25 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/6261/24 пров. № А/857/270/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.,
суддів: Матковської З.М., Ніколіна В.В.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року з питань встановлення судового контролю за виконанням рішення (головуючий суддя: Щербаков В.В., місце ухвалення - м. Львів) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій, -
встановив:
ОСОБА_1 , 12.06.2024 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо виплати проіндексованої пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 118 від 16.02.2022 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» та постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 24.02.2023 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році»;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 118 від 16.02.2022 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році», починаючи з 01.03.2022, та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 24.02.2023 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році», починаючи з 01.03.2023, без обмеження максимальним розміром, з урахуванням вже виплачених коштів
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 02 липня 2024 року, яке 02 серпня 2024 року набрало законної сили, позов задоволено.
У подальшому, позивач 11.12.2024 подав до суду першої інстанції заяву про встановлення судового контролю, яка мотивована тим, що судовий контроль є одним з найефективніших способів забезпечення судових рішень, оскільки є гарантією дотримання закону, та прав інших суб'єктів, дозволяє мінімізувати можливість зловживань, стимулює виконувати судові рішення добровільно без застосування відповідних санкцій. Натомість зазначає, що із відповіді Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області вбачається, що рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 02 липня 2024 року у справі № 460/6261/24 не виконано.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання рішень та дій протиправними та зобов'язання вчинення певних дій відмовлено.
З цією ухвалою суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що така прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить її скасувати, а заяву про встановлення судового контролю задовольнити.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт покликається на аналогічні підстави викладені в позовній заяві.
У відповідності до ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Враховуючи вимоги цієї статті, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що цю справу слід розглядати без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами, оскільки відсутні клопотання від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки застосування заходів судового контролю є диспозитивним правом суду, а також те, що після набрання законної сили рішенням у справі стороною позивача не надано жодних доказів ухиляння відповідача від подальшого виконання судового рішення, а тому підстав зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання судового рішення відсутні.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
У силу приписів статті 14 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковими до виконання, тоді як невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
Оскільки резолютивна частина рішення є завершальною і відображає результат вирішення справи адміністративної юрисдикції та містить чіткі та вичерпні висновки щодо всіх вимог, які були предметом позову, тому виконання рішення суду, яке набрало законної сили, повинно реалізовуватись у визначений судом спосіб.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід'ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід'ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п. 40).
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі «Класс та інші проти Німеччини», із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури.
Отже, обов'язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Відповідно до ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України, суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
Згідно ч. ч. 1-2 ст. 382-1 КАС України, суд розглядає заяву про зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п'ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.
За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З наведених правових норм, рішення суду, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, а виконання рішення забезпечується, зокрема, і шляхом встановлення судового контролю у виді подання звіту про виконання судового рішення.
Разом з тим, на думку суду апеляційної інстанції, встановлення судового контролю за виконанням судових рішень є заходом превентивного впливу на відповідача у справі з метою своєчасного виконання своїх зобов'язань у межах відповідної справи.
Тобто, встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по суті позовних вимог попереджує неналежне виконання відповідачем обов'язків, що виникли внаслідок задоволення позовних вимог позивача.
Суд апеляційної інстанції вказує на те, що зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватись в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджуються належними та допустимими доказами.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 02 липня 2024 року, яке 02 серпня 2024 року набрало законної сили, позов задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 при перерахунку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 118 від 16.02.2022 Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році та постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» максимальним розміром.
Зобов'язано здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 118 від 16.02.2022 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році», починаючи з 01.03.2022 та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» починаючи з 01.03.2023, виходячи з основного розміру призначеної пенсії - 88% сум грошового забезпечення, без обмеження максимальним розміром, з урахуванням вже виплачених коштів.
Позивач, 22.10.2024 подав заяву до відповідача у якій просив, зокрема, повідомити про наявність заборгованості пенсійних виплат станом на 22.10.2024 після проведеного перерахунку пенсії на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 02 липня 2024 року у справі № 460/6261/24.
Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області листом від 13.11.2024 № 13044-12593/Г-1700/24 повідомило позивача, що відповідачем на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 02 липня 2024 року у справі № 460/6261/24 проведено відповідні перерахунки пенсії, а погашення заборгованості, обчисленої на виконання рішення суду буде здійснено в межах відповідних бюджетних призначень, виділених на цю мету.
Черговість виплат на виконання рішень суду визначається датою набрання ними законної сили.
Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції зазначає, що на виконання рішення суду від 02.07.2024 відповідачем здійснено нарахування сум пенсійних виплат, що склала 27658,26 грн, натомість пенсійний орган покликається на те, що погашення вказаної заборгованості буде здійснено за відповідного фінансового забезпечення, зокрема, в межах бюджетних призначень, виділених на цю мету.
Оцінюючи не виплату грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів на їх виплату, суд апеляційної інстанції звертає увагу на таке.
Приписами статей 23 та 116 Бюджетного кодексу України передбачено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства.
Згідно з пунктами 1, 2 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2 (далі - Положення № 28-2), Управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об'єднані управління (далі - управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України (далі - Фонд). Управління Фонду підпорядковуються Фонду та безпосередньо відповідним головним управлінням Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головні управління Фонду), що разом з цими управліннями утворюють систему територіальних органів Фонду. Управління Фонду у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також постановами правління Фонду, у тому числі цим Положенням, та наказами Фонду і головних управлінь Фонду.
Пунктом 3 Положення № 28-2 визначено, що основними завданнями управління Фонду є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення; ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; виконання інших завдань, визначених законом.
Відповідно до пункту 4 Положення № 28-2 управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема: планує доходи та видатки коштів Фонду в районі (місті), у межах своєї компетенції забезпечує виконання бюджету Фонду; призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства; забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством.
Аналіз наведених вище норм, надає суду апеляційної інстнції підстави для висновку, що фактичне та у повному обсязі виконання судового рішення органом Пенсійного фонду України можливе за умови наявності відповідних бюджетних асигнувань на відповідні цілі за рахунок коштів Державного бюджету України.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає, що правові підстави для задоволення заяви про встановлення судового контролю, у розглядуваних спірних правовідносинах, відсутні, оскільки виплата грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення відповідача є неможливою, а накладення штрафу, у розглядуваному випадку, жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.
Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, ухвалу суду без змін.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд -
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року з питань встановлення судового контролю за виконанням рішення у справі № 460/6261/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. М. Гінда
судді З. М. Матковська
В. В. Ніколін