справа№380/4049/25
24 квітня 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 та зобов'язання вчинити дії.
Обставини справи.
До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення ОСОБА_1 грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб який утримано з індексації грошового забезпечення;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести грошову компенсацію сум ПДФО ОСОБА_1 , який утримано з індексації грошового забезпечення.
Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог зазначає, що він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні відповідача, та був звільнений зі служби 16.08.2019 року.
Позивач вказує, що під час служби йому не в повному обсязі нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення, у зв'язку з чим він звертався до суду. На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2021 року у справі № 380/12581/20 відповідач виплатив йому належну суму індексації, однак при цьому утримав податок з доходів фізичних осіб (ПДФО).
Позивач вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, не виплативши йому одночасно з сумою індексації грошову компенсацію утриманого ПДФО. Свої вимоги позивач обґрунтовує положеннями пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України та Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб..., затвердженого Постановою КМУ № 44 від 15.01.2004 року (далі - Порядок № 44), які передбачають спрямування утриманого з грошового забезпечення військовослужбовців ПДФО виключно на виплату їм рівноцінної компенсації.
Позивач наголошує, що індексація грошового забезпечення є його невід'ємною складовою, пов'язаною з виконанням обов'язків військової служби, а тому утриманий з неї ПДФО також підлягає компенсації, посилаючись на відповідну судову практику Верховного Суду.
Крім того, позивач зазначає, посилаючись на висновки Верховного Суду (зокрема, у справі № 814/142/17), що право на отримання компенсації ПДФО виникло у нього під час проходження служби (оскільки саме тоді виникло право на індексацію) і не втрачається у зв'язку зі звільненням зі служби, особливо враховуючи, що сама виплата індексації відбулася значно пізніше через необхідність судового захисту його прав.
Таким чином, позивач вважає бездіяльність відповідача щодо невиплати компенсації ПДФО протиправною та просить суд зобов'язати відповідача провести відповідне нарахування та виплату.
Ухвалою від 07 березня 2025 року відкрито провадження у цій справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Вказаною ухвалою відповідачу було встановлено 15-денний строк для подання відзиву на позовну заяву з дня вручення копії ухвали.
Як встановлено з матеріалів справи, копію ухвали про відкриття провадження відповідач отримав 10 березня 2025 року в електронний кабінет. Однак, у встановлений судом строк відповідач відзиву на позовну заяву не подав, про причини неподання суд не повідомив.
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд -
Позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка знаходилась на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 180 від 16 серпня 2019 року старшого солдата ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв'язку зі звільненням з військової служби у запас за підпунктом «а» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із закінченням строку контракту). Це підтверджується копією витягу з наказу, долученою до матеріалів справи.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2021 року у справі № 380/12581/20, яке набрало законної сили, було задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 та зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за певний період.
На виконання зазначеного рішення суду, 31 січня 2025 року Військовою частиною НОМЕР_1 перераховано позивачу кошти в сумі 49 601,59 грн з призначенням платежу «Oplata indeksatsii zhidno rishennia sudu № 380/12581/20 Shehyns'kyi A.I.».
Це підтверджується копією виписки з банківського рахунку позивача.
Сума до виплати розрахована після утримання ПДФО (18%) та військового збору (1,5%) із загальної суми нарахованої індексації.
Позивач стверджує, що відповідач, виплативши йому суму індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду, протиправно не здійснив одночасно виплату грошової компенсації суми ПДФО, утриманого з цієї виплати, чим порушив його право, гарантоване пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України та Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу» (далі - Порядок № 44).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно з частинами першою, другою статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, її виплата передбачена Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078. Індексація є складовою грошового забезпечення військовослужбовців і підлягає нарахуванню та виплаті.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 06 червня 2018 року у справі № 695/984/16-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 638/9697/17, від 12 травня 2022 року у справі № 280/9017/20.
Те, що позивач мав право на індексацію грошового забезпечення за період служби, і відповідач протиправно її не виплатив своєчасно, встановлено рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2021 року у справі № 380/12581/20, яке набрало законної сили і є обов'язковим до виконання.
Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України (далі - ПК України), податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
Водночас, пунктом 168.5 статті 168 ПК України встановлено спеціальну норму, згідно з якою суми ПДФО, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями у звязку з виконанням обовязків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Механізм реалізації цієї норми визначено Порядком № 44. Пунктом 1 Порядку № 44 передбачено, що цей Порядок визначає механізм виплати щомісячної грошової компенсації сум ПДФО, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - грошова компенсація).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського, особи рядового і начальницького складу, що проходять службу в установах та організаціях, які утримуються за рахунок коштів державного бюджету (далі - військовослужбовці, поліцейські та особи рядового і начальницького складу), а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Пунктом 3 Порядку № 44 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами, що утримують військовослужбовців, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у звязку з виконанням ними своїх обовязків під час проходження служби, одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Пунктом 5 Порядку № 44 передбачено, що грошова компенсація виплачується за місцем проходження служби або, у разі звільнення із служби, - міськими, районними військовими комісаріатами, установами, організаціями, де вони перебувають на обліку чи одержують пенсію, у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат.
Аналізуючи наведені норми, суд доходить висновку, що індексація грошового забезпечення є виплатою, одержаною військовослужбовцем у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби. Суми ПДФО, утримані з такої індексації, підлягають обов'язковій, рівноцінній та повній компенсації військовослужбовцю (або особі, звільненій зі служби, якщо право на виплату виникло під час служби) одночасно з виплатою самої індексації.
Те, що виплата індексації позивачу була здійснена відповідачем після його звільнення зі служби та на підставі рішення суду, не позбавляє позивача права на отримання компенсації утриманого ПДФО.
Право на індексацію виникло у позивача саме під час проходження військової служби. Відповідно, право на компенсацію ПДФО, утриманого з цієї суми, також виникло під час служби. Обов'язок виплатити компенсацію покладається на установу, що здійснює виплату грошового забезпечення (в даному випадку індексації як його складової).
Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 29 липня 2020 року у справі № 814/142/17, на яку посилається позивач, а також у постановах від 22 червня 2018 року у справі № 812/1048/17 та від 25 червня 2020 року у справі № 825/761/17.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що втрата статусу військовослужбовця на момент фактичної виплати коштів, право на які виникло під час служби, не позбавляє особу права на отримання компенсації ПДФО, передбаченої пунктом 168.5 статті 168 ПК України та Порядком № 44.
Таким чином, відповідач, здійснивши виплату індексації грошового забезпечення позивачу на виконання рішення суду та утримавши при цьому ПДФО, повинен був одночасно нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію у розмірі утриманого ПДФО. Нездійснення такої виплати є протиправною бездіяльністю відповідача.
Відповідач не надав суду відзиву та доказів, які б спростовували доводи позивача або підтверджували правомірність його дій чи бездіяльності.
З огляду на викладене, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов'язання його нарахувати та виплатити позивачу спірну компенсацію.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є субєктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Оскільки позивач відповідно до Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями 2, 5, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257-263 КАС України, суд, -
ухвалив :
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення ОСОБА_1 грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, який утримано з індексації грошового забезпечення.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) провести ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, який утримано з суми індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2021 року по справі №380/12581/20.
4. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 24.04.2025 року.
Суддя Коморний О.І.