24 квітня 2025 року Київ № 320/1492/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Меліоратор» до Виконавчого комітету Бучанської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, -
встановив:
До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «Меліоратор» до Виконавчого комітету Бучанської міської ради, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Бучанської міської ради «Про розгляд питання щодо присвоєння поштової адреси гуртожитку» від 17.12.2019 №884.
21.02.2020 протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею у справі було визначено ОСОБА_1 .
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.02.2020 відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 13.02.2024 №411/0/15-24 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Київського окружного адміністративного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку» звільнено ОСОБА_1 з посади судді Київського окружного адміністративного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку.
01.03.2024 протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею у справі було визначено Горобцову Я.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.04.2024 адміністративну справу прийнято до провадження та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Свої вимоги позивач мотивує безпідставністю оскаржуваного рішення та вказує на своє право власності на об'єкт нерухомості, щодо якого відповідачем прийнято оскаржуване рішення.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві, наголошує, що у межах спірних правовідносин він діяв правомірно, а тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Бучанської міської ради «Про розгляд питання щодо присвоєння поштової адреси гуртожитку» від 17.12.2019 №884, з метою впорядкування нумерації об'єктів нерухомого майна по вулиці Леха Качинського в м.Буча, гуртожитку загальною площею 496,3 кв.м., технічна літера «Г», вирішено присвоїти наступну поштову адресу: Київська область, місто Буча, вулиця Леха Качинського, 7-б.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 стосовно тлумачення ч. 2 статті 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.2. статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії.
Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Відповідно до ч. 3 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.
Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.
За змістом рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 щодо «порушеного права», за захистом якого особа може звернутися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес».
Щодо останнього, то в цьому ж рішенні Конституційний Суду України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який : а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, реалізуючи передбачене статтею 55 Основного Закону право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється в його володільця у момент порушення чи оспорення останнього.
Водночас, суб'єктивна оцінка порушення права не є абсолютною, відтак, суд повинен встановити, серед іншого, в чому полягає порушення прав особи, яка подає апеляційну скаргу, оскаржуваним судовим рішенням.
Виходячи із системного тлумачення зазначених положень законодавства вбачається, що особа має право звернутися до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
Враховуючи, зазначене в межах розгляду даної адміністративної справи насамперед підлягає встановленню факт порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача з боку відповідачів. При цьому необхідно зазначити, що обов'язковою ознакою порушення права особи є його припинення, зміна або встановлення неможливості реалізації.
Так, позивач в адміністративному позові зазначає, що йому належить право власності на об'єкт нерухомого майна по вулиці Леха Качинського в м.Буча, гуртожиток загальною площею 496,3 кв.м., технічна літера «Г», який став об'єктом прийняття оскаржуваного рішення відповідача.
Оцінюючи такі доводи позивача, суд звертає увагу на наступне.
Як вбачається з даних Єдиного державного реєстру судових рішень, у провадженні Господарського суду Київської області перебувала справа №911/737/18 за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області до Приватного акціонерного товариства «Меліоратор», Бучанської міської ради про скасування рішення, визнання недійним і скасування свідоцтва про право власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.
Рішенням Господарського суду Київської області від 10.09.2018 у справі №911/737/18, з урахуванням ухвали Господарського суду Київської області від 01.02.2019 про виправлення описки, позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області задоволено частково.
Зокрема, скасовано рішення виконавчого комітету Бучанської міської ради від 20.03.2007 № 162 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Бучанської міської ради від 15.02.2007 № 88 «Про внесення доповнень до п. 2 рішення виконавчого комітету Бучанської міської ради від 18.01.2007 № 28 «Про анулювання свідоцтва на право власності. Про оформлення нового свідоцтва на право власності» в частині оформлення та видачі свідоцтва на право власності на нерухоме майно - гуртожиток, розташований по вул. Чкалова, 1, в м. Буча Київської обл.; скасовано свідоцтво про право приватної власності серії САС № 345588 від 11.07.2009, видане на підставі рішення виконавчого комітету Бучанської міської ради від 20.03.2007 № 162, а саме в частині оформлення права власності на гуртожиток, розташований по вул. Чкалова, 1, в м. Буча Київської обл.; витребувано з чужого незаконного володіння ПрАТ «Меліоратор» гуртожиток, розташований по вул. Чкалова, 1, в м. Буча Київської обл., та повернуто його державі в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області за актом приймання-передачі.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2019 рішення Господарського суду Київської області від 10.09.2018 у справі № 911/737/18 залишено без змін, апеляційну скаргу ПрАТ «Меліоратор» без задоволення.
01.02.2019 на примусове виконання рішення Господарського суду Київської області від 10.09.2018 у справі № 911/737/18 видано накази.
Постановою Верховного Суду від 02.04.2019 постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2019 та рішення Господарського суду Київської області від 10.09.2018 у справі № 911/737/18 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Київської області.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.09.2019 у справі № 911/737/18 позов Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області до ПрАТ «Меліоратор» та Бучанської міської ради про скасування рішення, визнання недійсним і скасування свідоцтва про право власності та витребування майна з чужого незаконного володіння залишено без розгляду.
В подальшому, ухвалою Господарського суду Київської області від 18.05.2020 заяву ПрАТ «Меліоратор» про поворот виконання рішення Господарського суду Київської області від 10.09.2018 у справі № 911/737/18 задоволено та здійснено поворот виконання рішення Господарського суду Київської області від 10.09.2018 у справі № 911/737/18, шляхом витребування з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області (ідентифікаційний код 19028107) на користь ПрАТ «Меліоратор» (ідентифікаційний код 01037229) гуртожитку, розташованого по вул. Чкалова, 1, в м. Буча Київської обл.
15.06.2020 на примусове виконання ухвали Господарського суду Київської області від 18.05.2020 у справі № 911/737/18 ПрАТ «Меліоратор» видано наказ, а ухвалою від 15.05.2023 видано дублікат вказаного судового наказу.
22.06.2023 державним виконавцем Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Федорчуком Микитою Федоровичем було винесено повідомлення про повернення без прийняття до виконання наказу Господарського суду Київської області від 15.06.2020 у справі № 911/737/18.
06.07.2023 до Господарського суду Київської області від ПрАТ «Меліоратор» надійшла скарга на дії державного виконавця, яку ухвалою від 19.12.2023 залишено без задоволення.
Також, згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відомості про зареєстровані речові права на об'єкт нерухомого майна за адресою: вул. Леха Качинського, 7-6 у місті Буча (а також за адресою вул. Леха Качинського, 7-г у місті Буча), який за твердженням Позивача належить ПрАТ «Меліоратор», відсутні.
Таким чином, матеріалами справи не підтверджується наявність у позивача майнових прав щодо об'єкту нерухомості, щодо якого прийнято оскаржуване рішення.
Виходячи з наведеного та аналізу статуту позивача, суд доходить висновку, що прийняття оскаржуваного рішення прямо та безпосередньо не стосується прав, обов'язків або інтересів позивача.
Вказане не дає можливості визнати наявними обставини існування будь-яких спільних правовідносин між позивачем та відповідачем у контексті спірних правовідносин.
Відповідного до рішення Конституційного Суду від 01 грудня 2014 року у справі № 1-10/2004 визначено розуміння законного інтересу та встановлено, що законний інтерес відбиває легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість. Це прагнення у межах сфери правого регулювання до користування якимсь конкретним матеріальним благом.
Враховуючи зазначене розуміння правової категорії законного інтересу, та зважаючи на наведені вище приписи процесуального законодавства в частині можливості його захисту в порядку адміністративного судочинства, суд вважає, що обґрунтованою підставою для звернення до суду із позовними вимогами, які заявляються позивачем, міг би бути порушений законний інтерес фізичної або юридичної особи, громадської організації, в межах відповідних правовідносин.
Проте оскільки, як вже зазначалось, позивачем не було надано до суду доказів існування будь-яких правовідносин між ним та відповідачем у сфері реалізації ними наданих законом повноважень, як і доказів порушення його законних інтересів діями або бездіяльністю відповідача, у суду відсутні правові підстави для розгляду по суті заявлених позовних вимог, оскільки захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним за встановленням судом факту їх порушення.
Водночас, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.02.2022 у справі № 826/9148/16, від 05.03.2020 у справі № 826/12535/17, від 21.02.2021 у справі №233/3516/18-ц, в яких суд дійшов висновку про те, що відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -
У задоволенні адміністративного позову Приватного акціонерного товариства «Меліоратор» (08292, м. Буча, вул. Леха Качинського, буд. 7; код ЄДРПОУ 01037229) до Виконавчого комітету Бучанської міської ради (08292, м. Буча, вул. Енергетиків, буд. 12; код ЄДРПОУ 04360586) про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.