Справа № 212/2562/25
2/212/2104/25
21 квітня 2025 року м. Кривий Ріг
Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі головуючої судді Швець М. В.; за участі секретаря судового засідання Майданик М. Є.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні з викликом сторін позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальностю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив таке.
До суду звернувся представник позивача Грибанов Д. В. Суд виніс ухвалу про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначив розгляд справи на 04.04.2025, а потім - на 21.04.2025 року.
В усі судові засідання сторони та/або їх представники не з'явилися, хоча повідомлялися належним чином.
Оскільки всі учасники справи не з'явилися, згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд скористався своїм правом, обумовленим ч. 6 ст. 259 ЦПК України, та відклав складання повного тексту рішення.
Позиції сторін.
Позивач заявив про стягнення заборгованості за кредитним договором № 102496920 від 18.02.2022 року у розмірі 22 280,00 грн станом на 16.07.2024 та судових витрат у розмірі 2 422,40 грн судового збору.
Позов обґрунтував таким. 18 лютого 2022 року між відповідачем та ТОВ “Мілоан» шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором був укладений кредитний договір № 102496920. Підписанням цього договору відповідач підтвердив, що він ознайомився з наявними схемами кредитування, отримав проект цього договору разом з додатками (у електронному вигляді в особистому кабінеті), ознайомився з усіма його умовами. За умовами Кредитного договору, відповідачу надається кредит строком на 74 днів у розмірі 20 000,00 грн. Остаточній термін повернення кредиту - 03.05.2022 року. 16 липня 2024 року між ТОВ “Мілоан» та ТОВ “ФК “ЄАПБ» укладено договір факторингу № 16072024, за умовами якого ТОВ “Мілоан» відступає ТОВ “ФК “ЄАПБ» належні йому права вимоги, а ТОВ “ФК “ЄАПБ» приймає права вимоги відповідно до реєстру боржників. Так, за реєстром боржників ТОВ “ФК “ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у сумі 22 280,00 грн, з яких: 20 000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 880,00 грн - сума заборгованості за відсотками, 1 400,00 грн - сума заборгованості за комісією. Всупереч умов вказаного кредитного договору, відповідач не виконав свої зобов'язання та після відступлення права вимоги не здійснив жодного платежу для погашення заборгованості. Враховуючи викладене, позивач просять стягнути з відповідача вказану заборгованість.
Відповідач своїм правом на подання відзиву тощо не скористався.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування. Оцінка аргументів сторін та висновки суду.
18.02.2022 між ТОВ «Мілоан» як позикодавцем та відповідачем як позичальником укладено електронний Договір № 102496920 про споживчий кредит від 18.02.2022 р., який відповідач підписав одноразовим ідентифікатором (а. с. 5-10); одночасно в такий самий спосіб відповідач підписав Паспорт споживчого кредиту (а. с. 11). Пунктом 1.2. Договору зазначено, що сума кредиту становить 20 000 грн. Строк кредитування - 74 дня до 18.02.2022 (п. 1.3). Пунктом 2.1. Договору передбачено, що кредитні кошти надаються позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти НОМЕР_1 .
Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави («Позика»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з п. 1-1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.
Отже, обов'язок повернення кредиту та сплати процентів пов'язується з обставиною надання такого кредиту та є наслідком отримання позичальником коштів та користування ними. Відповідно, ця обставина має бути доведеною (або визнаною іншою стороною, що звільняє від обов'язку доведення).
Згідно з ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України, якою визначено змагальність серед основних засад цивільного судочинства, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У Постанові ВП ВС від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц міститься такий висновок щодо тягаря доказування: «Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний… Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс» (п. 81).
Верховний Суд у своїй Постанові від 21.09.2022 у справі № 645/5557/16-ц зазначив, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача; пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.
Отже, стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
На підтвердження перерахування кредитних коштів ТОВ «МІЛОАН» до матеріалів справи долучено платіжне доручення за № 40067907 від 18.02.2022 року щодо перерахування ОСОБА_1 20 000,00 гривень (а. с. 12).
Відповідно до пункту 1.3. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року за № 22 (далі - «Інструкція № 22»), та яка була чинною на момент перерахування коштів ТОВ «Мілоан», встановлено, що вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків та обов'язкові для виконання ними.
Так, п. 1.13 вказаної Інструкції № 22 зазначає, що, під час здійснення розрахунків можуть застосовуватись розрахункові документи на паперових носіях та в електронному вигляді. Ця Інструкція встановлює правила використання під час здійснення розрахункових операцій таких видів платіжних інструментів: меморіального ордера; платіжного доручення; платіжної вимоги-доручення; платіжної вимоги; розрахункового чека; інкасового доручення (розпорядження).
Згідно з п. 1.4. Інструкції № 22 платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.
Згідно з п. 2.14 Інструкції № 22 банк платника на всіх примірниках прийнятих розрахункових документів і на реєстрах обов'язково заповнює реквізити «Дата надходження» і «Дата виконання», а банк стягувача - «Дата надходження в банк стягувача» (якщо ці реквізити передбачені формою документа), засвідчуючи їх підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку. На документах, прийнятих банком після закінчення операційного часу, крім того, ставиться штамп «Вечірня».
Тобто саме по собі без належних відміток банку платіжне доручення - це намір перерахування коштів, а не підтвердження здійснення такого перерахування.
Згідно з п. 3.3. Інструкції № 22 операцію з перерахування коштів з відповідного рахунку на рахунок отримувача банк отримувача оформляє меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначає номер і дату електронного розрахункового документа, а також повторює текст реквізиту "Призначення платежу" цього електронного розрахункового документа.
Отже, належним, допустимим та достовірним доказом проведення безготівкового розрахунку є відповідний платіжний документ, передбачений положеннями Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року за № 22, заповнений відповідно до вимог цього нормативного документу (Додаток 3). Додатком 3 до Інструкції № 22 передбачена наявність на платіжному доручення заповнених банком відміток «одержано банком», «проведено банком» (із зазначенням відповідних дат).
Також відповідно до пункту 11 Положення про порядок здійснення безготівкових розрахунків в Україні в національній валюті в особливий період, затвердженого постановою Правління Національного банку України за № 577 від 23.12.2003 року, в редакції, чинній на момент перерахування коштів ТОВ «Мілоан», платіжне доручення, оформлене в довільній формі, обов'язково повинно містити такі реквізити: номер, дату складання; найменування платника, код платника та номер його рахунку; найменування банку платника; найменування отримувача, код отримувача та номер його рахунку; найменування банку отримувача; суму словами та цифрами; призначення платежу; підпис платника.
Згідно з п. 12 цього Положення, відповідальний виконавець уповноваженого банку платника повертає платнику один примірник платіжного доручення, оформленого на паперовому носії, із заповненим реквізитом "Дата надходження". У відповідності до п. 13 Положення, відповідальний виконавець уповноваженого банку отримувача у разі відповідності реквізитів у платіжних дорученнях перераховує кошти з відповідного балансового рахунку на рахунки отримувачів.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
З наведеної норми законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 року у справі за №755/2284/16-ц.
У разі заміни первісного кредитора у зобов'язанні останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі й первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов'язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.
У постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц (провадження № 61-16754св19), від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц (провадження № 61-22158св19) вказано, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Відповідно до засади диспозитивності цивільного судочинства, визначеної ст. 13 ЦПК України, суд не може збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених самим ЦПК України. У цій справі відсутні підстави для збирання доказів судом, а тягар збирання і подання доказів повністю покладається на позивача.
Наданих суду доказів в їх сукупності - недостатньо для підтвердження обставини отримання відповідачем від ТОВ «Мілоан» як первісного кредитора кредитних коштів. Оскільки ця обставина - не доведена (отже, не встановлена судом), не доведені підстави для виникнення у відповідача будь-яких зобов'язань повернути такі кошти та сплатити відсотки за користування ними. Відступлення боргу за договором факторингу, укладеного між позивачем та первісним кредитором ТОВ «Мілоан», не має значення, оскільки не доведено обставину виникнення такого боргу. У зв'язку з цим позов не належить до задоволення.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі відмови в позові, покладаються на позивача. Оскільки у задоволенні позову відмовлено повністю, судові витрати належить покласти на позивача.
На підставі зазначеного, керуючись статтями 12, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд
ухвалив таке.
Відмовити у задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальностю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не буде подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код 35625014, юридична адреса: м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30;
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення суду складено та підписано 28 квітня 2025 року.
Суддя: М. В. Швець