79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"25" квітня 2025 р. Справа №914/2556/24
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,
суддів: Бонк Т.Б.,
Якімець Г.Г.,
в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянув апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця Требушної Алли Едуардівни б/н та 13.01.2025,
на рішення Господарського суду Львівської області від 23.12.2024 суддя Кітаєва С.Б., м. Львів, повний текст рішення складено 23.12.2024
у справі №914/2556/24
за позовом комунального підприємства “Адміністративно-технічне управління», м.Львів
до відповідача фізичної особи - підприємця Требушної Алли Едуардівни, м.Львів
про відшкодування витрат
Короткий зміст позовних вимог
Комунальне підприємство «Адміністративно-технічне управління» звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до фізичної особи - підприємця Требушної Алли Едуардівни про відшкодування витрат у розмірі 9 936,00 грн., пов'язаних з проведенням демонтажу тимчасової споруди на Академіка Є. Лазаренка, 6-А.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач самовільно без отримання дозволу встановив тимчасову споруду на вул. Академіка Лазаренка, 6-А у м. Львові.
На виконання рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №867 від 25.06.2024 ним 01.08.2024 здійснено демонтаж самовільно встановленої споруди із залученням на підставі Договору №121 від 31.07.2024 підрядної служби - фізичної особи-підприємця Озюменко В.В., де у специфікації до цього договору встановлено, що демонтаж самовільно встановлених об'єктів становить 1 200,00 грн. за кв.м. без ПДВ.
Зважаючи на те, що позивач оплатив вартість демонтажу, яка становила 8 280,00 грн. (6,9 кв.м. х 1 200,00 грн.), він просить стягнути із відповідача 9 936,00 грн. завданих збитків, з яких 8 280,00 грн. вартість демонтажу без ПДВ, 1 656,00 грн. податок на додану вартість.
Правовою підставою позову зазначає ст. ст. 11, 16, 525, 526 ЦК України, ст. ст. 173-175, 193, 224, 225 ГК України, ст. ст. 2, 12, 58, 162, 163, 164, 172, 249 ГПК України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.12.2024 позов задоволено повністю. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Требушної Алли Едуардівни на користь комунального підприємства “Адміністративно-технічне управління» 9 936,00 грн. збитків та 3 028,00 грн. судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що наявні підстави для застосування такого заходу цивільно-правової відповідальності, як відшкодування шкоди, оскільки в діях відповідача є вина, шкода, причинний зв'язок та протиправність поведінки, а саме:
- ФОП Трибушна А.Е. не заперечує факту самовільного встановлення тимчасової споруди, зворотного матеріали справи не містять, а тому наявна протиправність поведінки віддповідача;
- виходячи з презумпції вини заподіювача шкоди, суду не було подано доказів відсутності вини у вчиненні правопорушення у сфері розміщення тимчасової споруди, а тому наявним є такий елемент складу цивільного правопорушення, як вина;
- розміщення відповідачем тимчасової споруди з порушенням встановлених правил призвело до необхідності вчинення позивачем дій спрямованих на демонтаж цієї тимчасової споруди, а тому, суд встановив наступний елемент складу правопорушення - причиновий зв'язок;
- сума 8 280,00 грн. витрат на демонтаж визначена, виходячи з того, що площа самовільно встановленої споруди становить 6,9 кв.м., а ціна демонтажу 1 кв.м. дорівнює 1 200,00 грн., а сума 1 656,00 грн. податку на додану вартість у розмірі 20% відповідає вимогам податкового законодавства, а тому наявним є такий елемент складу цивільного правопорушення, як шкода.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та аргументи учасників справи
Фізична особа - підприємець Требушна Алла Едуардівна подала апеляційну скаргу б/н та 13.01.2025, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 23.12.2024 в справі №914/2556/24 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Апелянт зазначає про те, що:
- судом першої інстанції не встановлено безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та додатковими витратами позивача на демонтаж, що не давало підстав для покладення на відповідача збитків (постанови Верховного Суду від 24.06.2019 у справі № 910/5554/18, від 15.10.2018 у справі №922/3458/17, від 18.10.2018 у справі №917/1064/17, від 17.07.2018 у справі №916/3279/16);
- судом не враховано що збитки, настання яких можна було уникнути, які не мають причинно-наслідкового зв'язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню (постанова Верховного Суду від 24.06.2019 у справі № 910/1398/17);
- спір у даній справі стосується стягнення збитків саме з фізичної особи, а не фізичної особи-підприємця, а тому спір не може бути розглянутий в порядку господарського судочинства в силу вимог ст. 20 ГПК України.
Комунальне підприємство “Адміністративно-технічне управління» своїм правом, передбаченим ч.1 ст. 263 ГПК України, не скористалось, відзиву на апеляційну скаргу не подало.
До Західного апеляційного господарського суду від позивача надійшла заява від 21.02.2025 про закриття провадження у справі.
В обґрунтування заяви посилається на те, що на поточний рахунок позивача надійшли відшкодовані відповідачем кошти на виконання рішення Господарського суду Львівської області від 23.12.2024 у справі №914/2556/24, що підтверджується доданою до заяви копією виписки про надходження коштів від 31.01.2025. Позивач просить закрити провадження у справі на підставі п. 2 ч.1 ст. 231 ГПК України, у зв'язку із відсутністю предмету спору.
Розглянувши вказану заяву, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає наступне.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду постановою від 30.08.2024 у справі №916/3006/23 виснував, що суд закриває провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору. У випадку виникнення обставин припинення існування предмета спору на стадії апеляційного (касаційного) перегляду справи, відсутні підстави для застосування пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України та скасування судового рішення по суті спору лише з мотивів виникнення зазначених обставин, якщо законність та обґрунтованість судового рішення не спростована за наслідками апеляційного (касаційного) розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що платіжна інструкція небула та не могла бути надана відповідачем до суду першої інстанції, оскільки цей доказ, як і сам факт оплати боргу, виник вже після винесення оскаржуваного рішення, а тому не береться судом до уваги.
Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви комунального підприємства “Адміністративно-технічне управління» про закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч.1 ст. 231 ГПК України у зв'язку із відсутністю предмету спору.
Разом з тим статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, у розумінні статті 278 ГПК України підставою для зміни або скасування рішення суду першої інстанції із закриттям провадження у справі є порушення судом процесуального законодавства, зокрема, й коли суд першої інстанції не врахував обставини того, що предмет спору припинив існувати до ухвалення рішення.
Подібна конструкція, до прикладу, передбачена процесуальним кодексом для подібного випадку, коли після ухвалення оскаржуваних рішень настали інші обставини, які також є підставою для закриття провадження у справі за правилами пункту 6 частини першої статті 231 ГПК України. Так, за частиною третьою статті 278 ГПК України якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи - сторони у спорі чи припинення юридичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, після ухвалення такого рішення не може бути підставою для застосування вимог частини першої цієї статті.
Водночас, коли порушення ГПК України судом першої інстанції не допущено та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, встановлення апеляційним судом обставин припинення існування предмету спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, саме по собі не може бути підставою для скасування судового рішення згідно зі статтею 278 ГПК України та закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.
ГПК України передбачає спеціальні процесуальні механізми та процедуру для випадку припинення існування предмета спору, які виникли після ухвалення рішення судом першої інстанції.
Так, у разі, коли боржник добровільно виконав рішення суду (повністю чи частково), яке підлягає виконанню на підставі виконавчого документа (наказу), то боржник відповідно до частини другої статті 328 ГПК України наділений правом звернутися до суду із відповідною заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково (якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою).
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції
Як стверджує позивач, за результатами перевірки встановлено, що фізичною особою - підприємцем Трибушною Аллою Едуардівною самовільно, без отримання дозвільної документації було розміщено тимчасову споруду по вул. Академіка Є. Лазаренка, 6-А, чим порушено вимоги Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Закону України «Про благоустрій населених пунктів» та «Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності».
25.06.2024 виконавчим комітетом Львівської міської ради було прийнято рішення №867 «Про демонтаж тимчасової споруди на вул. Академіка Є.Лазаренка,6 -А» (надалі- Рішення), яким зобов'язано демонтувати самовільно встановлену тимчасову споруду для здійснення підприємницької діяльності на вул. Академіка Є. Лазаренка, 6-А (суб'єкт підприємницької діяльності Трибушна Алла Едуардівна).
Згідно пунктів 1, 2 вказаного рішення виконавчий комітет вирішив демонтувати самовільно встановлену тимчасову споруду на Академіка Є. Лазаренка, 6-А та визначити уповноваженою особою на виконання демонтажу для здійснення підприємницької діяльності комунальне підприємство «Адміністративно-технічне управління» спільно з Франківською районною адміністрацією.
З метою виконання рішення ради, 01.08.2024 КП «Адміністративно-технічне управління» (замовник) та ФОП Озюменко В.В. (виконавець) укладено договір №121 від 31.07.2024 про виконання робіт з додатком (специфікацією), відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання з виконання робіт з демонтажу (знесення, розбирання) самовільно встановленого (розміщених) об'єкта (тимчасової споруди), встановленої ФОП Трибушною А.Е. на вул. Лазаренка, 6а та доставці її на майданчик тимчасового зберігання (код ДК 021:2015-45110000-1-Руйнування та знесення будівель і земляні роботи). Вартість робіт за договором згідно специфікації (додаток 1 до договору) складає 1 200,00 грн. за 1 кв.м., з ПДВ. Загальна вартість робіт - 8 280,00 грн. (п.2.1. Договору).
Демонтаж тимчасової споруди підтверджується актом проведення демонтажу тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності від 01.08.2024 за адресою: м. Львів, вул. Є.Лазаренка, 6А. Площа демонтованої споруди складає 6,9 кв.м. Зазначений акт складений та підписаний представниками КП «Адміністративно-технічне управління», Франківської РДА, за участю представника ЛКП «Муніципальна варта». Надання послуг демонтажу та їх оплата підтверджується актом приймання- передачі надання послуг №01/01/08/2024 від 01.08.2024, рахунком на оплату №01/08/2024 від 01.08.2024 та платіжною інструкцією №2029 від 08.08.2024.
Листом №2410-10-4857 від 24.09.2024 КП «Адміністративно-технічне управління» зверталося до відповідача з вимогою про відшкодування понесених позивачем витрат по демонтажу, транспортуванні та зберіганні демонтованих елементів, докази про що знаходяться в матеріалах справи. Зазначена вимога залишена без відповіді та задоволення.
Посилаючись на виставлений рахунок, акт надання послуг та платіжну інструкцію, позивач зазначив, що відповідач відповідно до Правил благоустрою м. Львова зобов'язаний відшкодувати 9 936,00 грн. (у т.ч. 1 656,00 грн. ПДВ) витрат, пов'язаних з проведенням демонтажу тимчасової споруди, їх транспортуванням та зберіганням.
Норми права та висновки, якими суд апеляційної інстанції керувався при прийнятті постанови.
Відповідно до ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу в разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до пунктів 1, 4 статті 20 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом.
Рішення місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо благоустрою території певного населеного пункту є обов'язковими для виконання розміщеними на цій території підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які на ній проживають.
Ухвалою Львівської міської ради №4526 від 23.04.2015 затверджено положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові (далі - Порядок).
Відповідно до п. 1.3 Порядку самовільно встановлена тимчасова споруда - тимчасова споруда, яка встановлена за відсутності одного з документів, передбаченим Положенням: ухвали міської ради, договору оренди земельної ділянки чи договору оренди окремих конструктивних елементів благоустрою, паспорту прив'язки тимчасової споруди.
Згідно п. 7.1.2 Порядку демонтажу підлягають самовільно встановлені тимчасові споруди.
Як встановлено вище, рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №867 від 25.06.2024 вирішено демонтувати самовільно встановлену тимчасову споруду для здійснення підприємницької діяльності суб'єкта підприємницької діяльності Трибушної Алли Едуардівни на віл. Академіка Є. Лазаренка, 6а.
Пуктом 2 вказаного рішення рекомендовано суб'єкту підприємницької діяльності Трибушній Аллі Едуардівній здійснити демонтаж самовільно у добровільному порядку протягом 20 календарних днів.
Зі змісту рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №867 від 25.06.2024 вбачається, що обов'язок довести це рішення до відома власника (користувача) тимчасової споруди покладено на Франківську районну адміністрацію.
Відповідачем у добровільному порядку вимог про демонтаж такої тимчасової споруди виконано не було.
Натомість позивачем здійснено примусовий демонтаж самовільно встановленої тимчасової споруди суб'єкта підприємницької діяльності Трибушної А.Е., про що складено акт про проведення демонтажу тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності від 01.08.2024.
Отже, підставами позовним вимог виступають обставини самовільного встановлення відповідачем тимчасової споруди на вул. Є.Лазаренка, 6А у місті Львові, невиконання відповідачем у добровільному порядку вимог про демонтаж такої тимчасової споруди, понесення позивачем витрат на проведення демонтажу згідно із Договором №121 на виконання робіт від 31.07.2024, укладеним із ФОП Озюменко В.В., та відмова відповідача відшкодувати понесенні позивачем витрати. Крім цього, позивач вказував, що при надходженні від відповідача грошових коштів за демонтаж, КП «Адміністративно-технічне управління» буде змушене сплатити ПДВ до бюджету, як це передбачено статтею 188 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), а тому відповідач повинен додатково перерахувати на його користь податок на додану вартість.
У даній справі позивач звернувся до суду із матеріально-правовою вимогою майнового характеру по відшкодування збитків у розмірі 9 936,00 грн., з яких 8 280,00 грн. вартість витрат на проведення демонтажу без ПДВ, 1 656,00 грн. податок на додану вартість.
Щодо посилання апелянта на те, що спір не може бути розглянутий в порядку господарського судочинства в силу вимог ст. 20 ГПК України.
Відповідно до ч.1 ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Апелянт вважає, що спір у даній справі стосується стягнення збитків саме з фізичної особи, а не фізичної особи-підприємця, зокрема з тих підстав, що в усіх документах на які покликається позивач, відповідач є фізичною особою.
Як вбачається з матеріалів справи, в документах доданих позивачем до позовної заяви в якості доказів, зокрема в рішенні виконавчого комітету Львівської міської ради №867 від 25.06.2024, листі-вимозі №2410-10-4857 від 24.05.2024, акті проведення демонтажу тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності від 01.08.2024 застосовується термін «суб'єкт підприємницької діяльності Трибушна Алла Едуардівна».
Суб'єкт підприємницької діяльності - це загальний термін, який охоплює всіх осіб, що здійснюють підприємницьку діяльність.
Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 2 ЗУ «Про підприємництво» суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути громадяни України, інших держав, особи без громадянства, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності.
Натомість фізична особа-підприємець - це громадянин, який зареєстрований у встановленому законом порядку для здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи.
Відповідно до ст. 128 ГК України, громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу
Враховуючи викладене, фізична особа-підприємець є суб'єктом підприємницької діяльності, що прямо передбачено чинним законодавством України.
Окрім того, позивачем долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з якого вбачається, що Трибушна Алла Едуардівна є фізичною особою-підприємцем. Окрім того, позначки про припинення статусу фізичної особи-підприємця у вказаному витягу не міститься.
Колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а вимога апелянта про скасування рішення суду першої інстанції в силу застосування положень ст. 20 ГПК України є безпідставною.
Щодо доводів апелянта про те, що судом першої інстанції не встановлено безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку та те, що збитки не мають причинно-наслідкового зв'язку тому такі є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Частиною 1 статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:
(1) неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;
(2) наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;
(3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;
(4) вина заподіювача шкоди, як суб'єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за винятком випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
Так, суди, розглядаючи спори про стягнення шкоди, мають встановлювати наявність усіх елементів складу правопорушення у їх сукупності. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність у вигляді відшкодування шкоди не настає (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі №910/20261/16 від 26.11.2019, постанови Верховного Суду у справах №923/1315/16 від 04.09.2018, №910/2018/17 від 04.04.2018, №910/5100/19 від 07.05.2020, №910/21493/17 від 04.12.2018, №914/1619/18 від 27.08.2019, №904/982/19 від 24.02.2021).
Як встановлено апеляційним господарським судом, судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні встановлено наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення.
Господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення збитків, оцінюючи надані сторонами докази. Правова позиція щодо можливості суду самостійно встановлювати наявність складу правопорушення є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №920/715/17, а також у постановах Верховного Суду від 15.02.2022 у справі №927/219/20, від 14.09.2021 у справі №923/719/17, від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11, від 22.04.2021 у справі №915/1624/16, від 10.03.2020 у справі №902/318/16, від 10.12.2020 у справі №922/1067/17, від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11, від 16.02.2023 у справі №910/14588/21, від 25.05.2023 у справі №910/17196/21, тощо.
Причинний зв'язок, як елемент складу цивільного правопорушення, виражає зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже, доведенню підлягає факт того, що його протиправні дії є причиною, а збитки - наслідком такої протиправної поведінки.
Також деліктна відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди.
Отже, при зверненні з позовом про стягнення збитків, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача збитків, наявність збитків та їх розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, що виражається в тому, що збитки мають виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача збитків, а боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні збитків (постанова Верховного суду від 01.08.2024 у справі № 904/4660/22).
Окрім того, Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Згідно з частинами першою та третьою статті 74 ГПК України за загальними правилами розподілу обов'язку доказування, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до вимог статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У статті 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, система доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини належними та допустимими доказами.
Натомість апеляційним судом встановлено той факт, що відповідачем належних та допустимих доказів в спростування своєї вини не подано, а факт щодо встановлення тимчасової споруди без належних на це документів ним не спростовувався.
Задовільняючи позов, суд першої інстанції, виходив з того, що розміщення відповідачем тимчасової споруди з порушенням встановлених правил призвело до необхідності вчинення позивачем дій спрямованих на демонтаж цієї тимчасової споруди.
Підставою ж для відшкодування завданих позивачу збитків є спричинення їх внаслідок протиправних дій відповідача, тобто наявності прямого причинно-наслідкового зв'язку між діями однієї сторони та зменшенні чи позбавленні майнових прав іншої сторони.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність причинно-наслідкового зв'язку, як елементу складу цивільного правопорушення.
Апеляційний суд зазначає, що посилання апелянта на те, що збитки є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню, оскільки не мають прямого причинно-наслідкового зв'язку є безпідставними.
Беручи до уваги наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.
Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження, а доводи позивача були підтвердженні дослідженими матеріалами справи.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 23.12.2024 у даній справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства, прийняте з дотриманням норм процесуального та правильним застосуванням норм матеріального права, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення немає.
Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця Требушної Алли Едуардівни б/н та 13.01.2025 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 23.12.2024 у справі №914/2556/24 - залишити без змін
3. Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
5. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до касаційної інстанції визначені ст. 287-289 ГПК України.
Головуючий суддя Бойко С. М.
Судді Бонк Т.Б.
Якімець Г.Г.