Справа № 635/5517/24 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/940/25 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч.1 ст.119 КК України
07 квітня 2025 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисників - ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові кримінальне провадження за апеляційною скаргою в.о. керівника Харківської обласної прокуратури ОСОБА_10 на вирок Харківського районного суду Харківської області від 15 січня 2025 року стосовно ОСОБА_7 , -
Вироком Харківського районного суду Харківської області від 15 січня 2025 року
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Харкова, громадянина України, який має вищу освіту, не працевлаштованого, не одруженого, має на утриманні неповнолітню дочку ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не засудженого, який фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,-
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України, і йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі, якщо він протягом іспитового строку в 1 рік не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього судом обов'язки, передбачені ч. 1 ст. 76 КК України, а саме: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Як встановив суд, 21 лютого 2024 року приблизно о 20:00 ОСОБА_7 неподалік будинку № 19 по провулку Миру у смт Хорошеве Харківського району Харківської області зустрів раніше незнайомого йому ОСОБА_12 , який за власної ініціативи підійшов до ОСОБА_7 та почав з ним конфлікт, в ході якого висловлювався нецензурними словами, потім відійшов від ОСОБА_7 на відстань близько 10 метрів, перейшов через дорогу та відірвав гілку від дерева, яке росло на узбіччі. Тримаючи в руках гілку повернувся до ОСОБА_7 , який продовжував знаходитись біля будинку № 19 по провулку Миру у смт Хорошеве Харківського району Харківської області та стоячи напроти ОСОБА_7 на відстані витягнутої руки почав розмахувати зламаною ним гілкою з метою нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_7 та продовжив конфлікт. В цей час, ОСОБА_7 , діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин до ОСОБА_12 , з метою спричинення йому тілесних ушкоджень невизначеного ступеня тяжкості, ігноруючи елементарні заходи безпеки, які застосовуються у процесі безпосереднього спілкування людей один з одним, не передбачаючи можливості настання тяжких суспільно небезпечних наслідків у вигляді смерті потерпілого, хоча маючи певний життєвий досвід, враховуючи свої фізичні дані, повинен був і міг передбачити їх настання, наніс ОСОБА_12 один удар долонею лівої руки в ділянку шиї, спричинив тим самим тупу травму шиї у вигляді: саден на передній поверхні шиї в проекції щитоподібного хряща, з розповсюдженням на праву бічну поверхню шиї крововиливів в м'які тканини шиї на рівні щитоподібного хряща, крововиливу в м'які тканини на рівні загальної сонної артерії, в місті біфуркації (відповідає розташуванню рефлексогенної зони) з крововиливом в адвентиційну оболонку артерії. Вказана травма шиї має ознаки тяжкого тілесного ушкодження. В наслідок отриманого удару ОСОБА_12 втратив рівновагу та впав на землю, у нього почалися конвульсії та фактично настала смерть на місці події. Безпосередньо причиною смерті ОСОБА_12 стала рефлекторна зупинка серця, яка була обумовлена тупою травмою шиї, яку ОСОБА_7 спричинив потерпілому.
В апеляційній скарзі в.о. керівника Харківської обласної прокуратури ОСОБА_10 просить вирок суду стосовно ОСОБА_7 скасувати в частині призначеного покарання, у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст.75 КК України, що потягло за собою необґрунтоване та неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості.
Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч.1 ст.119 КК України у виді 3 років позбавлення волі.
Зазначає, що судом першої інстанції не в повній мірі враховані дані, що характеризують особу обвинуваченого та характер вчинених ним дій. ОСОБА_7 не намагався припинити конфлікт з потерпілим, ігноруючи елементарні заходи безпеки, враховуючи свої фізичні дані, з метою спричинення тілесних ушкоджень потерпілому наніс удар долонею руки в життєво-важливий орган - в ділянку шиї, спричинивши тим самим тупу травму шиї, від якої потерпілий помер. Наведене характеризує ОСОБА_7 як суспільно-небезпечну особу, а його каяття у вчиненому кримінальному правопорушенні не є щирим, а лише свідчить про бажання уникнути реальної міри покарання.
Від захисника ОСОБА_8 , обвинуваченого ОСОБА_7 та потерпілого ОСОБА_13 надійшли заперечення на апеляційну скаргу в.о. керівника Харківської обласної прокуратури, в яких міститься прохання про залишення апеляційної скарги без задоволення, а вирок Харківського районного суду Харківської області від 15 січня 2025 року - без змін.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши доводи прокурора, який частково підтримав апеляційну скаргу сторони обвинуваченого, а також пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 , думку захисників ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які заперечували щодо задоволення апеляційної скарги прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши її доводи, колегія суддів приходить до наступного.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення яке ухвалено згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Проте, суд першої інстанції наведених вимог закону не дотримався.
З частини 3 ст. 349 КПК України вбачається, що суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Верховний Суд у своїй постанові від 28 серпня 2019 року в справі №727/9754/18 зазначив, що, виходячи зі змісту ч. 3 ст. 349 КПК України, якщо принаймні одна з обставин, яка підлягає доказуванню у кримінальному провадженні, заперечується стороною, спрощену процедуру судового розгляду застосовано бути не може.
Колегія суддів також бере до уваги правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року в справі № 521/11693/16-к щодо застосування ч. 3 ст. 349 КПК, згідно яких, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Однак, ця норма не звільняє суд від обов'язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні та визначені ст. 91 КПК України. Тобто, законодавець зобов'язує суд встановити усі обставини, що мають значення для кримінального провадження, а ст. 349 КПК України лише визначає обсяг та порядок дослідження доказів на підтвердження цих обставин.
При цьому, колегія суддів зазначає, що незалежно від обсягу доказів, які досліджуватимуться судом, зокрема, внаслідок визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, допит обвинуваченого та дослідження відомостей про його особу здійснюється судом обов'язково.
Як вбачається з матеріалів судового провадження, зокрема аудіо- та відеозапису судових засідань від 15 січня 2025 року, судовий розгляд відносно обвинуваченого ОСОБА_7 проводився за правилами положень ч.3 ст.349 КПК України, останній свою вину у вчиненні інкримінованого злочину визнав в повному обсязі та не заперечував проти обставин, викладених в обвинувальному акті.
У подальшому судом, з урахуванням думки учасників процесу, визначено недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, та встановлено наступний порядок дослідження доказів: допитати обвинуваченого та дослідити дані, що характеризуються особу обвинуваченого ОСОБА_8 .
Разом з тим, на запитання захисника ОСОБА_8 , обвинувачений ОСОБА_7 зазначив, що у нього був відсутній умисел спричинення потерпілому ОСОБА_12 тілесних ушкоджень, що є неприпустимим при розгляді справи в порядку ч.3 ст.349 КПК України.
Зазначені обставини обумовлювали необхідність від суду повернення до порядку визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню, оскільки обвинувачений фактично не визнав себе винним за обсягом пред'явленого обвинувачення органом досудового розслідування.
При цьому, належить врахувати, що положення ч.3 ст.349 КПК України не звільняють суд від процесуального обов'язку щодо ретельного дослідження судом правильності правової кваліфікації дій обвинуваченого, а також перевірки відповідності показань винної особи фактичним обставинам, згідно пред'явленого обвинувачення.
Зазначених вимог суд першої інстанції не дотримався, оскільки судом першої інстанції не дотримано обов'язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні та визначені ст. 91 КПК України, у зв'язку з чим, суд дійшов передчасного висновку про визнання ОСОБА_7 винним за пред'явленим обвинуваченням за ч.1 ст.119 КК України.
За таких обставин, з урахуванням застосування судом процедури ч.3 ст.349 КПК України, колегія суддів дійшла висновку про наявність істотних порушень КПК України, оскільки встановлені при апеляційному розгляді порушення впливають на правильність правової кваліфікації дії обвинуваченого, наявність чи відсутність в його діях складу кримінального правопорушення, а також призначення йому певного виду та міри покарання.
Вказані порушення вимог кримінального процесуального закону, які були допущені судом першої інстанцій, згідно ч. 1 ст. 412 КПК є істотними, оскільки перешкодили ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення і відповідно до п.3 ч.1 ст.409 цього Закону - підставами для скасування вироку.
Відповідно до положень ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції позбавлений можливості усунути зазначені порушення вимог процесуального закону шляхом повторного дослідження вищевказаних обставин кримінального провадження, оскільки вони в суді першої інстанції не досліджувались і будь-яких клопотань про повторне дослідження доказів від прокурора не надходило.
За таких обставин, реалізуючи та дотримуючись загальних процесуальних засад кримінального провадження, що містяться у главі 2 КПК України, колегія суддів дійшла висновку про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне і обґрунтоване рішення, що обумовлює необхідність скасування оскаржуваного вироку та призначення нового судового розгляду у суді першої інстанції, що відповідає нормам ч.1 ст. 412; п.6 ч. 1 ст. 407; п.п. 1,3 ч. 1 ст. 409; п. 2 ч.1 ст. 410 КПК України.
Вирішуючи питання про подальший рух кримінального провадження після скасування вироку, колегія суддів виходить з наступного. Порушення судом першої інстанції вищезазначених засад кримінального провадження та вимог п.2 ч.3 ст.374 і ст. 370 КПК України щодо змісту мотивувальної частини обвинувального вироку не відноситься до передбаченого в ч.1 ст.415 КПК України переліку підстав для призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
Проте, відповідно до вимог ч.6 ст.9 КПК України, у випадках, коли положення КПК України не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч.1 ст.7 КПК України. Такими загальними засадами кримінального провадження у даному випадку є передбачені п.п. 1, 2, 10, 13, 15, 19 ч.1 ст.7 КПК України - верховенство права, законність, диспозитивність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини; забезпечення права на захист; а також змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Разом з цим належить врахувати те, що необхідність дотримання при судовому розгляді вказаних загальних засад судочинства підтверджується практикою Європейського суду та змістом норм Європейської конвенції з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства.
За таких обставин, апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а вирок суду першої інстанції - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції, під час якого суд має врахувати висновки суду апеляційної інстанції, відповідно до вимог ч.3 ст.415 КПК України, та ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення за наслідками судового розгляду, належним чином умотивувавши свої висновки.
Крім того, при новому розгляді суду першої інстанції належить ретельно перевірити правильність правової кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 119 КК України, оскільки з пред'явленого обвинувачення, яке містяться в обвинувальному акті у цьому кримінальному провадження, вбачається в діях обвинуваченого інший склад кримінального правопорушення.
Водночас, колегія суддів бере до уваги правові висновки, викладені в постановах Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07 грудня 2020 року у справі №444/2200/15-к (провадження №51-2322кмо18), від 14 вересня 2020 року у справі №740/3597/17 (провадження №51-6070кмо19) та від 23 вересня 2019 року у справі №728/2724/16-к (№51-7543кмо18), відповідно до яких, у разі встановлення апеляційним судом істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які є підставами для скасування вироку чи ухвали суду та призначення нового розгляду в суді першої інстанції, відповідно до вимог ст.ст. 370, 419, ч.2 ст.416 КПК України, він не може залишити поза увагою доводи апеляційної скарги прокурора чи потерпілого щодо необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання, оскільки в протилежному випадку це призведене до неможливості застосування такого закону при новому розгляді в суді першої інстанції.
При цьому, виходячи зі змісту ч.2 ст.415 КПК, суд апеляційної інстанції повинен формулювати свої висновки та вказівки лише в такій формі, щоб це не призводило до вирішення наперед указаних в цій нормі питань, але водночас давало би достатні підстави для застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та призначення більш тяжкого покарання у випадку, якщо під час нового розгляду в суді першої інстанції винуватість особи у вчиненні відповідного злочину буде доведено в установленому законом порядку.
З огляду на вищевикладене, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу суду першої інстанції на ту обставину, що, у разі визнання ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінальних правопорушень за пред'явленим обвинуваченням, призначене останньому покарання повинно відповідати тяжкості вчиненого та особі обвинуваченого, в зв'язку з чим колегія суддів зауважує на тому, що під час нового судового розгляду зазначеного кримінального провадження необхідно ретельно, повно та всебічно перевірити та надати належну правову оцінку доказам в цьому провадженні, наданим стороною обвинувачення та відомостям, які характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_7 , на підставі чого, за результатами такого судового розгляду, керуючись вимогами ст. 370 КПК України, постановити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.
За таких обставин, в разі доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень в об'ємі пред'явленого обвинувачення, а також у разі якщо за результатами нового судового розгляду не буде встановлено інших обставин, які не були відомі суду першої інстанції під час попереднього судового розгляду, та які пом'якшують покарання, суду першої інстанції належить ретельно перевірити апеляційні доводи прокурора щодо м'якості призначеного покарання, надавши їм обґрунтовану, повну та вмотивовану оцінку в остаточному судовому рішенні за наслідками судового розгляду.
При новому судовому розгляді суду першої інстанції належить дотримуватися вимог чинного КПК України, в тому числі норм ч.3 ст.415 та ст. 416 КПК України, а також необхідно усунути порушення, зазначені у цій ухвалі, повно та всебічно дослідити обставини, які мають істотне значення для кримінального провадження, створити сторонам необхідні умови для забезпечення рівних прав у наданні доказів на підтвердження своїх позицій і доведенні перед судом їх переконливості та ухвалити рішення, яке відповідає вимогам закону.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 412, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу в.о. керівника Харківської обласної прокуратури ОСОБА_10 задовольнити частково.
Вирок Харківського районного суду Харківської області від 15 січня 2025 року стосовно ОСОБА_7 скасувати та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий -
Судді: