Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
25 квітня 2025 р. Справа № 640/10735/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитра Волошина, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
Громадянин Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 17 березня 2021 року № 73-21 про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов'язати Державну міграційну служби України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В обґрунтування позовної заяви позивачем зазначено, що він не погоджується із оскаржуваним рішенням, оскільки воно було прийнято на формальних підставах. Також, позивач зазначив, що залишити країну походження її змусили обставини, що унеможливлюють безпечне проживання в цій країні, у зв'язку з побоюванням переслідування через ситуацію, яка склалася у країні громадянської належності.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
На виконання Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, Київським окружним адміністративним судом направлено адміністративну справу №640/10735/21 за позовом громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - до Харківського окружного адміністративного суду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.02.2025 дана справа передана на розгляд судді.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 відкрито спрощене провадження в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення протягом п'яти календарних днів з моменту отримання відповідних документів.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження доставлена сторонам по справі до електронного кабінету через систему "Електронний суд", що підтверджується довідками про доставку до електронного кабінету ЄСІТС.
Відповідач подав до суду додаткові пояснення у справі, в яких зазначив, що на виконання ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.04.2021 було відкрито провадження по справі № 640/10735/21 забезпечено підготовку та подано до Окружного адміністративного суду м. Києва відзив на позовну заяву. Вказує, що ОСОБА_1 звертався 12.01.2022 до ДМС з метою продовження довідки про звернення за захистом в Україні № 012556, строк дії якої було продовжено до 12.04.2022. Після закінчення строку дії довідки про звернення за захистом в Україні вказаний громадянин до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області не звертався. Відповідно до інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон АРКАН Вахбі Башар Морад покинув територію України 28.02.2022, перетнувши державний кордон України через ПП «Грушів». Позивач не повідомив ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області про намір залишити територію України. ДМС заперечує проти вимог позовної заяви, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом установлено наступне.
ОСОБА_1 є громадянином Сирійської Арабської Республіки.
Позивач 29 листопада 2017 року звернувся до Управління ДМС України в Київській області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту №74 (а.с.24-29).
Розглянувши справу №2017 KV 0074 заявника громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 , Управлінням ДМС України в Київській області складено Висновок про прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнанням біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 14 грудня 2017 року (а.с.43-44).
Наказом Управління ДМС України в Київській області №134 від 14.12.2017 прийнято до оформлення документи громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.45).
Висновком від 03.07.2018 рекомендовано прийняти рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.51-57).
Рішенням Державної міграційної служби України від 10 серпня 2018 року №243-18 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.58).
Повідомленням Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві від 04 вересня 2018 року №129 позивача повідомлено про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.59).
Не погодившись із вказаним рішенням, позивач звернувся до суду.
Так, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.12.2019 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2020 у справі №640/12273/19 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2019 року скасовано та прийнято нове рішення. Адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано Рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту Державної міграційної служби України від 10 серпня 2018 року №243-18. Зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства (а.с.60-65).
Наказом від 06.04.2020 №149 здійснено повторний розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом рішення ДМС від 10.08.2018 №243-18 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.66).
ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області 19.02.2021 підготувало висновок щодо відмови у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.70-74).
ДМС України 17.03.2021 прийнято рішення №73-21 про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з мотивів відсутності стосовно заявника умов, передбачених пунктами 1,13 ч.1 ст. 1 Закону (а.с.75).
Листом позивачу було надіслано повідомлення від 30.03.2021 №60 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.76,77).
Надаючи правову оцінку матеріалам, обставинам справи, а також наданим поясненням, суд звертає увагу на наступне.
Згідно ч. 5 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 року № 3671-VI (далі Закон № 3671-VI) особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону № 3671-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
При цьому, слід враховувати, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року, Протоколом 1967 року та статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.
Суд зазначає, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін.
Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів.
Суб'єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо).
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.
Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати під час звернення та вирішення питання про надання статусу біженця, незалежно від того, хто є суб'єктом переслідування, - державні органи чи ні. Підпункт 2 пункту «A» статті 1 Конвенції про статус біженців 1951 року не зазначає, що такі дії повинні бути здійсненими державною владою. Тобто, таке переслідування може бути результатом діяльності осіб, які не контролюються органами державної влади і від яких держава не в змозі захистити громадян та інших осіб, що перебувають на її території.
В свою чергу, згідно п.п. 4, 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Також, відповідно до положень Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, які потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 27.04.2004 року № 8043/04, виділяються наступні фактори, які повинні досліджуватися при розгляді заяв шукачів притулку: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; заявник заслуговує на довіру.
При цьому, за змістом статті 40 Директиви Європейського Парламенту та Ради ЄС «Про загальні процедури надання та позбавлення міжнародного захисту» від 26.06.2013 року № 2013/32/EU з метою прийняття рішення про прийнятність розгляду заяви про надання міжнародного захисту відповідно до статті 33 (2) (г), повторну заяву про надання міжнародного захисту має бути попередньо вивчено на предмет нових відомостей або висновків, які виникли або були подані заявником щодо того, чи може він/вона кваліфікуватися як біженець відповідно до Директиви 2011/95/ЄС. Якщо після попереднього вивчення, зазначеного в пункті 2 цієї статті, виникнуть чи заявником будуть представлені нові відомості або висновки, які значно підвищують ймовірність того, що заявник може кваліфікуватися як біженець відповідно до Директиви 2011/95/ЄС, заява розглядається далі відповідно до II глави. Держави-члени можуть встановлювати додаткові причини для розгляду повторної заяви. Держави-члени можуть прийняти рішення про подальший розгляд заяви, тільки якщо даний заявник не з власної вини був не в змозі обґрунтувати обставини, описані в параграфах 2 і 3 цієї статті, в ході проведення попередньої процедури, зокрема, здійснюючи своє право на ефективний засіб правового захисту відповідно до статті 46.
З наведеного вбачається, що однією з підстав для прийняття рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є наявність чинного рішення про відмову у визнанні особи, що звернулась за захистом, біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI, якщо зазначені умови не змінилися.
Таким чином, у спірних правовідносинах підлягає встановленню наявність відносно позивача рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, при цьому, саме за відсутності умов, передбачених п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI, а також, чи змінились умови саме відносно позивача, за якими надається статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
Як встановлено судом, позивач 29.11.2017 вже звертався із заявою про надання йому статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту.
Розглянувши справу №2017 KV 0074 заявника громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 , Управлінням ДМС України в Київській області складено Висновок про прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнанням біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 14 грудня 2017 року (а.с.127-128).
Рішенням Державної міграційної служби України від 10 серпня 2018 року №243-18 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.179).
Повідомленням Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві від 04 вересня 2018 року №129 позивача повідомлено про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.180).
Не погодившись із вказаним рішенням, позивач звернувся до суду.
Так, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.12.2019 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2020 у справі №640/12273/19 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2019 року скасовано та прийнято нове рішення. Адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано Рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту Державної міграційної служби України від 10 серпня 2018 року №243-18. Зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
Так, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області здійснило повторний розгляд заяви виключно з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування рішення ДМС у судовому порядку, та 19.02.2021 підготувало висновок щодо відмови у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У висновку відповідач зазначив, що відповідно до п. 6.10 розділу VI Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 №649, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884, процедура повторного розгляду заяви здійснюється виключно з урахуванням висновків суду, що стали підставою для скасування рішення ДМС (а.с.70-74).
ДМС України 17.03.2021 прийнято рішення №73-21 про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з мотивів відсутності стосовно заявника умов, передбачених пунктами 1,13 ч.1 ст. 1 Закону (а.с.75).
Отже, вказаним рішенням було встановлено відсутність умов, передбачених п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI та відсутність встановлених додаткових обставин, які б могли слугувати для задоволення заяви позивача.
Суд ураховує, що Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Так, при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач досліджував інформацію країни проходження (далі - ІКП), а саме, у висновку щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 19.02.2021, відповідач вказано, що відповідно до документу №2003890 "Сирія, ситуація з безпекою у провінції Дамаск і питання повернення в Сирію" Датської міграційної служби (DIS), зокрема, Датської ради у справах біженців (DRC). У пункті 200 згаданого вище документу зазначено: "Міжнародний аеропорт м. Дамаск використовується сирійцями, які проживають за кордоном, для повернення до Сирії". У пункті 200 зазначено наступне: "З травня 2018 року в провінції Дамаск не було здійснено жодних терактів або обстрілів та немає інформації щодо цивільних жертв". У пункті 209 зазначено наступне: "Ситуація з безпекою на дорозі з аеропортом Дамаск та містом Дамаск стабільна, безпечна" (а.с.73).
Згідно звіту датської міграційної служби від 21.02.2019 ситуація у м. Дамаск та навколо нього повністю контролюється урядовими військами.
Отже, відповідач у висновку вказує, що аналізуючи ІКП, вбачається стабілізація безпекової ситуації у країні постійного проживання заявника.
З огляду на викладене, суд констатує, що оскаржуване рішення відповідача прийняте із урахуванням висновків судів, викладених у Постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2020 у справі №640/12273/19.
Суд враховує, що відповідно до положень Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, які потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 27.04.2004 року № 8043/04, виділяються наступні фактори, які повинні досліджуватися при розгляді заяв шукачів притулку, зокрема, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника.
Так, відповідач у висновку щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 19.02.2021 зазначив, що під час співбесіди 27.10.2020 щодо свого ймовірного повернення в Сирію спочатку заявник повідомив, що у нього не залишилось членів сім'ї, які його не супроводжують та проживають на території Сирії, але згодом надав інформацію щодо власності на нерухомість, а саме квартиру у м. Дамаск, у якій наразі проживає родина його батька. Отже, спочатку заявник надав інформацію щодо безпечного проживання свої родичів у Сирії, а потім зазначив, що; "повертатися туди, де йде війна та моєму життю може загрожувати смерть я не можу" (а.с.73).
Доводи вказані у висновку підтверджуються протоколом додаткової співбесіди від 27.10.2020, який міститься у матеріалах справи (а.с.67-69).
Отже, суд вбачає твердження заявника суперечливими.
При цьому, суд зважає, що відповідно до ІКП не вся територія Сирії є безпечною.
Відповідно до положень ст. 1,5 Закону №3671-VI на оформлення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту є особа, яка перебуває на території України.
Відповідач у додаткових поясненнях стверджує про факт залишення позивачем території України, що розцінюється судом як зміна умов відносно позивача.
Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (далі Указ №64/2022), затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, введено в Україні воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Вказаний строк продовжено указом Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. У подальшому його дію продовжено.
Відповідно до Закону України від 12 травня 2015 року №389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Так, відповідно до інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон АРКАН Вахбі Башар Морад покинув територію України 28.02.2022, перетнувши державний кордон України через ПП «Грушів» та свідчить, що позивач не бажає користуватись захистом держави України та розцінюється судом як зміна умов відносно позивача.
Вказані обставини також свідчать що позивач виїхав за межі України у зв'язку з військовою агресією РФ проти України та введенням на території України воєнного стану, оскільки загально відомою обставиною є те, що 24.02.2022 на переважній більшості території України, у т.ч. м. Києві (місце проживання позивача) відбувалися активні ракетні обстріли військових об'єктів, що призвели до руйнувань, майнових і людських втрат. Такі дії активно продовжуються і на сьогодні, що свідчить про відсутність безпеки на території України, у т.ч. для громадян інших країн.
Отже, позивач на момент розгляду справи у суді на території України не перебував.
Підсумовуючи викладене, оскільки при повторному розгляді заяви позивача відповідачем не встановлено додаткових обставин, які б могли свідчити про наявність підстав для вирішення питання щодо визнанням біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з чим відносно позивача прийнято рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI, позивач до закінчення розгляду судової справи та вирішення питання про надання захисту покинув територію України, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Підстави для розподілу судових витрат відповідно до положень ст. 139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Дмитро ВОЛОШИН