокрема:
- якщо таке майно вибуло внаслідок реєстрації права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем і в подальшому не перевідчужувалось третім особам, ефективним способом захисту є вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України, та висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 в справі №914/2350/18 (914/608/20);
- якщо порушення права власності іпотекодавця відбулося внаслідок укладення іпотекодержателем від свого імені договору купівлі-продажу іпотечного майна із третьою особою, то визнання такого правочину недійсним є також ефективним способом захисту. У цьому разі визнання недійсним договору купівлі-продажу предмета іпотеки є визнанням недійсним його як документа, на підставі якого проведено державну реєстрацію відповідного права, а іпотекодержатель не отримує це право в порядку реституції - воно повертається до первинного власника предмета іпотеки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 726/1538/16-ц).
Вказаного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у змісті ухвали від 05 березня 2024 року в справі № 756/3036/20».
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі №761/42030/21).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.
Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (див., постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року в справі № 378/596/16-ц та від 15 вересня 2022 року в справі №910/12525/20).
З урахуванням того, що у справі, яка переглядається, позивачка просила як визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений ТОВ «Кей-Колект» (іпотекодержателем) із першим набувачем предмета іпотеки - ТОВ «Сол-Проперті», яке в подальшому відчужило його ОСОБА_9 , так і витребувати з чужого незаконного володіння (від ОСОБА_9 ) на свою користь колишній предмет іпотеки. Враховуючи наведені вище правові висновки, колегія суддів констатує, що за обставинами даної справи позовна вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна не може вважатися належним та ефективним способом захисту прав позивача, тому в її задоволенні необхідно відмовити з підстав обрання позивачем неналежного (неефективного) способу захисту своїх прав, а обставини щодо недійсності такого договору мають бути перевірені під час розгляду позовної вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння, тобто віндикаційної вимоги, яка позивачем також заявлена.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
У статті 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.
Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Набувач визнається добросовісним, якщо під час вчинення правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.
Отже, право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване.
Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.
Таким чином, у випадку, якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, він може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Схожих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 30 серпня 2023 року в справі № 712/9803/20 та від 27 лютого 2024 року в справі № 754/3142/21.
Велика Палата Верховного Суду послідовно виснувала щодо ефективних способів захисту при неодноразовому відчуженні майна. Відповідно до її висновків захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом захисту права власника (пункти 73, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц; пункти 84, 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16).
У постанові від 13 липня 2022 року в справі № 199/8324/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то ефективним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для відновлення його права. Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.
Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року в справі № 922/3537/17).
Відповідно до положень статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку. Вимога, встановлена частиною першою цієї статті, не перешкоджає іпотекодержателю здійснювати свої права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року в справі № 757/13243/17 зазначено, що:
«згідно із частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону).
Отже, за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов'язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку».
Вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті).
Умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов'язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов'язання.
Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв'язку чи кур'єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.
Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов'язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов'язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.
В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов'язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов'язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.
За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.
При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання. У разі направлення іпотекодержателем іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов'язання відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» з одночасним повідомленням про обраний спосіб задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» (одним документом) слід виходити з пріоритету дотримання саме частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку».
У постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року в справі №715/1788/19 зазначено, що у разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов'язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов'язання, яка може бути спростована іпотекодавцем у загальному порядку. За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов'язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя. При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.
За змістом статті 38 Закону України «Про іпотеку» якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.
Протягом тридцятиденного строку з дня отримання такого повідомлення особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки. З дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення вказана особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя. Якщо таких повідомлень надійшло декілька, право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя належить особі, яка має вищий пріоритет своїх зареєстрованих прав чи вимог.
Якщо особа, яка висловила намір придбати предмет іпотеки, ухиляється або з інших причин не вчиняє дій до укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки з іпотекодержателем протягом 5 днів після закінчення вказаного вище тридцятиденного строку, вона втрачає право на придбання предмета іпотеки. Це право переходить до інших осіб, які висловили намір придбати предмет іпотеки, відповідно до пріоритету їх прав і вимог.
Якщо особи, які мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, не висловили наміру його придбати, іпотекодержатель вправі продати предмет іпотеки будь-якій іншій особі на власний розсуд.
Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.
Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.
Іпотекодавець і боржник, якщо він є відмінним від іпотекодавця, мають право виконати основне зобов'язання протягом тридцятиденного строку, вказаного в частині першій цієї статті, згідно з умовами та з наслідками, встановленими статтею 42 цього Закону.
Договір купівлі-продажу предмета іпотеки, укладений відповідно до цієї статті, є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на нерухоме майно, що було предметом іпотеки.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Як судом першої інстанції, так і апеляційним судом, встановлено, що іпотечний договір від 30 серпня 2007 року містить іпотечне застереження (застереження про задоволення вимог іпотекодержателя), яке, серед іншого, передбачає можливість продажу іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку» (розділ 5).
Тобто, у справі, що переглядається іпотекодержатель звернув стягнення на предмет іпотеки у встановлений договором та законом спосіб.
У разі настання обставин, які можуть бути підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя (пункт 5.2. іпотечного договору).
Згідно із пунктом 5.3. цього договору, в повідомленні, про яке йдеться в пункті 5.2., іпотекодержатель визначає, який із способів задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачені частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку», застосовується іпотекодержателем для задоволення своїх вимог.
У разі застосування права іпотекодержателя від свого імені продати предметі іпотеки як способу задоволення вимог іпотекодержателя (абзац 3 частини третьої статті 36 Закону України «Про іпотеку»), іпотекодержатель реалізує норми статті 38 цього Закону і повідомлення, про яке йдеться в пункті 5.2., вважається повідомленням іпотекодавцю про намір укласти договір купівлі-продажу предмету іпотеки (пункт 5.5. іпотечного договору).
Відповідно до пункту 6.5. іпотечного договору, всі повідомлення між сторонами здійснюються в письмовій формі.
Також положення щодо звернення стягнення визначені Розділом 4 іпотечного договору, зокрема, пунктом 4.2. визначено, що звернення стягнення здійснюється за рішенням суду, або, виконавчого напису нотаріуса, застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, договору між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя.
При цьому, застосувати звернення стягнення іпотекодержатель вправі лише після невиконання іпотекодержателем вимог про усунення порушень визначених пунктами 2.1.1. та 2.1.2 іпотечного договору.
На виконання вимог статей 35 та 38 Закону України «Про іпотеку», а також умов іпотечного договору іпотекодержатель ТОВ «Кей-Колект» неодноразово направляло іпотекодавцю ( ОСОБА_2 ) вимоги про усунення порушень основного зобов'язання та про намір у разі їх невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», за ціною на підстав оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, зокрема, дві вимоги надіслано 16 червня 2021 року, а інші дві 21 липня 2021 року, і такі надсилались за адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 , які повернулися на адресу ТОВ «Кей-Колект» з відмітками пошти «за закінченням терміну зберігання», «адреса відсутній за вказаною адресою».
З матеріалів справи убачається, що згаданими адресами, на які надсилались вимоги, є адреса місця проживання іпотекодавця ( ОСОБА_2 ), а також адреса знаходження предмета іпотеки.
Із заочного рішення Городоцького районного суду Львівської області від 24 травня 2012 року в справі № 1305/247/2012 про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором також убачається, що така зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .
Отже, колегія суддів вважає, що іпотекодержатель з дотриманням умов іпотечного договору направив вимогу, передбачену частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку», а також повідомлення, передбачене частиною першою статті 38 цього Закону, за місцем проживання іпотекодавця, визначенми іпотечним договором), а також за місцезнаходженням предмета іпотеки, зазначеним у цьому договорі, мав право на звернення стягнення на предмет іпотеки, за умови дотримання ним інших встановленого законом вимог щодо порядку звернення стягнення на предмет іпотеки.
Також виконання цього обов'язку випливає з пункту 2 оспореного договору купівлі-продажу нерухомого майна від 28 серпня 2021 року.
З огляду на те, що у справі відсутні докази повідомлення позивачкою кредитора про зміну адреси свого проживання, то відмітки оператора поштового зв'язку про повернення поштового відправлення «за закінченням терміну зберігання» або «адреса відсутній за вказаною адресою» можуть свідчити про недбалість саме позивачки або її ухилення від отримання повідомлення-вимоги про виконання основного зобов'язання з метою недопущення звернення стягнення на належне їй майно.
Крім того, колегія суддів враховує, що саме на ОСОБА_2 покладено обов'язок спростувати презумпцію належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов'язання, що нею зроблено не було.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 08 січня 2025 року в справі № 369/18030/21 та від 26 лютого 2025 року в справі №522/23849/21.
Відтак, колегія суддів вважає невірними висновки місцевого суду про те, що довідки про причини повернення поштового відправлення, в яких міститься відмітка «за закінченням терміну зберігання», не можуть бути належним доказом вручення позивачу конкретного документу.
Оглянувши під час апеляційного розгляду оригінали згаданих вимог та документів про їх надіслання, колегія суддів вважає невірною оцінку щодо копій цих документів, зроблену судом першої інстанції, адже такі за своїм змістом відповідають положенням статей 35 та 38 Закону України «Про іпотеку», зокрема, містять відомості про спосіб задоволення вимог іпотекодержателя, а саме про застосування положень статті 38 цього Закону, а також інформацію щодо ціни договору купівлі-продажу.
Наведе, з урахуванням висновків суду апеляційної інстанції про належне скерування згаданих вимог іпотекодержателем іпотекодавцю, спростовує мотиви суду першої інстанції про те, що вказані докази, не вважаються достатніми на підтвердження доводів ТОВ «Кей-Колет» про належне повідомлення позивача про усунення порушень основного зобов'язання.
Проте позивачка вимоги іпотекодержателя не задовольнила, боргові зобов'язання за кредитним договором перед кредитором залишаються невиконаними протягом тривалого часу.
У частинах першій, третій статті 623 ЦК України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які визначаються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Враховуючи те, що продаж предмета іпотеки було здійснено на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, а саме звіту про оцінку ТОВ «Експертна оцінка майнових прав», який ніким не був оспорений, є дійсним на цей час, колегія суддів вважає, що такий відбувся із дотримання положень статті 38 Закону України «Про іпотеку». Наведене узгоджується з умовами, викладеними в пунктах 4 та 5 оспореного договору купівлі-продажу нерухомого майна від 28 серпня 2021 року, в яких сторонами було досягнуто всіх істотних умов, у тому числі і щодо ціни договору купівлі-продажу предмета іпотеки, з врахуванням вимог статті 38 Закону України «Про іпотеку» щодо визначення ціни суб'єктом оціночної діяльності та згідно з умовами договору іпотеки. Колегія суддів враховує і те, що позивачка не була стороною вказаного договору.
Колегія суддів звертає увагу позивачки, що у разі її незгоди з ціною продажу за оспореним договором, за приписами статті 38 Закону України «Про іпотеку» вона не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про відшкодування збитків у вигляді різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього, однак ні в якому разі це не може бути підставою недійсності такого правочину.
Зазначене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду у постанові від 03 лютого 2021 року в справі № 278/3367/19 та Великої Палати Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2020 року в справі №757/13243/17.
Також, на думку колегії суддів невірними є висновки місцевого суду, покладені в основу задоволення позову щодо невідповідності розміру заборгованості за кредитом, стягнутої судовим рішенням, розміру цієї заборгованості, зазначеної в досудових вимогах та вимогах про звернення стягнення на предмет іпотеки, адже такий розмір при реалізації позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі положень статті 38 Закону України «Про іпотеку», на відміну від такого способу звернення стягнення як виконавчий напис нотаріуса, не має жодного правового значення як для нотаріуса при посвідченні такого договору, так і для суду під час розгляду справи про його недійсність, оскільки таке знаходиться поза межами компетенції суду в таких справах.
Наведене узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 08 вересня 2021 року в справі № 725/2195/20 та від 14 грудня 2022 року в справі № 718/917/20.
У цьому зв'язку колегія суддів також звертає увагу на положення статті 36 Закону України «Про іпотеку» за якими після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов'язання боржником - фізичною особою є недійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя. За обставинами цієї справи, вказаних винятків не встановлено.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 лютого 2022 року в справі № 761/36873/18 погодилася із висновками Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах: від 13 лютого 2019 року в справі № 759/6703/16 та від 20 листопада 2019 року в справі №295/795/19, про те, що у разі завершення такого позасудового врегулювання, тобто звернення стягнення на предмет іпотеки у способи, визначені статтею 37 Закону України «Про іпотеку», зобов'язання припиняється, оскільки за положеннями цього Закону всі наступні вимоги є недійсними. При цьому Велика Палата Верховного Суду наголосила, що частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» (у відповідній редакції) вказує на недійсність будь-яких наступних вимог іпотекодержателя щодо виконання саме боржником основного зобов'язання після завершення позасудового врегулювання шляхом звернення стягнення на іпотечне майно, передане в іпотеку саме боржником, за відсутності інших забезпечувальних договорів.
Наведене відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 303/5688/21.
Колегія суддів відхиляє і мотиви позову про необізнаність позивачки з відступленням права вимоги як за кредитним договором, так і за іпотечним договором, адже такі повністю спростовуються обставинами, встановленими рішенням суду в справі № 1305/247/2012, позивачем в якій було ТОВ «Кей-Колект» як правонаступник АТ «Укрсиббанк».
Тобто, встановлені у справі обставини свідчать, що іпотекодержатель дотримався норм законодавства при зверненні стягнення на предмет іпотеки та умов договору іпотеки. Іпотекодержатель повідомив іпотекодавця про наявність боргу і необхідність його погашення, про наслідки невиконання заявлених вимог, серед іншого, про можливий продаж предмета іпотеки на підставі статті 38 Закону України «Про іпотеку». Установивши обставини дотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов'язання, наявні підстави для набуття іпотекодавцем права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, зокрема, у спосіб його відчуження на підставі положень статті 38 цього Закону. Підстав для визнання оспореного правочину недійсним, під час апеляційного розгляду не встановлено.
Таким чином, встановивши, що позивачка не довела, що звернення стягнення на іпотечне майно здійснено з порушенням вимог закону, тобто з порушенням її прав, а відтак набуття ТОВ «Сол-Проперті» права власності на предмет іпотеки відбулося із дотриманням вимог чинного законодавства, а отже, ОСОБА_1 придбала спірну квартиру в особи, яка мала право її відчужувати, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та витребування спірного майна від останнього набувача за пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України, оскільки ОСОБА_2 у даному випадку не набула права вимагати витребування цього майна в останнього набувача, незалежно від того, чи був такий набувач добросовісним або недобросовісним покупцем.
З огляду на викладене, безпідставними є доводи позивачки на підтвердження недобросовісності ОСОБА_1 як кінцевого набувача спірної квартири.
Також колегія суддів не погоджується з доводами позивачки, що під час її набуття кінцевим власником, така перебувала під арештом, адже у разі накладення такого в інтересах іпотекодержателя, його наявність не є перешкодою державної реєстрації у разі звернення стягнення на нього таким іпотекодержателем, що має місце в даній справі.
Відтак, доводи апеляційних скарги на рішення суду знайшли своє часткове підтвердження під час апеляційного розгляду.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина друга статті 376 ЦПК України).
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України).
За вказаних обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції під час розгляду справи не дотримався норм матеріального та процесуального права, не повно і всебічно з'ясував всі дійсні обставини спору сторін, відтак вирішив дану справу не у відповідності із законом, тому наявні підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення з прийняттям нового про відмову в задоволенні позову.
Згідно зі частиною першою статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року в справі № 911/3312/21 зазначено, що:
«7.24. Аналіз положень статті 244 ГПК України та статті 270 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід'ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й первісне судове рішення. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати, складовою частиною яких є компенсація стороні витрат правничої допомоги. Також додаткове судове рішення може бути процесуальним засобом реалізації прав учасника справи, якщо воно ухвалюється за спеціальною заявою такого учасника, поданою з дотриманням відповідної процедури. Так, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша статті 246 ЦПК України). Подібне право має сторона в господарському судочинства згідно з частиною першою статті 221 ГПК України.
7.25. Неповнота судового рішення може полягати в невирішеності деяких питань, що стояли перед судом. Однак, через незмінність судового рішення суд, який його ухвалив, не вправі при прийнятті додаткового рішення скасовувати чи змінити первісне рішення, проте він має право виправити деякі його недоліки, зокрема пов'язані з необхідністю розподілу судових витрат».
Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Тобто додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 756/4441/17).
З урахуванням того, що додатковим рішенням вирішено питання розподілу судових витрат у справі, а за результатами перегляду рішення суду в даній справі в апеляційному порядку таке скасовано, з ухваленням нового про відмову в задоволенні позову, таке також необхідно скасувати, без детального аналізу доводів апеляційної скарги ТОВ «Кей-Колект» на таке рішення.
Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд, відповідно, змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
Згідно зі частиною першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарги, з позивача на користь осіб, які подали апеляційні скарги, необхідно стягнути сплачений ними за їх подання судовий збір.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,
апеляційні скарги ОСОБА_1 та товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на рішення Сихівського районного суду м.Львова від 12 серпня 2024 року, задовольнити.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 12 серпня 2024 року скасувати, ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», товариства з обмеженою відповідальністю «Сол-Проперті», треті особи: акціонерне товариство «УкрСибБанк», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьова Дар'я Володимирівна, приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Легеда Микола Миколайович, про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, витребування майна з чужого незаконного володіння - відмовити.
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на додаткове рішення Сихівського районного суду м. Львова від 02 вересня 2024 року задовольнити частково.
Додаткове рішення Сихівського районного суду м. Львова від 02 вересня 2024 року скасувати.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 590 (шість тисяч п'ятсот дев'яносто) грн 14 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» 6 590 (шість тисяч п'ятсот дев'яносто) грн 13 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий С.М. Копняк
Судді: С.М. Бойко
А.В. Ніткевич