№412/7222/2012
провадження 2/412/3768/2012
25 вересня 2012 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
у складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
при секретарі Тютюнник М.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , яка діє і в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , треті особи сектор у справах міграції, громадянства та реєстрації фізичних осіб Жовтневого РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області, орган опіки та піклування виконавчого комітету Жовтневої районної в м. Дніпропетровську ради, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 про усунення перешкод в володінні і розпорядженні квартирою, визнання втративши ми право користування житловими приміщеннями і зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 і ОСОБА_2 30 травня 2012 року звернулися до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 , яка діє і в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , про усунення перешкод в володінні і розпорядженні квартирою, визнання втративши ми право користування житловими приміщеннями і зобов'язання вчинити певні дії, позовні вимоги змінювалися і уточнювалися. Позивачі в своїх позовних вимогах і в ході судового засідання посилалися на те, що на підставі свідоцтва про право власності і договору купівлі-продажу позивачка ОСОБА_1 є власницею квартир АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2 , відповідачка з сином зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 цього будинку, але вона там не мешкає майже десять років, не оплачує комунальні послуги і фактично перешкоджає позивачам володіти та розпоряджатися своєю власністю, мешкати у вказаній квартирі, стосунки їх не склалися, мешкають окремо. Відповідачка мешкає зі своїм співмешканцем, вони мають окреме житло. З метою врегулювання конфлікту та можливості користуватися своєю власністю позивачі вважають можливим тільки своє мешкання в спірній квартирі, тому просили усунути для них з боку цього відповідача будь-які перешкоди в володінні, користуванні і розпорядженні їх житлом, визнати відповідачку з дитиною втратившими право користування спірним житлом, зобов'язати третю особу зняти з реєстрації відповідачку з сином, задовольнивши позов в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнала, посилаючись на те, що дійсно в спірному будинку мешкав її батько і вона прописувалася до нього, в квартирі АДРЕСА_1 вона ніколи не мешкала і не була зареєстрована (вона мешкала і зареєстрована в квартирі АДРЕСА_3 ), після смерті батька спадщину не прийняла, не мешкає в будинку через неприязні стосунки з позивачками і похилий вік першої позивачки (вона заперечує проти мешкання відповідачки в цьому будинку), чоловіка в неї немає, іншого будь-якого житла також не має, мешкає тимчасово у знайомих, запропоноване позивачами буде порушувати її права та права неповнолітньої дитини, а через це вважає неможливим задоволення позову. Все нею зроблено при оформленні своїх документів при поселенні в спірне житло згідно вимог закону, нічиїх прав не порушувала. Вважає позовні вимоги безпідставними і не обгрунтованими та просила в їх задоволенні відмовити обсязі в повному обсязі.
Представники третіх осіб сектору у справах міграції, громадянства та реєстрації фізичних осіб Жовтневого РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області і органу опіки та піклування виконавчого комітету Жовтневої районної в м. Дніпропетровську ради в судове засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суду не повідомили, в письмовому зверненні до суду просили справу розглядати за відсутності їх представників. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представників вказаних третіх осіб згідно ст. 169 ЦПК України.
Треті особи ОСОБА_5 і ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суду не повідомили, в письмовому зверненні до суду позов підтримали і просили справу розглядати за відсутності їх представника. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності вказаних третіх осіб згідно ст. 169 ЦПК України.
Вислухавши пояснення позивача і представника позивача, відповідача, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.
Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
В судовому засіданні встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності від 20 липня 1976 року і договору купівлі-продажу від 19 березня 1987 року позивачка ОСОБА_1 є власницею 11/100 і 35/100 часток будинку АДРЕСА_4 (35/200 часток -власниця ОСОБА_1 і 35/200 часток власник її чоловік ОСОБА_7 ), після смерті ОСОБА_7 його частку спадщини прийняв його син - ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 і вже після його смерті його частку власності у вказаному будинку прийняла його дочка ОСОБА_5 (третя особа) свідоцтво право на спадщину від 13 лютого 2009 року (решта будинку на праві власності належить третій особі ОСОБА_6 ). Інша дочка ОСОБА_8 -відповідачка ОСОБА_3 з неповнолітнім сином в передбаченому законом порядку за згодою всіх мешканців житла була прописана і зареєстрована у вказаному житлі батьком і деякий час мешкала там. Але згодом стосунки відповідачки з позивачками зіпсувалися, вони не знаходили взаємопорозуміння, чинилися перешкоди в мешканні відповідачці у спірному житлі і вона вимушена була мешкати в іншому житлі, вона претендує на спірне житло, стосунки їх не склалися, мешкають окремо. Позивачки зараз заперечують проти мешкання відповідачки з сином в їх будинку і бажають їх виписати з спірного житла. Виник спір стосовно користування вказаним житлом та порядком в ньому, в добровільному порядку спір не вирішено і позивачі вимушені були звернутися з позовом до суду.
Суд вважає позовні вимоги не підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 і треті особи ОСОБА_5 і ОСОБА_6 мають правовстановлюючі документи на спірне житло, в передбаченому законом порядку порядок користування спірним будинком не визначався, конкретні квартири певним співвласникам не виділялися і не визначалися, прописка і реєстрація мешканців свідчить лише про певне фактичне користування житлом з метою оплати комунальних послуг і реєстрації осіб, будинок зараз перебуває їх в спільній частковій власністю, інше не визначено домовленістю і фактично не розподілено між сторонами; право власності сторін і третіх осіб визнане і ніким не ос порене; частки в спірному будинеку визначено, інших домовленостей стосовно часток спільної власності не існує.
Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності непорушно, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений в його здійсненні, власник може бути позбавлений права власності або обмежений в його здійсненні тільки у випадках і в порядку, встановленому законом, примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване тільки як виняток по мотивах суспільної необхідності на підставах і в порядку, встановленому законом, і за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.
Об'єкт права власності (спірна квартира) є житловим приміщенням, тому режим мешкання в нім регулюється нормами Житлового кодексу України.
Відповідно до ст. 9 ЖК України, ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.
Згідно ч. 1 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Відповідно до ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інакше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…»
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У відповідності зі ст. 41 Конституції України кожний має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю. У відповідності зі ст. 319 ЦК України власник на свій розсуд володіє, користується й розпоряджається приналежним йому майном. Власник має право робити відносно свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. На підставі ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
В зв'язку з користуванням спірним будинком у сторін постійно виникають сварки, конфлікти, є спори стосовно порядку користування квартирою в цілому та окремими житловими кімнатами і допоміжними приміщеннями. В добровільному порядку спір стосовно цього не вирішено і вони вимушені звернутися з позовом до суду.
Заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 ГК України, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Згідно ст. 47 ЖК України норма житлової площі в Українській РСР встановлюється у розмірі 13.65 кв. м. на одну людину.
Відповідачка поселилася в спірному будинку в передбаченому законом порядку і цей порядок ніхто не оспорив.
Згідно ч. 3 ст. 16 ЦК України, суд може відмовити в захисті прав і інтересу особи у разі порушення ним положень ч. 2 - 5 ст. 13 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають в частині власності квартиру користуються нею для особистого мешкання і мешкання членів їх сімей.
З урахуванням реєстрації сторін у спірному будинку відповідачка мешкала і була зареєстрована в квартирі АДРЕСА_2 , позивачі ж в позові і в судовому засіданні наполягали, що відповідачка з сином зареєстровані і мешкали в квартирі АДРЕСА_1 цього ж будинку; вимоги про усунення перешкод в користуванні і розпорядженні спірним житлом заявляються до відповідачки з сином стосовно квартири АДРЕСА_1 , а визнати відповідачку з неповнолітнім сином втратившою право користування в спірному житлі позивачі просять стосовно квартири АДРЕСА_3 вказаного будинку; позовні вимоги при цьому не змінено і не уточнено
Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України, члени сім'ї власника квартири, які проживають з ним в квартирі, яка йому належить, користуються житловим приміщенням нарівні з власником квартири, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування даним приміщенням.
У позовній заяві та в судовому засіданні позивачі ставлять питання про усунення перешкод в користуванні і розпорядженні їх житлом з боку відповідачки з сином, визнання їх втративши ми право користування спірним житлом і знаття з реєстрації, але належних доказів цього суду не надано, запропонований позивачками варіант вирішення спірного питання буде порушувати права відповідача та її неповнолітнього сина на житло, звужувати їх можливість користування квартирою та не вирішить спір. А позовні вимоги про зобов'язання вчинити певні дії взагалі відносяться до третьої особи і не ґрунтується на вимогах закону. Приймаючи до уваги вказане, суд не може допустити порушення прав хоча б однієї із сторін чи третіх осіб, відповідач проти такого порядку вирішення спору і пропонує інші варіанти. Фактичного поділу будинку на окремі квартири не було.
Відповідно до ст. 9 ЖК України, ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.
Згідно зі ст. 163 ЖК України у разі тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається займане жиле приміщення у випадках і в межах строків, установлених частиною першою, пунктами 1 і 15 частини третьої і частиною четвертою статті 71 цього Кодексу. Тимчасова відсутність наймача та членів його сім'ї не звільняє їх від виконання обов'язків за договором найму жилого приміщення.
Згідно зі ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
За таких обставин суд вважає, що відповідач тривалий час (понад шість місяців) не без поважних причин не мешкає за адресою спірного житла, доказів на спростування цього суду не надано: було перешкоджання з боку позивачів, конфліктні стосунки..
Згідно ч. 1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що позивач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 137 ЦПК, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі позивачами цього зроблено не було.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов підлягає не задоволенню.
Згідно з ч. 7 ст. 41 Конституції України використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію й природні якості землі.
Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач заперечує будь-які домовленості, спори і зобов'язання стосовно позивачів, а позивачі цього не довели, твердження позивачів про наявність таких або інших зобов'язань є припущенням.
Не може суд прийняти до уваги позицію позивачів стосовно наполягання повністю на своїх позовних вимогах, оскільки в такому об'ємі вона спростовується вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджується.
При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в задоволенні позову до ОСОБА_3 , яка діє і в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , про усунення перешкод в володінні і розпорядженні квартирою, визнання втратившими право користування житловими приміщеннями і зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про усунення перешкод в володінні і розпорядженні квартирою, визнання втратившими право користування житловими приміщеннями і зобов'язання вчинити певні дії відмовити в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону і в їх задоволенні слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 13, 15, 16, 319, 321, 358, 368, 372 ЦК України, ст.ст. 9, 47, 150, 156 ЖК України, ст. ст. 3, 10, 11, 57-61, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -
ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в задоволенні позову до ОСОБА_3 , яка діє і в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , про усунення перешкод в володінні і розпорядженні квартирою, визнання втратившими право користування житловими приміщеннями і зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя -