24 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/368/24 пров. № А/857/30197/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Коваля Р.Й., Гуляка В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Королівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року (головуючого судді Луцович М.М., ухвалене у відкритому судовому засіданні без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу в м. Ужгород повний текст рішення складено 14.10.2024) у справі №260/368/24 за позовом ОСОБА_1 до Королівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги при звільненні,-
ОСОБА_1 25.01.2024 звернувся в суд з позовом до Королівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області в якому просить стягнути з Королівської селищної ради на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 січня 2020 року по 30 листопада 2020 року, середній заробіток за невикористану відпустку та вихідну допомогу на загальну суму 201802,30 грн.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року задоволено позов частково. Стягнуто з Королівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.01.2020 по 30.11.2020 у розмірі 163586,15 грн. Зобов'язано Королівську селищну раду Берегівського району Закарпатської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2020 рік. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції Королівська селищна рада Берегівського району Закарпатської області подала апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати та прийняти нове, яким у задоволення позовних вимог відмовити повністю. Зазначає, що судом першої інстанції не враховано надані Королівською селищною радою матеріали, за яким чітко вбачається, що позивач незважаючи ні на скасування у судовому порядку розпорядження, ні на порушення Берегівською місцевою прокуратурою щодо нього кримінального провадження щодо незаконного перебування на посаді (обвинувальний акт наявний в матеріалах справи), продовжував і надалі здійснювати всі організаційно-розпорядчі та консультативно-дорадчі функцій як сільський голова у період 2019 - 2020 років. Вважає, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку щодо наявності у позивача підстав для стягнення у його користь середнього заробітку за вимушений прогул, а саме починаючи з 01 січня 2020 року. Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 справа № 755/12623/19 зроблений висновок, що вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію. Як вбачається з матеріалів справи, прийняте 07 лютого 2019 року Теківською сільською радою Виноградівського району Закарпатської області рішення №420 «Про дострокове припинення повноважень сільського голови», для позивача у трудових відносинах з Теківською сільською радою понесло суто формальний характер та було ним повністю проігнороване. Разом з цим, приймаючи рішення, суд першої інстанції належним чином не дослідив ті обставини, що з січня 2020 року всі працівники Теківської сільської ради були позбавлені виплат заробітної плати, через обставини пов'язані із відсутністю затвердженого бюджету сільської ради, і протягом 2020 року фактично здійснювалось тільки її нарахування. З урахуванням даної ситуації позивачем видані розпорядження № 10 від 31.01.2020 року «Про простій працівників апарату сільської ради», розпорядження №9-к від 10.03.2020 року «Про простій», яким визначено умови оплати праці у розмірі 2/3 посадового окладу всім працівникам і керівництву сільської ради (розпорядження наявні в матеріалах справи). Дані обставини позивач намагається викривити та видає як вимушений прогул. Приймаючи зазначене рішення суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, не вірно застосував до спірних правовідносин положення ст. 235 КЗпП України. Вимушений прогул закінчується фактом винесення органом, що розглядає трудовий спір відповідного рішення, тобто у даному випадку факт закінчення вимушеного прогулу у позивача встановлено з порушенням норм чинного законодавства. Адже при зверненні позивача до суду 27 січня 2020 року у справі №260/230/20, щодо визнання протиправним та скасування рішення тридцять третьої сесії сьомого скликання Теківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області від 07 лютого 2019 року № 420 "Про дострокове припинення повноважень сільського голови", позовна вимога про поновлення на роботі ним не висувалась, а рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 12.10.2021 у справі №260/230/20, така позовна вимога не задовольнялась і в ньому не міститься. Встановити конкретний строк закінчення вимушеного прогулу з даного рішення суду не являється можливим, як це регламентує ст. 235 КЗпП України. У рішенні Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 червня 2022 року справа №260/1432/22 залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2022 року суди дійшли висновку, що хоча запис про припинення повноважень ОСОБА_1 і внесений в трудову книжку останнього 30.11.2020 року селищним головою Королівської селищної ради, фактично, у трудових відносинах із Королівською селищною радою позивач не перебував, а відтак позивачем не доведено порушення його прав з боку вказаного суб'єкта, що в свою чергу, свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Отже, посилання позивача на той факт, що у зв'язку із скасуванням рішення сесії Теківської сільської ради від 07 лютого 2019 року №420 у судовій справі №260/230/20, дія повноважень Теківського сільського голови за законодавством припиняється 30.11.2020 є необґрунтованими. Наголошує, що посилання суду на запис у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 , як на факт закінчення вимушеного прогулу, порушує встановлені статтею 235 КЗпП України порядок виплати працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та не може слугувати підставою для задоволення позовних вимог у цій частині. Суд не врахував і у цій частині висновки судів у справі №260/1432/22, про фактичне не перебування у трудових відносинах із Королівською селищною радою позивача з 07.02.2019 року, тобто з цього моменту у позивача зникло право на отримання відпустки у майбутньому. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 12.10.2021 року у справі №260/230/20 на яке посилається позивач, не відновлює втрачене право останнього на відпустку, адже поновлення на роботі у даній справі не розглядалось, а тільки оспорювалось законність прийняття нормативно-правового акту органу місцевого самоврядування. Тобто будь-яке посилання позивача на вище вказане судове рішення не може слугувати підставою для задоволення у даній частині позовних вимог.
Згідно із частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки, відповідачем оскаржується в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції лише в частині, отже, предметом розгляду в суді апеляційної інстанції, у відповідності до вимог частини 1 статті 308 КАС України, є законність і обґрунтованість судового рішення лише у цій частині.
Відповідно до статті 311 КАС України розгляд справи призначено в порядку письмового провадження.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Апелянт подав відповідь на відзив на апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року та прийняти нове, яким у задоволення позовних вимог відмовити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Теківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області від 07.02.2019 року № 420 «Про дострокове припинення повноважень сільського голови», зокрема, достроково припинено повноваження ОСОБА_1 на посаді сільського голови.
Розпорядженням № 5 Теківського сільського голови Виноградівського району Закарпатської області ОСОБА_1 від 08.02.2018 року "Про зупинення дії рішення № 420 від 07.02.2019 року (позачергової) тридцять третьої сесії сьомого скликання Теківської сільської ради", було зупинено рішення Теківської сільської ради від 07.02.2019 року № 420 "Про дострокове припинення повноважень сільського голови".
ОСОБА_2 звернувся в суд першої інстанції з позовом до Теківськогосільського голови ОСОБА_1, в якому просив визнати протиправним та скасувати розпорядження Теківського сільського голови ОСОБА_1 №5 від 08.02.2018 р. про зупинення дії рішення №420 від 07.02.2019 р. (позачергової) тридцять третьої сесії сьомого скликання Теківської сільської ради
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 27.09.2019 у справі № 260/241/19, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2019 позов задоволено повністю. Визнано протиправним розпорядження Теківського сільського голови ОСОБА_1 № 5 від 08.02.2018 року про зупинення дії рішення № 420 від 07.02.2019 року (позачергової) тридцять третьої сесії сьомого скликання Теківської сільської ради.
ОСОБА_1 звернувся із позовом до Теківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області, треті особи, які не заявляють самостійний вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: ОСОБА_3 та Королівська селищна рада Виноградівського району, про протиправним та скасування рішення тридцять третьої сесії сьомого скликання Теківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області від 07.02.2019 року № 420 "Про дострокове припинення повноважень сільського голови".
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 12.10.2021 у справі № 260/230/20, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.10.2022 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправним та скасовано рішення тридцять третьої сесії сьомого скликання Теківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області від 07.02.2019 року № 420 "Про дострокове припинення повноважень сільського голови".
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Теківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області, яким просив суд стягнути з Теківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області на користь позивача заборгованість по заробітній платі в сумі 72881,13 грн., середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.09.2021 у справі № 260/68/21 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з Теківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області заборгованості по заробітній платі за період з січня по листопад 2020 року в сумі 72881,13 грн. із утриманням податків та інших обов'язкових платежів.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.01.2022 апеляційну скаргу Королівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області задоволено, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.09.2021 року по справі № 260/68/21 - скасовано, прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 до Теківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області, Королівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області про визнання дій та бездіяльності протиправними - відмовлено.
Так, судом апеляційної інстанції у справі № 260/68/21 було встановлено, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 27.09.2019 року по справі № 260/241/19, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2019 року встановлено обставини щодо позбавлення ОСОБА_1 повноважень сільського голови з моменту прийняття рішення Теківською сільською радою 07.02.2019 року, а відтак, оскільки повноваження ОСОБА_1 припинені 07.02.2019 року, то відповідно такого слід вважати звільненим, як наслідок, з цього часу відсутні підстави для нарахування та виплати заробітної плати позивачу.
ОСОБА_1 звернувся в суд до Королівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області про стягнення заробітної плати.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 червня 2022 року у справі №260/1432/22 залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.08.2022 у задоволенні позову відмовлено. Ухвалою Верховного Суду від 20.10.2022 у справі №260/1432/22 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 червня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2022 року у справі № 260/1432/22 за позовом ОСОБА_1 до Королівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області про стягнення заробітної плати.
Позивач вважаючи, що має право на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги при звільненні, тому звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.
Згідно із частиною 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Право звернення до суду є невід'ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов'язаних з вирішенням спору по суті.
Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування відповідно до Конституції України визначає Закон України № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон № 280/97-ВР в редакції на час виникнення спірних відносин).
Відповідно до частин 1, 5 ст. 12 Закону № 280/97-ВР, сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об'єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста.
На сільських, селищних, міських голів поширюються повноваження та гарантії депутатів рад, передбачені законом про статус депутатів рад, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до п. 16 ч. 1 ст. 26 Закону № 280/97-ВР прийняття рішення про дострокове припинення повноважень сільського, селищного, міського голови у випадках, передбачених цим Законом, вирішується виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.
Згідно з статтею 42 Закону №280/97-ВР повноваження сільського, селищного, міського голови закінчуються в день відкриття першої сесії відповідної сільської, селищної, міської ради, обраної на наступних чергових місцевих виборах, або, якщо рада не обрана, з моменту вступу на цю посаду іншої особи, обраної на наступних місцевих виборах, крім випадків дострокового припинення його повноважень відповідно до частин першої та другої статті 79 цього Закону.
Повноваження сільського, селищного, міського голови можуть бути припинені достроково у випадках, передбачених статтею 79 цього Закону, що має наслідком звільнення його з посади. Не пізніш як на п'ятнадцятий день після звільнення з посади або смерті сільського, селищного, міського голови особа, яка на цей час відповідно до закону здійснює повноваження сільського, селищного, міського голови, звертається до Верховної Ради України з клопотанням щодо призначення позачергових виборів сільського, селищного, міського голови.
Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 79 Закону №280/97-ВР повноваження сільського, селищного, міського голови можуть бути також достроково припинені, якщо він порушує Конституцію або закони України, права і свободи громадян, не забезпечує здійснення наданих йому повноважень.
Відповідно до частини 3 статті 79 Закону №280/97-ВР повноваження сільського, селищного, міського голови за наявності підстав, передбачених абзацом першим частини другої цієї статті, можуть бути припинені достроково за рішенням місцевого референдуму або за рішенням відповідної ради, прийнятим шляхом таємного голосування не менш як двома третинами голосів депутатів від загального складу ради.
Згідно з пунктом 3 частини 11 статті 79 Закону №280/97-ВР повноваження сільського, селищного, міського голови припиняються достроково, а відповідна особа звільняється з посади з підстав, зазначених в абзаці першому частини другої цієї статті, - з дня прийняття місцевим референдумом або відповідною радою рішення про дострокове припинення повноважень.
Таким чином, вказаними вище нормами Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що повноваження сільського голови можуть бути припинені достроково лише у випадках, передбачених статтею 79 цього Закону. Рішення про дострокове припинення повноважень сільського голови може бути прийнято виключно на пленарному засіданні відповідної сільської ради, і лише у визначених цим Законом випадках. Перелік таких підстав є вичерпним. Відповідне рішення сільської ради про дострокове припинення повноважень сільського голови повинно бути прийнято шляхом таємного голосування не менш як двома третинами голосів депутатів від загального складу ради, лише у випадку порушення останнім Конституції або законів України, прав і свобод громадян, не забезпечення здійснення наданих йому повноважень.
Конституційний Суд України у рішенні від 09 лютого 2000 № 1-рп/2000 у справі №1-5/2000 зазначив, що у системі місцевого самоврядування України має місце певна субординація її елементів - територіальної громади, ради, її виконавчих органів із збереженням відповідного розмежування їх прав і повноважень. Відповідно до частини першої статті 140 Конституції України та частини першої статті 6 Закону територіальна громада є основним носієм функцій і повноважень місцевого самоврядування. Сільські, селищні, міські ради, як це в свою чергу логічно випливає із змісту частини третьої статті 140 Конституції України, а також частини першої статті 10 Закону, є органами місцевого самоврядування, які представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування. Сільські, селищні, міські ради мають свої виконавчі органи, а отже - їм підзвітні та підконтрольні.
Системний аналіз законодавчих положень дозволяє суду апеляційної інстанції дійти висновку, що сільська рада має право припинити достроково повноваження сільського голови за наявності відповідних підстав, які повинні об'єктивно існувати, адже їх додаткове підтвердження уповноваженими органами влади не вимагається. Сама рада має вирішувати, наскільки ці підстави є серйозними та достатніми, а за наявності відповідних підстав, сама рада вирішує питання припинення повноваження голови, чи ні.
Прийняття рішення щодо дострокового припинення повноважень сільського голови у випадках, передбачених Законом № 280/97-ВР, належить до виключних повноважень відповідної ради.
Здійснення таких дискреційних повноважень, як звільнення, в рамках встановленої процедури дострокового припинення повноважень голови сільської ради, має відбуватися з дотриманням критеріїв правової (справедливої) процедури, як складової принципу верховенства права (частина 1 статті 8 Конституції України) і принципу законності (частина 2 статті 19 Конституції України).
Верховний Суд у постанові від 22.04.2020 у справі № 360/2169/19, від 04.06.2020 у справі № 802/1463/18-а слушно звернув увагу, що надання сільській раді повноважень на дострокове припинення повноважень голови сільської ради не означає, що реалізація цього права нічим не обмежена, відповідне рішення про дострокове припинення повноважень голови сільської ради повинно бути перевірено адміністративним судом на предмет законності та легітимності.
Статтею 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Судом встановлено на підставі матеріалів справи, що рішенням Теківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області від 07.02.2019 року № 420 «Про дострокове припинення повноважень сільського голови», зокрема, достроково припинено повноваження ОСОБА_1 на посаді сільського голови.
Розпорядженням № 5 Теківського сільського голови Виноградівського району Закарпатської області ОСОБА_1 від 08.02.2019 року "Про зупинення дії рішення № 420 від 07.02.2019 року (позачергової) тридцять третьої сесії сьомого скликання Теківської сільської ради", було зупинено рішення Теківської сільської ради від 07.02.2019 року № 420 "Про дострокове припинення повноважень сільського голови".
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 27.09.2019 у справі № 260/241/19, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2019 позов задоволено повністю. Визнано протиправним розпорядження Теківського сільського голови ОСОБА_1 № 5 від 08.02.2018 року про зупинення дії рішення № 420 від 07.02.2019 року (позачергової) тридцять третьої сесії сьомого скликання Теківської сільської ради.
ОСОБА_1 звернувся із позовом до Теківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області, треті особи, які не заявляють самостійний вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: ОСОБА_3 та Королівська селищна рада Виноградівського району, про протиправним та скасування рішення тридцять третьої сесії сьомого скликання Теківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області від 07.02.2019 року № 420 "Про дострокове припинення повноважень сільського голови".
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 12.10.2021 у справі № 260/230/20, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.10.2022 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправним та скасовано рішення тридцять третьої сесії сьомого скликання Теківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області від 07.02.2019 року № 420 "Про дострокове припинення повноважень сільського голови".
Як встановлено судом з урахуванням рішень судів, які набрали законної сили та не скасовані у позивача виникло право на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01 січня 2020 року, адже до кінця 2019 року він виконував повноваження голови сільської ради, отримував заробітну плату з огляду на дію Розпорядження Теківського сільського голови Виноградівського району Закарпатської області №5 від 08.02.2018 "Про зупинення дії рішення №420 від 07.02.2019 (позачергової) тридцять третьої сесії сьомого скликання Теківської сільської ради", яке в подальшому було скасовано рішенням суду від 27.09.2019 у справі № 260/241/19, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2019.
Стосовно юридичного значення обставин, встановленого у рішеннях суду, які вказані вище, суд звертає увагу на наступне.
Преюдиція - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.
Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною 4 статті 78 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.
Тобто, за змістом частини 4 статті 78 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.
Водночас, передбачене частиною 4 статті 78 КАС України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.
Для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 90 КАС України.
Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12.10.2020 по справі №814/435/18, даючи визначення інституту «преюдиції» та порядку його застосування під час судового розгляду.
Законом України від 17.11.2020 №1009-IX розділ V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" доповнено п. 6-1, відповідно до якого до прийняття закону про адміністративно-територіальний устрій України закінчення повноважень сільських, селищних, міських рад, їхніх виконавчих органів, а також реорганізація сільських, селищних, міських рад, їхніх виконавчих органів як юридичних осіб у зв'язку із змінами в адміністративно-територіальному устрої України здійснюються з урахуванням таких положень:
- у день набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною територіальною громадою, територія якої затверджена КМУ, припиняються повноваження сільських, селищних, міських рад, сільських, селищних, міських голів, обраних територіальними громадами, територія яких включена до території сформованої територіальної громади (пп.1);
- сформована територіальна громада є правонаступником усього майна, прав та обов'язків розформованої територіальної громади з урахуванням особливостей, визначених підпунктами 5 і 6 цього пункту (пп. 4);
- юридична особа - сільська, селищна, міська рада, розміщена в адміністративному центрі сформованої територіальної громади, є правонаступником прав та обов'язків усіх юридичних осіб - сільських, селищних, міських рад, обраних розформованими територіальними громадами, з дня набуття повноважень новообраною радою (пп.9);
- сільські, селищні, міські ради та їхні виконавчі органи розформованих територіальних громад припиняються як юридичні особи з дня внесення запису про їх припинення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (пп. 18).
Згідно п. 7-1 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до прийняття закону про адміністративно-територіальний устрій України визначення адміністративних центрів територіальних громад та затвердження територій територіальних громад здійснює Кабінет Міністрів України.
Судом встановлено, що Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 №712-р "Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Закарпатської області" визначено адміністративні центри та затверджено території територіальних громад Закарпатської області.
Зокрема, згідно Додатку до вказаного Розпорядження, до складу Королівської територіальної громади входять такі територіальні громади серед інших Теківська.
28 листопада 2020 року Королівською селищною радою Закарпатської області 1 пленарне засідання прийнято рішення за №1 "Про початок повноважень депутатів Королівської селищної ради Закарпатської області".
Також Королівською селищною радою Закарпатської області прийнято рішення №2 від 28 листопада 2020 року "Про початок повноважень Королівської селищної ради Закарпатської області".
Відповідно до підпункту 4 пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України від 16.04.2020 р. № 562 "Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення територій та адміністративних центрів територіальних громад" (далі - Закон № 562) повноваження сільських, селищних, міських рад, сільських, селищних, міських голів, старост сіл, селищ територіальних громад, які увійшли до складу територіальних громад, території яких затверджено Кабінетом Міністрів України на підставі цього Закону, припинилися в день набуття повноважень сільських, селищних, міських рад, обраних на перших місцевих виборах у 2020 році.
Таким чином, внаслідок проведення перших виборів, що відбулися на 25 жовтня 2020 року, набули повноважень органи місцевого самоврядування (сільські, селищні, міські ради) та відповідні сільські, селищні, міські голови.
Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - Теківська сільська рада перебуває в стані припинення з 29.12.2020. При цьому Голова комісії з припинення Чейпеш Антон Павлович (код ЄДРПОУ - 04349194).
Королівську селищну раду Берегівського району Закарпатської області відповідно до матеріалів справи очолює ОСОБА_4 (код ЄДРПОУ - 04349283).
Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 "Про практику розгляду судами трудових спорів" у випадку, коли працівника звільнено без законних підстав або з порушенням встановленого порядку, але поновити його на роботі неможливо внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, суд визнає звільнення неправильним і зобов'язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника) виплатити цьому працівникові заробітну плату за час вимушеного прогулу (ч.2 ст.235 КЗпП).
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 16 жовтня 2012 року справа № 21-267а12.
Колегія суддів вважає, що оскільки судом було визнано протиправним звільнення позивача із займаної посади, суд першої інстанції правильно прийняв рішення, що на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з правонаступника - Королівської селищної ради Закарпатської області для остаточного вирішення спору між сторонами з урахуванням вищевказаних рішень судів.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок).
Згідно із пунктом 6 абзацом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" від 24.12.1999 року за № 13 при задоволенні вимог про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.
Пунктом 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Відповідно до довідки про доходи ОСОБА_1 №30 від 12.01.2024, середньомісячна заробітна плата позивача за листопад 2019 року становить 14625,00 грн., середньомісячна заробітна плата за грудень 2019 року становить 15377,81 грн., а середня заробітна плата - 30002,81 грн. Відповідно середньоденна заробітна плата позивача становить 714,35 грн (30002,81 грн / 42 робочих днів).
Таким чином, загальна кількість робочих днів за період вимушеного прогулу з 01 січня 2020 року по 30 листопада 2020 року (згідно запису трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 ) складає 229 робочих днів, а загальна сума середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 01 січня 2020 року по 30 листопада 2020 року в розмірі 163586,15 грн (229 х 714,35 грн.) із утриманням із цієї суми обов'язкових податків та зборів, оскільки відповідач, як податковий агент згідно норм Податкового Кодексу України та як страхувальник згідно Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", зобов'язаний виплатити позивачеві суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, утримавши із нього при виплаті податки та інші обов'язкові платежі.
Щодо доводів відповідача про факти простою Теківської сільської ради протягом 2020 року, колегія суддів вважає, що ці доводи не впливають на обрахунок компенсації за час вимушеного прогулу, оскільки це не є заробітної платою, а є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю, яке встановлене на виконання рішення суду, яке набрало законної сили і встановило порушення законодавства під час прийняття рішення Теківською сільською радою, якої є правонаступник відповідач.
Врахування обставин простою під час розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу також не передбачено Постановою КМУ №100 від 08.02.1995.
Враховуючи викладене, колегія судів погоджується із висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.01.2020 по 30.11.2020 підлягає задоволенню частково.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача компенсації за невикористану відпустку за 2020 рік у розмірі 22501,35 грн, суд вказує наступне.
Законом України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР встановлено державні гарантії права на відпустки, визначено умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи. Згідно зі статтею 4 вказаного Закону установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону №504/96-ВР).
Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України.
Отже, право працюючої особи на відпочинок у формі щорічної оплачуваної відпустки закріплено Конституцією України і ніхто не може бути позбавлений такого права. При цьому, працююча особа має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові) не використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку.
Вказане узгоджується з правовою позицією висловленою Верховним Судом у постановах від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19, від 21 січня 2021 року у справі №200/7905/19-а та від 04 лютого 2021 року у справі № 160/5393/19.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 82 КЗпП України до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 75 цього Кодексу), зараховуються: час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (у тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу), крім випадків, коли за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігалися місце роботи і посада на підприємстві на час призову.
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
При обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпусток або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов'язків, службового відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.
В той же час, суд зазначає, що в даному випадку, розрахунок компенсації за невикористану відпустку є компетенцією органу, в якому особа перебувала на посаді та який виплачував їй заробітну плату, а тому саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористану відпустку.
Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі "Волохи проти України" (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. "…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання".
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
Сторони не заперечують, що позивачу не нараховувалася та не виплачувалася компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки за 2020 рік, а документи, які містяться в матеріалах справи, не містять інформації про виплату грошової компенсації позивачу, а тому судом першої інстанції правильно вказано, що належним способом захисту права позивача буде зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2020 рік, тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Посилання скаржника на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 08.02.2022 справа № 755/12623/19 є не обґрунтованими, з огляду на таке.
У справі № 755/12623/19 Верховний Суд дійшов висновку про те, що простій можливий як з вини роботодавця, так і за відсутності його вини. Законодавство у будь-якому випадку простою гарантує працівникам отримання частини заробітної плати.У свою чергу, вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію. Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою. На думку Великої Палати Верховного Суду, середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин.Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи. Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату. Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника. Позивач у цій справі звернулася до суду про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем та 11 грудня 2017 року була звільнена з роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.
Щодо доводів апелянта з посиланням на порушення Берегівською місцевою прокуратурою щодо позивача кримінального провадження про незаконне перебування на посаді, продовжував і надалі здійснювати всі організаційно-розпорядчі та консультативно-дорадчі функцій як сільський голова у період 2019 - 2020 років. То колегія суддів враховує, що факт вчинення кримінального правопорушення встановлюється у судовому рішенні, постановленому в порядку кримінального судочинства. Відповідно до частини 1 статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Аналогічні норми містить статті 2 Кримінального кодексу України. Принцип невинуватості особи - вина особи у вчиненні кримінального правопорушення повинна бути доведена в законному порядку і встановлена обвинувальним вироком суду. Рішення суду, вирок відсутній в матеріалах справи.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно із частиною 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи всі зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини, рішення судів які набрали законної сили, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач не довів належними та допустимими доказами відсутності підстав щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01.01.2020 по 30.11.2020 у розмірі 163586,15 грн. та зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2020 рік, а тому наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, відповідно апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Королівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області - залишити без задоволення.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року у справі №260/368/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді Р.Й. Коваль
В.В. Гуляк
Повний текст постанови складено 24.04.2025