Справа № 412/4710/2012
2/412/3213/2012
21 грудня 2012 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
У складі:
Головуючого -судді Браги А.В.,
при секретарі -Лампікі О.В.,
за участю представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_2 ,
представника відповідача - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Дніпропетровська цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Ярославцева Ірина Володимирівна, комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації'Дніпропетровської обласної ради про визначення часток у спадковому майні, визнання права власності, -
09 квітня 2012 року позивач звернулась до Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська із вищезазначеним позовом. В обґрунтування позову послалась на те, що 19 червня 1971 року вона уклала шлюб з ОСОБА_7 . За час спільного проживання та за спільні кошти подружжям була придбана квартира АДРЕСА_1 . Договір купівлі-продажу, за взаємною згодою, було оформлено на чоловіка. Даний шлюб було розірвано 25 січня 1999 року. Придбану квартиру, що є спільною сумісною власністю, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 розділили між особою добровільно в рівних частках та домовились, що оформлювати документи щодо поділу майна не будуть до тих пір, поки ОСОБА_7 користується квартирою. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер, після смерті якого відкрилася спадщина. Спадкоємцями після його смерті є відповідачі по справі, які у встановлений строк звернулись до приватного нотаріуса Ярославцевої І.В. ДМНО для прийняття спадщини. Позивач також звернулась до приватного нотаріуса про видачу їй свідоцтва про право власності на ? частину зазначеної квартири, однак їй було відмовлено та надано відповідний лист в якому зазначалось, що видати свідоцтво не вбачається можливим та роз'яснено право на звернення до суду. Посилаючись на дані обставини позивач просила суд визнати за нею право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 , як на майно яке було придбано під час шлюбу, а також з причини того, що спадкове майно ОСОБА_7 , яке підлягає розподілу між спадкоємцями, складається із ? частини зазначеної квартири (а.с.2-7). 05 липня 2012 року позивач, в особі представника за довіреністю, звернулась до суду із заявою про збільшення позовних вимог в якій просила поновити їй процесуальний строк на звернення до суду з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа Приватний нотаріус ДМНО Ярославцева І.В., КП «ДМБТІ'Дніпропетровської обласної ради, про визначення часток спадкового майна, про визнання права власності на частку майна. Решта позовних вимог залишилась без змін (а.с.65-68).
В судовому засіданні представник позивача вимоги, викладені в позові з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, підтримала, наполягала на їх задоволенні в повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_5 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала та зазначила, що обставини на які посилається позивач в своєму позові не відповідають дійсності, оскільки спірний об'єкт нерухомого майна було придбано ОСОБА_7 тоді, коли вже фактичні шлюбні відносини між ним та позивачкою припинились, в період часу, коли подружжя мешкало окремо, не вело спільного господарства та не фактично було однією сім'єю. Спірна квартира була придбана за спільні кошти ОСОБА_7 та ОСОБА_5 оскільки вони з кінця 1996 року мешкали однією сім'єю та вели спільне господарство. Представник відповідача також зазначила, що позивачем було пропущено трирічний строк у межах якого особа має звернутися до суду з вимогою про захист своїх цивільних прав та інтересів, що відповідно до чинного законодавства, є підставою для відмови у задоволенні позову. Вважала позовні вимоги необґрунтованими, об'єктивно нічим не підтвердженими та такими, що не підлягають задоволенню.
Представник відповідача ОСОБА_6 в судовому засіданні проти задоволення позову не заперечував, зазначив, що дійсно, спірна квартира була придбана за час спільного проживання та за спільні кошти подружжя ОСОБА_7 та ОСОБА_4 .
Третя особа - приватний нотаріус ДМНО Ярославцева І.В. у судове засідання по справі не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином. Надіслала на адресу суду заяви, в яких просила розглядати справу за її відсутності, при вирішенні справи поклалась на розсуд суду (а.с. 24, 63, 78).
Представник третьої особи КП «ДМБТІ'в судове засідання по справі не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Вислухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку з таких підстав.
Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
В судовому засіданні встановлено, що 19 червня 1971 року ОСОБА_4 уклала шлюб з ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 видане Ленінським Будинком Щастя м. Дніпропетровська (а.с.9).
Фактичні шлюбні відносини між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 припинились наприкінці 1996 року, про що свідчить копія ухвали Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 05 січня 1999 року по цивільній справі № 2-111/99 за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу в якій було встановлено, що шлюбно-сімейні відносини між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 припинились вже більше ніж два роки (а.с.85).
Також, в судовому засіданні встановлено, що 14 квітня 1998 року ОСОБА_7 була придбана квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири, який було посвідчено приватним нотаріусом Деллаловою В.М. та зареєстрований в реєстрі за № 1178 (а.с.13).
25 січня 1999 року шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 видане відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Ленінської районної ради м.Дніпропетровська (а.с.9 зворот).
27 квітня 2001 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 було зареєстровано шлюб, про що відділом реєстрації актів громадянського стану Жовтневого районного управління юстиції м. Дніпропетровська було зроблено відповідний актовий запис за № 278, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_3 (а.с.12).
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер, про що було видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_4 від 27 вересня 2011 року відділом реєстрації смерті Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 6605 (а.с.10).
З метою отримання свідоцтва про право власності на ? частину квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , позивач звернулась до приватного нотаріуса ДМНО Ярославцевої І.В. (а.с.14).
Натомість, у видачі відповідного свідоцтва про право власності на ? частину спірної квартири позивачу було відмовлено та надано відповідного листа (а.с.15). При цьому, відмова приватного нотаріуса викладена у листі була вмотивована тим, що видати свідоцтво не вбачається можливим, оскільки видача свідоцтва в разі смерті колишнього чоловіка не передбачена чинним законодавством України. Одночасно, нотаріусом було роз'яснено право на звернення до суду.
Судом встановлено, що окрім позивача, в передбачений шести місячний строк з метою прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_7 , до приватного нотаріуса ДМНО Ярославцевої І.В. з відповідними заявами звернулись відповідачі по справі.
Приватним нотаріусом була відкрита спадкова справа № 51780253 від 30 вересня 2011 року, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі (а.с.11).
Правовідносини, які виникли між сторонами врегульовані нормами цивільного кодексу України, кодексу про шлюб та сім'ю України, який діяв на час придбання квартири, сімейного кодексу України, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення'від 18 грудня 2009 року № 14.
Так, відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно зі ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Статтею 61 СК України унормовано, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Нормою ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Позивач в своєму позові посилається на те, що між нею та ОСОБА_7 після розірвання шлюбу виникла домовленість, що все майно, яке вони придбали під час шлюбу належить їм в рівних частках.
Втім, з такою позицією суд погодитись не може, оскільки зазначені твердження не підтверджується жодними належними доказами, що були досліджені у ході судового розгляду при розгляді справи.
Так, опитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 зазначили, що спірний об'єкт нерухомого майна було придбано на спільні кошти ОСОБА_7 та ОСОБА_5 , які з кінця 1996 року мешкали однією сім'єю та вели спільне господарство. Також свідки зазначили, що з метою придбання спірної квартири, ОСОБА_7 та ОСОБА_5 брали у них в борг грошові кошти.
Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь -які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів.
У відповідності до ч. 2 ст. 28 Кодексу про шлюб та сім'ю України, суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.
Таким чином, аналізуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що квартира АДРЕСА_1 , була придбана за спільні кошти ОСОБА_7 та ОСОБА_5 під час проживання однією сім'єю.
Приписами статей 355, 368 ЦК України передбачено, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути і фізичні особи.
Положеннями ст. 372 ЦК України визначено, що майно, яке є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. Така домовленість щодо нерухомого майна оформлюється договором, який укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Нормою ст. 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю, суб'єктами даного різновиду виду спільної власності можуть бути і фізичні особи. При цьому згідно ст. 357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.
З аналізу вищезазначених норм законодавства, суд приходить до висновку, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх цивільних прав та інтересів.
Зокрема, позивач просить суд визнати за собою та за ОСОБА_7 , який є співвласником нерухомого майна, яке перебуває у праві спільної сумісної власності, право власності на ? частку такого майна.
З огляду на таке, позивач фактично просить суд змінити вид права власності з спільної сумісної на спільну часткову за відсутності такої вимоги.
В той же час, зі змісту положень ст. 372 ЦК України вбачається необхідність припинення права спільної сумісної власності у разі поділу майна між його співвласниками шляхом визначення належного їм розміру часток в даному майні.
Перехід нерухомого майна із спільної сумісної в спільну часткову власність до тих самих співвласників, як вбачається зі змісту ст.ст. 355-357, 372 ЦК України, здійснюється шляхом визначення розміру часток співвласників, а не визнання права власності на них.
Відповідно до ст. 71 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Як зазначається в ст. 76 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) перебіг позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Статтею 80 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) передбачається, що закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.
Керуючись положеннями ст. 80 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), оскільки позивачу було відомо про розірвання шлюбу і вона не була позбавлена права вирішити питання про поділ спірної квартири, але вона цього не зробила і пропустила строк позовної давності для звернення до суду за захистом свого права, поважних причин для поновлення не навела.
Частиною 4 статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у справі, зробленою до винесення рішення.
Згідно з п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення'від 18 грудня 2009 року № 14, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважних причин, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
В силу викладеного, враховуючи, що представником відповідача ОСОБА_5 було подано заяву про застосування судом строків позовної давності до винесення рішення по даній цивільній справі (а.с.55-56), приймаючи до уваги, що позивачем було пропущено строк позовної давності для звернення до суду та як було пояснено у судовому засіданні представником позивача, що причина пропуску строку звернення до суду, є хвороба та смерть спадкодавця ОСОБА_7 , що не знаходиться у причино - наслідковому зв'язку з поважністю невчасного звернення ОСОБА_4 до суду з позовом, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову, застосувавши до спірних правовідносин строк позовної давності.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до ст. 88 ЦПК України та враховуючи результат вирішення справи, суд вважає за можливе судові витрати у справі понесені позивачем при звернення до суду у сумі 2 200,00 гривень покласти на останню.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 31, 57, 60, 61, 88, 128, 212-215 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову, - відмовити.
Судові витрати понесені ОСОБА_4 при зверненні до суду з позовом, що складаються з судового збору у сумі 2 200,00 гривень, не відшкодовуються.
Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 10 днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.
Суддя : А.В. Брага