Справа № 639/2804/21 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/210/25 Суддя доповідач ОСОБА_2
24 квітня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду у м.Харків апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Жовтневого районного суду м.Харкова від 26 березня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному 14 лютого 2021 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021220500000147, за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кремінна Луганської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , судимого:
- 14 червня 2018 року Кремінським районним судом Луганської області за ч.3 ст. 185, ч.2 ст.186, ч.1 ст.187, ст.70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, звільненого 03 грудня 2020 року умовно-достроково на невідбуту частину покарання 1 рік 24 дні,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України,
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини:
Вироком Жовтневого районного суду м.Харкова від 26 березня 2024 року ОСОБА_8 засуджено за ч.2 ст.186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ч.1 ст.71 КК України, за сукупністю вироків, до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Кремінського районного суду Луганської області від 14 червня 2018 року іостаточно визначено ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 3 місяці.
Ухвалено рішення щодо долі речових доказів.
Згідно з вироком суду ОСОБА_8 визнано винним в тому, що він 12 лютого 2021 року приблизно о 22:30 год., знаходився на терміналі, поруч із ст. метро «Холодна Гора», за адресою: м. Харків, вул. Полтавський Шлях, 153, разом зі своїм знайомим - особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, перебуваючи в кафе за вказаною адресою побачили раніше їм незнайомого ОСОБА_9 , з яким познайомились, та, перебуваючи в кафе за вказаною адресою, продовжили спілкування, в ході якого ОСОБА_9 тимчасово віддав особі, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, свій рюкзак «Nike», в якому знаходились належні йому зонт та джинси «Denim».
Надалі ОСОБА_8 разом з особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, та ОСОБА_9 направились в сторону будинку АДРЕСА_2 , де ОСОБА_8 , діючи повторно, узгоджено та в групі з особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, із застосуванням насильства, що не є небезпечним для здоров'я потерпілого, спочатку наблизилися до потерпілого, а потім особа, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, перебуваючи позаду ОСОБА_9 , наніс йому один удар по голові. В той самий час ОСОБА_8 , перебуваючи спереду потерпілого, наніс йому удар кулаком в область голови, від якого потерпілий впав на землю, та потім ОСОБА_8 разом з особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, сумісно почали по черзі наносити удари ОСОБА_9 по обличчю та голові. Після цього ОСОБА_8 , перебуваючи у попередній змові з особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, будучи впевненим, що ОСОБА_9 не буде чинити їм опір, застосовуючи фізичну силу, діючи узгоджено, почав обшукувати кишені одягу ОСОБА_9 , та діючи умисно, відкрито заволодів мобільним телефоном «Xiaomi» моделі «Мі А2 Lite», imei НОМЕР_1 , який дістав із лівої кишені куртки потерпілого.
Після цього, ОСОБА_8 та особа, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, звернувши на свою користь відкрито викрадений мобільний телефон ОСОБА_9 та рюкзак «Nike», в якому знаходився чорний зонт та джинси «Denim», з місця скоєння злочину зникли, розпорядившись ними в подальшому на власний розсуд.
В результаті протиправного діяння ОСОБА_8 та особа, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, спричинили потерпілому ОСОБА_9 тілесні ушкодження у вигляді синців, саден, крововиливу в білкову оболонку ока та забиті рани, які викликали незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше 6-ти днів, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, та завдали потерпілому ОСОБА_9 матеріальну шкоду, яка складається з вартості телефону «Xiaomi» моделі «Мі А2 Lite» - 1835 грн. 71 коп.
Крім того, ОСОБА_8 14 лютого 2021 року приблизно о 01:00 год., знаходився на терміналі, поруч із ст. метро «Холодна Гора», за адресою: м. Харків, вул. Полтавський Шлях, 153, де побачив раніше йому незнайомого ОСОБА_10 , який знаходився в стані алкогольного сп'яніння, та діючи умисно, повторно, із застосуванням насильства, яке не могло бути небезпечним для здоров'я останнього, ОСОБА_8 наніс один удар кулаком в ділянку голови, після чого наніс декілька ударів кулаками в ділянку обличчя потерпілого. Під час нанесення вказаних ударів у потерпілого випав з кишені мобільний телефон «Realme» «СЗ/64 Blue», яким ОСОБА_8 відкрито заволодів та з місця скоєння злочину зник, звернувши на свою користь і розпорядився в подальшому на власний розсуд.
