Дата документу 28.04.2025 Справа № 337/6110/24
Єдиний унікальний №337/6110/24 Головуючий у першій інстанції: Калугіна Г.Б. Провадження № 22-ц/807/702/25
28 квітня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Кухаря С.В.,
Трофимової Д.А.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 29 січня 2025 року у справі за позовом Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення суми надміру виплаченої державної соціальної допомоги, -
У листопаді 2024 року позивач Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради звернувся до суду з позовом про стягнення надміру перерахованих коштів у вигляді державної соціальної допомоги непрацюючій особі, яка досягла загального пенсійного віку, але не набула права на пенсійну виплату.
В обґрунтування вимог вказав, що 22.10.2019 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до Управління для призначення тимчасової державної соціальної допомоги особі, яка досягла загального пенсійного віку, але не набула права на пенсійну виплату. В доданій до заяви декларації Відповідач вказав членів сім'ї: себе - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дружину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Ставивши підписи у заяві та декларації, Відповідач ознайомлювався з попередженням, про відмову в призначені або припиненні виплати державної соціальної допомоги та на поверненя надміру нарахованих коштів в разі подання неповних чи недостовірних відомостей про доходи та майновий стан. Відповідач був повідомлений під розпис, що в разі зміни обставин, які можуть вплинути на отримання соціальної допомоги, компенсацій та пільг, він зобов'язаний повідомити про це органи соціального захисту населення.
На підставі поданих Відповідачем даних Управлінням зроблено розрахунок середньомісячного сукупного доходу сім'ї та проведено перерахунок розміру виплаченої державної соціальної допомоги.
Рішенням Управління від 24.10.2019 року Відповідачу було призначено тимчасову допомогу на період з 14.10.2019 по 13.04.2020 в розмірі 1564,00 грн на місяць.
Згідно з розпорядженням на перерахунок тимчасової допомоги, у зв'язку із зміною прожиткового мінімуму, розмір виплати з 01.12.2019 склав 1638,00 грн на місяць.
В подальшому, відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2020 № 264 «Деякі питання надання державної соціальної допомоги» (далі - Постанова № 264) на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», строк виплати тимчасової державної соціальної допомоги непрацюючій особі, яка досягла загального пенсійного віку, але не набула права на пенсійну виплату, яку було призначено раніше, Відповідачу було продовжено на період карантину та на один місяць після дати його відміни і державна соціальна допомога виплачувалася Відповідачу за повний місяць без звернення особи до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення.
Розпорядженнями ОСОБА_2 було продовжено строк виплати тимчасової допомоги з 14.04.2020 по 30.09.2021 на період карантину в сумі 1638,00 грн на місяць.
В якості умови продовження виплати на період карантину пунктом 2 Постанови № 264 передбачено обов'язковий перерахунок розміру виплаченої державної соціальної допомоги і визначення обсягу коштів, які підлягають поверненню, в разі не підтвердження права отримання допомоги, на підставі поданої Відповідачем або його законним представником заяви та необхідних документів в період карантину або самостійно Позивачем, через місяць з дати скасування карантину, якщо отримувач допомоги не подав заяви та необхідних документів. Для запобігання виникненню переплати і відповідно збільшенню суми коштів, які підлягають поверненню після скасування карантину, згідно з довідкою від 11.08.2021 Відповідачу у телефонному режимі було надано роз'яснення щодо продовження виплат на період карантину та порядку повернення отриманих в цей період виплат в разі не підтвердження права на отримання допомоги.
12.08.2021 Відповідач звернувся до Управління з заявою та необхідними для перерахунку документами. В доданій до заяви декларації Відповідач вказав членів сім'ї: себе - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дружину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В розділі II доданої до заяви декларації, а саме доходи членів сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщені/будинку осіб, членів сім'ї, що проживають окремо (дружини, чоловіка, неповнолітніх дітей) Відповідач знов власноруч вказав, що він з дружиною не працюють, на обліку в центрі зайнятості не перебувають, інших доходів не мають. Проведеною перевіркою даних про дохід сім'ї Відповідача встановлено, що дружина Відповідача - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , знаходиться на обліку в Управлінні і отримує тимчасову державну соціальну допомогу особі, яка досягла загального пенсійного віку, але не набула права на пенсійну виплату.
Вказані виплати згідно з абзацом 6 пункту 4 Порядку № 632 підлягають включенню до середньомісячного сукупного доходу сім'ї Відповідача.
Таким чином, на підставі заяви Відповідача від 12.08.2021, згідно з пунктом 2 Постанови № 264, з урахуванням доходів отриманих членом сім'ї - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з жовтня по 2019 року по липень 2021 року, здійснено перерахунок отриманої Відповідачем тимчасової допомоги в період з 14.04.2020 по 30.09.2021.
Після здійснення перерахунку, розмір допомоги склав:
-з 14.04.2020 по 30.06.2020 - 885,99 грн. замість 1638,00 грн. щомісячно;
-з 01.07.2020 по 13.10.2020 - 959,99 грн. замість 1638,00 грн. щомісячно;
-з 14.10.2020 по 30.11.2020 - 893,00 грн., замість 1638,00 грн. щомісячно;
-з 01.12.2020 по 13.04.2021 - 950,00 грн., замість 1638,00 грн. щомісячно;
-з 14.04.2021 по 30.06.2021 - 950,00 грн., замість 1638,00 грн. щомісячно;
-з 01.07.2021 по 11.08.2021 - 1035,00 грн. замість 1638,00 грн щомісячно.
Таким чином, за період з 12.04.2020 по 30.09.2021 Відповідачу було надміру нараховано та виплачено кошти допомоги у сумі 12051,09 грн.
Крім того, за заявою від 12.08.2022 Відповідачу призначено виплату тимчасової допомоги на період з 12.08.2021 по 11.02.2022 в розмірі 1035,00 грн. на місяць. На виконання пункту 2 Постанови № 264, щомісячно при проведенні виплати Відповідачу, починаючи з жовтня 2021 по жовтень 2022, проводилось відрахування коштів, які підлягають поверненню у розмірі 20 відсотків від щомісячної суми призначеної допомоги. Загальна сума утриманих коштів склала 2992,63 грн.
Отже, залишок неповернутих коштів, що підлягають поверненню до державного бюджету склав 9058,46 грн. (12051,09 грн - 2992,63 грн). 02.01.2023 за вих.№ 10-08/0103, 17.10.2024 за вих.№04.01-03/3736 Відповідачу було скеровано повідомлення з пропозицією добровільно повернути надміру виплачені кошти.
Однак станом на момент подання позовної заяви належна до повернення сума заборгованості, яка становить 9058,46 грн, повернута не була.
Таким чином Управління намагалося вирішити цей спір з Відповідачем в досудовому порядку, шляхом звернення до Відповідача, однак повідомлення повернення надміру виплачених коштів державної соціальної допомоги залишились без реагування, в добровільному порядку надмірно нараховані кошти Відповідачем не повернуті.
Просили стягнути з відповідача на свою користь надміру отриману тимчасову державну соціальну допомогу особі, яка досягла загального пенсійного віку, але не набула права на пенсійну виплату за період з 14.04.2020 по 30.09.2021 в розмірі 9058,46 грн та судовий збір в розмірі 3028,00 грн.
Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 29 січня 2025 року відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з'ясовані всі обставини справи, та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції зроблено помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення суми надміру виплаченої державної соціальної допомоги.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.2 ст.369 ЦПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволеню, з огляду на наступне.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За приписами ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 22.10.2019 ОСОБА_1 подав заяву про призначення йому тимчасової державної соціальної допомоги непрацюючій особі, яка досягла загального пенсійного віку, але не набула права на пенсійну виплату (арк. 10-11).
Згідно декларації про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги від 22.10.2019 відповідач ОСОБА_1 та його дружина ОСОБА_3 доходів за період з 01.04.2019 по 30.09.2019 не мають (арк. 12-13).
Відповідно до рішення Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Хортицькому району про призначення допомоги від 24.10.2019 відповідачу було призначено тимчасову державну соціальну допомогу непрацюючій особі, яка досягла загального пенсійного віку, але не набула права на пенсійну виплату у період з 14.1.2019 по 13.04.2020 в розмірі 1564,00 грн (арк. 14).
Згідно копій розпоряджень від 21.11.2019, 18.06.2020, 22.09.2020, 04.11.2020, 15.12.2020, 13.02.2021, 05.05.2021, 19.05.2021, 03.08.2021 на продовження строку виплати ОСОБА_2 було продовжено строк виплати тимчасової допомоги з 14.04.2020 по 30.09.2021 на період карантину в сумі 1638,00 грн на місяць (арк. 15-17).
Відповідно до заяви ОСОБА_1 № 1053 від 12.08.2021 про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій та пільг, відповідач просить перерахувати йому тимчасову державну соціальну допомогу непрацюючій особі, яка досягла загального пенсійного віку, але не набула права на пенсійну виплату (арк. 19-20).
Згідно декларації про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги від 12.08.2021, відповідач ОСОБА_1 та його дружина ОСОБА_3 доходів за період з 01.10.2021 по 30.04.2020 не мають (арк. 21-22).
Згідно довідки № 3025 від 13.08.2021 відповідач ОСОБА_1 отримував соціальну допомогу з жовтня 2019 по липень 2021, згідно довідки № 608039 від 13.08.2021 виданої ОСОБА_3 отримувала державну соціальну допомогу з жовтня 2019 по липень 2021 (арк. 23).
Згідно рішень Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Хортицькому району про призначення допомоги від 19.08.2021 розмір допомоги ОСОБА_1 склав з 14.04.2020 по 30.06.2020 - 885,99 грн, щомісячно; з 01.07.2020 по 13.10.2020 - 959,99 грн щомісячно (арк. 24); відповідно до рішення УСЗН ЗМР по Хортицькому району про призначення допомоги від 27.08.2021 розмір допомоги ОСОБА_1 склав з 14.10.2020 по 30.11.2020 - 893,00 грн щомісячно; з 01.12.2020 по 13.04.2021 - 950,00 грн щомісячно (арк. 25); відповідно до рішення УСЗН ЗМР по Хортицькому району про призначення допомоги від 01.09.2021 розмір допомоги ОСОБА_1 склав з 14.04.2021 по 30.06.2021 - 950,00 грн, щомісячно; з 01.07.2021 по 11.08.2021 - 1035,00 грн щомісячно (арк. 26); відповідно до рішення УСЗН ЗМР по Хортицькому району про призначення допомоги від 07.09.2021 розмір допомоги ОСОБА_1 склав з 12.08.2021 по 30.09.2021 - 1035,00 грн щомісячно; з 01.10.2021 по 11.02.2022 - 1035,00 грн щомісячно (арк. 27).
Відповідно до рішення про відрахування коштів, які підлягають поверненню, за результатами перерахунку одержувачу ОСОБА_1 по о/р НОМЕР_1 підлягають поверненню кошти за період з 14.04.2020 по 30.09.2021 у сумі 12051,09 грн (арк. 18).
Згідно розрахунку суми передплаченої тимчасової державної соціальної допомоги непрацюючій особі, яка досягла загального пенсійного віку, але не набула права на пенсійну виплату ОСОБА_1 передплата з відрахуваннями становить у загальній сумі 9058,46 грн (арк. 29).
Згідно листа УСЗН ЗМР по Хортицькому району від 02.01.2023 № 10-05/0103 року відповідачу ОСОБА_1 було повідомлено про необхідність повернення надміру перерахованих (виплачених) державних коштів тимчасової державної соціальної допомоги непрацюючій особі, яка досягла загального пенсійного віку, але не набула права на пенсійну виплату, що станом на 07.12.2023 року складає 9058,46 грн до 25.01.2023, однак доказів на підтвердження направлення відповідачу даного листа в матеріалах справи не міститься (арк. 30).
Також, згідно повідомлення від 17.10.2023 № 04/01-03/3736 року відповідачу ОСОБА_1 було повідомлено про припинення надання та про повернення державної соціальної допомоги надміру перерахованих (виплачених) державних коштів тимчасової державної соціальної допомоги непрацюючій особі, яка досягла загального пенсійного віку, але не набула права на пенсійну виплату, що складає 9058,46 грн до 20.11.2023, однак доказів на підтвердження направлення відповідачу даного повідомлення в матеріалах справи не міститься (арк. 31).
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено недобросовісність відповідача у отриманні надміру виплачених коштів.
Колегія суддів погоджується з таким рішенням суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.
Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України,
охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.
Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються.
З огляду на приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).
У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил'ес проти Іспанії").
ЄСПЛ зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).
Згідно зі сталою практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.
ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Згідно з ч. 1 ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно зі статтею 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.
Отже, законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14 та у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 545/163/17 (провадження № 61-33727сво18).
При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Наведене узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18), постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 607/4570/17-ц (провадження № 61-29030св18).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи. У справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як
майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнішний спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» від 05 січня 2000 року, «Онер'їлдіз проти Туреччини» від 18 червня 2002 року, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» від 08 квітня 2008 року, «Москаль проти Польщі» від 15 вересня 2009 року).
Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії» від 20 травня 2010 року і «Тошкуце та інші проти Румунії» від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» від 18 червня 2002 року та «Беєлер проти Італії» від 05 січня 2000 року). Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Підпунктом 2 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2020 № 264 «Деякі питання надання державної соціальної допомоги» установлено, що на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - карантин), строк звернення за призначенням державної допомоги сім'ям з дітьми, державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю, тимчасової державної соціальної допомоги непрацюючій особі, яка досягла загального пенсійного віку, але не набула права на пенсійну виплату, продовжується на період карантину та один місяць після дати його відміни.
Підпунктом 3 п. 1 вказаної вище постанови Кабінету Міністрів України встановлено, що на період карантину у разі коли отримувачами державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю пропущено строк переогляду, виплата таких видів допомоги не зупиняється до закінчення строку дії карантину з подальшим проведенням перерахунку розміру виплаченої допомоги на підставі результатів переогляду та заяви отримувачів або їх батьків чи інших законних представників.
Розпорядженнями від 21.11.2019, 18.06.2020, 22.09.2020, 04.11.2020, 15.12.2020, 13.02.2021, 05.05.2021, 19.05.2021, 03.08.2021 ОСОБА_1 було продовжено строк виплати тимчасової допомоги з 14.04.2020 по 30.09.2021 на період карантину в сумі 1638,00 грн на місяць.
Суд першої інстанції звернув увагу, що позивач на власний розсуд прийняв рішення щодо продовження строку виплати допомоги без відповідних документів відповідача.
Більше того, виходячи зі змісту підпункту 3 п. 1 Постанови № 264, не можна вважати дії відповідача з отримання державної соціальної допомоги через пропущення строку переогляду неправомірними, оскільки приписами цього підпункту передбачено, що у разі коли отримувачами державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю пропущено строк переогляду, виплата таких видів допомоги не зупиняється до закінчення строку дії карантину з подальшим проведенням перерахунку розміру виплаченої допомоги на підставі результатів переогляду та заяви отримувачів або їх батьків чи інших законних представників.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що призначення та нарахування ОСОБА_1 державної соціальної допомоги не є рахунковою помилкою в розумінні ст. 1215 ЦК України, яка надає право витребування у останнього переплати державної соціальної допомоги.
Зазначене також узгоджується з правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 22.01.2014 року (справа № 6-151цс13), згідно з якою відповідно
до ст. 1215 ЦК України не підлягають поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Окрім цього, у рішенні ЄСПЛ у справі «Казарін проти Італії» від 11 лютого 2021 року суд також установив, що держава фактично вже надала людині соціальну допомогу, її перерахунок і подальші спроби повернути виплачені кошти становитимуть втручання у права, гарантовані ст. 1 Протоколу 1 Конвенції.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд має виконати вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до положень частини першої статті, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до положень частини першої статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно ч.1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно ч.1, 2, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Позивач вирішуючи питання про доцільність/необхідність стягнення з відповідача виплаченої допомоги, мав довести суду, що відповідач допустив зловживання.
Проте, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів свідомих та умисних дій відповідача, що дали б підстави для висновку про приховування відповідачем вказаних обставин з метою отримання допомоги.
Правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, отже, зазначене у статті 1215 ЦК України майно підлягає поверненню у разі наявності цих фактів.
Така правова позиція викладена Верховним Судом України в постановах від 02 липня 2014 року у справі 6-91цс14 та від 22 січня 2014 року у справі 6-151цс13.
Оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, судом встановлено, що переплата соціальних випат сталась без зловживання правами відповідача.
Доводи апеляційної скарги є тотожними доводам позовної заяви та не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Керуючись ст.ст. 367, 374, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-
Апеляційну скаргу Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради залишити без задоволення.
Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 29 січня 2025 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими частиною 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 28 квітня 2025 року.
Головуючий
Судді: