24 квітня 2025 року м. Київ справа №640/39633/21
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради, в якому просить суд:
визнати дії Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради щодо відмови в задоволенні запиту на інформацію від 28.12.2021 про результати розгляду клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул. Літинська (№ 467013269 від 27.09.2021) протиправними;
зобов'язати Департамент земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради надати інформацію на запит на інформацію від 28.12.2021 про результати розгляду клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул. Літинська (№ 467013269 від 27.09.2021);
стягнути з Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради моральну шкоду у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 28.12.2021 ОСОБА_1 звернувся до Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради із запитом на інформацію, в якому просив повідомити про результати розгляду клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул. Літинська (№ 467013269 від 27.09.2021). Департамент земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради листом №05715-35414 від 30.12.2021 відмовив позивачу в задоволенні запиту через те, що його запит не містить інформацію про реквізити документа, що посвідчує особу, а тому не відповідає вимогам статті 16 Закону України «Про захист персональних даних». Вважає вказані дії відповідача протиправними та такими, що завдали йому значних душевних страждань та негативних емоцій. Просить суд задовольнити позов.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.01.2022 відкрито провадження у адміністративній справі.
Відповідно до Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 №2825-ІХ ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва; утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві; визначено територіальну юрисдикцію Київського міського окружного адміністративного суду, яка поширюється на місто Київ.
Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ установлено, що з дня набрання чинності цим Законом: до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, справа надіслана до Київського окружного адміністративного суду за належністю.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.04.2024 справа розподілена судді Жуковій Є.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2024 року справу №640/39633/21 прийнято до провадження судді Жукової Є.О. Вирішено здійснювати розгляд справи суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими статтями 257-262 КАС України без повідомлення (виклику) учасників справи
06 червня 2024 року через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярію) Київського окружного адміністративного суду від Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради надійшов відзив на позов.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що 28.12.2021 позивач звернувся до Київської міської ради з запитом про результати розгляду клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул. Літинській в м. Києві (№ 467013269 від 27.09.2021). Департамент, за дорученням заступника керівника апарату виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Ситніченка Є.В. від 29.12.2021 № 7087(з), розглянув запит на публічну інформацію і листом від 30.12.2021 № 05715-15414 надав відповідь про те, що запит не містить інформацію про реквізити документа, який посвідчує особу позивача, що суперечить вимогам статті 16 Закону України «Про захист персональних даних».
Відповідно до статті 2 Закону України «Про захист персональних даних» відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, є персональними даними.
Порядок надання такої інформації особі, якої вона стосується, регулюється Законом України «Про захист персональних даних».
Статтею 8 Закону України «Про захист персональних даних» визначено права суб'єкта персональних даних, одним із яких є право на доступ до своїх, персональних даних.
Відповідно до частини першої статті 16 Закону України «Про захист персональних даних» порядок доступу до персональних даних третіх осіб визначається умовами згоди суб'єкта персональних даних на обробку цих даних, наданої володільцю персональних даних, або відповідно до вимог закону. Порядок доступу третіх осіб до персональних даних, які перебувають у володінні розпорядника публічної інформації, визначається Законом України "Про доступ до публічної інформації", крім даних, що отримує від інших органів центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику, під час здійснення верифікації та моніторингу державних виплат.
Частиною шостою статті 16 Закону України «Про захист персональних даних» також визначено, що суб'єкт персональних даних має право на одержання будь- яких відомостей про себе у будь-якого суб'єкта відносин, пов'язаних з персональними даними, за умови надання інформації щодо прізвища, ім'я та по-батькові, місця проживання (місце перебування) і реквізитів документа, що посвідчує фізичну особу, яка подає запит.
При цьому, позивач був не обмежений у праві повторно звернутися з запитом на отримання публічної інформації з урахуванням наведених у листі Департаменту норм законодавства, з наданням документів, що підтверджували б його особу. Просить суд відмовити у задоволенні позову.
Правом надання відповіді на відзив відповідно до вимог статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позивач не скористався.
З метою додержання розумного строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд визнав за можливе розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
28.12.2021 ОСОБА_1 звернувся до Київської міської ради з запитом про результати розгляду клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул. Літинській в м. Києві (№ 467013269 від 27.09.2021).
Департамент, за дорученням заступника керівника апарату виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Ситніченка Є.В. від 29.12.2021 № 7087(з), розглянув запит на публічну інформацію і листом від 30.12.2021 № 05715-15414 надав відповідь про те, що запит не містить інформацію про реквізити документа, який посвідчує особу позивача, що суперечить вимогам статті 16 Закону України «Про захист персональних даних».
Вважаючи вказані дії протиправними та такими, що завдали моральні страждання, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм статтею 40 Конституції України права на звернення урегульовано Законом України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96, у редакції, чинній на час спірних правовідносин).
Частиною першою статті 1 Закону № 393/96 визначено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
За змістом статті 3 Закону № 393/96 під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Згідно із положеннями частин першою, шостою, сьомою статті 5 Закону № 393/96 звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення).
У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв'язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 393/96 звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 7 Закону № 393/96 якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.
Положенням статті 8 Закону №393/96 визначено, що письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає.
Не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними.
Рішення про припинення розгляду такого звернення приймає керівник органу, про що повідомляється особі, яка подала звернення.
Статтею 15 Закону № 393/96 визначено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Заяви (клопотання) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій особисто.
