24 квітня 2025 року справа №320/24374/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просить суд:
- визнати незаконними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови у наданні права на відстрочку на військову службу під час мобілізації;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до абзацу 9 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що він є усиновлювачем дитини, позбавленої батьківського піклування, віком до 18 років, у зв'язку з чим має право на відстрочку від призову на військову службу за мобілізацією на підставі абзацу 9 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Проте, відповідач за результатами звернення позивача відмовив йому у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, що право на відстрочку за вказаною нормою надається у разі усиновлення двох і більше дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування, віком до 18 років.
Позивач не погоджується з такою позицією відповідача, оскільки вважає, що законодавець у вказаній нормі не визначив таку обов'язкову умови для отримання усиновлювачем відстрочки від призову, як наявність двох або більше дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування, віком до 18 років.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.06.2024 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення ухвали про відкриття провадження у справі рекомендованою поштовою кореспонденцією на адресу, яка вказана у позовній заяві, про що свідчать відомості з офіційного веб-сайту АТ "Укрпошта".
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з іншими клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Ставищенським РВ ГУ МВС України в Київській області 28.12.1996.
Судом встановлено, що позивач подав до ІНФОРМАЦІЯ_1 звернення від 25.07.2023, у якому просив повідомити йому про наявність/відсутність законних підстав для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 9 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
До вказаного звернення позивач долучив: рішення Кам'янобрідського районного суду м.Луганська від 16.09.2009 у справі №2о-113 про усиновлення; свідоцтво про усиновлення серії НОМЕР_2 від 04.11.2009; свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 від 23.04.2009 та серії НОМЕР_4 від 04.11.2009; довідку про реєстрацію місця проживання особи; довідку про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру №1197217-022 від 04.10.2022; довідку Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області про склад сім'ї призовника від 19.07.2023 №14-15/9-422.
За результатами розгляду вказаних документів комісією щодо визначення наявності права відстрочки на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 склала заключення, в якому зазначила, що надані позивачем документи не підтверджують наявність у нього права відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 9 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Так, комісія у заключенні зазначила, що в Законі України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" визначені поняття "діти, позбавлені батьківського піклування", "усиновлення".
До звернення позивач надав документи про усиновлення однієї дитини, що не дає йому право відстрочки на військову службу під час мобілізації.
Не погоджуючись з діями відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання їх протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, з приводу чого суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Також Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі також -Закон № 2232-ХІІ).
За частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частинами першою, п'ятою статті 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Частиною першою статті 39 Закону №2232-ХІІ визначено, що призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.
Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації здійснюється для доукомплектування військових посад, передбачених штатами воєнного часу, у терміни, визначені мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших військових формувань.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні встановлює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ, який також визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів (далі - Закон №3543-ХІІ, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті першої Закону №3543-ХІІ мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Згідно з частиною першою статті 22 Закону №3543-ХІІ громадяни зобов'язані: з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період; надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, Оперативно-рятувальній службі цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом.
Статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачені підстави для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Зокрема, згідно з абзацом 9 частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: усиновителі, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, на утриманні яких перебувають діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування, віком до 18 років.
Відповідно до пункту Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.
За змістом положень пункту 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема, ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам, розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.
Згідно з пунктом 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 № 1487 (далі Порядок №1487, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин), визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації).
Відповідно до пункту 2 Порядку №1487 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до підпункту 8 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (Додаток 2 до Порядку №1487) призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні: особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів", а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Відповідач у заключенні, вказуючи про відсутність у позивача права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 9 частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ, вказав на те, що до звернення позивач надав документи про усиновлення однієї дитини, що не дає йому право відстрочки на військову службу під час мобілізації.
Отже, зі змісту заключення відповідача вбачається, що право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 9 частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ, на переконання відповідача, виникає у військовозобов'язаного лише за умови усиновлення двох і більше дітей, з приводу чого суд зазначає таке.
Згідно з частинами першою-другою статті 207 Сімейного кодексу України усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого статтею 282 цього Кодексу.
Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя.
Частиною першою статті 225 Сімейного кодексу України встановлено, що усиновлення вважається здійсненим у день набрання чинності рішенням суду про усиновлення.
Правові, організаційні, соціальні засади та гарантії державної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа, визначає Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13.01.2005 №2342-IV (далі-Закон №2342-IV, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини першої Закону №2342-IV у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
- дитина-сирота - дитина, в якої померли чи загинули батьки;
- діти, позбавлені батьківського піклування, - діти, які залишилися без піклування батьків у зв'язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами Національної поліції, пов'язаним з відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки, а також діти, розлучені із сім'єю, підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, діти, батьки яких не виконують своїх батьківських обов'язків з причин, які неможливо з'ясувати у зв'язку з перебуванням батьків на тимчасово окупованій території України, в районах проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, та безпритульні діти;
- форми влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - усиновлення; встановлення опіки, піклування; передача до прийомної сім'ї, дитячих будинків сімейного типу, до закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;
- усиновлення - прийняття усиновлювачем у свою сім'ю дитини на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду. Усиновлення дитини провадиться в її інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя.
Аналогічні визначення вказаних понять містяться в Законі України «Про охорону дитинства».
Отже, усиновлення є однією із форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Таким чином, зі змісту положення абзацу дев'ятого частини першої статті 3 Закон №3543-ХІІ вбачається, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, зокрема: усиновителі, на утриманні яких перебувають діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування, віком до 18 років.
При цьому, суд звертає увагу на те, що Закон №3543-ХІІ не містить вимог щодо кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, віком до 18 років, які мають перебувати на утриманні усиновителя для набуття ним права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, суд зауважує, що вживання в даній нормі Закону №3543-ХІІ поняття "діти" пов'язане з самим формулюванням змісту такої статті, де усі поняття вживаються в множині ("військовозобов'язані", "усиновителі", "опікуни" тощо).
У зв'язку з цим, суд вважає, що висновки відповідача, які вказані у заключенні, в частині наявності у військового зобов'язаного права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі вказаної норми лише за умови усиновлення більше однієї дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, віком до 18 років є помилковими та безпідставними.
Судом встановлено, що рішенням Кам'янобрідського районного суду м.Луганська від 16.09.2009 у справі №2о-113:
- усиновлено малолітню ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянами України ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , записавши їх батьками дитини;
- компетентному відділу РАЦС доручено внести відповідні зміни до актового запису №257 від 15.08.2008 про народження ОСОБА_2 : матір'ю дитини записати ОСОБА_3 ; батьком дитини записати ОСОБА_1 ; змінити прізвище дитини з ІНФОРМАЦІЯ_5 на ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ім'я дитини залишити без змін; по батькові змінити з ІНФОРМАЦІЯ_5 на ІНФОРМАЦІЯ_5 ; відомості про дату та місце народження залишити без змін.
У вказаному судовому рішенні зазначено, що ОСОБА_2 , яка була покинута батьками, на момент усиновлення була вихованкою Луганського обласного будинку дитини №2.
На підставі вказаного судового рішення 04.11.2009 Відділом реєстрації актів цивільного стану Брянківського міського управління юстиції Луганської області було видано ОСОБА_1 та ОСОБА_3 свідоцтво про усиновлення ОСОБА_2 серії НОМЕР_2 .
Також 04.11.2009 Відділом реєстрації актів цивільного стану Брянківського міського управління юстиції Луганської області було видано ОСОБА_1 та ОСОБА_3 свідоцтво про народження ОСОБА_8 серії НОМЕР_4 від 04.11.2009.
Отже, з вищевказаного вбачається, що ОСОБА_8 на час усиновлення мала статус дитини, позбавленої батьківського піклування.
З огляду на вказане, суд вважає, що на момент звернення позивача з відповідним зверненням до контролюючого органу у нього було наявне право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав усиновлення дитини, позбавленої батьківського піклування, віком до 18 років.
Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне задовольнити вимогу позивача про визнання протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до абзацу 9 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
В теорії права дія нормативно-правових актів у часі розглядається як інтегративна категорія, що включає такі моменти тривалості та особливості реалізації акта у часі (темпоральні характеристики нормативно-правового акта), як: 1) дата набрання актом чинності та дата введення його в дію, а також дата втрати актом (повністю або в певній частині) чинності та, відповідно, припинення його дії; 2) чинність та дія акта; 3) способи (види) дії акта у часі.
Дія нормативно-правових актів у часі є, як правило, перспективною, тобто розрахованою на поведінку суб'єктів права, що виникає після набрання чинності актом. Проте, у деяких випадках нормативно-правові акти можуть мати зворотну (так звану ретроспективну) дію у часі, тобто поширюватись в цілому або в певній частині на відносини, що виникли до набрання ним чинності.
Позицію щодо дії законів та інших нормативно-правових актів в часі неодноразово висловлював Конституційний Суд України.
Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6- рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Єдиний виняток з цього правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, становлять випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Зі змісту вказаних рішень КСУ також вбачається, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
При цьому у Рішенні Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зробив висновок, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Таким чином, у разі безпосередньо (прямої) дії нормативно-правового акта в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.
Суд зазначає, що Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав, аналізуючи питання дії нормативно-правових актів у часі, у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 803/1541/16 вказала, що у разі якщо під час розгляду заяви особи суб'єктом владних повноважень до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб'єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.
Такий підхід у вирішенні питання щодо застосування принципу дії законів у часі неодноразово застосовувався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09 вересня 2020 року у справі №826/10971/16, від 24 січня 2023 року у справах №640/14816/20 та №600/5806/21-а, від 08 жовтня 2021 року у справі № 240/19318/20, від 16 листопада 2021 року у справі № 360/1406/20, від 01 грудня 2022 року у справі № 640/7578/20, від 07 листопада 2023 року у справі № 520/9778/19 та від 10 січня 2024 року у справі № 380/13615/21.
З огляду на вказане, враховуючи вищенаведені правові норми Основного Закону України, юридичні позиції Конституційного Суду України щодо їх офіційного тлумачення та висновки Верховного Суду стосовно застосування цих норм, суд, в контексті спірного правового питання, що виникло у цій справі, та з огляду на характер і зміст спірних правовідносин, констатує, що правовідносини щодо надання відстрочки від призову на військову службу починаються з дати звернення особи з відповідною заявою про надання їй відстрочки і тривають до моменту прийняття рішення про надання або відмову у наданні відстрочки уповноваженим органом.
Лише у разі якщо на момент прийняття суб'єктом владних повноважень у межах визначених законодавством строків рішення про надання або відмову у наданні відстрочки у законодавстві запроваджено нове правове регулювання цих правовідносин, відмінне від того, яке існувало на момент звернення особи із відповідною заявою, вказаний суб'єкт не має законних можливостей діяти або приймати рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке вже є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками. З огляду на це, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний застосовувати виключно те правове регулювання, яке чинне на момент прийняття ним рішення, за винятком випадків, коли він діє за межами визначених законодавством строків (у такому випадку застосовується законодавство у редакції станом на останній день можливого прийняття рішення), або нове законодавче регулювання передбачає особливості порядку застосування в часі нових норм права.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23.07.2024 у справі №280/3308/23.
Крім того, суд враховує, що зазначений висновок в повній мірі узгоджується із положеннями Закону України «Про адміністративну процедуру» 17 лютого 2022 року № 2073-IX (далі - Закон №2073-IX), відповідно до пункту 4 частини першої статті 2 якого адміністративне провадження - сукупність процедурних дій, що вчиняються адміністративним органом, і прийнятих процедурних рішень з розгляду та вирішення справи, що завершується прийняттям і, в необхідних випадках, виконанням адміністративного акта.
Згідно зі статтями 87 та 88 Закону № 2073-IX адміністративний акт є правомірним, якщо він прийнятий компетентним адміністративним органом відповідно до закону, що діяв на момент прийняття акта. При цьому, разі внесення змін до закону або істотної зміни фактичних обставин правомірний адміністративний акт може бути відкликано за ініціативою адміністративного органу на шкоду особі з дня набрання чинності новим адміністративним актом, якщо публічний інтерес у відкликанні адміністративного акта переважає законний інтерес (довіру) особи.
Повертаючись до спірних правовідносин, суд зазначає, що станом на момент постановлення рішення у цій справі редакція частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ визначає, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, зокрема: усиновлювачі, на утриманні яких перебуває дитина (діти), яка (які) до моменту усиновлення була (були) дитиною-сиротою (дітьми-сиротами) або дитиною (дітьми), позбавленою (позбавленими) батьківського піклування, віком до 18 років, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, на утриманні яких перебуває дитина-сирота (діти-сироти) або дитина (діти), позбавлена (позбавлені) батьківського піклування, віком до 18 років (п.8).
За таких обставин, чинне на теперішній час законодавство також надає позивачу право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Натомість, у цій справі, повноваження відповідача не є дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - прийняти відповідне рішення.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 прийняти рішення про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Таким чином позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 12211,20 грн., що підтверджується наявним у справі платіжним документом.
Враховуючи задоволення позову, сума судового збору у розмірі 1211,20 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
3. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 прийняти рішення про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять грн. 20 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_6 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 .
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.