Справа № 640/2554/21
25 квітня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Скупінської О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціальної та ветеранської політики Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненні соціальних виплат про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва 03.02.2021 звернувся ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, в якій просить визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Дніпровського районної в місті Києві державної адміністрації, щодо невиплати у повному обсязі щорічної разової грошової допомоги, та зобов'язати здійснити перерахунок щодо виплати недоплаченої суми щорічної разової грошової допомоги відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», як учаснику бойових дій.
Обгрунтовуючи позовні вимоги зазначив, що він проходить військову службу за контрактом з 2018 року в в/ч НОМЕР_1 Окрема Комендатура Охорони і Забезпечення Державної прикордонної служби України, а до цього з 2016 року по 2018 рік в в/ч НОМЕР_2 Національної гвардії України. 20 жовтня 2016 року отримав посвідчення «учасника бойових дій», що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_3 та відповідно має право на пільги, встановлені відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічно до 05 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. З 01.01.2020 мінімальний розмір пенсії за віком, встановлено на рівні 1638,00 грн. Проте навесні 2020 року, позивач отримав грошову допомогу у розмірі 1390,00 грн банківським переказом.
Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.02.2021 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху встановивши 5-денний строк для усунення недоліків.
17.02.2021 до суду надійшло клопотання (вх. №03-14/23963/21) від позивача про стягнення з відповідача суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн.
26.02.2021 до суду надійшло клопотання (вх. №03-14/30030/21) про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.03.2021 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
19.03.2021 до суду від позивача надійшло клопотання (вх. №03-14/43560/21) про долучення до матеріалів справи відповіді Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат від 09.02.20021 №14/07-Н-42-044.
13.04.2021 надійшов відзив (вх. №03-14/39253/21) від представника відповідача Управління соціального захисту населення Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, в якому просив замінити первісного відповідача - Управління соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації належним відповідачем - Київським міським центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат; у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
У вказаному відзиві вказали, що постанова №112 прийнята Кабінетом Міністрів України після ухвалення Конституційним судом України рішення №3-р/2020 від 27 лютого 2020 року,і відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», саме Кабінетом Міністрів України визначав розмір щорічної разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій. Управлінням жодним чином не визначало розмір щорічної грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій, відповідно до ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та постанови Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2020 року №112. Крім того, на момент звернення до суду з відповідним позовом, позивачу було відомо, що зазначені виплати відносяться до компетенції Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат.
05.05.2021 надійшла від позивача відповідь на відзив (вх. №03-14/70923/21), в якому просить задовольнити позовні вимоги, з підстав викладених у позові.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» № 2825-ІХ, визначено ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону №2825-IX з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Згідно із п. 1 «Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва», затвердженого Наказом Державної судової адміністрації України 16 вересня 2024 року №399 цей Порядок розроблено на виконання вимог Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ» та визначає порядок передачі нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративних судових справ іншим окружним адміністративним судам України.
У відповідності до п. 4 Порядку №399 на розгляд та вирішення судам підлягають передачі судові справи, які нерозглянуті ОАСК та передані до КОАС, але до набрання чинності Законом, не розподілені між суддями.
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», Порядку №399 скеровано дану справу до Одеського окружного адміністративного суду.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.02.2025 року справу №640/2554/21 передано на розгляд головуючому судді (судді-доповідачу): Скупінській О.В.
28.02.2025 ухвалою судді прийнято до провадження адміністративну справу № 640/2554/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії; розгляд справи постановлено розпочати спочатку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
11.03.2025 до суду від представника відповідача Управлення соціальної та ветеранської політики Дніпровської районної в місті Києві Державної адміністрації - Синельник Ю.М. надійшов відзив (вхід. №ЕС/22213/25), в якому просить замінити первісного відповідача - Управління соціальної та ветеранської політики Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації належним відповідачем - Київським міським центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат ( м. Київ, проспект Любомира Гузара, 7); а також відмовити у задоволенні позовних вимог.
13.03.2025 ухвалою судді постановлено замінити назву відповідача - Управління соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації на Управління соціальної та ветеранської політики Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації; залучити до участі у справі №640/2554/21 у якості відповідача Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (03165, м. Київ, проспект Любомира Гузара, 7, код ЄДРПОУ 22886300).
Суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
За твердженням позивача, навесні 2020 року він отримав грошову допомогу у розмірі 1390,00 грн банківським переказом.
Не погоджуючись із сумою виплати щорічної грошової допомоги позивач 23.12.2020 звернувся із заявою до Управління соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації з проханням здійснити перерахунок та виплату недоплаченої суми щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік, відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», як учаснику бойових дій, у розмірі 6800,00грн.
30.12.2020 Управління соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації надали відповідь у формі листа №37/16-16433, в якому повідомили, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» здійснюється за рахунок коштів державного бюджету. Нарахування та виплата зазначеної допомоги в місті Києві здійснюється Київським міським центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат.
19.01.2021 позивач з аналогічною заявою з проханням здійснити перерахунок та виплату недоплаченої суми щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік, відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», як учаснику бойових дій, у розмірі 6800,00 грн до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат.
Однак, станом на дату звернення до суду з вказаним позовом відповіді отримано не було.
Пізніше, клопотання позивачем було долучено відповідь Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат викладену у формі листа від 09.02.2021 №14/07-Н-42-044, в якому повідомили, що разова грошова допомога до 5 травня у 2020 року надана в розмірі відповідно до прийнятої постанови Кабінету Міністрів України списку, який надійшов до київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат та виділених бюджетних коштів на 2020 рік. Підстав для здійснення перерахунку та проведення доплати до виплаченого розміру грошових допомоги немає.
Вважаючи своє право порушеним щодо нарахування та виплати гарантованої ст. 12 Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічної разової грошової допомоги 5 травня за 2020 рік у розмірі меншому розмірі, ніж п'ять мінімальних пенсій за віком, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормою ст. 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Згідно з частиною 4 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 року №367- XIV), щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року №107-VI.
Статтею 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Законом України від 28 грудня 2014 року №79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», який набув чинності 01 січня 2015 року, розділ VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України Кабінетом Міністрів України прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року №112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (далі - грошова допомога), згідно якої виплату до 5 травня разової грошової допомоги проводить Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - регіональні органи соціального захисту населення), які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - районні органи соціального захисту населення), центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, що відповідають вимогам пункту 47 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України (далі - центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат).
Згідно рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року у справі 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Конституційний Суд України прийшов до висновку, що встановлення пунктом 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Бюджетного кодексу України та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, з 27 лютого 2020 року приписи пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України у частині дії статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та приписи статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції пункту 20 Розділу II Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» об'єктивно не можуть запроваджувати правил призначення та виплати допомоги до 5 травня інвалідам війни.
Тому, з 27 лютого 2020 року у позивача виникло право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 року №367-XІV, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня учасникам бойових дій як п'ять мінімальних пенсій за віком.
Статтею 7 Закону України від 14 листопада 2019 року №294-IX Про Державний бюджет України на 2020 рік установлено у 2020 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2020 року 1638 гривень.
Отже з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 розмір разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій у 2020 році становить 8190 грн (1638 грн. х 5).
Виплата позивачу в 2020 році разової грошової допомоги не відповідає статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та свідчить про порушення його прав на отримання такої допомоги у належному розмірі.
Згідно із частиною другою статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У постанові Верховного Суду від 25.03.2020 у справі №752/18396/16-а сформульована правова позиція, що принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, пов'язане з публічно-правовим характером адміністративного позову та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, тому адміністративний суд може та зобов'язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів.
Тож суд може та зобов'язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов'язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява. Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли це необхідно для ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин (сторін чи третіх осіб), про захист яких вони просять, від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тому враховуючи, що здійснення перерахунку щодо виплати недоплаченої суми щорічної разової грошової допомоги за 2020 рік, відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», як учаснику бойових дій, здійснено саме Київським міським центром по нарахуванню та здійсненні соціальних виплат, що встановлено матеріалами справи, у зв'язку із чим позов підлягає частковому задоволенню з виходом за межі позовних вимог, з метою ефективного захисту прав позивача.
Таким чином, зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню шляхом:
- визнання протиправною бездіяльність Київського міського центру по нарахуванню та здійсненні соціальних виплат щодо невиплати у повному обсязі щорічної разової грошової допомоги за 2020 рік;
- зобов'язання Київського міського центру по нарахуванню та здійсненні соціальних виплат здійснити перерахунок та виплату щорічної разової грошової допомоги за 2020 рік, відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», як учаснику бойових дій.
Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 2 КАС України, передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що відповідачем не доведено правомірності своїх дій щодо виплати позивачу щорічної разової допомоги за 2020 рік як учаснику бойових дій у меншому розмірі, ніж п'ять мінімальних пенсій за віком, а тому наявні правові підстави для часткового задоволення позову.
Щодо стягнення судових витрат пов'язаних із сплатою судового збору та витрат понесених на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
В матеріалах адміністративної справи міститься клопотання (вх. №03-14/23963/21 від 17.02.2021) позивача про стягнення з відповідача суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 500,00 грн. На підтвердження понесених витрат було надано: ордер на надання правової допомоги серії ЛГ №004867; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №76 на ім'я Муратова Ольга Олексіївна; договір на надання правової допомоги від 28.01.2021; акт виконаних робіт Адвокатом до договору від 28.01.2021, датованого 30.01.2021.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У частині третій статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до статті 16 КАС, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п'ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п. 269).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що склад та розмір судових витрат, зокрема, на професійну правничу допомогу, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, документи, що свідчать про оплату експертизи, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження судових витрат, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення «гонорару успіху» у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.
Згідно з п.5 Договору на надання правової допомоги від 28.01.2021, визначає, що клієнт оплачує адвокату гонорар за виконану роботу. Після виконання умов договору Адвокатом (п. 1, 2, 3) складається акт виконання робіт, який підписується сторонами, та є обов'язковою частиною даного договору. Сторони домовилися про вартість послуг адвоката у такому розмірі:
- консультація - 300 грн;
- вивчення документів клієнта та нормативно-правової бази, яка регулює спірні правовідношення - 700 грн;
- складання позовної заяви до адміністративного суду та формування необхідних документів - 1500 грн.
Сторони домовилися, що клієнт вносить в рахунок гонорару 1000грн, остання частина гонорару передається адвокату після складання позовної заяви та формування необхідних документів.
Згідно з Актом наданих послуг від 30.01.2021 відповідно до умов договору від 28.01.2021, який укладено між адвокатом Муратовою О.О. та Клієнтом ОСОБА_1 складено даний акт про виконання робіт, здіймо договору:
- 28.01.2021 консультація клієнта та обговорювання умов договору про надання правової допомоги - 1 година, вартість 300 грн;
- 28.01.2021 складання договору про правову допомогу та отримання частково гонорару для вивчення нормативно-правової бази - 2 години, вартість 700 грн;
- 30.01.2021 складання позовної заяви до Окружного адміністративного суду м. Києва про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - 4 години, вартість 1500 грн.
Клієнт сплатив 300 грн за консультацію, а адвокат Муратова О.О. прийняла гонорар.
Клієнт сплатив 700 грн за вивчення нормативно-правової бази для складання позовної зави до адміністративного суду адвокату Муратовой О.О.
Клієнт сплатив 1500 грн за складання позовної заяви до Окружного адміністративного суду м. Києва про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії та формування необхідних документів. Позовна заява складена у 3-х примірниках та сформовані необхідні документи.
Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Досліджуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу на предмет їх обґрунтованості та пропорційності, суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30.09.2020 у справі №360/3764/18, за якою при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв'язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Підсумовуючи викладене, суд звертає увагу позивача на те, що понесені ним судові витрати повинні бути не лише фактично сплаченими та неминучими, а і обґрунтованими, тобто не завищеними та співмірними з критерієм складності справи.
Таким чином враховуючи, що рішення у справі ухвалене на користь ОСОБА_1 , нескладність справи, наявність визначеної судової практики, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та кількість підготовлених і поданих представником позивача заяв до суду (позовна заява), їх складність та об'ємність, витрачений час суд вважає, що сума витрат у розмірі 2000 грн є завищеною.
Відтак, на засадах співмірності та справедливості на користь позивача підлягає стягненню 1000 грн понесених судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката Муратової Ольги Олексіївни.
Вказані висновки також узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 21.01.2021 у справі №280/2635/20.
Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, розподіл судових витрат у цій частині не здійснюється.
Керуючись ст. 2, 5, 14, 241-246, 255, 263, 295 КАС України суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціальної та ветеранської політики Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненні соціальних виплат про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Київського міського центру по нарахуванню та здійсненні соціальних виплат щодо невиплати у повному обсязі щорічної разової грошової допомоги за 2020 рік ОСОБА_1 .
Зобов'язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненні соціальних виплат здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щорічної разової грошової допомоги за 2020 рік, відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», як учаснику бойових дій
Стягнути з Київського міського центру по нарахуванню та здійсненні соціальних виплат за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_4 );
Відповідачі:
Управління соціальної та ветеранської політики Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (02125, м. Київ, вул. Курнатовського, буд. 7-А, код ЄДРПОУ 37397200);
Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (03165, м. Київ, проспект Любомира Гузара, 7, код ЄДРПОУ 22886300).
Суддя Олена СКУПІНСЬКА