№ 2- 6441
2011 рік
05 грудня 2011 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
у складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
при секретарі Ткаченко Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом Дніпропетровського державного інституту фізичної культури і спорту до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди та стягнення витрат, -
Дніпропетровський державний інститут фізичної культури і спорту 10 грудня 2010 року звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди та стягнення витрат. Позивач в своєму позові, а його представник в ході судового засідання посилалися на те, що відповідач з 1982 року по 2010 рік працював в інституті на різних посадах, в 2007 році з ним позивачем було укладено договір про повну матеріальну відповідальність. Під час перевірки в 2010 році було виявлено відсутність матеріальних цінностей, наданих на відповідальність відповідачу, завдана значна шкода (спочатку ці матеріальні цінності були знищені як спортивний інвентар, порізані на металобрухт, а потім вони зникли), відповідальність за їх збереження повинен нести відповідач. Позивач звертався до правоохоронних органів, але винних в завданні вказаної шкоди не встановлено, на прохання позивача добровільно вирішити спір відповідач відповів відмовою. Позивачу завдана матеріальна шкода. Звернення до правоохоронних органів ні до чого не призвели. Позивач прохав стягнути з відповідача вказану шкоду з судовими витратами, задовольнивши позов в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, пояснивши, що він дійсно з 1982 року по 2010 рік працював в інституті на різних посадах, в 2007 році з ним позивачем було укладено договір про повну матеріальну відповідальність. Під час перевірки в 2010 році було виявлено відсутність матеріальних цінностей інституту -спортивного інвентаря (спочатку ці матеріальні цінності були знищені як спортивний інвентар, а потім вони зникли), але вини його в цьому немає, оскільки договір про матеріальну відповідальність позивач не повинен був укладати, оскільки це не входить до його обов'язків. Шкоду позивачу не завдавав, тому просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Вислухавши пояснення представника позивача і відповідача, оцінивши добуті та представлені докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позов обґрунтованим та підлягаючим задоволенню.
Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, не визнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 з 1982 року до 1988 рік та з 1991 року по червень 2010 року працював в Дніпропетровському державному інституті фізичної культури і спорту на різних посадах, 27 лютого 2007 року з відповідачем позивач уклав договір про повну матеріальну відповідальність, відповідно до якого за відповідачем закріплювалися матеріальні цінності згідно інвентеризаційного опису. На протязі 2007-2009 років в Дніпропетровському державному інституті фізичної культури і спорту проводилася інвентаризація, за наслідком якої всі матеріальні цінності, що знаходилися на відповідальному зберіганні у відповідача, були цілі і в наявності. На підставі наказу № 77 ректора Дніпропетровському державному інституті фізичної культури і спорту від 16 червня 2010 року була призначена позапланова інвентаризація матеріальних цінностей позивача усіх видів активів, що обліковуються за відповідачем. Під час цієї інвентаризації і перевірки в 2010 році було виявлено відсутність матеріальних цінностей, наданих на відповідальність відповідачу, завдана значна шкода (спочатку ці матеріальні цінності були знищені як спортивний інвентар, порізані на металобрухт, а потім вони зникли), відповідальність за їх збереження повинен нести відповідач. За результатами цієї інвентаризації виявлено недостачу, видано наказ № 83 від 25 червня 2010 року. Позивач звертався до правоохоронних органів, порушена кримінальна справа, але винних у вчиненні злочину не встановлено, на пропозицію позивача добровільно вирішити спір та відшкодувати завдану матеріальну шкоду відповідач відповів відмовою. Позивачу завдана матеріальна шкода. В добровільному порядку спір не вирішено і позивача вимушений був звертатися з позовом до суду.
Суд вважає позовну заяву підлягаючою задоволенню з наступних підстав.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до вимог ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Судом встановлено, що до таких обов'язків відповідача відповідно до договору від 27 лютого 2007 року відносилися: бережно ставитися до переданих на зберігання матеріальних цінностей підприємства та виконувати дії по запобіганню збитків; своєчасно інформувати адміністрацію підприємства про всі обставини, що погрожують забезпеченню збереження матеріальних цінностей; у випадку не забез печення матеріальних цінностей, визначення збитків, завданих підприємству та їх відшкодування проходить у відповідності з діючим законодавством.
Відповідно до вимог ст. 135-1 КЗпП України - письмові договори про повну матеріальну відповідаль ність можуть бути укладені підприємством, установою, організацією з працівниками, які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані зі зберіганням, обробкою, продажем, пере везенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.
Договір про повну матеріальну відповідальність з відповідачем був укладений згідно діючого законодавства України, на законних підставах. Факт знищені спортивного інвентаря позивача, порізаня його на металобрухт, а потім і зникнення знайшов своє підтвердження в судовому засіданні з пояснень сторін і свідків, матеріалів справи (акти інвентаризації, інвентаризаційний опис, розрахунок шкоди), матеріалами оглянутої в судовому засіданні кримінальної справи. Відповідальність за збереження вказаного спортивного інвентаря згідно договору про повну матеріальну відповідальність повинен нести відповідач, який в добровільному порядку відмовляється компенсувати за вдані інституту збитку, у зв'язку з чим позивач змушений звернутися до суду. Отже, неналежне виконання відповідачем посадових обов'язків та договору щодо збереження пере даних йому матеріальних цінностей позивача призвело до заподіяння шкоди позивачу.
Згідно ч. 1 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідаль ність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.
У відповідності до п. 1 ч. І ст. 134 КЗпП України працівники несуть ма теріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за неза безпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.
Порядок покриття шкоди, заподіяної працівником, визначається ч. З ст. 136 КЗпП України покрит тя шкоди працівниками у розмірі, що перевищує середній місячний заробіток, провадиться шля хом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.
Таким чином неправомірними діями відповідача, пов'язаними з не належним виконанням відповідачем посадових обов'язків та договору щодо збереження пере даних йому матеріальних цінностей позивача призвело до заподіяння шкоди позивачу, яка знаходиться в безпосередньому причинно-слідчому зв'язку зі вказаними діями відповідача і підлягають повному відшкодуванню за рахунок винної особи (відповідача).
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню повністю.
Згiдно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статтi передбачено, що доказуванню пiдлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо яких у сторін та iнших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.
Тобто, відповідач ОСОБА_1 повинен довести, що його дiями не було порушено його права або права позивача. Однак, жодних доказiв відповідачем до суду не надано.
Вiдповiдно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-якi домовленості i зобов'язання стосовно вiдповiдача (крім договірних, зазначених в позові) відносно завданої шкоди, предмета спору, а вiдповiдач не довів незаконність дій позивача. Твердження вiдповiдача про наявнiсть будь-яких iнших зобов'язань стосовно позовних вимог - є припущенням.
Не може суд прийняти до уваги незгоду відповідача з позовом, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджена.
Позивач при подачі позову сплатив державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи, які також потрібно стягнути з відповідача.
При таких обставинах суд вважає можливим позовну заяву задовольнити та стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача матеріальну шкоду в сумі 145040 грн. 52 коп. і витрати на судовий збір -1450 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи -120 грн., а всього 146610 грн. 52 коп..
Таким чином, викладені позивачем обставини знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, переконливих доказів на спростування позиції позивача відповідач суду не надав, позовна заява ґрунтується на законі та підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 22 ЦК України, ст. ст. 130, 131, 134, 135-1, 136 КЗпП України, ст. ст. 3, 10, 11, 57-61, 209, 212 -215, 218 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Дніпропетровського державного інституту фізичної культури і спорту матеріальну шкоду в сумі 145040 грн. 52 коп. і витрати на судовий збір - 1450 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи -120 грн., а всього 146610 грн. 52 коп..
Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя -