Справа № 412/8407/2012
2/412/4070/2012
15 жовтня 2012 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська
у складі: головуючого судді Демидової С.О.
при секретарі Соцковій В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю та по зустрічному позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою власністю
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про поділ майна, що є спільною сумісною власністю. В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що 15 жовтня 1977 року Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області зареєстровано шлюб між ним та відповідачем. Під час шлюбу за спільні кошти позивач та відповідач придбали квартиру АДРЕСА_1 , право власності на вказану квартиру зареєстроване за відповідачем. В 2000 році сторони розлучилися, про що 12 квітня 2000 року Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області, було зроблено актовий запис про розлучення за № 191. Позивач просить суд поділити спільне майно подружжя, а саме кв. АДРЕСА_1 та визнати за ним право власності на ? частину вказаної квартири.
Позивач ОСОБА_2 по зустрічному позову звернулася до суду з позовом про визнання майна особистою власністю. В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що 15 жовтня 1977 року було зареєстровано шлюб між нею та ОСОБА_1 17 жовтня 1983 року на підставі ордеру на житлове приміщення № 872 серія А ОСОБА_2 та членам її родини була виділена двокімнатна квартира АДРЕСА_2 , яка згодом була приватизована ними.
В 1996 році вони вирішили поліпшити житлові умови, а саме придбати трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . В зв'язку з тим, що коштів не вистачало мати ОСОБА_2 продала свою квартиру та надала їм 9 000 доларів США на залишок суми ОСОБА_2 було оформлено позику на роботі на суму 3 000 доларів США.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 липня 1999 року шлюб між нею та ОСОБА_1 було розірвано про що 12 квітня 2000 року відділом реєстрації актів громадянського стану Жовтневої районної ради м. Дніпропетровська видано свідоцтво про розірвання шлюбу.
Після розірвання шлюбу відповідач став наполягати сплатити йому кошти за належну йому частку в квартирі АДРЕСА_1 .
23 жовтня 2001 року ОСОБА_1 в присутності свідків отримав від ОСОБА_1 вартість його долі за частку квартири в розмірі 2 300 доларів США. Після чого відповідач в добровільному порядку знявся з реєстрації за вказаною адресою.
В 2004 році відповідач повернувся до ОСОБА_2 та став проживати з нею в спірній квартирі, однак вони не вели спільного господарства та спільного бюджету не мали.
Позивач ОСОБА_1 та його представник в судовому засіданні підтримали свої позовні вимоги та просили визнати за позивачем право власності на ? частину кв. АДРЕСА_1 . Проти задоволення зустрічних позовних вимог заперечували та пояснили, що позивач не отримував грошові кошти в 2001 році від ОСОБА_2 за свою частку у спільному майні, а брав грошові кошти в борг.
Позивач по зустрічному позову ОСОБА_2 та її представник в судовому засіданні підтримали свої позовні вимоги та просили визнати за ОСОБА_2 право власності на кв. АДРЕСА_1 , та заперечували проти поділу майна, що є спільною сумісною власністю, оскільки в 2001 році ОСОБА_2 сплатила за частку спільно нажитого майна, а саме квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_1 .
Вислухавши сторони, допитавши свідків, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 підлягаючими задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
В судовому засіданні встановлено, що 15 жовтня 1977 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, який зареєстровано Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області /а.с.22/. Сторони спільно мешкали, вели спільне сумісне господарство та підтримували сімейні відносини, від цього шлюбу мають сина - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с.25/. 17 жовтня 1983 року на підставі ордену на житлове приміщення № 872 серія А ОСОБА_2 та членам її родини була виділена двокімнатна квартира АДРЕСА_2 /а.с.27/, яка згодом була приватизована /а.с.28/. В 1996 році сторони вирішили поліпшити свої житлові умови продавши вказану квартиру та придбавши спірну кв. АДРЕСА_1 . Залишок коштів який не вистачало на придбання квартири, сторонам надала мати ОСОБА_2 та було оформлено позику на підприємстві де працювала ОСОБА_2 . Даний факт не оспорював ся сторонами в судовому засіданні.
14 липня 1999 року рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетрвоська шлюб було розірвано про що 12 квітня 2000 року відділом реєстрації актів громадянського стану Жовтневої районної ради м. Дніпропетрвоська зроблено актовий запис № 191 /а.с.23-24/.
Через розлучення стало питання про поділ спільного майна сторін.
23 жовтня 2001 року на вимогу ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в присутності свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 передала грошову суму в розмірі 2 300 доларів США в якості сплати його долі за частку квартири /а.с. 34/, після чого ОСОБА_1 в добровільному порядку знявся з реєстрації в спірній квартирі. В судовому засідлані данний факт підтвердили свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ОСОБА_1 пояснив, що брав грошові кошти у колишньої дружини в якості позички яку повернув сплативши за ремонт в квартирі який зробив в 2004-2007 році коли повернувся проживати в спірну квартиру
Шлюб між сторонами укладено в 1977 році, а отже спірні правовідносини, що склались між позивачем та відповідачем врегульовані та повинні розглядатись за правилами Кодексу про шлюб та сім*ю України 1969 року та Цивільного кодексу України 1963 року.
Відповідно до вимог ст. 22 КпШС України майно набуте подружжям під час шлюбу є їх спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя мають рівні права володіння, користування та розпорядження цим майном. Відповідно до вимог ст. 29 КпШС України якщо між подружжям не досягнуто домовленості про спосіб розподілу спільного майна, то за їх позовом, чи позовом одного з них суд може постановити рішення про розподіл майна в натурі, якщо це можливо без шкоди його господарському призначенню.
Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу. Для вимоги про поділ майна чка є спільною сумісною власністю розведеного подружжя встановлюється трирічний строк позовної давності.
Відповідно до вимог ст. 112 ЦК України 1963 року майно може належати на праві спільної власності двом або декільком громадянам. Розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) та без визначення часток (сумісна власність). Відповідно до вимог ст. 17 Закону України «Про власність»майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Вказані норми закону кореспондуються і з нині діючими нормами закону з цих питань.
Відповідно вимог ст.. 10 КпШС України у випадках передбачених ст.. 9 цього кодексу позовна давність застосовується судом згідно з цивільним законодавством, якщо інше не встановлено законом він починає свій перебіг з дня коли особа узнала про порушення свого права, згідн зі ст.. 11 КпШС України
Згідно ст. 71 ЦК УССР (в редакції 1963 року, який діяв на час виникнення правовідносин) загальний строк для захисту права особи які порушено, позовна давність встановлюється три роки.
Оскільки розірвання шлюбу було зареєстровано в 2001 році, того ж року ОСОБА_1 отримав компенсацію в розмірі 2 300 доларів США за свою частку в спільній сумісній власності про, що свідчить розписка від 23 жовтня 2001 року тому суд вважає, що позивачем було пропущено строк для пред'явлення позовних вимог.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають обєктивні підстави вважати, що позовні вимоги ОСОБА_6 є обґрунтованими та підлягать задоволенню, а позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню повністю, оскільки підстав для цього не вбачає і доказів на підтвердження цього суду не надано.
Згідно ч. 1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що сторони в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 137 ЦПК, сторони могли б в передбаченому законом порядку скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Не може суд прийняти до уваги наполягання ОСОБА_1 на своїх позовних вимогах, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим обєктивно не підтверджуються.
Відповідно до ст.. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
23 жовтня 2001 року ОСОБА_1 отримав грошову компенсацію за свою частку в праві спільної сумісної власності, про що свідчить розписка, яка не викликає сумніву у суда, тому його вимоги стосовно визнання за ним права власності на ? частину кв. АДРЕСА_1 є безпідставними.
При таких обставинах суд вважає можливим позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити припинивши право спільної сумісної власності та визнати за ОСОБА_2 право власності на кв. АДРЕСА_1 .
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 208-210, 212-215 ЦПК України, суд
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 -відмовити.
Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 - задовольнити.
Припинити право сумісної власності ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення
Суддя С.О.Демидова