вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
25.04.2025м. ДніпроСправа № 904/1302/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільгосппідприємство "Дудківка" (с. Дудківка, Самарівський район, Дніпропетровська область)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест" (м. Дніпро)
про стягнення попередньої оплати за договором, укладеним у спрощений спосіб, в сумі 230 000 грн. 00 коп.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Сільгосппідприємство "Дудківка" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест" (далі - відповідач) заборгованість за договором, укладеним у спрощений спосіб, в сумі 230 000 грн. 00 коп.
Ціна позову складається з суми основного боргу.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки, укладеним у спрощений спосіб, в частині повної та своєчасної поставки товару, за який позивачем була здійснена попередня оплата (відмови відповідача у здійсненні заправки автомобілів позивача), внаслідок чого у позивача виникло право вимагати повернення здійснення попередньої оплати в сумі 230 000 грн. 00 коп.
Також позивач просить суд судові витрати у справі покласти на відповідача.
Ухвалою суду від 24.03.2025 позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.
Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Так, у частині 7 статті 6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Судом було з'ясовано, що відповідач має зареєстрований Електронний кабінет в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, у зв'язку з чим ухвала суду від 24.03.2025 була надіслана судом в Електронний кабінет відповідача, на підтвердження чого до матеріалів справи було долучено Довідку про доставку електронного листа, якою підтверджується, що ухвала суду від 24.03.2025 була доставлена до Електронного кабінету відповідача - 24.03.2025 о 23:40 (а.с.43).
За змістом частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Враховуючи вказане, з урахуванням положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 24.03.2025 вважається врученою відповідачу 25.03.2025, що підтверджується Довідкою про доставку електронного листа в Електронний кабінет відповідача в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (а.с.43).
Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
Так, згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, зокрема, ухвалу господарського суду від 24.03.2025 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/126050907) надіслано судом 24.03.2025, зареєстровано в реєстрі 24.03.2025 та забезпечено надання загального доступу 25.03.2025, тобто завчасно; отже у позивача та відповідача були всі дані, необхідні для пошуку та відстеження руху справи, а також поданими у ній заявами по суті справи, а також реальна можливість отримання такої інформації також із вказаного відкритого джерела - у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Так, ухвалою суду від 24.03.2025, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Враховуючи встановлену судом вище дату отримання ухвали суду відповідачем (25.03.2025), граничним строком для подання відзиву на позовну заяву було 09.04.2025.
Слід наголосити, що у зв'язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання відзиву на позовну заяву) воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом та висловлення своєї правової позиції щодо позовних вимог позивача. У даному випадку додатково надані більше ніж два тижні господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у Дніпропетровській області (місцезнаходження відповідача та суду), а отже, вважає за доцільне здійснити розгляд даної справи за наявними матеріалами.
Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій не внесено.
Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв'язком.
Отже, станом на 25.04.2025 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов'язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.
Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись за рахунок порушення права позивача на розумність строків розгляду справи судом (на своєчасне вирішення спору судом), що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Беручи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 24.03.2025, не скористався правом на подачу до суду відзиву на позовну заяву, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Тобто, у статті 248 Господарського процесуального кодексу України законодавець визначив межі розумного строку для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, а саме: не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Крім того, згідно з частинами 2, 3 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Слід відзначити, що розгляд даної справи по суті розпочався 24.04.2025, а строк розгляду даної справи закінчується 23.05.2025, отже у даному випадку судому було надано сторонам достатній строк для висловлення їх правових позицій та подання доказів по справі.
Відповідно до частини 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частинами 4, 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з укладенням договору поставки у спрощений спосіб, факт здійснення попередньої оплати, факт поставки товару, допущення прострочення поставки товару, наявність підстав для повернення попередньої оплати у заявленій до стягнення сумі.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частини 1 та 2 статті 639 Цивільного кодексу України).
Відповідно до положень частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За частинами 2, 3 статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Згідно з вимогами статті 181 Господарського кодексу України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
Згідно з частинами 1, 2 статті 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
У статті 643 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у пропозиції укласти договір вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку.
Якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу (частина 2 статті 644 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Суд виходить із того, що для надання документам доказової сили при розгляді справ в суді необхідні повні дані про конкретні господарські відносини, що виникли за конкретним правочином, укладеним між сторонами.
Так, з матеріалів справи вбачається, що в серпні 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сільгосппідприємство "Дудківка" (далі - покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест" (далі - постачальник, відповідач) було досягнуто згоди щодо поставки товару на загальну суму 230 000 грн. 00 коп., у зв'язку з чим 10.08.2023 відповідачем було виставлено позивачу рахунок-фактуру №0007/0004419 від 10.08.2023 щодо здійснення попередньої оплати за дизпаливо у кількості 5 000 л на загальну суму з ПДВ - 230 000 грн. 00 коп. (а.с.12).
З матеріалів справи також вбачається, що позивачем вказаний рахунок був оплачений у повному обсязі, що підтверджується платіжною інструкцією № 7 від 10.08.2023 на суму 230 000 грн. 00 коп. із призначенням платежу: "оплата за дизпаливо (скретч-картки) згідно з рахунком № 0007/0004419 від 10.08.2023 у сумі 191 666 грн. 67 коп., ПДВ - 20% - 38 333 грн. 33 коп." (а.с. 13).
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд виходить із того, що для надання документам доказової сили при розгляді справ в суді необхідні повні дані про конкретні господарські відносини, що виникли за конкретним правочином, укладеним між сторонами.
Як було зазначено вище, статтею 638 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Обставина, яка пов'язана із виставленням відповідачем рахунку на оплату товару, із зазначенням у ньому умов щодо предмета договору (найменування, кількість, ціна, загальна вартість товару) та, відповідно, зустрічні дії позивача, пов'язанні із прийняттям пропозиції відповідача, які підтверджені оплатою виставленого рахунку свідчить про укладення між сторонами спору договору у спрощений спосіб.
Отже, з урахуванням вищенаведених обставин та норм права, суд відзначає, що між сторонами спору укладено господарський договір у спрощений спосіб, що відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки правочин між сторонами може бути укладений в будь-який спосіб і сторони вільні у виборі форми правочину.
Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, а тому, права і обов'язки сторін регулюються, у тому числі, нормами § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Як передбачено статтею 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема, у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
У той же час, з матеріалів справи вбачається, що предметом договору був товар зі специфічними характеристиками та порядком обігу - дизпаливо.
Так, Постановою Кабінету Міністрів України № 1442 від 20.12.1997, затверджені Правила роздрібної торгівлі нафтопродуктами, як визначають порядок роздрібної торгівлі пальним, оливами, мастилами (далі - нафтопродукти) (далі - Правила № 1442) (у редакції, чинній на час існування спірних відносин).
Торгівля нафтопродуктами, призначеними для відпуску споживачам, здійснюється через мережу АЗС (абзац 2 пункту 3 Правил № 1442).
Розрахунки за реалізовані нафтопродукти здійснюються готівкою та/або у безготівковій формі (із використанням електронних платіжних засобів, паливних карток, талонів, відомостей на відпуск пального тощо) в установленому законодавством порядку. Разом з продукцією споживачеві в обов'язковому порядку видається розрахунковий документ установленої форми на повну суму проведеної операції, який підтверджує факт купівлі товару (пункт 9 Правил № 1442).
Спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2018 № 281/171/578/155, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 за № 805/15496, затверджена Інструкція про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (далі - Інструкція).
Відповідно до пункту 3 Інструкції талон - спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому.
У пунктах 10.3.3.1, 10.3.3.2 Інструкції визначено, що форму, зміст та ступінь захисту бланків талонів установлює емітент талона. При цьому необхідними елементами змісту талона є його серійний та порядковий номери. Заправлення за талонами відображається у змінному звіті АЗС за формою № 17-НП.
Враховуючи вказане, талон є документом, який засвідчує право його власника отримати пальне на АЗС, а тому підписання сторонами видаткової накладної не свідчить про передання постачальником покупцеві товару за договором, а лише підтверджує факт передачі талонів, які надавали право покупцеві на отримання відповідної кількості товару (палива) за договором в майбутньому.
Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов'язку продавця за договором поставити товар відповідає обов'язок покупця оплатити вартість цього товару.
Відповідно до положень статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.
Як установлено судом вище, такий обов'язок був виконаний позивачем (покупцем) у повному обсязі, що підтверджується платіжною інструкцією № 7 від 10.08.2023 на суму 230 000 грн. 00 коп. із призначенням платежу: "оплата за дизпаливо (скретч-картки) згідно з рахунком № 0007/0004419 від 10.08.2023 у сумі 191 666 грн. 67 коп., ПДВ - 20% - 38 333 грн. 33 коп." (а.с. 13).
Отже, позивач свої зобов'язання щодо оплати товару виконав належним чином.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Як зазначає позивач у позовній заяві та що не було спростовано відповідачем, відповідачем не було надано позивачу товар на попередньо оплачену суму у розмірі 230 000 грн. 00 коп. Так, 28.01.2025, 03.02.2025, 10.02.2025, 13.02.2025, 18.02.2025, 21.02.2025 позивач намагався отримати попередньо оплачений товар у відповідача, проте товар надано не було, з огляду на що директором ТОВ "СП "Дудківка" були складені відповідні акти, в яких зафіксовано вказану обставину. Крім того, позивач долучає до позовної заяви відповідь директора ТОВ "СП "Дудківка" на адвокатський запит стосовно обставин виконання відповідачем обов'язку щодо передання товару позивачу, в яких він підтверджує відсутність відповідної обставини.
13.02.2025 позивач звернувся до відповідача із вимогою від 13.02.2025, в якій вимагав невідкладно повідомити покупця засобами телефонного, а також поштового зв'язку про місце, де здійснюється передача товару, а також час можливої передачі та отримання товару покупцем. Вказана вимога отримана постачальником 18.02.2025.
Проте, як зазначає позивач, вказана вимога була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Зважаючи на наведене, 25.02.2025 позивач звернувся до відповідача із вимогою від 24.02.2025, в якій вимагав повернути позивачу сплачену на користь відповідача суму попередньої оплати товару у розмірі 230 000 грн. 00 коп. Вказана вимога отримана постачальником 27.02.2025.
Як зазначає позивач, вказана вимога також була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Отже, позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань за договором поставки, укладеним у спрощений спосіб, в частині повної та своєчасної поставки товару, за який позивачем була здійснена попередня оплата (відмови відповідача у здійсненні заправки автомобілів позивача), внаслідок чого у позивача виникло право вимагати повернення здійснення попередньої оплати в сумі 230 000 грн. 00 коп. Вказане і є причиною виникнення спору.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Як було зазначено вище, в силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1442 від 20.12.1997, затверджені Правила роздрібної торгівлі нафтопродуктами, як визначають порядок роздрібної торгівлі пальним, оливами, мастилами (далі - нафтопродукти) (далі - Правила №1442) (у редакції, чинній на час існування спірних відносин).
Торгівля нафтопродуктами, призначеними для відпуску споживачам, здійснюється через мережу АЗС (абзац 2 пункту 3 Правил № 1442).
Розрахунки за реалізовані нафтопродукти здійснюються готівкою та/або у безготівковій формі (із використанням електронних платіжних засобів, паливних карток, талонів, відомостей на відпуск пального тощо) в установленому законодавством порядку. Разом з продукцією споживачеві в обов'язковому порядку видається розрахунковий документ установленої форми на повну суму проведеної операції, який підтверджує факт купівлі товару (пункт 9 Правил № 1442).
Спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2018 № 281/171/578/155, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 за № 805/15496, затверджена Інструкція про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (далі - Інструкція).
Відповідно до пункту 3 Інструкції талон - спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому.
У пунктах 10.3.3.1, 10.3.3.2 Інструкції визначено, що форму, зміст та ступінь захисту бланків талонів установлює емітент талона. При цьому необхідними елементами змісту талона є його серійний та порядковий номери. Заправлення за талонами відображається у змінному звіті АЗС за формою № 17-НП.
Враховуючи вказане, талон є документом, який засвідчує право його власника отримати пальне на АЗС, а тому підписання сторонами видаткової накладної не свідчить про передання постачальником покупцеві товару за договором, а лише підтверджує факт передачі талонів, які надавали право покупцеві на отримання відповідної кількості товару (палива) за договором в майбутньому.
Як передбачено статтею 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема, у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Слід відзначити, що в силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Так, судом встановлено, що на виконання умов договору позивач здійснив попередню оплату на суму 230 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжною інструкцією № 7 від 10.08.2023 на суму 230 000 грн. 00 коп. із призначенням платежу: "оплата за дизпаливо (скретч-картки) згідно з рахунком № 0007/0004419 від 10.08.2023 у сумі 191 666 грн. 67 коп., ПДВ - 20% - 38 333 грн. 33 коп." (а.с. 13).
В свою чергу, відповідач не спростував доводи позивача щодо непоставки товару на суму 230 000 грн. 00 коп.; доказів поставки товару на суму здійснено позивачем попередньої оплати в розмірі 230 000 грн. 00 коп. відповідач також суду не надав.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов'язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Згідно із частиною 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.
Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
У даному випадку позивач посилається на те, що товар на суму здійсненої попередньої оплати в розмірі 230 000 грн. 00 коп. відповідачем поставлений не був, при цьому відповідач вказані обставини під час розгляду справи не оспорив та не спростував.
У той же час згідно з частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Крім того, суд зазначає, що вибір способу захисту своїх прав та порушених інтересів є правом позивача. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 09.07.2002 у справі № 1-2/2002, положення частини 2 статті 124 Конституції України передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина 5 статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа, має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі - судовий захист.
Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
У відповідності з положеннями частини 1 статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Доказів на підтвердження поставки позивачу товару, за який позивачем була здійснена попередня оплата, на суму 230 000 грн. 00 коп. відповідач не надав, також відповідачем не надано доказів повернення суми вказаної попередньої оплати.
Отже, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, відповідачем не спростовані.
Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв'язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов'язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.
Враховуючи те, що позивач здійснив попередню оплату товару на суму 230 000 грн. 00 коп., а відповідач не поставив позивачу оплачений товар, повернення попередньої оплати не здійснив, господарський суд дійшов висновку про те, що відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України відповідач зобов'язаний повернути позивачу 230 000 грн. 00 коп. суму попередньої оплати.
Враховуючи вказане, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача сплаченої позивачем попередньої оплати в сумі 230 000 грн. 00 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає таке.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
У той же час, згідно із частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Оскільки позовну заяву у даній справі було подано до суду через систему "Електронний суд", судовий збір, який підлягав сплаті позивачем, становить 2 760 грн. 00 коп.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача; стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 2 760 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільгосппідприємство "Дудківка" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест" про стягнення попередньої оплати за договором, укладеним у спрощений спосіб, в сумі 230 000 грн. 00 коп. - задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест" (вулиця Мандриківська, будинок 47, офіс 206/2, м. Дніпро, 49600; ідентифікаційний код 39821153) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільгосппідприємство "Дудківка" (вулиця Бригадна, будинок 1А, с. Дудківка, Самарівський район, Дніпропетровська область, 51118; ідентифікаційний код 30756081) - 230 000 грн. 00 коп. - основного боргу та 2 760 грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складене та підписане 25.04.2025.
Суддя Ю.В. Фещенко