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Згідно із статтею 19 Закону № 393/96 органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані:
об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;
у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;
на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;
скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;
забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень;
письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;
вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина;
у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;
не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;
особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 393/96 звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
У взаємозв'язку з викладеним, згідно частини першої статті 8 Закону України «Про звернення громадян» письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає.
З аналізу положень Закону України «Про звернення громадян» слідує, що в разі надходження до державного органу звернення суб'єкт владних повноважень повинен об'єктивно, всебічно і вчасно перевірити викладені в ньому обставини, за результатом проведеної перевірки прийняти відповідне рішення, яке забезпечить поновлення порушених прав заявника, та письмово повідомити громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.
Предметом спору у цій справі є дії Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради щодо відмови в задоволенні запиту на інформацію від 28.12.2021 про результати розгляду клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул. Літинська (№ 467013269 від 27.09.2021) протиправними.
У цьому зверненні від 28.12.2021 ОСОБА_1 ставив питання щодо надання йому інформації про результати розгляду клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 (№ 467013269 від 27.09.2021).
Проте, відповідач відмовив у наданні вказаної інформації із посиланням на вимоги частини шостої статті 16 Закону України «Про захист персональних даних».
Суд вважає відмову у наданні запитуваної інформацію із вказаних мотивів протиправною, оскільки Закон України «Про захист персональних даних» регулює правові відносини, пов'язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв'язку з обробкою персональних даних. Цей Закон поширюється на діяльність з обробки персональних даних, яка здійснюється повністю або частково із застосуванням автоматизованих засобів, а також на обробку персональних даних, що містяться у картотеці чи призначені до внесення до картотеки, із застосуванням неавтоматизованих засобів.
Тоді як, Закон України «Про звернення громадян» регулює питання практичної реалізації громадянами України, наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Так, при наданні відповіді на звернення позивача відповідач мав керуватися вершу чергу вимогами Закону України «Про звернення громадян» та надати відповідну оцінку зверненню позивача на предмет відповідності звернення вказаному Закону, а не Закону України «Про захист персональних даних».
З огляду на що дії відповідача щодо відмови в задоволенні запиту на інформацію від 28.12.2021 про результати розгляду клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул. Літинська (№ 467013269 від 27.09.2021), є протиправними.
Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-му засіданні заступників міністрів, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24 липня 2017 року № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Отже, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певну ступінь свободи адміністративного органу застосовувати надані йому в межах закону повноваження на власний розсуд (обирати один з кількох варіантів) без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами.
Дискреційні повноваження (у вузькому розумінні) - це можливість діяти за власним розсудом у межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є законними.
Таким чином, дискреція - це не обов'язок, а повноваження адміністративного органу, оскільки юридична концепція дискреції передбачає можливість вибору між альтернативними способами дій та/або бездіяльністю. У разі, якщо законодавство передбачає прийняття лише певного конкретного рішення, то це не є реалізацією дискреції (повноважень), а є виконанням обов'язку.
Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно- правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (висновок, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі № 800/301/16).
Так, відповідачем протиправно не було надано інформацію за зверненням позивача від 28.12.2021.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року N 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Тобто, суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або наявність інших ущемлень прав та свобод позивача.
Як встановлено судом вище, звернення позивача відповідачем в межах компетенції, в порядку та у строк, встановлені Законом України «Про звернення громадян», не розглянуто, з огляду на що суд зобов'язує відповідача повторно розглянути запит на отримання інформації від 28.12.2021 про результати розгляду клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул. Літинська (№ 467013269 від 27.09.2021).
Щодо стягнення з відповідача моральної шкоди суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Верховний Суд і постанові 520/7071/21від 02.04.2024 зробив наступний висновок: стосовно вимоги про стягнення моральної шкоди, то загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб'єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56). Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
У постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести: які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51).
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53). З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п. 54).
Застосовуючи ці правові висновки в контексті обставин справи, що розглядається, Суд звертає увагу на те, що позивач не довела і суди не встановили, що її негативні емоції досягли рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою. Відповідних доказів позивачка не надала. Відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог у цій частині.
Поняття «моральна шкода» є оціночним, комплексним і таким, що потребує дослідження в кожному окремому випадку, у зв'язку із чим висновок судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на встановлені ними обставини, не суперечить правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 в справі №750/6330/17 щодо загальних підходів до відшкодування моральної шкоди.
Відтак суди попередніх інстанцій у цій справі дотрималися підходу, наведеного у постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 та від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права у питаннях відшкодування моральної шкоди також наведена у постановах Верховного Суду від 09.06.2021 у справі №280/5216/19 та від 07.03.2023 №280/1530/20.
Під час розгляду справи судом не встановлено, а позивачем не доведено наявність обставин, які б свідчили про те, що дії відповідача в частині відмови в задоволенні запиту на інформацію від 28.12.2021 про результати розгляду клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 (№ 467013269 від 27.09.2021) завдали йому моральної шкоди.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Резюмуючи викладене, відповідачем не доведений факт дотримання відповідачем норм чинного законодавства, натомість, вимоги позивача є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
З огляду на звільнення позивача від сплати судового збору відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір» судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати дії Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради щодо відмови в задоволенні запиту на інформацію від 28.12.2021 про результати розгляду клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 (№ 467013269 від 27.09.2021) протиправними.
3. Зобов'язати Департамент земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради повторно розглянути запит ОСОБА_1 на отримання інформації від 28.12.2021 про результати розгляду клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 (№ 467013269 від 27.09.2021).
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
5. Розподіл судових витрат не здійснювати
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жукова Є.О.