ф
25 квітня 2025 року
м. Київ
справа №420/30227/24
адміністративне провадження №К/990/11047/25
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Желєзного І.В., розглянувши клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року у справі № 420/30227/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити певні дії,
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови позивачу у звільненні з військової служби в запас на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю, яка є інвалідом І групи;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити позивача на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року позов задоволено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року рішення Одеського окружного адміністративного суду 04 листопада 2024 року змінено, викладено третій абзац резолютивної частини в новій редакції:
"Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю, яка є інвалідом І групи, що підтверджується відповідною довідкою до акта догляду медико - соціальної експертної комісії Серії 12 ААД №071872 з урахуванням висновків суду".
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду 04 листопада 2024 року залишено без змін.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною ОСОБА_1 на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року у справі № 420/30227/24.
Одночасно із касаційною скаргою скаржником заявлено клопотання про зупинення дії постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року у справі № 420/30227/24.
Вирішуючи клопотання про зупинення дії оскаржуваного судового рішення суддя-доповідач зазначає таке.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Таким приписам Конституції України кореспондують положення частин другої, третьої статті 13 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), якими визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Подібні приписи містять й норми статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відповідно до яких судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами; невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно із частиною першою статті 375 КАС України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскаржуваного судового рішення або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
Розглядаючи справу № 5-рп/2013 Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року наголошував, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Конституцією України гарантується, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права; суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 8 та частина перша статті 129).
Крім того, Закон № 1402-VIII (статті 2, 6, 48) встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ратифікована згідно із Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та набрала чинності для України 11 вересня 1997 року; далі - Конвенція) Україна взяла на себе зобов'язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, передбачені цією Конвенцією.
Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоби, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів. Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного й обов'язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини від 9 червня 2011 року у справі «Желтяков проти України» («Zheltyakov v. Ukraine», заява № 4994/04, § 42-43)).
З огляду на вищевикладене Верховний Суд підкреслює, що зупинення виконання або дії судових рішень допускається як винятковий захід, для чого повинні існувати вагомі поважні причини. Відповідна заява повинна бути мотивована, містити достатні та обґрунтовані підстави для зупинення виконання судового рішення, підтверджені належними доказами. Таке зупинення не повинно порушувати балансу інтересів сторін, а також не порушувати прав осіб, які брали участь у справі, та які не брали такої участі, але рішенням суду вирішено питання про їх права, свободи чи обов'язки.
Заявник повинен навести обґрунтування відповідної вимоги та довести, що захист його прав та інтересів стане об'єктивно неможливим без вжиття таких заходів; для відновлення порушених прав необхідно буде докласти надмірних зусиль та / або витрат; існуватимуть перешкоди для застосування або буде неможливим застосування передбачений статтями 380 та 381 КАС України механізм повороту виконання судового рішення.
Отже, для зупинення виконання або дії судових рішень, яке допускається як виняток, повинні бути вагомі причини. Сподівання і припущення скаржника на певні результати касаційного розгляду справи не можуть бути підставою для зупинення виконання судового рішення, яке набрало законної сили.
При цьому, згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Це правило стосується, в тому числі й обставин, якими сторона обґрунтовує заяву про зупинення виконання (дії) судових рішень на стадії касаційного провадження.
Заявлене ж позивачем клопотання про зупинення виконання оскаржених судових рішень наведеним критеріям не відповідає, оскільки не містить належних, вагомих і достатніх обґрунтувань та доказів на їх підтвердження.
Доводи заявника ґрунтуються на припущеннях та сподіваннях на конкретні результати розгляду справи, а обґрунтовані підстави, за яких суд касаційної інстанції може зупинити дію оскаржуваного рішення суду, у клопотанні не наведено.
При цьому, сама по собі незгода скаржника з оскаржуваним судовим рішенням не є підставою для зупинення його дії, оскільки перевірка правильності застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права здійснюється судом касаційної інстанції лише під час касаційного перегляду справи з дотриманням визначеної КАС України процедури і процесуальних гарантій учасників справи.
Інших доводів щодо наявності підстав для зупинення дії судового рішення зазначене клопотання не містить.
Підсумовуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що у задоволенні клопотання ОСОБА_1 необхідно відмовити.
Керуючись статтями 340, 375 КАС України, Суд
Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року у справі № 420/30227/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не оскаржується.
Суддя І. В. Желєзний