В результаті протиправного діяння ОСОБА_8 завдав потерпілому ОСОБА_10 тілесні ушкодження у виді: синців, саден та гематоми, які викликали незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше 6-ти днів, та відносяться до легких тілесних ушкоджень, та матеріальну шкоду, яка складається з вартості мобільного телефону «Realme» «СЗ/64 Blue» - 3314 грн.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
Обвинувачений ОСОБА_8 в апеляційній скарзі за її змістом, не оскаржуючи висновків суду щодо встановлених фактичних обставин кримінального провадження, винуватості та кваліфікації своїх дій, просить вирок Жовтневого районного суду м.Харкова від 26 березня 2024 року щодо нього змінити в частині призначеного покарання та призначити йому більш м'яке покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 3 місяці.
Також просить на підставі ст.66 КК України визнати обставинами, що пом'якшують покарання - щире каяття та вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих обставин.
В обґрунтування посилається на те, що суд при призначенні йому покарання не врахував, що він щиро розкаявся, визнав вину, дане кримінальне правопорушення вчинив внаслідок скрутного матеріального становища, оскільки не міг знайти роботу, так як має судимості.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_6 в судовому засіданні вважала необґрунтованою апеляційну скаргу обвинуваченого та просили залишити її без задоволення.
Обвинувачений та його захисник в судовому засіданні просили задовольнити апеляційну скаргу обвинуваченого.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та його захисника на підтримку апеляційної скарги, зваживши на доводи прокурора, обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга обвинуваченого задоволенню не підлягає.
Мотиви суду
Згідно з вимогами ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, тобто кожний доказ повинен бути оціненим з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як убачається із вироку, суд встановив фактичні обставини кримінального провадження, дослідив докази та відповідно кваліфікував дії ОСОБА_8 за ч.2 ст.186 КК України.
Висновки суду щодо фактичних обставин кримінального провадження, доведеності винуватості обвинуваченого ОСОБА_8 та правильності кваліфікації його дій, які не оскаржувалися в апеляційній скарзі, згідно до ст.404 КПК України, апеляційним судом не перевіряються.
Вирішуючи питання про призначення покарання ОСОБА_8 , суд першої інстанції з урахуванням вимог та обставин, передбачених статтями 50, 65-67 КК України, правових позицій, викладених у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», з додержанням принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, вірно врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, їх кількість, обставини та наслідки їх вчинення, данні про особу винного, який не працює, неодружений, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, будучи судимим за вчинення корисливих кримінальних правопорушень проти власності, звільнившись умовно-достроково з місць позбавлення волі у грудні 2020 року, вже у лютому 2021 року вчинив нові аналогічні тяжкі злочини проти власності, тобто вчинив умисний корисливий злочин в період невідбутого покарання за попереднім вироком (період, на який від відбування покарання його було звільнено умовно-достроково), що свідчить про його стійку схильність до вчинення злочинів певної категорії, небажання змінити спосіб життя та стати на шлях виправлення.
Судом обставин, що пом'якшують або обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_8 , не встановлено.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає призначене ОСОБА_8 покарання (його вид та строк) таким, що цілком відповідає загальним засадам призначення покарання та його меті, є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, відповідає вимогам ст.50, 65 КК України, є пропорційним і співмірним ступеню тяжкості вчиненого та його наслідкам.
Судом при призначенні покарання ОСОБА_8 правильно застосовано вимоги та правова формула, передбачена ч.1 ст.71 КК України, що також відповідає принципу індивідуалізації та невідворотності покарання за кожен злочин. При цьому, колегія суддів не вбачає підстав вважати призначене судом першої інстанції покарання явно несправедливим внаслідок суворості, оскільки воно призначено в межах санкції статті закону України про кримінальну відповідальність.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що виправлення та перевиховання ОСОБА_8 , а також попередження вчинення ним нових злочинів не можливе без його ізоляції від суспільства.
Посилання обвинуваченого про необхідність визнати на підставі ст.66 КК України обставинами, що пом'якшують йому покарання - щире каяття та вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих матеріальних обставин не є слушними виходячи з наступного.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження та слушно зазначено у вироку суду, будь-які дані, що підтверджували би наявність такої обставини як щире каяття - відсутні, а визнання вини обвинуваченим після тривалого судового розгляду обумовлене наявністю беззаперечних доказів, та свідчить про намагання обвинуваченого уникнути справедливого покарання за вчинене, тому на переконання апеляційного суду, районний суд вірно не визнав пом'якшуючою покарання обставиною - щире каяття.
Відповідно до сталої практики Верховного Суду, який у своїх рішеннях (ЄУН справ 199/6365/19, 643/13256/17, 166/1065/18) неодноразово зазначав про те, що щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.
Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення кримінального правопорушення, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні кримінального правопорушення повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.
Про щирість каяття особи свідчить і поведінка засудженого після вчинення злочину. Якщо особа сприяє розкриттю вчиненого нею кримінального правопорушення (викриває співучасників, видає знаряддя та засоби вчинення кримінального правопорушення, видає або допомагає у розшуку майна здобутого злочинним шляхом, надає інші докази тощо), добровільно відшкодовує завдані збитки або усуває завдану шкоду, такі дії об'єктивно підтверджують щире каяття особи.
Крім того, системний аналіз кримінального закону свідчить про те, що щире каяття особи можливе на будь-якій стадії кримінального процесу. Для визнання щирого каяття обставиною, яка пом'якшує покарання, не має значення, на якій стадії воно відбулося, головне встановити фактори, які б свідчили про справжність, щирість каяття.
Таким чином, можна зробити висновок, що щире каяття - це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти кримінальних правопорушень, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю кримінального правопорушення або відшкодуванню заданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.
Отже, той факт, що засуджений визнав свою вину, не може безумовно свідчити про щире каяття з приводу вчиненого. Адже щире каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення кримінальних протиправних діянь, ще й щирий жаль із цього приводу та осуд своєї поведінки. В даному випадку визнання вини засудженим було обумовлене наявністю беззаперечних доказів його винуватості, а тому колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що визнання ОСОБА_8 вини свідчить лише про намагання засудженого полегшити своє становище з метою пом'якшення покарання.
Також колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про відсутність пом'якшуючої покарання обставини - вчинення кримінального правопорушення у зв'язку зі збігом тяжких матеріальних обставин, оскільки вказані обставини не знайшли свого підтвердження.
Слід зазначити, що у ст. 66 КК України однією з обставин, яка пом'якшує покарання визначено вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин. При цьому збіг тяжких особистих, сімейних чи інших обставин означає наявність таких негативних обставин, які заподіюють особі страждання, негативно впливають на її психіку, можуть викликати у неї стан розпачу, надмірну дратівливість, гарячковість, що не сприяє належному здійсненню самоконтролю поведінки. Перелік вказаних обставин законом не визначено. Судова практика визнає ними, зокрема: смерть або тяжку хворобу рідної чи близької особи; хворобу винного; втрату ним роботи; складні житлові умови; подружню зраду або іншу подію, що спричинила конфлікт у сім'ї; важкий матеріальний стан; проживання підлітка в сім'ї п'яниць чи наркоманів. Саме такі обставини нерідко стимулюють девіантну поведінку особи.
Для визнання цих обставин такими, що пом'якшують покарання, необхідно встановити об'єктивний зв'язок між даними обставинами і вчиненим кримінальним правопорушенням. Видається, що така обставина, як важкий матеріальний стан, не може визнаватися такою, що виникла внаслідок аморального і протиправного способу життя самого винного. Так, важкий матеріальний і сімейний стан, який став наслідком систематичного пияцтва чи вживання наркотичних засобів, не може визнаватися обставиною, яка пом'якшує покарання при вчиненні корисливих злочинів. Тому суд повинен не лише вказати у вироку на наявність цих обставин, а й розкрити їх зміст та обґрунтувати зв'язок із вчиненим кримінальним правопорушенням.
Так, як убачається з матеріалів кримінального провадження, як пред'явленого органом досудового розслідування обвинувачення, та як встановлено судом першої інстанції, злочинну діяльність, передбачену ч.2 ст.186 КК України, ОСОБА_8 визначив для себе як основне джерело доходу. Така діяльність є тяжким злочином, вчиненим проти власності, які впливають негативно на здоров'я населення, мають згубний вплив на соціальне благополуччя суспільства; завдають великої шкоди власності та здоров'ю населення.
Окрім цього, як слідує з матеріалів провадження, ОСОБА_8 має середньо-спеціальну освіту, не є інвалідом, проте суспільно-корисною працею не займається, а знайшов спосіб існування в суспільстві та утримання себе лише порушуючи закон. Тобто він, не намагаючись займатися корисною працею та покращити свій матеріальний стан, обрав основним джерелом доходу здійснення злочинної діяльності, вчиненої у сфері злочинів проти власності (крадіжки, грабежі та розбійні напади, за які його було засуджено раніше).
Враховуючи вищенаведене, відсутні підстави для визнання обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченого - вчинення кримінального правопорушення у зв'язку зі збігом тяжких матеріальних обставин, у зв'язку з чим, доводи обвинуваченого про це не є слушними.
Апеляційна скарга обвинуваченого не містить переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність висновків щодо правильності призначеного останньому покарання та справедливості обраного йому заходу примусу. При цьому будь-яких обставини, які б могли бути підставою для пом'якшення призначеного покарання та не враховані судом першої інстанції, обвинуваченим до суду апеляційної інстанції не надано.
Таким чином, вирок суду щодо ОСОБА_8 є законним, обґрунтованим і вмотивованим, відповідає вимогам ст.370 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись вимогами ст. 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Вирок Жовтневого районного суду м.Харкова від 26 березня 2024 року щодо ОСОБА_8 - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Кримінального касаційного суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Колегія суддів:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4