Іменем України
25 квітня 2025 року м. Кропивницький
справа № 404/8442/23
провадження № 22-ц/4809/522/25
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючий суддя - Дьомич Л. М. (суддя - доповідач),
судді - Дуковський О.Л., Письменний О.А.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 листопада 2024 року (суддя Варакіна Н.Б.).
Короткий зміст позовних вимог та заперечень на позов
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» (далі - ТОВ «ФК «Фінтраст Україна») звернулось до Кіровського районного суду м. Кіровограда з позовною заявою, відповідно до якої просило стягнути на свою користь з ОСОБА_1 суму заборгованості у розмірі 65 600,00 грн, інфляційні втрати - 17 777,60 грн, три відсотки річних - 3 337,51 грн. Також просить відшкодувати за рахунко відповідача понесені судові витрати, що складаються із судового збору та 10 000,00 грн витрат на правову допомогу.
В обґрунтування позову вказує, що12 вересня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» (далі - ТОВ «Авентус Україна», Кредитор) та ОСОБА_1 (Позичальник) за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи товариства було укладено електронний договір про надання споживчого кредиту № 4761571 (далі - Кредитний договір). Відповідно до п.п. 1.3., 1.4. Кредитного договору сума кредиту (загальний розмір) складає 20000,00 грн; строк кредиту - 30 днів. Стронами Кредитного договору також погоджено розмір процентів за користування кредитними коштами та порядок їх сплати Позичальником.
Зазначає, що ТОВ «Авентус Україна» свої зобов'язання за Кредитним договором виконало та надало Позичальнику кредит у сумі 20 000,00 грн шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача.
Однак, відповідач свої зобов'язання перед Кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконав, також не уклав угоду пролонгації строку дії Кредитного договору, у зв'язку з чим на підставі п. 4.3. Кредитного договору договір було пролонговано, а строк користування кредитом продовжено на 90 календарних днів.
18 квітня 2023 року між ТОВ «Авентус Україна» (Клієнт) та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» (Фактор) укладено договір факторингу №18.04/23-Ф (далі - Договір факторингу), згідно з умовами якого Клієнт відступив Фактору права грошової вимоги до Позичальника за Кредитним договором.
Стверджується, що станом на дату звернення до суду з позовом у даній справі заборгованість відповідача за Кредитним договором складає 20 000,00 грн - тіло кредиту та 45600,00 грн - нараховані проценти, а всього 65600,00 грн. Крім того, позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат у сумі 17777,60 грн та 3% річних в сумі 3337,51 грн.
Відзив на позов
Відповідач у поданому до суду першої інстанції відзиві на позовну заяву проситьу задоволенні позову ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» відмовити повністю.
Вказує, що нарахування інфляційних витрат та 3% річних у період дії воєнного стану на території України незаконне.
У матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем кредитних коштів. Крім того, позивачем не доведено наявність заборгованості відповідача, оскільки не надано виписки за картковими рахунками.
Стверджує, що строк кредитування за Кредитним договором закінчився 12 жовтня 2021 року, строк дії Кредитного договору не був пролонгований, а тому нарахування процентів за користування кредитом поза межами строку дії договору суперечить вимогам закону та судовій практиці. Також не погоджується з заявленим позивачем розміром витрат на правову допомогу. Повідомляє, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, становить 5500,00 грн та складається з витрат на правову допомогу (а.с. 156 -163 том 1).
Відповідь на відзив
Відповідно до відповіді на відзив позивач не погоджується з доводами, викладеними у відзиві на позовну заяву, вважає їх такими, що не відповідають дійсності та вимогам чинного законодавства. Зазначає про відсутність будь-яких підстав для сумнівів у тому, що 12 вересня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов та укладено електронний Кредитний договір. Зауважує, що кредитні кошти відповідачу перераховувалися за допомогою платіжного провайдера, що має відповідну ліцензію, та у спосіб, обумовлений умовами Кредитного договору, на банківську картку № НОМЕР_1 , яка була зазначена особисто Позичальником у заяві на отримання кредиту.Наполягає на тому, що нарахування процентів за користування кредитними коштами здійснювалося в межах строку користування кредитом, враховуючи вимоги чинного законодавства та на підставі умов Кредитного договору. Наголошує, що ані Кредитний договір, ані будь-яке його положення чи пункт, включаючи ціну договору, не визнано недійсним, несправедливим чи недобросовісним (а.с. 230а - 234 том 1).
15 березня 2024 року ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» подало до суду першої інстанції заяву, відповідно до якої позивач відмовився від позовних вимог у частині стягнення з відповідача інфляційних втрат і 3% річних та просив стягнути з ОСОБА_1 суму заборгованості у розмірі 65600,00 грн та понесені судові витрати (а.с. 52-53 том 2).
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 листопада 2024 року позов ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» задоволено; стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 65600,00 грн, а також понесені позивачем судові витрати.
Задовольняючи у повному обсязі вимоги позову, суд першої інстанції виходив з того, що підпис відповідачем договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором прирівнюється до його власноруч здійсненого підпису.
Судом враховано, що з інформації наданої АТ «Універсал Банк» вбачається, що відповідач на свій картковий рахунок отримав зарахування кредитних коштів у розмірі 20 000,00 грн. Разом з тим, 12 жовтня 2021 року відповідач свої зобов'язання не виконав, не уклав угоду про пролонгацію строку дії договору, тому договір на підставі п. 4.3. кредитного договору пролонговано, а строк користування кредитом продовжено до 90 календарних днів.
Оскільки відповідач оплати не здійснював, то суд виснував, що з ОСОБА_1 підлягає стягненню борг у розмірі 20000,00 грн та проценти у розмірі 45600,00 грн.
Також суд першої інстанції, врахувавши, що витрати позивача на професійну правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн підтверджуються належними доказами, у той час як відповідач не зазначив про неспівмірність таких витрат та не подав клопотання про їх зменшення, дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування відповідачем таких витрат позивача у повному обсязі.
Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції у даній справі, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Відповідно до поданої апеляційної скарги просить рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 листопада 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги, зазначає, що не погоджується з висновком суду першої інстанції про укладення між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем Кредитного договору, оскільки матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження цього.
Наголошує на недоведеності позивачем факту отримання відповідачем коштів за Кредитним договором.
Звертаючись до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, відповідно до якого поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, а тому регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно, стверджує про безпідставність позовних вимог про стягнення заборгованості у сумі 65600 грн, інфляційних втрат у сумі 17777,60 грн та трьох відсотків річних у сумі 3337,51 грн, на що суд першої інстанції не звернув уваги.
Короткий зміст заперечень проти вимог і доводів апеляційної скарги
У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує, що з доводами відповідача, викладеними в апеляційній скарзі, не погоджується, вважає їх такими, що не відповідають дійсності та вимогам чинного законодавства. Стверджує, що на підтвердження укладення Кредитного договору до суду першої інстанції були надані належні та достатні докази. Звертає увагу на те, що ТОВ «Авентус Україна» не є банківською установою, а тому позбавлене можливості відкривати будь-які рахунки для клієнтів, і, як наслідок, не може формувати платіжні доручення та виписки за такими рахунками. Наголошує, що переказ коштів, наданих за Кредитним договором, здійснено шляхом перерахування на банківську картку № НОМЕР_1 , яку відповідачем вказано особисто у заяві на отримання кредиту. За доводами позивача, сума заборгованості за Кредитним договором розрахована у відповідності до його умов та у межах строку кредиту, вказаного у п.1.4 цього договору. Вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено та надано оцінку доказам щодо права позивача на стягнення заборгованості відповідно до договору факторингу. На переконання позивача, скаржником не наведено жодних аргументів про будь-які порушення норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, рішення у даній справі є законним та обгрунтованим, докази у справі досліджено всебічно та надано їм належну оцінку, рішення прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню (а.с. 127-132 том 2).
Рух справи у суді апеляційної інстанції
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 23 січня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 листопада 2024 року залишено без руху; встановлено строк для усунення недоліків апеляційної скарги.
Відповідно до ухвали апеляційного суду від 18 лютого 2025 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 листопада 2024 року; відкрити апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою та встановлено строк для подання відзиву.
19 лютого 2025року закінчено підготовчі дії; постановлено розгляд справи за апеляційною скаргою здійснювати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 липня 2021 року у справі № 496/1332/18 (провадження № 61-559св21) зазначив, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. За правилами ч.ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Таким чином, з урахуванням того, що розгляд даної справи здійснювався у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, датою ухвалення рішення є дата складення повного судового рішення, а саме - 25 квітня 2025 року.
Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, за наступного.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
12 вересня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» (далі - ТОВ «Авентус Україна», Кредитор) та ОСОБА_1 (Позичальник) за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи товариства було укладено електронний договір про надання споживчого кредиту № 4761571 (далі - Кредитний договір, а.с. 93-103, 136-140 том 1). Крединий договір укладено відповідно до Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Авентус Україна», затверджених наказом № 53-ОД від 16 січня 2020 року та розміщених на сайті https:/creditplus.ua/ru/documents.
Відповідно п. 1.3. Кредитного договору сума кредиту складала 20000,00 грн.
Згідно з п. 1.4. Кредитного договору строк кредиту 30 днів. Дата повернення кредиту вказується в Графіку платежів, що є Додатком № 1 до цього договору. Строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах, визначених у Розділі 4 цього Договору.
За умовами п. 1.5. Кредитного договору стандартна процентна ставка становить 1,90 % в день та застосовується:
- у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.4 цього договору;
- у межах нового строку кредиту, якщо відбулася пролонгація за ініціативою споживача, відповідно до п. 4.2 договору;
- у межах нового строку кредиту, якщо відбулася автопролонгація, відповідно до п. 4.3 договору.
Відповідно до пп. 2.1. п. 2 Кредитного договору кошти кредиту надаються ТОВ «Авентус Україна» у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки, реквізити якої надані споживачем товариству з метою отримання кредиту.
Згідно з пп. 2.4. п. 2 Кредитного договору, кредит вважається наданим в день перерахування товариством суми кредиту (загального розміру) за реквізитами, згідно п. 2.1 Договору.
Нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, протягом строку кредиту (включаючи періоди пролонгації та автопролонгації), виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт» (п. 3.1. Кредитного договору).
Відповідно до п. 3.3. Кредитного договору розмір процентної ставки, встановлений в пп.1.5.1 договору, залежить від умов її встановлення та є незмінним протягом усього строку дії договору та не може бути збільшений товариством в односторонньому порядку.
За положеннями п. 4.1 Кредитного договору строк кредиту може бути продовжено на кількість днів, зазначену в п. 1.4. договору, якщо між сторонами буде досягнута домовленість про таке продовження у порядку, визначеному пп. 4.2. (пп. 4.2.1.-4.2.4.) договору; або в порядку автопролонгації, на кількість днів та відповідно до умов визначених в п. 4.3 (пп. 4.3.1.- 4.3.4.) договору.
Відповідно до пп. 4.3.1 Кредитного договору сторони домовились, що у випадку, якщо у споживача на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації або автопролонгації) наявна заборгованість за кредитом, строк кредиту продовжується кожен раз на один наступний календарний день, що слідує за днем закінчення такого строку, але не більше ніж на 90 (дев'яносто) календарних днів поспіль, крім випадку, якщо в цей день повинна відбутися пролонгація строку кредиту за ініціативою споживача, відповідно до п.п. 4.2.2-4.2.4 договору. Тобто в даному випадку кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту.
Згідно з пп. 4.3.2 Кредитного договору споживач, дає згоду на автопролонгацію строку кредиту на умовах передбачених в пп. 4.3.1 Договору. Споживач вважається таким, що прострочив повернення кредиту, якщо після закінчення періоду автопролонгації у споживача наявна заборгованість за кредитом та не відбулося продовження строку кредиту за ініціативою споживача, у порядку передбаченому п. 4.2 договору.
Вказаний в цьому розділі порядок внесення змін до договору щодо продовження строку кредиту сторони вважають таким, що вчинений в письмовій формі, оскільки воля сторін передбачена в п. 4.2 договору виражена за допомогою технічного засобу зв'язку, а в п. 4.3 договору - письмово цим договором, що відповідає вимогам, встановленим ст. 207 ЦК України до письмової форми правочину.
Підпунктом 3 п. 5.1. Кредитного договору передбачено, що ТОВ «Авентус Україна» має право укладати договори щодо відступлення права вимоги за договором або договори факторингу з будь-якою третьою особою без окремої згоди відповідача.
За змістом п. 6.3 Кредитного договору погашення заборгованості здійснюється у такій черговості: прострочені зобов'язання по процентам, прострочені зобов'язання по кредиту.
Для підписання Кредитного договору відповідачем було використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором «А544952».
Згідно з листом від 31 жовтня 2021 року ТОВ «Авентус Україна» повідомило відповідача про необхідність виконання зобов'язань за Кредитним договором, а також про продовження строку дії Кредитного договору на підставі пп. 4.3.1 цього договору (а.с. 236в-237 том 1).
Відповідно до картки обліку Кредитного договору (розрахунок заборгованості) відповідачем платежів, спрямованих на погашення заборгованості за Кредитним договором, не здійснювалось (а.с. 105-134 том 1).
18 квітня 2023 року між ТОВ «Авентус Україна» (Клієнт) та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» (Фактор) було укладено договір факторингу № 18.04/23-Ф, відповідно до умов п. 1.2. якого перехід від Клієнта до Фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників згідно додатку № 2, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованості та набуває відповідні права вимоги(а.с. 211-219 том 1).
Акт прийому- передачі реєстру боржників за договором факторингу підписано сторонами цього договору18 квітня 2023 року (а.с. 220 том 1).
Відповідно до витягу з реєстру боржників від 18 квітня 2023 року до договору факторингу № 18.04/23-Ф ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» набуло право грошової вимоги до відповідача у розмірі 65600,00 грн, з яких: 20000,00 грн - заборгованість за основою сумою боргу, 45600,00 грн - заборгованість за відсотками (а.с. 92 том 1).
Листом від 04 травня 2023 року № 2634 Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» «Контрактовий Дім» повідомило ТОВ «Авентус Україна» про успішність операцій, згідно з договором з ТОВ «Авентус Україна» №087/20-П від 08 липня 2020 року, зокрема, щодо безготівкового переказу на картковий рахунок № НОМЕР_1 коштів у сумі 20000,00 грн (а.с. 64-67 том 1).
У листі Акціонерного товариства «Універсал Банк» від 06 травня 2024 року № БТ/3071, що був надісланий на вимогу ухвали суду першої інстанції від 04 квітня 2024 року у даній справі, Банком підтверджено, що на ім'я ОСОБА_1 було емітовано платіжну картку НОМЕР_2 від 11 січня 2021 року. Як вбачається з виписки за картковим рахунком, спеціальним платіжним засобом до якого є картка5375414117753623, 12 вересня 2021 року на картковий рахунок відповідача у цій банківській установі були зараховані кошти у сумі 20000,00 грн (а.с. 62-63 том 2).
Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Загальними положеннями ЦПК України передбачено обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються, перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки, оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі зазначеним вимогам процесуального закону відповідає у повній мірі.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені у ст. 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що принцип юридичної сили електронного правочину найбільш повно відображається у вимогах щодо форми правочину. Це підтверджується закріпленими на рівні міжнародних документів правовими нормами: ч. 1 ст. 8 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про використання електронних повідомлень у міжнародних договорах - повідомлення або договір не можуть бути позбавлені дійсності або позовної сили лише на тій підставі, що вони складені у формі електронного повідомлення; ст. 5 Типового закону про електронну торгівлю Комісії Організації Об'єднаних Націй з права міжнародної торгівлі - інформація не може бути позбавлена юридичної сили, дійсності або позовного захисту лише на тій підставі, що вона складена у формі повідомлення даних.
Аналогічна норма міститься й у ч. 1 ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»: юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст.1048 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 чю. 1 ст. 3 Закону).
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З указаного вбачається, що укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
У справі, що переглядається, встановлено, що Правила надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Авентус Україна» розміщені на сайті https:/creditplus.ua/ru/documents, тобто перебувають у загальному доступі для ознайомлення всіх зацікавлених осіб і є публічною офертою Товариства до укладення договору.
Отже, послідовність дій щодо акцептування пропозиції укласти електронний договір чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію.
Таким чином, виконавши послідовно дії в інформаційній системі, яку використовує ТОВ «Авентус Україна», вважається, що сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.
Завершальним етапом укладення Кредитного договору є його підписання сторонами.
Підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц.
У даній справі Кредитний договір підписано Позичальником шляхом введення одноразового ідентифікатора (одноразового пароля) номер «А544952».
Колегією суддів враховано, що без здійснення входу на сайт ТОВ «Авентус Україна» та без введення відповідачем одноразового ідентифікатора, що означає підписання електронного повідомлення про прийняття пропозиції (акцепту), Кредитний договір між Позичальником і відповідачем не був би укладеним.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 , від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 12 січня 2021 у справі №524/5556/19, від 28 квітня 2021року у справі №234/7160/20, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, від 18 червня 2021 року у справі №234/8079/20, від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20, від 12 серпня 2022 року у справі №234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі №640/7029/19.
З урахуванням викладеного, встановивши, що без здійснення вказаних дій відповідачем, Кредитний договір не був би укладений сторонами, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.
Не заслуговують на увагу апеляційного суду також доводи скаржника щодо недоведеності позивачем отримання відповідачем кредитних коштів.
Так, з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. зокрема, постанови Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17, від 25 липня 2024 року у справі № 500/6150/14.
Відповідно до положень с. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Під час вирішення питання розподілу тягаря доведення судом підлягають застосуванню ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, згідно з якими кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зазначено, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У ст. 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати (постанова Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17).
Якщо договір позики укладений у письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики (постанова Верховного Суду від 5 жовтня 2022 року у справі № 463/9914/20).
Разом з тим, заперечуючи факт отримання коштів за Кредитним договором, відповідач такий договір у судовому порядку не оспорював. Докази протилежного в матеріалах справи відсутні, стороною відповідача до суду не надані.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово згадував про категорію стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 03 серпня 2022 року у справі № 910/11027/18.
Стандарт доказування «вірогідність доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач.
Колегією суддів враховано, що відповідач не спростував того, що він отримав кошти за Кредитним договором, а лише послався на недоведеність таких фактів позивачем.
У контексті викладеного, колегія суддів звертає увагу також на те, що до предмета доказування належить сукупність юридичних фактів матеріально-правового характеру, з якими закон пов'язує виникнення, зміну й припинення правовідносин між сторонами та на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно із ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Таким чином, у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов'язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.
Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права в зобов'язальних правовідносинах, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов'язку та зміст цього обов'язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини.
У свою чергу процесуальні обов'язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача як кредитора у зобов'язанні. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов'язок доведення обставин, за які відповідає боржник.
Колегією суддів зважено на те, що відповідач не надав жодного доказу, який би спростовував доводи позивача про те, що він отримав кошти за Кредитним договором.
Натомість, надану Акціонерним товариством «Універсал Банк» інформацію про відкриття карткового рахунку № НОМЕР_2 на ім'я відповідача та банківську, з якої вбачається зарахування на картковий рахунок відповідача, який зазначений у Кредитному договорі, коштів, розмір яких погоджений у Кредитному договорі, та саме в дату укладення Кредитного договору, апеляційний суд вважає належним та допустимим доказом на підтвердження виконання ТОВ «Авентус Україна»своїх зобов'язань за договором.
Відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо доведеності позивачем факту отримання відповідачем коштів у сумі 20 000,00 грн за Кредитним договором.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
З матеріалів справи вбачається та підтверджується належними доказами те, що відповідач взяті на себе зобов'язання за Кредитним договором належним чином не виконав, отриманий кредит та нараховані за користування кредитом процентом не повернув, а тому вимоги позову підлягають задоволенню.
При цьому, апеляційним судом визнаються необґрунтованими доводи відповідача у суді першої інстанції щодо нарахування процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування, оскільки такі доводи спростовуються змістом п. 4.3. Кредитного договору.
Доводи апеляційної скарги щодо безпідставності нарахування позивачем, зокрема, інфляційних втрат та 3% річних також є безпідставними, оскільки вказані вимоги судом першої інстанції по суті не розглядалися у зв'язку з відмовою від них позивача.
Оскільки апеляційна скарга не містить заперечень відповідача щодо вирішеного судом першої інстанції питання про відшкодування витрат на правову допомогу адвоката, у зазначеній частині оскаржуване рішення апеляційним судом не переглядається.
При цьому, колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на практику апеляційних судів у подібних правовідносинах, оскільки зазначене не є процесуальним обов'язком суду апеляційної інстанції.
За викладеного, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують відповідних обґрунтованих та правомірних висновків місцевого суду, а зводяться до власного суб'єктивного розуміння спірних правовідносин.
Таким чином, визначені процесуальним законом підстави для зміни або скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції у даній справі відсутні. Отже, у задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити.
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до положень ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі необхідно залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 листопада 2024 року, - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л. М. Дьомич
Судді О. Л. Дуковський
О. А. Письменний