Справа № 723/508/25
Провадження № 2/723/1392/25
25 квітня 2025 року м.Сторожинець
Сторожинецький районний суд
Чернівецької області в складі:
головуючого судді Бужори В.Т.
при секретарі судових засідань Чікал І.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" в особі представника позивача Дідиченко Дарини Григорівни до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
ТзОВ "Фінансова компанія "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" в особі представника позивача Дідиченко Дарини Григорівни звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості до ОСОБА_1 , посилаючись на те, що 03.10.2023 року між ТзОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" та ОСОБА_1 було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії №1279-7524.
Відповідно до умов кредитного договору відповідач отримав кредит в сумі 15000 грн., строком на 300 днів.
Станом на 03.01.2025 року загальний розмір грошових вимог кредитодавця до відповідача становить 84120,00 грн., а саме: - прострочена заборгованість за кредитом - 15000 грн., - прострочена заборгованість за нарахованими процентами 66870,00 грн., - прострочена заборгованість по комісії за видачу кредиту 2 250,00 грн.
Разом з тим позивачем було прийнято рішення про можливість застосування до відповідача Програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ "Укр Кредит Фінанс", а саме часткового списання заборгованості за нарахованими відсотками у сумі 9120,00 грн. за умови погашення відповідачем решти заборгованості за Кредитним договором в розмірі 75000,00 грн.
Посилаючись на обставини викладені в позові позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за Кредитним договором в розмірі 75000,00 грн., з яких: - прострочена заборгованість за кредитом 15000,00 грн., 60000,00 грн. прострочена заборгованість за нарахованими процентами та судові витрати.
Провадження у справі відкрито 03.03.2025 року з призначенням до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження на 20.03.2025 р., з повідомленням сторін про день, час та місце проведення судового засідання.
В судове засідання представник позивача не з'явилася, але в позові та клопотанні доданому до позову просила розглядати справу без її участі та не заперечувала проти заочного розгляду справи.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, надіслала на адресу суду відзив, в якому вказала, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що наявна в матеріалах справи паперова роздруківка договору створювалася у порядку, визначеному Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та що саме такий правочин підписувався електронним підписом уповноважених на те осіб (з можливістю ідентифікувати підписантів договору), який є обов'язковим реквізитом електронного документа.
Наголошую, що не укладала та не підписала договір позики (в тому числі КОЖНУ його сторінку), що долучає представник позивача в якості копії до позовної заяви, відповідно не погодила зазначені в цій редакції документа процентні ставки, як й інші кабальні умови кредитування. Протилежне позивачем не доведено.
Отже, наведене вказує на неукладеність, в тому числі в електронному вигляді, оспорюваного правочину - Договір про відкриття кредитної лінії від 03.10.2023 №1279-7524, що вказує на необгрунтованість вимог про стягнення з відповідача процентів за ставкою, яку вона нібито погодила у цьому договорі.
Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509 та ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Заборгованість за нарахованими процентами у розмірі 60000,00 грн. не є співрозмірною тілу кредиту у сумі 15000,00 грн., суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на школу позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості) за користування коштами. Стягнення неузгоджених процентів в 4 рази більше тіла кредиту призведе до безпідставного збагачення кредитора за рахунок відповідача.
Наголошує, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є виключно первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку).
Наявність роздрукованого розрахунку заборгованості за договором є неналежним та недостатнім доказом для задоволення позовних вимог, оскільки сам розрахунок, умови кредитування тощо, є внутрішніми документами банку (фінансової установи) та не містять відомостей, що дозволили перевірити, чи видавалися кредитні кошти, на який строк, правильність нарахування відсотків позивачем тощо.
Також не відомо, кому належить карткові рахунки, на які переказано дані кошти, оскільки лист не містить ідентифікуючих даних про відповідача (із фрагментів номеру карти, що відображені в повідомленні, неможливо встановити належність карти (рахунку) саме відповідачу).
Відтак, інформаційна довідка не є первинним або платіжним документом, що підтверджує переказ коштів, а тому є неналежним та недопустимим доказом.
Отже, інформаційне повідомлення, на яке посилається позивач, не є первинним документом, що підтверджує перерахування кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані в позовній заяві, а отже не є належним доказом існування боргу.
Вищенаведене вказує, що позивач не довів обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, зокрема не довів укладення договору позики (кредиту) із відповідачем на умовах, що вказані в наданій копії договору позики (кредиту), не довів перерахування відповідачу тіла кредиту, не довів розмір фактично наданих у кредит коштів та розмір відсотків, які він просить стягнути за період користування кредитними коштами, а тому у задоволенні позову варто відмовити повністю.
Судом встановлено, що 03.10.2023 року між ТзОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" та ОСОБА_1 було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії №1279-7524.
Відповідно до умов кредитного договору відповідач отримав кредит в сумі 15000 грн., строком на 300 днів.
Станом на 03.01.2025 року загальний розмір грошових вимог кредитодавця до відповідача становить 84120,00 грн., а саме: - прострочена заборгованість за кредитом - 15000 грн., - прострочена заборгованість за нарахованими процентами 66870,00 грн., - прострочена заборгованість по комісії за видачу кредиту 2 250,00 грн.
Разом з тим позивачем було прийнято рішення про можливість застосування до відповідача Програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ "Укр Кредит Фінанс", а саме часткового списання заборгованості за нарахованими відсотками у сумі 9120,00 грн. за умови погашення відповідачем решти заборгованості за Кредитним договором в розмірі 75000,00 грн.
Згідно ч. 1 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
За змістом положень ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксов документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій, формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Пунктом 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України передбачено, що в письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною особою та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
Статті 6 та 627 ЦК України визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 («Позика»), якщо інше не встановлено параграфом 2 («Кредит») і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За правилами ч. 1 ст. 1047 та ч. 1 ст. 1055 ЦК України, договір позики, коли позикодавцем є юридична особа, а також кредитний договір (у всіх випадках) укладаються у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору та договору позики в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У пункті 5 ч. 1 ст. З Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що домовленість двох або більше сторін, спрямована на і обов'язків та оформлена в електронний договір - це встановлення, зміну або припинення цивільних прав електронній формі.
Отже, електронний документ, на підставі якого між сторонами виникають права та обов'язки, має відповідати положенням Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».
Вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16.03.2020 року (справа № 910/1162/19) та від 19.01.2022 року (справа № 202/2965/21).
На підтвердження укладення кредитного договору позивачем надаються його паперові копії. При цьому, позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що наявна в матеріалах справи паперова роздруківка договору створювалася у порядку, визначеному Законом України «Про електронні документи та електронний окументообіг» та що саме такий правочин підписувався електронним підписом уповноважених на те осіб (з можливістю ідентифікувати підписантів договору), який є обов'язковим реквізитом електронного документа.
Таким чином, наявна в матеріалах справи паперова копія спірного кредитного договору не може вважатися електронним документом (копією електронного документа), оскільки не відповідає вимогам статей 5, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», та не є належним доказом укладення договору між мною та позивачем.
Відповідно до вимог законодавства, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
При цьому, згідно з ч. 5 ст. 100 ЦПК України, якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Відповідно до ст. 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики.
Звернувшись до суду, позивач просить стягнути з відповідача 60000,00 грн. простроченої заборгованості за нарахованими процентами.
Відповідно до ч.І, 3 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
При цьому споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України "Про захист прав споживачів", є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (п. 22 ч. 1 ст. 1 цього Закону).
Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011№15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА 2 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22,23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг), дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Згідно зі ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у ч. З ст. 509 та ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11.07.13 №7- рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. З, ч. З ст. 509 та ч. 1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити. Застосовуючи дану норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.
У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.
Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07.10.2020 по справі №132/1006/19 провадження №61-1602св20.
Також відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18.03.2020 по справі №902/417/18 якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Відповідно до п.8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку).
Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів банку кореспондує висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 року (№ 342/180/17) та Верховного Суду України в постанові від 11.03.2015 року (№ 6-16цс15).
Таким чином, виписки по рахункам або касовий документ можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором, в разі якщо останні відповідають вимогам первинних документів.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 року в справі № 752/9423/15-ц, від 16.09.2020 року в справі № 200/5647/18.
Розрахунки заборгованості, на які посилається позивач, не є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а отже не є належними доказами існування боргу.
Наявність роздрукованого розрахунку заборгованості за договором є неналежним та недостатнім доказом для задоволення позовних вимог, оскільки сам розрахунок, умови кредитування тощо, є внутрішніми документами банку (фінансової установи) та не містять відомостей, що дозволили перевірити, чи видавалися кредитні кошти, на який строк, правильність нарахування відсотків позивачем тощо.
Відповідно до ч. З ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 -3 ст. 13 ЦПК У країни суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази,що стосуються предмета спору,з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 2 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Вищенаведене вказує, що позивач не довів обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, зокрема не довів укладення договору позики (кредиту) із відповідачем на умовах, що вказані в наданій копії договору позики (кредиту), не довів перерахування відповідачу тіла кредиту, не довів розмір фактично наданих у кредит коштів та розмір відсотків, які він просить стягнути за період користування кредитними коштами, а тому у задоволенні позову варто відмовити повністю.
Враховуючи обставини справи, на підставі ст.ст. 526, 530, 546, 554, 1054, 1055 ЦК України, та керуючись ст. ст. 4, 81, 83, 141, 200, 263-265, 273 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" в особі представника позивача Дідиченко Дарини Григорівни до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня проголошення судового рішення безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду.