№ 2- 155
2011 рік
08 липня 2011 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
в складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
при секретарі -Ткаченко Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 до обласного комунального підприємства «Дніпротеплоенерго'про відшкодування матеріальної та моральної шкоди і витрат, -
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 10 лютого 2003 року звернулися до суду з позовом до відповідача Дніпропетровського обласного комунального підприємства «Дніпротеплоенерго'про відшкодування матеріальної та моральної шкоди і витрат, позовні вимоги неодноразово доповнювалися і уточнювалися. Позивачі в своїх позовних вимогах та в ході судового засідання посилалися на те, що мешкають сім'єю в квартирі АДРЕСА_1 , під час опалювального сезону 2002 року подача відповідачем тепла до їх будинку та квартири мешкання була не задовільною, температура в їх квартирі була низькою, через це почали виникати дефекти на стінах їх квартири, намокання шпалер та інш., їм завдана матеріальна шкода псуванням речей; винним у цьому, на їх думку, є відповідач. Вони зверталися до відповідача з питанням усунення вказаного, відшкодування шкоди та належної подачі тепла, але отримали відмову, їм завдана значна моральна шкода. Вони неодноразово зверталися до різних інстанцій і правоохоронних органів, але позитивних результатів це не дало, відповіді на скарги та звернення були, але недоліки теплопостачання не усунуто, нічого зроблено не було. Просили стягнути з відповідача на їх користь матеріальну і моральну шкоду та понесені витрати, задовольнивши позов в повному обсязі.
Представник відповідача ОКП «Дніпротеплоенерго'в судовому засіданні позов не визнав, посилаючись на те, що безпосередньо до будинку мешкання позивачів тепло подають не вони, а інша організація; теплопостачання на квартиру мешкання позивачів відбувається і частково вони за ці послуги оплату здійснюють, шкода позивачам завдана не з вини відповідача, доказів на підтвердження самого позову і матеріальної та моральної шкоди не надано. Все ними зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобов'язань відносно позивачів на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували і відповідальності за будь-що в квартирі позивачів не несуть. Вони тарифи не встановлюють і не змінюють, теплопостачання відповідає встановленим в державі вимогам. Вважають позовні вимоги безпідставними і просив в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.
Вислухавши пояснення позивача і представника позивачів, представника відповідача, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.
Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
В судовому засіданні встановлено, що позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 зареєстровані і мешкають своєю сім'єю в квартирі АДРЕСА_1 . Позивачі фактично отримують послуги по теплопостачанню до свого житла безпосередньо від КП «Теплоенерго»(раніше до 2006 року це було ДП «Теплоенерго») і частково оплачують ці послуги, з наданням послуг цим підприємством згодні, претензій до нього не мають і позовних вимог до нього не заявляють. На думку позивачів під час опалювального сезону 2002 року подача відповідачем тепла до їх будинку та квартири мешкання була не задовільною, температура в їх квартирі була низькою, через це почали виникати дефекти на стінах їх квартири, намокання шпалер та інш., їм завдана матеріальна шкода псуванням речей; винним у цьому, на їх думку, є відповідач. Вони зверталися до відповідача з питанням усунення вказаного, відшкодування шкоди та належної подачі тепла, але отримали відмову, їм завдана значна моральна шкода. Вони неодноразово зверталися до різних інстанцій і правоохоронних органів, але позитивних результатів це не дало, відповіді на скарги та звернення були, але недоліки теплопостачання не усунуто, нічого зроблено не було. В добровільному порядку спір не вирішено і позивачів вимушені були звернутися до суду з позовом.
Суд вважає позовні вимоги не підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що позивач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 137 ЦПК, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було. Посилання ж позивачів на загальновідомі факти по справі і такі, що не підлягають доказуванню (факт намокання стін в їх квартирі, завдання шкоди відповідачем та інш.), не є переконливими тому, що існування певного юридичного факту має бути відомим не тільки певним особам, а й усьому складові суду, який розглядає дану справу. Але в даному разі суду ці факти не відомі, експертиза була проведена, але вона свідчить про відчутність вини відповідача в завданні шкоди позивачам.
Надані ж документи та пояснення, які на думку позивачів є доказами по справі, не є фактами, які обґрунтовують вимоги позивача (підстави позову). Досліджені документи, які безпосередньо були досліджені в судовому засіданні, та отримана інформація не можуть бути використані для вирішення справи в межах заявлених вимог та сприяти суду всебічно, повно, об'єктивно оцінити всі обставини справи в їх сукупності.
Таким чином, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях наявності обставин, які за ствердженням позивача начебто мали місце, та може ґрунтуватися лише на підставі порядку встановлення цих обставин, який встановлений Правилами надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення. Відповідно ж до ст. 59 ЦПК, обставини справи, які законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Тож суд, згідно цієї норми, не може брати до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого Законом України «Про інформацію». Вимоги позивача можуть стосуватися мешканців всього будинку, а не лише квартири мешкання позивача, а в позові стоїть питання лише стосовно житла позивачів.
Позивачі в позові стверджують, що матеріальна шкода їм завдана з вини відповідача відсутністю подачі відповідачем опалення до їх житла в період з 15 жовтня по 09 листопада 2002 року. Саме вказані обставини не доведені позивачами і не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Так, судом встановлено, що дійсно в період з 15 жовтня по 09 листопада 2002 року теплопостачання на будинок АДРЕСА_2 було відсутнім через проведення ремонтних робіт по ліквідації аварії, в результаті яких повністю було замінено ділянку підводу до вказаного будинку теплотраси, інформація про ці роботи та їх хід була своєчасно розміщена на всіх під'їздах вказаного будинку.
Відповідно до висновку № 1056 судової будівельно-технічної експертизи від 28 лютого 2007 року причина виникнення пошкодження шпалер в квартирі АДРЕСА_1 в постійному, а не разовому зволоженні стін через інфільтрацію внутрішнього повітря, прошарки, що утворилися -це через неякісну цегляну кладку в процесі будівництва будинку, а також через порушення позивачами природної вентиляції цієї квартири. При середній температурі зовнішнього повітря +7 градусів С утворення вказаних (позивачами) пошкоджень неможливо.
Суд вважає за необхідне прийняти як доказ вказаний висновок експертизи, оскільки він проведений за ухвалою суду, в передбаченому законом порядку ліцензованою експертною установою, експерт був попереджений про кримінальну відповідальність за відмову від дачі висновку і за дачу неправдивого висновку. Вказаний висновок не протирічить фактичним обставинам та матеріалам справи.
Фактичні обставини справи та шкода, на яку посилаються позивачі, мали місце в 2002 році, тому до них повинно бути застосованим законодавство, яке діяло на той період часу, тобто ЦК України в редакції 1963 року.
Відповідно до ст. 440 ЦК України (в редакції 1963 року), шкода заподіяна майну громадянина, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі, за виключенням випадків передбачених Законом. Відповідно до ст. 440-1 ЦК України (в редакції 1963 року) моральна шкода, заподіяна громадянину діями іншої особи, відшкодовується особою яка заподіяла цю шкоду, якщо вона не доведе, що ця шкода заподіяна не з її вини.
В судовому засіданні не знайшла підтвердження та обставина, що завдана позивачам шкода завдана саме з вини відповідача, а тому на нього не можна покласти обов'язок по відшкодуванню цієї шкоди. Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню, а ні повністю, а ні частково.
Суду не надано доказів того, що неправомірними, злочинними діями відповідача позивачам було завдано ушкодження здоров'я, майнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-слідчому зв'язку зі вказаними діями відповідача і підлягають відновленню чи повному відшкодуванню за рахунок винної особи.
Норми про відшкодування матеріальної і моральної шкоди знайшли своє відображення і ЦК Укераїни в редакції 2004 року.
Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України (в редакції 2004 року) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України (в редакції 2004 року) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Згiдно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статтi передбачено, що доказуванню пiдлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо яких у сторін та iнших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.
Тобто, позивачі повинні довести, що їх дiями не було порушено їх права або права відповідача. Однак, жодних доказiв позивачами до суду не надано.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності. Статтею 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина (п. 1), засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них (п. 22). При цьому законодавцем у статті 1166 ЦК України (в редакції 2004 року) встановлені та чітко визначені підстави відповідальності за завдану шкоду.
Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач заперечує будь-які письмові або встановлені домовленості і зобов'язання стосовно позивачів, а позивачі цього не довели, твердження позивачів про наявність таких зобов'язань є припущенням.
Не може суд прийняти до уваги позицію позивачів стосовно наполягання на своїх позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджується.
При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в задоволенні позову до ОКП «Дніпротеплоенерго'про відшкодування матеріальної та моральної шкоди і витрат відмовити.
Таким чином, позовні вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди і витрат в такому вигляді не знайшли свого об'єктивного підтвердження в ході судового засідання та не ґрунтуються на вимогах закону, а тому в їх задоволенні слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 41, 55, 92, 124 Конституції України, ст. ст. 3, 4, 440, 440-1 ЦК України (в редакції 1963 року), ст. ст. 15, 16, 22, 23, 1166, 1167 ЦК України (в редакції 2004 року), ст. ст. 3, 10, 11, 57, 58, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в задоволенні позову до обласного комунального підприємства «Дніпротеплоенерго'про відшкодування матеріальної та моральної шкоди і витрат відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя -