Дата документу 28.04.2025 Справа № 334/9843/24
Єдиний унікальний № 334/9843/24
Провадження №22-ц/807/813/25
Головуючий в 1-й інстанції - Коломаренко К.А.
28 квітня 2025 року місто Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,
суддів:Кочеткової І.В., Подліянової Г.С, ,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 лютого 2025 року, ухвалене у м. Запоріжжі у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У грудні 2025 року до Ленінського районного суду міста Запоріжжя надійшла вказана позовна заява акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», сформована в системі «Електронний суд» представником позивача - Фіртич Я.Я. (діє на підставі довіреності) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 32 253,43 гривень, що складається з: 26 448,15 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 5 805,28 - заборгованість за простроченими відсотками. Зі змісту позовної заяви слідує, що відповідач звернувся до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву №б/н від 16.01.2017 р., згідно якої отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, який в подальшому збільшився до 50 000,00 гривень. Позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав належним чином, а саме - надав відповідачу кредит. Відповідач не надав своєчасно позивачу грошові кошти для погашення кредитної заборгованості. Тому, станом на 17.11.2024р. останній має заборгованість 32 253,43 гривень, що складається з: 26 448,15 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 5 805,28 - заборгованість за простроченими відсотками. На даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов'язань і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав АТ КБ ''ПРИВАТБАНК'', та змусило позивача звернутися до суду за захистом своїх прав.
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 лютого 2025 року, в задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк ''ПРИВАТБАНК'' до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом у анкеті-заяві. Заборгованість за кредитним договором, так і дійсність договору не оспорена, а тому суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог. Заборгованість за тілом кредиту є простроченою, оскільки строк дії картки сплинув.
В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2025 року це 90840,00 грн. (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3028,00 грн. (3028,00 грн. Х 30 = 90840,00 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 16 січня 2017 року відповідач з метою отримання банківських послуг звернувся до позивача та, підписавши відповідну анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Відповідач належним чином зобов'язання не виконував, а тому має кредитну заборгованість, яка згідно розрахунку, наданого позивачем, станом на 17.11.2024 року складає 32 253,43 грн., з яких:
- 0,00 грн. заборгованість за поточним тілом кредиту;
- 26 448,15 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту;
- 0,00 грн. заборгованість за нарахованими відсотками;
- 5 805,28 грн. заборгованість за простроченими відсотками;
- 0,00 грн. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625;
- 0,00 грн. нарахована пеня;
- 0,00 грн. нараховано комісії;
а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг:
- 500 грн. штраф (фіксована частина);
- 585,61 грн. штраф (процентна складова).
Доказів того, що відповідач був проінформований про зміни умов кредитування з використанням кредитної картки, позивач суду не надав.
Додані до позовної заяви Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт ''Універсальна'' та Умови та правила надання банківських послуг взагалі не містять підпису відповідача, а інформація про паспорт споживчого кредиту у анкеті-заяві від 16.01.2017 р. відсутня. Матеріали справи не містять будь-якого документу, який судом міг би бути розцінений як паспорт споживчого кредиту.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів, у відповідача відсутня заборгованість - за поточним тілом кредиту, за нарахованими відсотками, а також по пені та комісії. Заборгованість за простроченим тілом кредиту вказана у розмірі 26 448,15 грн. Заборгованість за поточним тілом кредиту та заборгованість за простроченим тілом кредиту співвідносяться як загальне й окреме. Тому не доведено позивачем правомірність стягнення простроченого тіла кредиту у вказаному розмірі за відсутності в цілому заборгованості за поточним тілом кредиту. При цьому відсотки, які повинні були нараховуватися за користування кредитними коштами відсутні, що теж свідчить про відсутність заборгованості за тілом (поточним тілом) кредиту. Тому, позов в частині стягнення простроченого тіла кредиту за відсутності в цілому заборгованості за поточним тілом кредиту не підлягає задоволенню.
З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного.
ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «Приватбанк» з метою отримання кредитних послуг, у зв'язку з чим 16.01.2017 підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку (а.с.13).
У заяві-анкеті зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг.
До кредитного договору банк додав Витяг з Тврифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/ (а.с.45-100) .
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
В анкеті-заяві відсотки за користування кредитними коштам не зазначені.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім заборгованості за простроченим тілом кредиту, стягнути заборгованість за простроченими відсотками.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред'явив.
Зважуючи на документи підписані відповідачем, умови розрахунку прострочених відсотків, а також їх нарахування при відсутності заборгованості за поточним тілом кредиту, не передбачено, а відповідно їх розмір заявлений до стягнення є недоведеним.
Безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ "ПриватБанк" не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, в зв'язку з чим в даному випадку не має підстав для застосування строку позовної давності.
Такі висновки суду першої інстанції, узгоджуються з правовою позицією викладеною в Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №14-131цс19 від 03 липня 2019 року.
Відповідачем у справі не спростовано доводів позивача щодо отримання, використання, в тому числі і погашення кредитних коштів, між тим з розрахунку заборгованості наданого до суду, вбачається, що позивач не має заборгованості за тілом кредиту, при цьому з системного аналізу положень Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку наданих до позову та ч.1 ст.1054 ЦК України слідує, що за своєю суттю прострочене тіло кредиту, яке просить стягнути позивач у своїй позовній заяві, є завуальованими відсотками за користування кредитними коштами, адже до нього входить плата за користування кредитом, а не, власне, надані позичальнику в користування кошти. Враховуючи, що в підписаних відповідачем документах відсутня регламентація складових частин поняття "прострочене тіло кредиту", колегія суддів вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що прострочене тіло кредиту є складовою частиною саме фактично отриманих відповідачем кредитних коштів, а тому заборгованість за простроченим тілом кредиту до стягнення не підлягає.
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Керуючись ст.ст. 367, 374, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.
Заочне рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 лютого 2025 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 28 квітня 2025 року.
Судді: С. В. Кухар
І. В. Кочеткова
Г.С. Подліянова