Номер провадження: 22-ц/813/1424/25
Справа № 947/17407/22
Головуючий у першій інстанції Мурзенко М.В.
Доповідач Погорєлова С. О.
08.04.2025 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: Погорєлової С.О.
суддів: Сєвєрової Є.С., Таварткіладзе О.М.
за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, на рішення Малиновського районного суду м. Одеси, постановлене під головуванням судді Мурзенко М.В. 01 квітня 2024 року у м. Одеса, -
встановила:
У серпні 2022 року ОСОБА_2 звернулась до суду першої інстанції із позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27 листопада 2004 року, між позивачем та ОСОБА_1 був зареєстрований шлюб, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася донька ОСОБА_3 . На час подачі позову шлюбні відносини між сторонами фактично були припинені і спільне господарство не ведеться, відповідач проживав з іншою жінкою. За час перебування у шлюбі, сторонами було набуте спільне майно, а саме: 3-х кімнатна квартира, житловою площею 44,9 кв.м., загальною площею 61,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , вартість якої становить: 892676 грн.; 3-х кімнатна квартира, житловою площею 53,4 кв.м., загальною площею 98,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , вартість якої становить: 3052381 грн.; машиномісце № НОМЕР_1 , загальна площа 17,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , вартість якої становить: 437726,14 грн., що еквівалентно 11970 $ США (по курсу НБУ на 27.07.2022 року 1$ США = 36,5686 грн.); автомобіль Volkswagen Touareg білого кольору, державний номер НОМЕР_2 , вартість якого становить 957439,09 грн.; замовлений та оплачений дизайнерський проект на кв. АДРЕСА_4 , вартістю: 43333,79 грн.; а також у кв. АДРЕСА_4 , було придбано рухомі речі, зокрема паркет, дверні блоки, люстри та інше. В добровільному порядку, поділити спільне майно подружжя відповідач відмовився, мотивуючи це тим, що все майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, належить тільки йому.
В порядку поділу майна подружжя позивач просить виділити їй у власність 3-х кімнатну квартиру, житловою площею 44,9 кв.м., загальною площею 61,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в якій проживає позивач та дитина, решту майна виділити у власність відповідача із стягненням на її користь грошової компенсації вартості майна в сумі: 2060305,11 грн., та судові витрати, пов'язані з розглядом справи.
04 листопада 2022 року представник ОСОБА_1 подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, у якому позивач просив визнати квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати машиномісце АДРЕСА_5 , спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 1/2 частину машино-місце № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2 ; визнати квартиру за адресою: АДРЕСА_2 спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 1/2 частину квартиру за адресою: АДРЕСА_2 ; визнати транспортний засіб (автомобіль) марки Volkswagen, модель Touareg, білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 1/2 частину транспортного засобу (автомобіля) марки Volkswagen, модель Touareg, білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 ; стягнути судові витрати.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 01 квітня 2024 року позов ОСОБА_2 було задоволено частково.
В порядку поділу майна подружжя виділено у власність ОСОБА_2 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
В порядку поділу майна подружжя виділено у власність ОСОБА_1 :
- квартиру за адресою: АДРЕСА_2 ;
- машиномісце № 154 за адресою: АДРЕСА_3 ;
- автомобіль Volkswagen Touareg, 2014 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 .
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості частини спільного майна в сумі 1498138,83 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 28 вересня 2022 року.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції частково та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості частини спільного майна в сумі 1498138,83 грн.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не було враховано, що вартість спірного автомобіля Volkswagen Touareg, який потрапив у ДТП, не може бути аналогічній вартості ідентичного за характеристиками транспортного засобу, що не був об'єктом ДТП, у зв'язку із чим заявлена позивачкою вартість автомобіля є завищеною та не відповідає дійсній (ринковій) вартості останнього. Крім того, апелянт зазначає, що вартість машиномісця № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_3 , станом на даний момент є нижчою за встановлену судом першої інстанції вартість вказаного об'єкту нерухомості на 353926,22 грн.
Вказані доводи апеляційної скарги ґрунтуються на Інформаційно-консультативній довідці №AR240503-001 від 03 травня 2024 року, виданої ПП «Аріадна», згідно якої станом на 03 травня 2024 року ймовірна ринкова вартість спірного автомобіля Volkswagen Touareg становить 723700 грн., що еквівалентно 18557,65 доларам США, та Довідки про оціночну вартість об'єкта нерухомого майна від 03 травня 2024 року, згідно якої вартість машиномісця № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_3 , становить 112872,66 грн.
Зазначені докази не були надані апелянтом до суду першої інстанції, однак представник ОСОБА_1 просить долучити їх до матеріалів справи та надати судом апеляційної інстанції правову оцінку наданим доказам.
Сторони про розгляд справи на 08 квітня 2025 року були сповіщені належним чином, у судове засідання не з'явились.
Сповіщення сторін у справі здійснено за допомогою месенджера Viber на підставі Порядка надсилання судових повісток, повідомлень і викликів учасникам судового процесу в електронній формі, затвердженого наказом ДСА України від 23 січня 2023 року № 28.
Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 , підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, з 27 листопада 2004 року ОСОБА_4 перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 (а.с.10 т.1).
Від шлюбу у сторін народилась донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (а.с.11, т.1).
Сторонами визнано факт придбання за час шлюбу у спільну сумісну власність наступного майна:
- квартири, житловою площею 44,9 кв.м., загальною площею 61,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- квартири, житловою площею 53,4 кв.м., загальною площею 98,2 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;
- машиномісця № 154, загальна площа 17,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ;
- автомобіль Volkswagen Touareg білого кольору, державний номер НОМЕР_2 .
Квартира за адресою: АДРЕСА_1 , була придбана на підставі договору купівлі-продажу від 29.05.2010 року, посвідченого Шостою Одеською державною нотаріальною конторою р. № 4-1017, та належить ОСОБА_1 на праві власності, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 26519326 від 24 червня 2010 року. (а.с.12, 13 т.1).
Квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , була придбана ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу майнових права № КПИП-084594 від 06 квітня 2018 року, згідно якого вартість майнових прав на вказаний об'єкт нерухомості була визначена сторонами у розмірі 1854634,00 грн., що становить еквівалент 71746,00 доларів США (а.с.43 т.2). Відповідно до додаткової угоди № ДСкД-087024 від 03 грудня 2018 року, вартість майнових прав на об'єкт нерухомості - кв. АДРЕСА_6 , була визначена сторонами у розмірі 1868695,00 грн., що становить еквівалент 71746,00 доларів США (а.с.46 т.2).
З договору купівлі-продажу майнових прав № КПИП - 087876 від 04 березня 2019 року вбачається, що між ТОВ «Стікон» та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу, предметом якого є майнові права на машиномісце № НОМЕР_1 , загальною площею 17,10 кв.м, у підвалі будівлі, за адресою: АДРЕСА_3 . Вартість майнових прав на об'єкт нерухомості становить 319599,00 грн., у т.ч. НДС 53266,50 грн., та становить еквівалент 11970,00 доларів США (а.с.53-57 т.1).
Зі звіту про незалежну оцінку житлової трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності гр. ОСОБА_1 , виконаного на замовлення ОСОБА_2 - Товариством з обмеженою відповідальністю «Перспектива Експерт» вбачається, що оціночна (ринкова) вартість об'єкта оцінки становить 892676,00 грн., що еквівалентно 24411,00 доларів США (а.с.17-35 т.1).
Відповідно до звіту про незалежну оцінку житлової трикімнатної кв. АДРЕСА_7 , виконаного на замовлення ОСОБА_2 . Товариством з обмеженою відповідальністю «Перспектива Експерт», оціночна (ринкова) вартість об'єкта оцінки становить 3052381,00 грн., що еквівалентно 83470 доларів США (а.с.36-52 т.1).
З відповіді Територіального Сервісного центру № 5142 Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області Головного Сервісного центру МВС від 25 листопада 2023 року № 31/15/5142-657 вбачається, що згідно єдиного державного реєстру транспортних засобів МВС, станом на 25 листопада 2023 року за громадянином ОСОБА_1 значиться зареєстрований автомобіль марки Volkswagen Touareg, номерний знак НОМЕР_2 з видачею свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_4 16.10.2014 року (а.с.24 т. 2).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
У ч. 1 ст. 60 СК України зазначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Тлумачення ст. 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21).
Крім того, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1 ст. 70 СК України).
Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. 1, 2 ст. 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч. 2 ст. 364 ЦК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (ст. 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (ст. 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.
У постанові Верховного Суду від 06 листопада 2023 року у справі № 707/2516/18 (провадження № 61-5919сво22) зазначено, що спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки, існує: (а) множинність суб'єктів. Для права власності характерна наявність одного суб'єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб'єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об'єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна.
Поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку у спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється (постанова Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 243/6275/16-ц (провадження № 61-42813св18)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) вказано, що коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту. Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58)). Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення 1 абз. 2 ч. 1 ст. 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання.
Найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто, цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що приписи ч. 4 та 5 ст. 71 СК України і ст. 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК Украйни) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі ст. 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні.
При вирішенні спору про поділ майна, суд може не погодитися із запропонованим варіантом поділу такого майна та провести його поділ у інший спосіб, враховуючи інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставин, що мають істотне значення. Таким чином, обрання судом при вирішенні спору варіанту поділу майна подружжя, при наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просив позивач, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога - це поділ майна подружжя і вона є незмінною при будь-якому варіанті його поділу.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 615/1364/16-ц, провадження № 61-6575св19, від 17 серпня 2022 року у справі № 522/8676/20, провадження № 61-1714св22, від 17 січня 2024 року у справі № 522/17831/20 (провадження № 61-7951св23).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) зазначено, що згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачеві, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов'язковою. За змістом ч. 4 ст. 71 СК України згоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд. Цей припис узгоджується з приписом ч. 2 ст. 364 ЦК України, за змістом якого саме той співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки у неподільній речі.
У даному випадку, сторонами за час шлюбу та за спільні кошти набуто наступне нерухоме та рухоме майно:
- квартира, житловою площею 44,9 кв.м., загальною площею 61,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- квартира, житловою площею 53,4 кв.м., загальною площею 98,2 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;
- машиномісце № 154, загальна площа 17,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ;
- автомобіль Volkswagen Touareg білого кольору, державний номер НОМЕР_2 .
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісного позову щодо включення до переліку спільного майна наступних рухомих речей: замовлений та оплачений дизайнерський проект на кв. АДРЕСА_4 , вартістю: 43333,79 грн.; придбання паркету вартістю: 156643,20 грн.; дверний блок на кухню вартістю: 43882,32 грн.; вхідні двері вартістю: 21975 грн.; внутрішні двері вартістю: 19365,75 грн.; підвісні стелі вартістю: 24600 грн.; кухня на замовлення вартістю: 51636,50 грн.; шафа на кухню вартістю: 43254 грн.; мікрохвильова піч Whirpool AMW 730 NB вбуд. (skl 1); духова шафа Whirpool AKZ 96230, NB вбуд. (skl 1) вартістю: 19140 грн.; посудомийна машина Bosch SMV 24 AX 00 К вартістю: 38494 грн.; унітаз вартістю: 6470 грн.; ванна вартістю: 20000 грн.; бра (два штуки) вартістю: 5000 грн.; люстра вартістю: 5500 грн.; люстра та підвіс вартістю: 4900 грн.; люстра вартістю: 10350 грн.; люстра вартістю: 5060 грн., здійснення оплат за договорами №1785-22 від 31 січня 2022 року, № 1786-22 від 31 січня 2022 року - сторонами не оскаржувалось, а відтак, перегляду у апеляційному порядку не підлягає.
З пояснень учасників справи вбачається, що між сторонами склався наступний порядок користування спільним майном:
Так, в квартирі, житловою площею 44,9 кв.м., загальною площею 61,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 постійно проживає ОСОБА_2 .
Квартира житловою площею 53,4 кв.м., загальною площею 98,2 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та машиномісце № НОМЕР_1 , загальна площа 17,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , знаходиться у фактичному володінні та користуванні ОСОБА_1 , у квартирі на час розгляду справи проживає його батько.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що машиномісце № НОМЕР_1 не знаходиться у його користуванні, не підтверджені жодним належним доказом.
Автомобіль Volkswagen Touareg 2014 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , знаходиться у фактичному володінні та користуванні ОСОБА_1 .
За таких обставин, враховуючи фактичний порядок володіння та користування спірним майном, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність здійснення його поділу між сторонами по справі наступним порядком:
В порядку поділу майна подружжя виділити у власність ОСОБА_2 квартиру за адресою АДРЕСА_1 , зі стягненням компенсації різниці вартості часток в спільному майні на її користь з ОСОБА_1 .
В порядку поділу майна подружжя виділити у власність ОСОБА_1 :
- квартиру за адресою: АДРЕСА_2 ;
- машиномісце № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_3 ;
- автомобіль Volkswagen Touareg 2014 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 .
Судом першої інстанції вірно зазначено, що доводи ОСОБА_1 про відсутність доказів можливості поділу кожного з об'єктів нерухомого майна та відсутності згоди на сплату компенсації вартості частки є необгрунтованими, оскільки у матеріалах справи відсутні докази можливості фактичного поділу кожного з об'єктів між сторонами відповідно до існуючих норм та правил (щодо об'єктів нерухомого майна). Якщо за позовом одного із подружжя суд визначить кожному з подружжя ідеальні частки у неподільному майні, таке судове рішення не буде ефективним для захисту відповідних прав та інтересів.
Застосований спосіб поділу спірного майна, за яким одному і другому з подружжя виділяються окремі об'єкти майна, є найбільш прийнятним у цьому випадку, оскільки вирішує спір по суті і забезпечує кожному з подружжя можливість володіння і користування окремим, а не спільним, майном.
Щодо визначення вартості майна, яке підлягає поділу.
Звітом про незалежну оцінку квартири за адресою АДРЕСА_1 , встановлено її вартість станом на 27 липня 2022 року в сумі 892676 грн., що складає еквівалент 24411 доларів США (а.с. 17-32 т.1).
Звітом про незалежну оцінку квартири за адресою АДРЕСА_2 встановлено її вартість на 27 липня 2022 року в сумі 3052381 грн., що складає еквівалент 83470 доларів США (а.с. 36-49 т.1).
Безпідставними при цьому є доводи ОСОБА_1 про невідповідність вартості квартир, визначених у вказаних звітах ринковій вартості, оскільки відомостей про альтернативну оцінку вказаних квартир апелянтом судам першої та апеляційної інстанцій не надано.
Договором купівлі-продажу майнових прав № КПИП-087876 від 04 березня 2019 року, предметом якого є придбання майнових прав машиномісце № НОМЕР_1 , загальною площею 17,10 кв.м, у підвалі будівлі, за адресою: АДРЕСА_3 , визначено вартість таких прав в сумі 319599,00 грн., що складало еквівалент 11970,00 доларів США (а.с.53-57 т.1).
Також колегія суддів приймає до уваги, що сторонами не було надано звіту про оцінку автомобіль Volkswagen Touareg 2014 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , у зв'язку із чим суд першої інстанції вірно виходив з середньої вартості такого автомобілю на ринку України на час розгляду справи, яка відповідно до відомостей сайту AUTO RIA, складає еквівалент 26801 доларів США.
Необгрунтованими при цьому є доводи ОСОБА_1 про іншу вартість спірного автомобілю з посиланням на наявні пропозиції на ринку та факт отримання автомобілем пошкоджень внаслідок ДТП, що мала місце 26.12.2017 року, оскільки у матеріалах справи відсутні відомості про характер таких пошкоджень, їх вплив на ринкову вартість транспортного засобу, а з пояснень представників сторін вбачається, що такі пошкодження були незначними та виправлені невдовзі після ДТП, на час розгляду справи автомобіль експлуатується ОСОБА_1 .
Також колегія суддів приймає до уваги, що ОСОБА_1 не надано висновку експерта про визначення вартості спірного автомобіля на час розгляду даної справи, хоча саме сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 81 ЦПК України).
Таким чином, загальна вартість майна, що підлягає поділу, складає 5719 046 грн. 70 коп. (951965 грн. 53 коп. + 3255113 грн. 98 коп.+ 466798 грн. 88 коп.+ 1045169 грн. 32 коп.).
Відповідно, вартість 1/2 частки майна складає 2859523 грн. 35 коп. (5719046 грн. 70 коп./2).
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що розмір компенсації вартості частки майна, яке підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , складає 1907557 грн. 82 коп. (2859523 грн. 35 коп.- 951965 грн. 53 коп.).
Щодо доводів апеляційної скарги представника ОСОБА_1 про необхідність врахування судом та долучення до матеріалів справи Інформаційно-консультативну довідку №AR240503-001 від 03 травня 2024 року, видану ПП «Аріадна», згідно якої станом на 03 травня 2024 року ймовірна ринкова вартість спірного автомобіля Volkswagen Touareg становить 723700 грн., що еквівалентно 18557,65 доларам США, та Довідку про оціночну вартість об'єкта нерухомого майна від 03 травня 2024 року, згідно якої вартість машиномісця № НОМЕР_1 за адресою: м. Одеса, вул. Жаботинського, буд. 56-А, становить 112872,66 грн.
Колегія суддів зазначає, що положеннями ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України).
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 365 ЦПК України, суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції.
Зі змісту наведеної статті, у взаємозв'язку зі ст. ст. 259, 260, 368 ЦПК України усі судові рішення, ухвалені суддею-доповідачем під час підготовки справи до апеляційного розгляду, викладаються у формі ухвали.
Згідно ч. 2-3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Верховний Суд у постанові від 24 липня 2024 року у справі № 646/857/18 зазначив, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі та підтвердження їх відповідними доказами. Суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.
Таким чином, тлумачення положень ч. 4 ст. 365, 367 ЦПК України дало Верховному Суду можливість виснувати, що суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний розгляд справи, може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа, з доведених нею поважних причин, не мала можливості подати до суду першої інстанції. Разом з тим, вирішуючи питання стосовно прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, суд апеляційної інстанції зобов'язаний мотивувати свій висновок у відповідній ухвалі або в ухваленому судовому рішенні. Крім того, у разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів, зокрема, у відзиві на апеляційну скаргу.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 43 ЦПК України, учасники справи мають право подавати докази, які у взаємозв'язку з положеннями ст. 44 цього Кодексу повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Отже, учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Норми ЦПК України надають детальну регламентацію строків подання доказів, що, об'єктивно, мінімізує можливі випадки зловживання правами у сфері доказування.
Зазначена законодавча регламентація відповідає процедурі повного розкриття доказів (discovery). По суті зазначені норми спрямовані на зміщення акценту зі стадії розгляду справи по суті на стадію підготовчого провадження, під час якого і має відбуватися збір процесуального матеріалу і так званий обмін змагальними паперами, що забезпечує розгляд справи у розумні строки. Зазначене свідчить про посилення ролі підготовчого провадження у структурі загального позовного провадження цивільного судочинства в Україні.
Випадки дослідження апеляційним судом нових доказів можуть бути, зокрема, наступними:
1) докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, не знала і не могла знати про їх існування;
2) докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об'єктивних причин (не залежних від нього) не міг надати їх до суду;
3) суд першої інстанції помилково виключив із судового розгляду надані учасником процесу докази, що могли мати значення для справи;
4) суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, коли їх подання суду для нього становило певні труднощі тощо).
5) наявні інші поважні причини їх ненадання до суду першої інстанції, де відсутні умисел чи недбалість особи, яка їх подає, або вони не досліджені цим судом внаслідок інших процесуальних порушень.
Зазначене підтверджується численною, сталою й незмінною практикою Верховного Суду (різних юрисдикцій) з цього процесуального питання, яке має важливий вплив на дотримання принципів судочинства: змагальності, диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу, правової визначеності (зокрема: постанови Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 140/1322/22, від 31 липня 2019 року у справі № 753/11963/15-ц, від 14 грудня 2022 року у справі № 521/574/22 та інші, постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 717/2052/16-ц, провадження № 14-632цс18 (цивільна юрисдикція), від 31 січня 2020 року у справі № 370/999/16-ц, провадження № 14-709цс19 (цивільна юрисдикція), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, провадження № 14-317цс19 (цивільна юрисдикція), та інші).
У п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» судам роз'яснено, що, вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання.
У даному випадку колегія суддів враховує, що представник ОСОБА_1 , обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги інформацією, що міститься у Інформаційно-консультативній довідці №AR240503-001 від 03 травня 2024 року та у Довідці про оціночну вартість об'єкта нерухомого майна від 03 травня 2024 року, тобто подаючи на стадії апеляційного перегляду справи нові докази, які можуть вплинути на вирішення справи, жодним чином не мотивував неможливість подання таких суттєвих доказів у суді першої інстанції.
У змісті апеляційної скарги відсутні мотиви неподання відповідачем таких доказів до суду першої інстанції та поважні причини неможливості подання таких доказів суду.
Також колегія суддів приймає до уваги, що справа розглядалася у суді першої інстанції протягом тривалого часу, майже двох років, а відтак, ОСОБА_1 мав достатньо часу для виготовлення та подання до суду доказів, на які посилається у апеляційній скарзі, однак вказане апелянтом зроблено не було, як і не наведено жодної поважної причини неможливості надання таких доказів до суду першої інстанції.
На підставі викладеного, колегія суддів доходить висновку про відсутність правових підстав для дослідження та оцінки поданих апелянтом нових доказів - Інформаційно-консультативної довідки №AR240503-001 від 03 травня 2024 року та Довідки про оціночну вартість об'єкта нерухомого майна від 03 травня 2024 року.
Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.
При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 квітня 2024 року постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 квітня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 28 квітня 2025 року.
Головуючий С.О. Погорєлова
Судді Є.С. Сєвєрова
О.М. Таварткіладзе