Провадження № 2/641/1383/2025 Справа № 641/1307/25
28 квітня 2025 року м. Харків
Комінтернівський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді Ященко С.О.,
за участю секретаря судового засідання Чабанової А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу № 641/1307/25
позивач: ТОВ "Бізнес Позика"
відповідач: ОСОБА_1
про стягнення заборгованості,
ТОВ "Бізнес Позика" за допомогою системи "Електронний суд" звернулось до Комінтернівського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 465527-КС-009 від 26.05.2024 року в розмірі 50506,28 грн. та судові витрати.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 26.05.2024 року між ТОВ "Бізнес Позика" та ОСОБА_1 було укладено договір № 465527-КС-009, у відповідності до умов якої ОСОБА_1 отримала строковий кредит шляхом перерахування на картковий рахунок грошових коштів в розмірі 14000 грн. на строк 24 тижні, зі сплатою процентів за користування кредитом та комісією. Згідно умов договору ОСОБА_1 зобов'язалась у визначені строки здійснювати погашення суми заборгованості, проценти за користування кредитом.
У порушення умов кредитного договору № 465527-КС-009 року року про належне, повне і своєчасне виконання зобов'язань, ОСОБА_1 зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує, не сплачує щомісячні платежі, в результаті чого станом на 08.02.2025 року ОСОБА_1 має заборгованість в розмірі 50506,28 грн., а саме: 14000 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 34406,28 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 2100 грн. - заборгованість за комісією.
Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19.02.2025 року відкрито провадження по справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження. Цією ж ухвалою задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.
У судове засідання представник позивача не з'явилась. Надала до суду заяву, в якій просить розглядати справу за її відсутності на підставі наявних в матеріалах справи доказів. Також зазначила, у разі неявки в судове засідання відповідача на підставі ст. 280 ЦПК України не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, надала до суду заяву, в якій просить проводити розгляд справи без її участі. Також відповідачем заявлено клопотання про розстрочення виконання судового рішення на строк 1 рік, в обґрунтування якого вона посилається на скрутне матеріальне становище.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази в їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні правовідносини.
З матеріалів справи судом встановлено, що 26.05.2024 року між ТОВ "Бізнес Позика" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 465527-КС-009, у відповідності до умов якого ОСОБА_1 отримала строковий кредит в розмірі 14000 грн. на строк 24 тижні (169днів), зі сплатою стандартної процентної ставки за Кредитом: в день 1,50000000, фіксована, та зниженої процентної ставки за Кредитом: в день 1,14816782, фіксована, та зі сплатою комісії за надання кредиту у розмірі 2100 грн. Згідно умов договору ОСОБА_1 зобов'язалась у визначені строки здійснювати погашення суми заборгованості, проценти за користування кредитом.
Відповідно до розрахунку заборгованості, доданого до позовної заяви, станом на 08.02.2025 року за кредитним договором № 465527-КС-009 від 26.05.2024 року ОСОБА_1 має заборгованість в розмірі в розмірі 50506,28 грн., а саме: 14000 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 34406,28 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 2100 грн. - заборгованість за комісією.
Наявність заборгованості за кредитним договором зумовила звернення ТОВ "Бізнес Позика" до суду за захистом своїх прав, спірні правовідносини регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК України).
Статтею 634 ЦК України передбачена можливість укладення договору приєднання, тобто договору, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб'єктами електронного документообігу на договірних засадах.
Пунктами 5-7 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.
Стаття 11 вказаного Закону передбачає порядок укладення електронного договору.
Так, пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.
Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору шляхом перенаправлення (відсилання) до них.
Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Інформаційна система суб'єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.
За змістом статті 12 цього Закону якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Вказана правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження №14-10цс18.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частини першої, другої та п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
За пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини 1 статті 1 та частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Пунктом 5 Правил про споживчий кредит передбачено, що банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Частиною 1 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частиною 1 та частиною 2 статті 11, частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, постанові Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 461/2857/20.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частиною 1 та частиною 2 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частини 1 та частини 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23.
Статтею 78 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ч. 2 ст. 79 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Приписами ч. 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З урахуванням системного аналізу зазначених вище норм та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що між ТОВ "Бізнес Позика" та ОСОБА_1 26.5.2024 року укладено кредитний договір № 465527-КС-009, товариство умови кредитного договору виконало належним чином, надавши відповідачеві кредит у розмірі 14000 грн.
Однак, відповідач ОСОБА_1 належним чином свої зобов'язання щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування коштами не виконувала, у визначені договором строки погашення заборгованості тілом кредиту та за відсотками не здійснила, внаслідок чого у відповідача перед позивачем, станом на 08.02.2025 року склалась заборгованість, а саме: 14000 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 34406,28 грн. - заборгованість за нарахованими процентами.
Приймаючи до уваги порушення відповідачем зобов'язання за кредитним договором в частині повернення суми кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 14000 грн. заборгованості за тілом кредиту; 34406,28 грн. заборгованості за нарахованими процентами, що разом складає 48406,28 грн.
Відносно пред'явленої до стягнення заборгованості за комісією за надання кредиту в розмірі 2100 грн. суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», який діяв на час укладення спірного кредитного договору, після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відтак, комісія за надання кредиту може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена комісія за надання кредиту.
Враховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати комісію за надання кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога про стягнення комісії в розмірі 2100 грн необґрунтована та задоволенню не підлягає.
Приймаючи до уваги викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що частка задоволених позовних вимог складає 95,84%, витрати зі сплати судового збору у розмірі 2321,63 грн. (2422,40грн.*95,84/100) підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 просить розстрочити виконання рішення суду на 1 рік, про що зазначено у відповідній заяві.
Відповідно до п. 2 ч. 7 ст. 265 ЦПК України у разі необхідності в резолютивній частині також вказується надання відстрочення або розстрочення виконання рішення.
Підставою для відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Закон не передбачає конкретного переліку обставин, які є підставою для розстрочення виконання рішення суду, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду можливість у кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи.
З заяви відповідача ОСОБА_1 вбачається, що вона просить розстрочити виконання рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова по справі за позовною заявою ТОВ "Бізнес Позика" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості шляхом погашення суми заборгованості протягом одного року рівними платежами.
Враховуючи доведеність доданими до заяви про розстрочку виконання рішення суду матеріалами скрутного фінансового становища відповідача, відсутність у неї стабільного заробітку, воєнний стан, який введений на території України, суд дійшов висновку про наявність підстав для розстрочення виконання рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28.04.2025 року по справі № 641/1307/25 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Бізнес Позика" заборгованості у розмірі 50727 грн. 91 коп. на дванадцять місяців до 28.04.2026 року, здійснювати погашення суми заборгованості рівними платежами по 4227 грн. 32 коп.щомісяця.
Керуючись ст.ст. 4, 10-13, 76-81, 263-265, 268, 273, 280-283 ЦПК України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" заборгованість за кредитним договором № 465527-КС-009 від 26.05.2024 року станом на 08.02.2025 року в розмірі 48406 (сорок вісім тисяч чотириста шість) грн. 28 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 2321 (дві тисячі триста двадцять одна) грн. 63 коп., а всього стягнути 50727 (п'ятдесят тисяч сімсот двадцять сім) грн. 91 коп.
Розстрочити виконання рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28.04.2025 року по справі № 641/1307/25 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Бізнес Позика" заборгованості у розмірі 50727 грн. 91 коп. на дванадцять місяців до 28.04.2026 року, здійснювати погашення суми заборгованості рівними платежами по 4227 грн. 32 коп.щомісяця.
В решті позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Позивач: ТОВ "Бізнес Позика" (адреса місцезнаходження: б-р. Лесі Українки, 26, оф. 411, м. Київ, РНОКПП 41084239)
Відповідач: ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Повне судове рішення складено 28.04.2025року.
Суддя С. О. Ященко