Справа № 331/3013/23
Провадження № 1-кп/331/160/2025
28 квітня 2025 року м. Запоріжжя
Жовтневий районний суд міста Запоріжжя у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5
розглянувши у судовому засіданні у залі суду у м. Запоріжжя кримінальне провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023087020000131 від 10.04.2023 року, відносно
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, українця, громадянина України, який має середню освіту, військовослужбовець в/ч НОМЕР_1 , не одруженого, на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей не має, який зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:
-20.04.2010 Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровськ за ч. 2 ст. 187 КК України до позбавлення волі строком на 8 років з конфіскацією майна. 14.10.2010 Верховним судом України вирок скасовано та направлено на новий розгляд, за яким 06.10.2011 Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровськ за ч. 1 ст. 187, ч. 2 ст. 187 КК України, із застосуванням ст. 70 КК України ОСОБА_4 засуджено до позбавлення волі на 7 років з конфіскацією майна Звільнений 30.10.2014 умовно-достроково. Невідбутий строк покарання 1 рік 1 місяць 8 днів;
-08.07.2015 Ленінським районним судом м. Запоріжжя за ч. 2 ст. 187 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України до позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією майна;
-30.09.2015 Комунарським районним судом м. Запоріжжя за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 187, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 289 КК України, із застосуванням ч. 1 ст. 70 КК України до позбавлення волі на строк 7 років. На підставі ч. 1 ст. 71 КК України частково приєднано не відбуту частину покарання за вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровськ від 06.10.2011 та остаточно призначено покарання у вигляді 7 років 2 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України , шляхом часткового складання покарань з вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 08.07.2015 остаточно призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців з конфіскацією майна;
-05.04.2021 Оріхівським районним судом Запорізької області за ч. 1 ст. 309 КК України до обмеження волі на строк 1 рік. На підставі ч. 1 ст. 71, ч. 3 ст. 71, ст. 72 КК України шляхом часткового складання не відбутої частини основного покарання і додаткового покарання за вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 30.09.2015 призначено покарання за сукупністю строків у вигляді 1 року 3 місяці позбавлення волі. Звільнився 05.07.2022 після відбуття строку покарання,
-25.07.2024 року Орджонікідзвським районним судом м. Запоріжжя за ч. 4 ст. 185КК України до покарання у вигляді 5 років позбавлення волі, на підставі положень ст. 75, 76 КК України звільнений з іспитовим строком 3 роки
за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України
І. Формулювання обвинувачення, яке пред'явлено особі і визнане судом доведеним.
10 квітня 2023 року, приблизно о 12 годині 00 хвилин, ОСОБА_4 , маючи умисел на заволодіння чужим майном, діючи з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, повторно, зателефонував із власного мобільного телефону з номером НОМЕР_2 на номер НОМЕР_3 , що належить потерпілій ОСОБА_7 , представився ї сином Кирилом такими діями ввів потерпілу в оману, після чого попрохав її поповнити належним йому номер телефону на суму 270 гривень. Потерпіла ОСОБА_7 , будучи введеною в оману, помилково впевненою у тому, що спілкується з власним сином, зайшла до магазину «Водафон» те поповнила баланс номеру НОМЕР_2 на суму 270 гривень
Цього ж дня, ОСОБА_4 , не зупиняючись на досягнутому та продовжуючи свій злочинний умисел на заволодіння чужим майном, діючи з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, діючи повторно, повторно зателефонував з власного мобільного телефону з номером НОМЕР_2 на номер НОМЕР_3 , що належить потерпілій ОСОБА_7 , знову ввів її в оману, попрохав передати йому грошові кошти у сумі 13 000 гривень. Потерпіла ОСОБА_7 , будучи введеною в оману, помилково впевненою, що спілкується з власним сином, приїхала до Олександрівського району м. Запоріжжя, де у банкоматі за адресою м. Запоріжжя, проспект Соборний, буд. 38, зняла грошові кошти на суму 13100 гривень. У подальшому у телефонній розмові з ОСОБА_4 , який продовжував називатись сином потерпілої, потерпіла домовила про передачу грошових коштів у сумі 13 300 гривен чоловіку на ім'я ОСОБА_8 . У подальшому, потерпіла, будучи введеною в оману, впевненою що передає грошові кошти на потреби власного сина, зустрілась біля підземного переходу по вулиці Базарній у м. Запоріжжя з ОСОБА_4 та передала йому грошові кошти у сумі 13 300 гривень, після чого ОСОБА_4 зник у невідомому напрямку та розпорядився вказаними грошовими коштами на власний розсуд, спричинивши матеріальну шкоду потерпілій ОСОБА_7 на загальну суму 13 570 гривень 00 копійок
ІІ. Позиція потерпілої.
Разом зі обвинувальним актом до суду надійшов цивільний позов потерпілої ОСОБА_7 , яка просить стягнути із обвинуваченого на її користь майнову шкоду, завдану кримінальним правопорушенням у сумі 13 570,00 грн. (тринадцять тисяч п'ятсот сімдесят гривень 00 копійок).
Потерпіла у підготовчому судовому засіданні просила цивільний позов розглянути разом із кримінальним провадженням. Неодноразово з'являлася у судові засідання, які не відбулися у зв'язку із неявкою обвинуваченого.
Надала суду заяву про здійснення розгляду справи без її участі. З огляду на подану заяву, із урахуванням думки інших учасників кримінального провадження, суд ухвалив здійснювати подальший розгляд за відсутності потерпілої.
ІІІ. Позиція сторони захисту.
Обвинувачений ОСОБА_4 у судовому засіданні вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав у повному обсязі, надав пояснення щодо обставин вчинення кримінального правопорушення.
Вказав, що систематично вчиняв шахрайські дії з використанням телефону. Набирав на своєму телефоні випадкові номери, якщо хтось помилково вважав його родичем, підтримував розмову, казав, що це його новий номер телефону та посилаючись на скрутний матеріальний стан, просив поповнити номер телефону. Якщо вдавалося продовжити бесіду, просив додатково передати йому грошові кошти у розмірі декількох тисяч гривень, аргументуючи важкими життєвими обставинами.
Підтвердити, який саме номер телефону використовував розмовляючи із потерпілою вказати не може, оскільки часто їх змінював, у зв'язку із тим, що систематично обманював людей.
Із потерпілою ОСОБА_7 все сталося саме за таким сценарієм. Коли він спілкувався із нею, вона сказала, що біля банкомату, і обвинувачений спитав чи має потерпіла можливість передати йому 3700 гривень. Уточнюючи суму, потерпіла вказала, що почула 13000 і виразила готовність їх передати. Коли ОСОБА_4 почув, що потерпіла пропонує йому 13 000, погодився, і домовився, що вона передасть гроші ОСОБА_8 . Дорогою до місця передачі коштів обвинувачений зателефонував потерпілій, і вказав, як виглядає ОСОБА_8 , якому вона повинна передати гроші. Зустрівшись, потерпіла перерахувала готівкові кошти у присутності обвинуваченого (там було трохи більше 13000), віддала їх ОСОБА_4 і він пішов. Грошовими коштами розпорядився на власний розсуд.
Відповідаючи на уточнюючі питання зазначив, що потерпіла увесь час спілкування із ним телефоном була впевнена, що вони родичі. Вказав, що хотів відшкодувати шкоду, однак гроші необхідні були для іншого. Пояснив, що дійсно перебував на військовій службі, приблизно чотири місяці, однак зараз є особою, яка самовільно залишила військову частину.
ОСОБА_4 визнав цивільний позов, поданий потерпілою.
Обвинувачений відмовився виступати у судових дебатах. Проголошуючи останнє слово вказав, що дуже шкодує про вчинене, у разі якщо суд застосує до нього звільнення від відбування покарання, продовжить військову службу та поверне гроші потерпілій.
Захисник у судових дебатах, не заперечуючи винуватість ОСОБА_4 у вчиненні злочину, під час визначення виду і міри покарання просила врахувати щире каяття, вчинення правопорушення у зв'язку зі збігом складних обставин, готовність відшкодувати шкоду та визнання винуватості і призначити покарання н пов'язане з ізоляцією від суспільства.
IV. Дослідженні докази.
На підставі положень ч. 3 ст.349 КПК України, з урахуванням повного визнання вини обвинуваченим ОСОБА_4 , думки обвинуваченого, який повідомив, що бажає закінчити судове слідство по справі без дослідження доказів, що містяться в матеріалах кримінального провадження, думки прокурора, захисника, докази щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, не досліджувалися. Судом роз'яснено обвинуваченому обмеження у праві на апеляційне оскарження вироку суду посилаючись на невизнання обставин, які не оспорювалися під час розгляду справи. Обвинувачений також підтвердив, що йому зрозуміло, що він обвинувачується у заволодінні чужим майном, шляхом обману (шахрайство), вчинене повторно, також підтвердив, що повністю розуміє наслідки своїх дій, повного визнання вини та відмови від дослідження усіх доказів по справі.
За обставин, викладених у обвинувальному акті, зважаючи на той факт, що прокурор, обвинувачений,захисник, не оспорювали обставини, встановлених органом досудового розслідування, учасники судового провадження правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності їх позиції, суд ухвалив проводити розгляд справи відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України.
Враховуючи викладене, суд, допитавши у судовому засіданні обвинуваченого, дослідивши матеріали, які характеризують особу обвинуваченого, прийшов до висновку, що винуватість у вчинені інкримінованого йому злочину за обставин, викладених в обвинувальному акті, доведені повністю.
V. Кваліфікація дій обвинуваченого за законом України про кримінальну відповідальність
Суд кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_4 за ч.2 ст. 190 КК України, як заволодіння чужим майном, шляхом обману (шахрайство), вчинене повторно .
Вказане діяння згідно положень ст. 12 КК України є нетяжким злочином.
VІ. Призначення покарання.
Призначаючи покарання, суд бере до уваги особу обвинуваченого, який на обліках у лікаря нарколога не перебуває, на психіатричному обліку не перебуває. ОСОБА_4 має місце проживання та реєстрації, неодружений, на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей немає, військовослужбовець, який самовільно залишив військову частину, є особою раніше неодноразово судимою.
Відповідно до ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого і має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
Обставини, що пом'якшують покарання, передбачені ст. 66 КК України не встановлені. Суд не враховує у якості обставини, що пом'якшує покарання щире каяття, зазначене у обвинувальному акті. Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.
Про відсутність каяття та засудження власної поведінки обвинуваченим свідчить той факт, що за тривалий час після направлення справи до суду він не вчиняв спроб відшкодувати шкоду, надаючи пояснення щодо обставин подій, вказав, що такий заробіток (вчинення шахрайських дій) для нього був рутинним та систематичним. Більш того, після направлення до суду обвинувального акту, обвинувачений вчинив інше корисливе кримінальне правопорушення (вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25.07.2024).
Також у якості обставини, що пом'якшує покарання суд не враховує вчинення злочину унаслідок збігу тяжких обставин (на яку посилалася захисник у судових дебатах), оскільки доказів складних життєвих обставин не надано.
Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_4 у обвинувальному акті не зазначені і під час розгляду кримінального провадження судом не встановлені.
Сторона обвинувачення просила призначити обвинуваченому покарання у вигляді позбавлення волі.
Санкцією частини другої ст. 190 КК України передбачений широкий перелік покарань, які можуть бути призначені судом, а саме штраф, виправні роботи, обмеження волі та позбавлення волі. Покарання у вигляді штрафу та виправних робіт не можуть бути призначені, оскільки обвинувачений не має офіційного джерела доходу. Суд вважає, що саме покарання у вигляді позбавлення волі буде співмірним вчиненому та особі обвинуваченого..
Розглядаючи можливість звільнення обвинуваченого від відбування покарання із іспитовим терміном, суд враховує, що обвинувачений неодноразово засуджений за вчинення корисливих кримінальних правопорушень, відбував покарання у вигляді позбавлення волі, однак належних висновків не зробив, і знову вчинив корисливий злочин. Крім того, після направлення до суду обвинувального акту, обвинувачений вчинив інше корисливе кримінальне правопорушення (вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25.07.2024).
Також про неможливість звільнення обвинуваченого від призначеного покарання свідчить його процесуальна поведінка під час розгляду кримінального провадження, обвинувачений неодноразово піддавався примусовому приводу, оголошувався у розшук.
Жодних матеріалів, які б свідчили про можливість зміни поведінки обвинуваченого без реального відбування покарання суду не надані. З огляду на викладене, суд не знаходить підстав для звільнення обвинуваченого від призначеного покарання у порядку ст. 75 КК України.
Призначення ОСОБА_4 саме такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду». Суд наголошує, що призначення покарання є дискрецією лише суду, та здійснюється лише на підставі внутрішнього переконання судді, і оцінки особистості обвинуваченого, з метою досягнення саме мети визначеної ст. 50 КК України, тобто не лише покарати за вчинення правопорушення, а здійснити виправлення особистості, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Матеріалами справи встановлено, що вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 липня 2024 року ОСОБА_4 засуджено за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років зі звільненням від відбування покарання з випробуванням строком 3 (три) роки із покладенням передбачених п.п.1, 2 ч.1 та п. 2 ч. 3 ст.76 КК України обов'язків
Згідно висновку ОП ВС, яка визначення у постанові 15.02.2021 у справі № 760/26543/17 (провадження № 51-3600кмо20) https://reyestr.court.gov.ua/Review/95042469 : Якщо до особи, котра вчинила кримінальне правопорушення, вироком суду було застосоване звільнення від відбування покарання з випробуванням, а потім було встановлено, що вона винна ще й в інших злочинах, вчинених до постановлення цього вироку, в таких випадках питання про відповідальність особи за сукупністю вчинених нею кримінальних правопорушень має вирішуватись залежно від того, чи залишається незмінним попередній вирок, за яким особа звільнена від відбування покарання з випробуванням, на момент постановлення нового вироку і яке рішення приймає суд у новому вироку щодо покарання за злочини, вчинені до постановлення попереднього вироку.
У випадку, коли попередній вирок залишився незмінним і прийняте в ньому рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням зберігає свою законну силу, а новим вироком особі призначається покарання, яке вона має відбувати реально, положення ч. 4 ст. 70 КК щодо призначення остаточного покарання особі з урахуванням попереднього вироку не застосовуються, а кожний вирок - попередній, за яким особа звільнена від відбування покарання з випробуванням, та новий, за яким їй призначено покарання, що належить відбувати реально, - виконується самостійно
Із зазначених вище підстав, враховуючи правові висновки Об'єднаної палати Верховного суду, у зв'язку із тим, що вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 липня 2024 року набрав законну силу, ним призначене покарання із застосуванням звільнення від його відбування, судом не застосовуються положення ч. 4 ст. 70 КК України і не визначається остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень.
VІ І . Вирішення цивільного позову
Під час досудового розслідування потерпілою ОСОБА_7 було подано цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_4 про стягнення майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, у розмірі 13 570 гривень. (тринадцять тисяч п'ятсот сімдесят гривень) 00 копійок.
Згідно норми ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій у результаті кримінального правопорушення або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
До того ж ч. 5 зазначеної норми процесуального закону встановлено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, якщо вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Порядок відшкодування шкоди визначений ЦК України, відповідно до норми частини першої ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
У зв'язку із тим, що судом встановлено винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, а саме заволодіння чужим майном, обману (шахрайство), вчинене повторно, цивільний позов визнаний обвинуваченим у розмірі 13 570 гривень. (тринадцять тисяч п'ятсот сімдесят гривень) 00 копійок, спору щодо розміру збитків немає, цивільний позов потерпілої підлягає задоволенню.
VІІІ. Інші рішення, щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку.
Долю речових доказів слід вирішити на підставі ст.100 КПК України.
Суд вважає за необхідне продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого, для запобігання ризику переховування (з огляду на процесуальну поведінку обвинуваченого під час розгляду справи та призначення покарання у вигляді позбавлення волі). Також суд вважає високим ризик повторного вчинення кримінального правопорушення у зв'язку із поясненнями обвинуваченого під час розгляду справи та наявності кримінальних справ на розгляді інших судів.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 96-2 КК України, спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.
У зв'язку із тим, що речовий доказ, а саме мобільний телефон Samsung у корпусі чорного кольору ІМЕІ 1: НОМЕР_4 , ІМЕІ 2: НОМЕР_5 із сім-картою ВФ Україна НОМЕР_2 використовувався для вчинення шахрайських дій, суд вважає за необхідне конфіскувати його у дохід держави.
З цих підстав,
Керуючись ст.ст.368,370,374 КПК України,суд
Визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 винуватим у вчинені злочину, передбаченого, ч. 2 ст. 190 КК України і призначити йому покарання у вигляді двох років позбавлення волі.
Строк покарання обраховувати з дати набрання вироком законної сили
Зарахувати обвинуваченому у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення з 20 березня 2025 року по дату набрання вироком законної сили із розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі
Вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25.07.2025 (ЄУН 335/4973/24) яким ОСОБА_4 засуджено за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років зі звільненням від відбування покарання з випробуванням строком 3 (три) роки із покладенням передбачених п.п.1, 2 ч.1 та п. 2 ч. 3 ст.76 КК України обов'язків
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили залишити без змін.
Речові докази:
-Samsung у корпусі чорного кольору ІМЕІ 1: НОМЕР_4 , ІМЕІ 2: НОМЕР_5 із сім-картою ВФ Україна НОМЕР_2 , переданий на відповідальне зберігання до камери схову ВП №2 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області - відповідно до норми ст. 96-2 КК України - конфіскувати у дохід держави;
Цивільний позов потерплої ОСОБА_7 до ОСОБА_4 - задовольнити
Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь потерпілої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 майнову шкоду, завдану кримінальним правопорушенням у сумі 13 570,00 грн. (тринадцять тисяч п'ятсот сімдесят гривень 00 копійок)
Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Запоріжжя протягом 30 днів з моменту його проголошення. Для осіб, які перебувають під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення копії судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя ОСОБА_1