Іменем України
24 квітня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/226/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Борзаниця С.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом адвоката Коряка Ігоря Юрійовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання рішення протиправним, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов адвоката Коряка Ігоря Юрійовича (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач), з такими вимогами:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 28.11.2024 за № 123750003927 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 4 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до стажу роботи періоди роботи: з 10.04.1989 по 06.07.1998 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 10.09.1985; період отримання допомоги по безробіттю з 23.03.2004 по 28.09.2004; період отримання матеріальної допомоги по безробіттю на час навчання з 29.09.2004.
В обґрунтування вимог зазначено, що для реалізації свого права на пенсію відповідно до ст. 115 Закону № 1058 позивач неодноразово звертався до Пенсійного фонду України із заявами про призначення пенсії.
Однак, на перше звернення 17.07.2023 позивач отримав рішення про відмову у призначенні пенсії від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 123750003927 від 24.07.2023 із зазначенням, що страховий стаж особи становить 18 років 10 місяців 21 день.
За результатами розгляду другого звернення від 20.12.2023 рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 21.12.2023 № 123750003927 позивачу знову відмовлено у призначенні пенсії, стаж який йому зараховано становить 23 роки 8 місяців 29 днів.
Остання відмова оформлена рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області 28.11.2024 № 123750003927, в якому зазначено, що страховий стаж становить 24 роки 11 місяців 22 дні. До загального страхового стажу не зараховано період роботи з 10.04.1989 по 06.07.1998 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 10.09.1985, оскільки записи завірені печаткою підприємства, у якій відсутній код ЄДРПОУ. Вищезазначений період не зараховано на підставі наданої уточнюючої довідки № 64 від 18.08.2023, оскільки довідка видана невизнаною республікою ЛНР. Не зараховано період отримання допомоги по безробіттю з 23.03.2004 по 28.09.2004, оскільки відсутній наказ про припинення виплати допомоги (при припиненні виплати зазначено наказ початку виплати). Не зараховано період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 29.09.2004, оскільки вищезазначений вид допомоги відсутній в переліку періодів, з яких складається страховий стаж, який зазначений в п.1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Також у своїй відмові відповідач посилається на відсутність з боку позивача заяви про неотримання пенсії з боку від органів пенсійного забезпечення російської федерації та відсутність довідки ВПО.
Позивач з відмовою відповідача не згоден та вважає її такою, що суперечить нормам чинного законодавства, оскільки недоліки в оформленні записів чи відсутність додаткових підтверджуючих довідок не можуть бути підставою для обмеження права на соціальний захист.
Також зазначено що посилання відповідача на відсутність з боку позивача заяви про неотримання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, не відповідає дійсності, в своїй заяві про призначення пенсії позивач зазначав, що пенсію від російської федерації не одержує та заповнював анкету опитування, яка також містить цю інформацію.
Таким чином, представник позивача вважає, що за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних (надуманих) підстав.
Ухвалою суду від 10.02.2025 зазначену позовну заяву залишено без руху
Ухвалою суду від 21.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду після усунення її недоліків та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення вимог з огляду на таке.
Відповідно пункту 14-4 розділу ХV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації.
У разі неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
Частиною другою статті 4 Закону №1706 передбачено, що підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли зазначені обставини, на момент їх виникнення.
Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року № 309 (зі змінами) територія смт. Білокуракине у Луганській області є окупованою російською федерацією з 24.02.2022 згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (зі змінами) призначення, відновлення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону №1706 від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.
Враховуючи зазначене, у разі реєстрації місця проживання на контрольованій українською владою території України виплата пенсій внутрішньо переміщеним особам продовжується територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в ЄІБДВПО, а саме: реєстрації як внутрішньо переміщених осіб або інформації про відмову від довідки про взяття на облік відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеної особи в ЄІБДВПО або рішення керівника органу соціального захисту населення про відмову у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи із зазначенням причин такого рішення. Враховуючи вище викладене відповідач вважає, що для призначення дострокової пенсії за віком немає підстав, оскільки позивачем не надано відомостей про неодержання пенсії на території російської федерації та відсутністю довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи Управління праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації (проживання) переміщеної особи або відмови у наданні статусу внутрішньо переміщеної особи з Управління праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації (проживання) та відсутність необхідного стажу.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) 22.11.2024 звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком.
В заяві, зокрема, зазначено, що фактичним місцем проживання позивача є: АДРЕСА_1 .
За результатами розгляду заяви від 22.11.2024 відповідачем прийнято рішення № 123750003927 про відмову у призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю відомостей про неодержання пенсії на території РФ та відсутністю довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи Управління праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації (проживання) переміщеної особи або відмови у наданні статусу внутрішньо переміщеної особи з Управління праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації (проживання) та відсутність необхідного стажу.
В рішенні встановлено, що вік заявника: 56 років, страховий стаж заявника становить: 24 роки 11 місяців 22 дні.
За наданими документами до загального страхового стажу не зараховано період роботи з 10.04.1989 по 06.07.1998 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 10.09.1985, оскільки записи завірені печаткою підприємства, у якій відсутній код ЄДРПОУ.
Вищезазначений період не зараховано на підставі наданої уточнюючої довідки № 64 від 18.08.2023, оскільки довідка видана невизнаною республікою ЛНР.
Не зараховано період отримання допомоги по безробіттю з 23.03.2004 по 28.09.2004, оскільки відсутній наказ про припинення виплати допомоги (при припиненні виплати зазначено наказ початку виплати).
Не зараховано період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 29.09.2004, оскільки вищезазначений вид допомоги відсутній в переліку періодів, з яких складається страховий стаж, який зазначений в п.1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Отже, спірними періодами страхового стажу позивача, в зарахуванні, яких відмовлено, є: період роботи з 10.04.1989 по 06.07.1998, період отримання допомоги по безробіттю з 23.03.2004 по 28.09.2004 та період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 29.09.2004.
Трудова книжка позивача, серії НОМЕР_1 , дата заповнення - 10.09.1985, містить такі записи щодо спірних періодів стажу:
«Білокуракинське райДРСУ»:
- 10.04.1989 прийнято дорожнім робітником ІІ розряду (запис № 9, наказ № 36-к від 10.04.1989);
- 08.01.1991 переведено машиністом катка V розряду (запис № 10, наказ № 5-к від 04.01.1191);
- 06.07.1998 звільнено за власним бажаням ст. 38 КЗпП України (запис № 11, наказ № 46-к від 06.07.1998);
Білокуракинський центр зайнятості:
- 23.03.2004 розпочато виплату допомоги по безробіттю відповідно до п.2 ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (запис № 32, наказ № 55 від 23.03.04);
- 28.09.2004 припинено виплату допомоги по безробіттю відповідно до ст. 31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (запис № 33, наказ № 55 від 23.03.04);
Зазначені записи завірені підписами посадових осіб та печатками підприємства та центру зайнятості.
Надана позивачем суду та відповідачу копія трудової книжки НОМЕР_1 не містить всіх сторінок, а саме: щодо спірного періоду отримання матеріальної допомоги по безробіттю зазначено лише: «29.09.2004 розпочато виплату матеріальної допомоги по безробттю відповідно… (запис № 34).
Тобто, відомостей щодо підстав призначення цієї допомоги та дати закінчення її виплати надана копія трудової книжки не містить.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.ї
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законами України від 05.11.1991 №1788 «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788) та від 09.07.2003 №1058 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058).
Відповідно до статті 115 Закону №1058, зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» право на призначення дострокової пенсії за віком мають, зокрема, військовослужбовці, які брали участь у бойових діях після досягнення чоловіками 55 років за наявності страхового стажу не менше 25 років.
Частиною 2 статті 24 Закону №1058 передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого облікуна підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до статті 62 Закону №1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок № 637) передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з пунктом 20 вказаної постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
Не зараховуючи період роботи з 10.04.1989 по 06.07.1998 та період отримання допомоги по безробіттю з 23.03.2004 по 28.09.2004, відповідач зазначає, що у копії трудової книжки записи про роботу завірені печаткою підприємства, у якій відсутній код ЄДРПОУ, а в записі про припинення виплати допомоги по безробіттю зазначено наказ початку виплати.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
З аналізу наведених норм, судом встановлено, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, відсутність коду ЄДРПОУ на відбитку печатки на записі про звільнення чи помилкове зазначення в записі про припинення виплати допомоги наказу про її призначення не можуть бути підставами для виключення певних періодів зі страхового стажу позивача.
Суд зазначає, що не зарахування спірного стажу пзивачу буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Зазначені відповідачем недоліки не можуть бути підставою для виключення певних періодів з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
За правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 754/14898/15-а, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
В даному випадку, судом встановлено, що вказані записи в трудовій книжці зроблено чітко, зрозуміло та без будь-яких виправлень, відсутні ознаки підчисток та підробок, у зв'язку з чим зазначені відпоовідачем недоліки не можуть бути самостійними підставами для відмови у зарахуванні зазначеного періоду роботи до стажу.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірних періодів позивача відповідачем суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії.
Крім того, застосування вказаної підстави для відмови в зарахуванні періоду роботи до страхового стажу є проявом надмірного формалізму з боку суб'єкта владних повноважень, а тому не може бути взята судом до уваги.
Суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Згідно з пунком 4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що рішення щодо призначення пенсії приймається пенсійним органом за наявності усіх документів про призначення пенсії. Органи Пенсійного фонду наділені повноваженнями збирати необхідні для розгляду заяви особи (у тому числі щодо призначення пенсії) документи.
Отже, у випадку виявленої відсутності необхідних документів для призначення позивачу пенсії чи їх уточнення відповідач мав можливість вчинити дії, спрямовані на їх отримання від відповідних органів (осіб).
Відповідачем не надано жодних доказів виконання ним вимог положень статті 44 Закону № 1058-IV та Порядку № 22-1 щодо вчинення дій, спрямованих на отримання необхідних документів для з'ясування та перевірки спірних періодів від відповідних органів (осіб).
Щодо зарахування до страхового стажу позивача період отримання матеріальної допомоги по безробіттю на час навчання з 29.09.2004, суд зазначає таке.
З наданих позивачем документів, зокрема, копії трудової кижки, неможливо встановити підстави та період отримання позивачем цієї допомоги, оскільки копія трудової книжки не містить всіх сторінок.
При цьому, суд звертає увагу, що в позові представником позивача також зовсім не зазначено про період отримання позивачем вказаної допомоги, вимога містить лише дату початку цієї виплати - 29.09.2004, без дати її припинення.
З огляду на зазначене, у суду відсутні підстави для зобов'язання відповідача зарахувати період отримання матеріальної допомоги по безробіттю на час навчання до страхового стажу позивача.
Суд роз'яснює, що позивач може додатково звернутися до відповідача з документами на підтвердження періоду та підстав виплати вказаної допомоги для вирішення питання щодо зарахування такого періоду до його страхового стажу.
Щодо посилань відповідача на відсутність заяви про неотримання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації та відсутність довідки ВПО, суд зазначає таке.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII), який набрав чинності з 22 листопада 2014 року, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Згідно з вимогами пункту 14-4 розділу XV Закону № 1058-IV громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та Російської Федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
Згідно до підпункту 9 пункту 2.1 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, орган, що призначає пенсію, додає одержаний на запит документ про те, що особа не перебуває на обліку в органах пенсійного забезпечення Російської Федерації як одержувач пенсії.
Таким чином, призначення та виплата позивачу пенсії за віком згідно Закону № 1058-IV можливе за умови неодержання ним пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації.
У алгоритмі призначення пенсії орган, що призначає пенсію, звертається із запитом до органів пенсійного забезпечення російської федерації стосовно перебування особи на обліку як одержувача пенсії. Разом з тим, у разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та Російської Федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
При цьому, суд зазначає, що закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:
- перебуває на території України на законних підставах;
- має право на постійне проживання в Україні;
- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або “інші права», як це зазначено у статті 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
В силу статей 8 та 22 Конституції України, статті 7 КАС України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.
Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).
Рішенням ЄСПЛ у справі “Пічкур проти України», зокрема у пункті 54 цього рішення ЄСПЛ, суд зазначив про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Отже, суд зазначає, що право позивача на призначення та отриманя пенсії не може ставитися у залежність від отримання ним довідки внутрішньо переміщеної особи, та, відповідно, не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком.
Щодо надання заяви про неотримання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, судом встановлено, що в заяві позивача про призначення пенсії від 22.11.2024 не зазначалося про його не перебування на обліку як одержувача пенсії в органах пенсійного забезпечення Російської Федерації.
Однак, суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Тобто, відповідач, встановивши відсутність вищевказаного пітвердження в документах для призначення пенсії, мав можливість роз'яснити позивачу необхідність надання такого підтвердження та надати для цього час.
При цьому, відповідачем не надано жодних доказів виконання ним вимог положень статті 44 Закону № 1058-IV та Порядку № 22-1 щодо вчинення дій, спрямованих на отримання підтвердження щодо не перебування позивача на обліку як одержувача пенсії в органах пенсійного забезпечення Російської Федерації.
Суд звертає увагу, що в матеріалах справи містяться заяви позивача про перегляд його звернення про призначення пенсії, в яких, зокрема, зазначено, що позивач не отримує пенсії в Російській Федерації.
З огляду на зазначене, рішення відповідача від 28.11.2024 за № 123750003927 про відмову у призначенні позивачу пенсії прийнято без з'ясування всіх необхідних обставин та фактів щодо спірних періодів стажу, а також без витребування необхідних документів, а тому підлягає скасуванню.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Частиною другою статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Питання призначення позивачеві пенсії на підставі положень Закону № 1058-IV належить до дискреційних повноважень відповідача.
На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє, при цьому, у судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Суд зауважує, що, як зазначено вище, оскаржуване рішення прийнято без виконання відповідачем вимог положень статті 44 Закону № 1058-IV та Порядку № 22-1 щодо вчинення дій, спрямованих на отримання необхідних документів для з'ясування та перевірки спірних періодів від відповідних органів (осіб), а суд не може перебирати на себе повноваження Пенсійного фонду України, самостійно обчислювати страховий стаж, визначати підстави для зарахування чи відмови у зарахуванні певних періодів роботи до страхового/пільгового стажу на підставі документів, зміст яких не досліджено та яким не надано оцінку органом Пенсійного фонду України.
Фактично зазначені обставини свідчать про необґрунтованість рішення суб'єкта владних повноважень, що є недотриманням вимог, визначених пунктом 3 частини другої статті 2 КАС України, та є підставою для його скасування.
При цьому відповідач як суб'єкт, наділений відповідними повноваженнями щодо вирішення питань призначення пенсій, має обрахувати загальний страховий стаж позивача з урахуванням висновків, викладених у судовому рішенні.
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім і необхідним (ефективним):
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 28.11.2024 № 123750003927 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області заархувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 10.04.1989 по 06.07.1998 та період отримання допомоги по безробіттю з 23.03.2004 по 28.09.2004, а також повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 22.11.2024, з урахуванням висновків, викладених у судовому рішенні.
За встановлених в цій справі обставин, з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин та меж заявлених вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з обранням належного способу захисту порушеного права.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір в сумі 968,96 грн, що підтверджено квитанцією від 16.02.2025.
З огляду на те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню з обранням належного способу захисту порушеного права, суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 484,48 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги адвоката Коряка Ігоря Юрійовича в інтересах ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ: 14099344, місцезнаходження: 1022, Харківська область, місто Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 28.11.2024 № 123750003927 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області заархувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 10.04.1989 по 06.07.1998 та період отримання допомоги по безробіттю з 23.03.2004 по 28.09.2004, а також повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 22.11.2024, з урахуванням висновків, викладених у судовому рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 484,48 грн (чотириста вісімдесят чотири гривні 48 копійок).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Борзаниця