Справа № 2-7721/11
19 жовтня 2011 року Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська
у складі: головуючого - судді Черновського Г.В.
при секретарі -Вобліковій О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Дніпропетровська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Надра'про визнання кредитного договору частково недійсним, зустрічним позовом відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Надра'до Злидень Володимира Олександровича, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У квітні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська з позовом до ВАТ КБ «Надра», в якому просив суд:
- визнати статті 1.1, 3.1 та 3.3.2 кредитного договору №8/2006/840-К/1652-А від 27 грудня 2006 року, такими які не відповідають наступним законам, а саме ст.99 Конституції України, ч.1 ст.524 ЦК України, ч.2 ст.192 ЦК України, ст.3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», підпункту 6.1 та 6.2 Правил НБУ використання готівкової іноземної валюти на території України від 30 травня 2007 року №200;
- зобов'язати відповідача та позивача привести кредитний договір №8/2006/840-К/1652-А від 27 грудня 2006 року у відповідність до чинного законодавства України шляхом внесення змін.
- визнати суму в розмірі 39 093 грн. 23 коп. як переплату по кредитному договору №8/2006/840-К/1652-А від 27 грудня 2006 року станом на 01 квітня 2011 року та зобов'язати відповідача повернути цю суму позивачеві.
Представник відповідача -Ват КБ «Надра'пред'явлені позовні вимоги не визнав, та у свою чергу звернувся до Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська з зустрічним позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в якому просив суд:
- стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 110 245 грн. 85 коп.;
- стягнути солідарно з відповідачів 1 102 грн. 46 коп., в рахунок відшкодування оплати судового збору і 120 грн., в рахунок відшкодування оплати ІТЗ.
В судовому засіданні представник позивача просив суд позов задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову відмовити посилаючись на його необґрунтованість, а представник ВАТ КБ «Надра'просив суд зустрічний позов задовольнити, а у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає основний позов таким, що не підлягає задоволенню, а зустрічний позов слід задовольнити з наступних підстав.
Судом встановлені наступні факти:
27 грудня 2006 року між ВАТ КБ «Надра'та Злидень В.О. було укладено кредитний договір № 8/2006/840-К/1652-А, відповідно до якого позичальнику банком було надано кредит в розмірі 15 499, 78 доларів США зі строком повернення до 20 грудня 2011 року, зі сплатою за користування кредитом відсотків з розрахунку 13,49% річних.
Відповідно до п.п.3.3.1-3.3.3 кредитного договору, позичальник повертає кредит банку шляхом перерахування мінімально необхідного платежу у валюті кредиту. Щомісячна сума мінімального платежу складає 357,20 доларів США.
Пунктом 4.3.3 кредитного договору, передбачений обов'язок позичальника сплачувати мінімально необхідні платежі у розмірі та порядку визначеному умовами кредитного договору.
Відповідно до п.4.2.4 кредитного договору, банк має право вимагати від позичальника дострокового виконання зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих відсотків та інших платежів, передбачених цим договором, можливих штрафних санкцій, якщо позичальник не вніс чергові мінімально необхідні платежі у термін.
Судом встановлено, що банк належним чином виконав зобов'язання по видачі кредиту, однак відповідач порушив умови кредитного договору і станом на 05 липня 2011 року, заборгованість за кредитним договором складає 13 830 доларів США , що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 110 245 грн. 85 коп., яка складається з:
- заборгованість по кредиту -25 318 грн. 84 коп.;
- заборгованість по несплаченим відсоткам -4 117 грн. 12 коп.;
- пеня за порушення строку сплати платежу -68 454 грн. 22 коп.;
- штраф за порушення виконання зобов'язань -12 355 грн. 67 коп.
Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Відповідно до ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст.ст. 509, 526 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Відповідно до ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати строкового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотка річних від простроченої суми, що інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що 27 грудня 2006 року між ВАТ КБ «Надра'та Злидень Іриною Григорівною було укладено договір поруки №1652/1-А, відповідно до умов якого остання зобов'язалася перед банком відповідати за виконання позичальником усіх його зобов'язань перед кредитором в повному обсязі, що виникли з кредитного договору як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.
Відповідно до ст.554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до ст.543 ЦК України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
За таких обставин, суд вважає за можливе стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у розмірі 110 245 грн. 85 коп.
Обґрунтовуючи висновок про неправомірність вираження зобов'язання у договорі в іноземній валюті, позивач послався на положення ст.524 ЦК України, якою передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.
Зазначений висновок позивача спростовується наступним.
Судом встановлено, що протягом строку чинності договору позивач - ОСОБА_1 вчиняв дії, спрямовані на його виконання, що також засвідчує згоду позивача з умовами оспорюваного договору.
Відповідно до ч.3 ст.533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Законодавчими актами, що встановлюють право банку здійснювати операції в іноземній валюті, є: Закон України «Про банки і банківську діяльність», Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Закон України «Про Національний банк України». Зазначені нормативні акти визначають, що банк має право здійснювати свою діяльність на підставі виданої НБУ ліцензії.
Відповідно до ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність'на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
Частиною 1 ст.49 цього Закону розміщення залучених коштів від свого імені визнається кредитною операцією.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність'коштами є гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Таким чином, відповідно до положень Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк на підставі банківської ліцензії має право здійснювати кредитування в іноземній валюті.
Таким чином, банк має право здійснювати операції з іноземною валютою, у тому числі операції з надання кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від Національного банку України банківської ліцензії та дозволу на здійснення валютних операцій, а тому вираження в іноземній валюті грошового зобов'язання за договором відповідає вимогам законодавства.
Відповідно до ст.5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Тобто виходячи з положень ст. 5 Декрету, можна зробити висновок, що генеральні ліцензії видаються Національним банком лише певному колу суб'єктів: банкам, фінансовим установам та оператору поштового зв'язку на здійснення ними валютних операцій на постійній основі. Натомість індивідуальні ліцензії можуть видаватися всім суб'єктам (резиденти і нерезиденти) на здійснення лише разової валютної операції, при цьому у Декреті визначено вичерпний перелік таких операцій.
Національним банком прийнято Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, (затв. постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 р. № 275), відповідно до п. 5.3. якого письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю'від 19.02.93 за N 15-93.
Відповідно до п.2.3 зазначеного Положення за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями по залученню та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Оскільки Банк отримав банківську ліцензію та дозвіл Національного банку на здійснення операцій з валютними цінностями, він має право на постійній основі здійснювати операції щодо розміщення іноземної валюти.
Відповідно до Декрету індивідуальні ліцензії видаються на операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Тому висновок позивача про обов'язковість отримання банком або позичальником індивідуальної ліцензії для кредитування в іноземній валюті незалежно від сум та термінів грошових коштів, які надаються банком, суперечить положенням ст. 19 Конституції України за якими правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Оскільки чинним законодавством не встановлені будь-які обмеження чи вимоги щодо сум та термінів кредитів в іноземній валюті, які надаються або залучаються резидентами України, банк не має зобов'язань щодо отримання індивідуальних ліцензій Національного банку для надання кредитів в іноземній валюті резидентам. Зазначений висновок також підтверджений самим Національним банком, який у своєму листі від 29.05.2001р. №28-313/2178 з посиланням на норми Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю'визначив, що здійснення резидентами операцій по отриманню та наданню кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.
Позиція щодо правомірності надання кредитів в іноземній валюті на підставі саме генеральної ліцензії також підтверджена іншими нормативними актами Національного банку, який відповідно до ст.44 ЗУ «Про Національний банк України'діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. Так у Положенні про порядок діяльності "Вестерн Ен-Ай-Ес Ентерпрайз Фонду" (США) та його кредитно-фінансової установи в Україні, затвердженому постановою Правління НБУ №269 від 01.11.1995р. зазначається, що кредити в іноземній валюті господарюючим суб'єктам приватної форми власності України Установа надає на підставі отриманої від Національного банку України генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (п. 6 зазначеного Положення). За наявністю в Установи генеральної ліцензії Національного банку України на здійснення кредитних операцій з розміщення валютних коштів на внутрішньому ринку України Установа має право надавати кредити в іноземній валюті резидентам України - господарюючим суб'єктам приватної форми власності, (п.10 зазначеного Положення).
Таким чином, банк має право на постійній основі здійснювати діяльність з надання кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від Національного банку банківської ліцензії та генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій без отримання індивідуальної ліцензії.
Щодо висновку позивача про необхідність отримання індивідуальних ліцензій сторонами договору для використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, слід зазначити наступне.
Аналіз положень ст.47 та ст.49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», та ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" дозволяє зробити висновок, що наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій є достатньою підставою для здійснення банком операцій з валютними цінностями, в тому числі операцій з використання іноземної валюти як засобу платежу.
Відповідно до п.1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою НБУ від 14.11.2004р. №483, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
Таким чином, Національний банк України у своєму нормативно-правовому акті підтвердив позицію, закріплену в Декреті, та встановив, що операції з використання іноземної валюти як засобу платежу на території України дозволяється без отримання індивідуальної ліцензії, якщо однією стороною операції є банк, який має генеральну ліцензією.
Таким чином, аналіз вищезазначених нормативно-правових актів України дозволяє зробити висновок, що надання банком кредиту в іноземній валюті та повернення позичальником такого кредиту здійснюється на підставі генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, виданої банку Національним банком України, та не потребує отримання банком чи позичальником індивідуальної ліцензії на операцію з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, та операцію з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.
Необхідно зазначити, що, укладаючи договір, позивач зобов'язався повернути кредит та сплатити нараховані банком проценти та інші платежі у порядку та терміни, встановлені договором.
Судом встановлено, що підстави, на які посилається позивач ніяким чином не пов'язані з умовами договору. Банк свої зобов'язання перед позичальником виконав, надав кредитні кошти згідно з умовами договору, позивачка в свою чергу власноручно підписала договір та отримала те, на що розраховувала.
За таких підстав, суд вважає можливим у задоволенні позову ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Надра'про визнання кредитного договору частково недійсним.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до ст. 88 ЦПК України та враховуючи результат вирішення справи, суд вважає за можливе стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ВАТ КБ «Надра»1 102 грн. в рахунок відшкодування оплати судового збору і суму у розмірі 120 грн., в рахунок відшкодування оплати ІТЗ, а всього 1 222 грн. 46 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 625, 626, 1049, 1054 ЦК України ст.ст.10, 11, 60, 88, 169, 212, 213, 215, 224-226 ЦПК України;
У задоволенні позову ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Надра'про визнання кредитного договору частково недійсним -відмовити.
Зустрічний позов публічного акціонерного товариства комерційного банку «Надра'до Злидень Володимира Олександровича, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості -задовольнити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку «Надра'суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 110 245 грн. 85 коп.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку «Надра'судові витрати у розмірі 1 222 грн. 46 коп.
Рішення суду може бути оскаржене у апеляційний суд Дніпропетровської області протягом 10 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська.
Суддя Г.В.Черновськой