№ 2-10399/2011
провадження 2/412/45/2012
28 вересня 2012 року Жовтневий районний суд
г. Дніпропетровська
у складі: головуючого
судді Антонюка А.А.
при секретарі Тютюнник М.О.
за участю прокурора Третельницької Г.П.
та адвоката Ведмедєва В.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа орган опіки та піклування Кіровської районної в м. Дніпропетровську ради про визначення місця проживання малолітньої дитини, -
ОСОБА_2 01 лютого 2010 року звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про відібрання дитини та визначення місця мешкання неповнолітньої дитини, ОСОБА_1 заявив зустрічний позов до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини, вказані позови були об'єднані в одне провадження для їх спільного розгляду. Провадження по цій справі було відкрито і призначено дату та час проведення судового засідання, виносилися ухвали і рішення, справа по суті слухалася. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 березня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_2 про відібрання дитини та визначення місця мешкання неповнолітньої дитини залишені без розгляду, ухвала набрала законної сили.
Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 у своєму позові та в ході судового засідання посилається на те, що ОСОБА_2 в своєму позові вказувала, що у період з 18 серпня 2007 року перебувала у шлюбі з відповідачем, від якого вони мають одну дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; за час спільного життя стосунки батьків цієї дитини погіршилися, у першій декаді січня 2010 року вони припинили сімейні відносини та відповідач залишив квартиру, де вони проживали спільно. 19 січня 2010 року відповідач з'явився додому та з застосуванням фізичного насильства щодо відповідачки, заподіяв їй при цьому тілесні ушкодження, забрав дитину та вивіз її у невідомому напрямку, а з 24 січня 2010 року перешкоджає позивачці у проживанні у їх спільній квартирі. Вважаючи, що піклування з боку відповідача як батька дитини не може замінити останній материнську турботу, а розлучення дитини з матір'ю не допускається, а також приймаючи до уваги, що робота відповідача пов'язана з постійними тривалими відрядженнями, що виключають можливість постійного догляду за дитиною, позивачка з урахуванням уточнення заявлених вимог (а. с. 108-110, 121-125) просила суд відібрати дитину у відповідача, передати останню їй, визначити місце проживання дитини разом з нею. Заперечуючи проти позову, відповідач пред'явив зустрічний позов, у якому просив визначити місце проживання дитини разом з ним по АДРЕСА_1 (а. с 51-55). В обґрунтування своїх вимог послався на те, що за період спільного виховання дитини позивачка ставилася до виконання своїх батьківських обов'язків неналежним чином, неодноразово виявляла агресію щодо дитини та нього, і немає підстав вважати, що у подальшому ситуація покращиться. Зараз шлюб їх розірваний. Також зазначив, що позивачка не має власного житла та самостійного доходу, в той же час він працює керівником комерційного підприємства, матеріально забезпечений, має у власності квартиру площею 116.2 кв. м., в якій дитина має власну кімнату, та створив останній належні умови для життя та виховання, тому просив визначити місце мешкання його сина з ним, задовольнивши його позов.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, про день та час слухання справи повідомлялася належним чином, про причини неявки суду не повідомила. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності вказаного відповідача згідно ст. 169 ЦПК України.
Представник третьої особи органу опіки та піклування виконавчого комітету Кіровської районної в м. Дніпропетровську ради і прокурор в судовому засіданні позов ОСОБА_1 підтримали, не заперечували проти обставин і суті його вимог, підтримали висновок, вважали за доцільне визначити місце мешкання малолітнього ОСОБА_4 з батьком та не заперечували проти задоволення цього позову в повному обсязі.
Вислухавши пояснення позивача і його представника, представника третьої особи, думку прокурора, з'ясувавши думку сторін, оцінивши надані та добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтованими та підлягаючими частковому задоволенню.
Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Судом в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 18 серпня 2007 року перебували між собою у зареєстрованому шлюбі (а. с. 6). Від цього шлюбу та спільного мешкання сторони мають одну неповнолітню дитину -сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 7). В зв'язку з погіршенням стосунків сторін сім'я розпалася і шлюб був розірваний рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 березня 2010 року (а. с. 71), фактичні шлюбні відносини між сторонами були припинені, сторони мешкають окремо, а саме ОСОБА_2 мешкає без реєстрації у будинку АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_5 (а. с. 26-31), ОСОБА_1 з дитиною мешкає у квартирі АДРЕСА_3 , що зареєстрована за ним на праві власності (а. с. 62-67).
Питання батьківських прав і обов'язків сторін, місця мешкання дитини і її утримання, на думку ОСОБА_2 , не було вирішене, виник спір стосовно виховання, мешкання та утримання дитини, виник спір, який в добровільному порядку не вирішено і сторони вимушені була звертатися з позовами до суду.
Суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтованими, виходячи з наступного.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Правовідносини, які виникли між сторонами, урегульовані нормами Сімейного кодексу (СК) України.
У відповідності до частин 2-4 статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Аналізуючи спірні правовідносини, суд доходить до висновку про те, що вони врегульовані положеннями ст. 161 СК України, згідно якій місце проживання малолітньої дитини визначається за згодою її батьків, а у випадку недосягнення такої згоди може бути визначене у судовому порядку. Вирішуючи таке питання, суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них. Вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, і не може передати дитину тому з батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Виходячи з встановленого ст. ст. 7, 141 СК України принципу рівності прав батьків щодо дитини, при вирішенні цього питання жоден з них не має заздалегідь визначених переваг.
Вирішуючи питання про обґрунтованість позову, суд приходить до наступного. Як випливає з фактичних обставин справи, дитина проживає разом з батьком, який створив належні умови для її життя, виховання та розвитку, що встановлено під час обстеження, проведеного органом опіки та піклування (а. с. 72), займається вихованням дитини (а. с. 163, 184), забезпечив її доглядом няні, що є кваліфікованим та досвідченим фахівцем (а. с. 166-172). ОСОБА_1 займається підприємницькою діяльністю та має високий рівень доходів (а. с. 34, 181, 182), в тому числі лише відсотків за банківським депозитом отримує 15.625.50 грн. щомісячно (а. с. 115), за місцем проживання та роботи характеризується позитивно (а. с. 78,79,159-161), займається благодійництвом (а. с. 162, 185), обставин, що згідно закону зумовлюють неможливість залишення дитини з ним, не вбачається.
В той же час ОСОБА_2 власного житла не має, проживає у житловому будинку, що належить іншій особі, на підставі угоди, що згідно ст. ст. 215, 200, ч. 2 ст. 793 ЦК України є нікчемною (а. с. 104), має дохід, що без урахування податків та інших обов'язкових відрахувань не перевищує 1.200.00 грн. на місяць (а. с. 23, 24, 138).
За вищенаведених обставин немає підстав вважати, що у випадку визначення місця проживання дитини разом з матір'ю умови її проживання та виховання будуть принаймні збережені на тому ж рівні. З урахуванням викладеного, а також приймаючи до уваги позицію органу опіки та піклування та медичний висновок, за яким зміна місця проживання дитини та її оточення є небажаною (а. с. 86), суд вважає за необхідне визначити місце проживання дитини з батьком, задовольнивши його позовні вимоги. При цьому цей зустрічний позов підлягає частковому задоволенню, оскільки за змістом ст. 161 СК України суд встановлює, з ким з батьків залишається малолітня дитина, а визначення конкретної адреси місця проживання дитини, як цього вимагає відповідач, виходить за межі компетенції суду.
Судом встановлено, що всі три висновки уповноваженого на те органу -органу опіки та піклування, складені за результатами дослідження обставин справи, взаємовідносин сторін, виховання та утримання неповнолітньої дитини, обстеження житлових та побутових умов сторін і їх сина, матеріального стану і духовного розвитку та інш. впевнено кажуть про можливість визначення мешкання неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 -тільки з батьком. Вказані висновки в передбаченому законом порядку не оспорені, визнані сторонами та третіми особами і підтверджені в ході судового засідання.
Доводи ОСОБА_2 щодо неможливості визначення місця проживання дитини разом з батьком, викладені при первісному розгляді справи, а також в запереченнях, апеляційній та касаційній скаргах суд не може взяти до уваги і оцінює критично. Так, негативна характеристика його особи об'єктивно не підтверджується, з матеріалів справи випливає, що стосунки сторін є складними та конфліктними, сторони багаторазово зверталися до правоохоронних органів з приводу неправомірних дій один одного (а. с. 8-10, 36-45, 50, 58-61, 102, 103, 106, 126, 221-229), втім за жодним з цих звернень остаточне позитивне рішення прийняте не було. З тих же підстав не приймаються до уваги посилання відповідача на негативну характеристику особи позивачки.
Посилання ОСОБА_2 на неможливість розлучення дитини з нею суд не вважає беззаперечним, оцінює разом з іншими доками і критично, оскільки у справі вирішується питання не про розлучення дитини з матір'ю, а про визначення місця її проживання, що не є тотожним. За викладених обставин ОСОБА_2 не позбавляється можливості приймати участь у вихованні дитини та спілкуватися з нею в порядку ст. ст. 157, 158 СК України, а отже розлучення її з дитиною або, навпаки, надання їй материнської турботи після визначення місця її проживання з батьком обумовлюються виключно її одноособовими рішеннями та діями. При прийнятті рішення суд також приймає до уваги ту обставину, що ОСОБА_2 не було надано жодних доказів виконання своїх обов'язків відносно дитини, стосовно її виховання та матеріального забезпечення.
Згідно ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові можуть бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Суду не надано доказів того, що неправомірними діями ОСОБА_1 . ОСОБА_2 було завдано ушкодження здоров'я, майнової шкоди та прямих збитків чи інше, які знаходяться в безпосередньому причинно-слідчому зв'язку зі вказаними діями ОСОБА_1 і підлягають відновленню чи повному відшкодуванню за рахунок винної особи.
Згідно з ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач ОСОБА_1 заперечує будь-які домовленості і зобов'язання з ОСОБА_2 стосовно неповнолітнього сина, а ОСОБА_2 не довела незаконність дій бувшого чоловіка стосовно себе чи їх сина, твердження ОСОБА_2 про наявність будь-яких інших зобов'язань є припущенням.
Не може суд прийняти до уваги позицію ОСОБА_2 стосовно не визнання позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджується.
При таких обставинах суд вважає можливим позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково і визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком - ОСОБА_1 , у задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини слід відмовити.
Таким чином позовні вимоги ОСОБА_1 знайшли своє об'єктивне підтвердження в ході судового засідання, вважаються обґрунтованими і підлягають частковому задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 7, 141, 150, 157, 158, 161 Сімейного кодексу України, ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. ст. 3, 10, 11, 57, 58, 60, 61, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком - ОСОБА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя -