ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"25" квітня 2025 р. справа № 300/1782/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним і скасування рішення, а також зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі - ГУ ПФУ в Полтавській області, відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі - ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, відповідач 2), в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ПФУ в Полтавській області №092250004341 від 04.11.2024 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
зобов'язати Головне управління ПФУ в Івано-Франківській області та Головне управління ПФУ в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу в подвійному розмірі період роботи з 12.12.1983 по 01.12.1993 на посаді фельдшера наркологічного кабінету Косівської центральної районної лікарні та призначити пенсію за віком з 01.07.2024.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що досяг необхідного віку та набув достатнього страхового стажу для призначення пенсії відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Після його звернення 27.06.2024 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії, з 01.07.2024 йому було призначено пенсію та розпочалися відповідні виплати. Для нарахування пенсії визначено тривалість страхового стажу (повного) 27 років 2 місяці 21 день. Проте, у подальшому, Головне управління ПФУ в Івано-Франківській області своїм листом від 15.11.2024 №0900-0212-8/59752 повідомило, що у в результаті опрацювання матеріалів пенсійної справи винесено рішення про відмову в призначенні пенсії від 04.11.2024 через відсутність необхідного страхового стажу. Так, відповідно до рішення ГУ ПФУ в Полтавській області про відмову в призначенні пенсії №092250004341 від 04.11.2024 пенсійним органом не зараховано в подвійному розмірі період роботи позивача з 12.12.1983 по 01.12.1993 згідно уточнюючої довідки від 26.06.2024 №181, оскільки з документів, наданих для призначення пенсії неможливо зробити висновок про надання саме психіатричної допомоги, відтак, відповідач вказує, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 17 років 03 місяці 01 день, якого недостатньо для призначення пенсії за віком. Позивач не погоджується із даною відмовою у призначенні пенсії та вважає її протиправною.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від .03.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Головне управління ПФУ в Івано-Франківській області подало відзив на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 04.04.2025. У відзиві представник заперечила проти позовних вимог та зазначила, що позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню. Страховий стаж становить 17 років 03 місяці 01 день. До загального страхового стажу не враховано в подвійному розмірі період роботи з 12.12.1983 по 01.12.1993 згідно уточнюючої довідки від 26.06.2024 №18, оскільки з документів з документів наданих для призначення пенсії неможливо зробити висновок про надання саме психіатричної допомоги: наркологічний кабінет не виведено як окремий структурний підрозділ, не надано ліцензію лікарні з переліком медичних послуг, які надаються населенню, до того ж відсутні документи про напрямок як спеціаліста з надання психіатричної допомоги. Представник ГУ ПФУ в Івано-Франківській області послалась на лист Пенсійного фонду України від 25.11.2010 №21413/0220, в якому надано роз'яснення, що кабінет, який організовується у закладі охорони здоров'я, може мати статус структурного підрозділу лише у тому випадку, якщо його функції визначені положенням про цей кабінет і він зазначений у штатному розписі закладу охорони здоров'я як окремий структурний підрозділ. Враховуючи наведене, на думку відповідача 2, зарахування до стажу роботи у подвійному розмірі періодів роботи у кабінеті інфекційних захворювань, протитуберкульозному, наркологічному та психіатричному кабінетах закладу охорони здоров'я можливо за умови документального підтвердження наявності у період роботи відповідних працівників вказаних кабінетів як структурних підрозділів закладу. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с. 54-56).
ГУ ПФУ в Полтавській області також подало відзив на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 07.04.2025. У відзиві викладені заперечення щодо позивних вимог та зазначено аналогічні мотиви і міркування, вказані представником ГУ ПФУ в Івано-Франківській області (а.с. 60-62).
21.04.2025 від позивача надійшла на адресу суду відповідь на відзив, у якій ОСОБА_1 наполягає на задоволенні позовних вимог.
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заявах по суті справи, встановив наступне.
ОСОБА_1 , відповідно до копії паспорта громадянина України, який міститься у матеріалах справи, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 7).
27.06.2024 позивач звернулася до Головного управління ПФУ в Івано- Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 9).
Згідно протоколу призначення пенсії вбачається, що згідно з рішенням від 05.07.2024 №092250004341 позивачу призначено пенсію з 01.07.2024 (а.с. 11).
В подальшому, рішенням від 04.11.2024 №092250004341 Головним управління ПФУ в Полтавській області відмовлено у призначенні пенсії ОСОБА_1 через відсутність необхідного страхового стажу (а.с. 13).
Так, у рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 04.11.2024 №092250004341 зазначено, що страховий стаж ОСОБА_1 17 років 03 місяці 01 день. При цьому, до загального страхового стажу не враховано в подвійному розмірі період роботи з 12.12.1983 по 01.12.1993 згідно уточнюючої довідки від 26.06.2024 №18, оскільки з документів з документів наданих для призначення пенсії неможливо зробити висновок про надання саме психіатричної допомоги: наркологічний кабінет не виведено як окремий структурний підрозділ, не надано ліцензію лікарні з переліком медичних послуг, які надаються населенню, до того ж відсутні документи про напрямок як спеціаліста з надання психіатричної допомоги. У зв'язку із цим, управлінням прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи.
Вважаючи протиправними дії пенсійного органу та винесене рішення про відмову у призначенні пенсії, ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Водночас, у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюють Закони України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ), від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Частинами 1 та 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Умови призначення пенсії за віком, зокрема вік та необхідний страховий стаж передбачено статтею 26 Закону №1058-IV. Так, вказаною статтею передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2021 року но 31 грудня 2021 року - не менше 28 років. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.
Як слідує із матеріалів справи, вік позивача в даному випадку не є спірним. Водночас, спірним є кількість здобутого позивачем страхового стажу.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Як встановлено ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Суд звертає увагу, що на час видачі позивачу трудової книжки та внесення записів щодо спірних періодів роботи була чинною Інструкція №162 від 20.06.1974, пунктом 2.3 якої визначено, що всі записи у трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, також по нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, кульковою або з пером ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.
Згідно з пунктом 1.1 «Загальні положення» Іструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена наказом Міністретсва праці України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Окрім цього, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3 Інструкції №58).
Згідно пункту 2.4 Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Аналогічна правова позиція щодо того, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж особи, викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Так, у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 (а.с. 18), містяться записи про його роботу з 12.12.1983 по 01.12.1993 на посаді фельдшера наркологічного кабінету Косівської центральної районної лікарні. Зокрема:
12.12.1983 - позивач переведений на посаду фельдшера наркологічного кабінету Косівської ЦРЛ (запис 4);
01.12.1993 - позивач звільнений із займаної посади за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України (запис 5).
Судом встановлено, що згадані записи виконані ручкою, скріплені підписом відповідальної особи та печаткою підприємства, тобто у відповідності до Інструкція №162 та Інструкції №58.
Отже, позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться відповідні записи про спірні періоди роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.
Суд зауважує, що спірним у даній справі є пільговий порядок обчислення страхового стажу позивачки, а саме не врахування у подвійному розмірі до стажу роботи ОСОБА_1 періоду роботи з 12.12.1983 по 01.12.1993 на посаді фельдшера наркологічного кабінету Косівської центральної районної лікарні.
З цього приводу суд зазначає про таке.
Відповідно до статті 60 Закону №1788-XII «Пільги по обчисленню стажу за роботу в деяких медичних закладах», робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у психіатричних закладах охорони здоров'я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Відповідно до статті 3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19.11.1992 №2801-ХІІ (далі - Закон №2801-ХІІ) заклад охорони здоров'я - юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.
Згідно з ч. 7 ст. 16 Закону №2801-XII, мережа державних і комунальних закладів охорони здоров'я формується з урахуванням планів розвитку госпітальних округів, потреб населення у медичному обслуговуванні, необхідності забезпечення належної якості такого обслуговування, своєчасності, доступності для громадян, ефективного використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена.
Статтею 1 Закону України «Про психіатричну допомогу» встановлено, що заклад з надання психіатричної допомоги - психіатричний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад охорони здоров'я, центр, відділення, кабінет тощо, інші заклади та установи будь-якої форми власності, діяльність яких пов'язана з наданням психіатричної допомоги. Психіатрична допомога - це комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження стану психічного здоров'я осіб на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд, медичну та психологічну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, у тому числі внаслідок вживання психоактивних речовин.
Згідно статті 10 Закону України «Про психіатричну допомогу», психіатрична допомога надається психіатричними закладами всіх форм власності, а також лікарями-психіатрами за наявності ліцензії, отриманої відповідно до законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України «Про психіатричну допомогу» професійні права, обов'язки лікаря-психіатра, інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, у тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади, при наданні психіатричної допомоги встановлюються Основами законодавства України про охорону здоров'я, цим Законом та іншими законами. Лікар-психіатр, інші працівники, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади, мають право на пільги, встановлені законодавством України для осіб, зайнятих на важких роботах та з шкідливими і небезпечними умовами праці.
Пунктом 2 Інструкції «Про проведення обов'язкових попередніх та періодичних психіатричних оглядів», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17.01.2002 №12, передбачено, що обов'язковий попередній та періодичний психіатричні огляди проводяться лікарем-психіатром у державних та комунальних психіатричних закладах, закладах охорони здоров'я, що мають у своєму складі спеціалізовані психоневрологічні центри, відділення, кабінети (далі психоневрологічні заклади), та надають психіатричну допомогу за місцем проживання громадян.
Відповідно до листа Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров'я України та Пенсійного Фонду України від 29.12.2005 №625/15-05/039-6 №10.01.09/2606 №16918/02-20 заклади охорони здоров'я: протитуберкульозні кабінети, психіатричні кабінети, кабінети інфекційних захворювань, психоневрологічні відділення, психіатричні бригади швидкої допомоги відносяться до таких, час роботи в яких зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах: від 27.02.2020 у справі №462/1713/17, від 11.12.2018 у справі №310/385/17 (2-а/310/47/17), від 23.01.2019 у справі №485/103/17 та від 04.12.2019 у справі №689/872/17.
Згідно із посадовою інструкцією фельдшера наркологічного кабінету консультативної поліклініки, затвердженої 01.03.2021 №232 головним лікарем КНП «Косівська центральна районна лікарня», основними характеристиками робіт, завданнями та посадовими обов'язками фельдшера наркологічного кабінету є, зокрема: виконувати лікувально-діагностичні призначення лікаря-нарколога в поліклініці і надавати йому допомогу в обслуговування населення, що проживає на території діяльності поліклініки; контролювати своєчасне проходження наркологічними хворими призначених лікарем оглядів в спеціалізованих кабінетах, а також проведення лабораторних і інших досліджень з розклеюванням їх результатів в медичні картки амбулаторних хворих; вимірювати хворим за вказівкою лікаря нарколога артеріальний тиск, проводити термометрію і інші медичні маніпуляції; проводити разом із лікарем. Робочою зоною є зона виконання службових обов'язків, робочим місцем наркологічний кабінет (а.с. 19-20).
З огляду на викладене, суд погоджується, що посада фельдшера наркологічного кабінету Косівської ЦРЛ, яку займав у спірний період ОСОБА_1 , дає йому право на пільгове обчислення такого стажу роботи, тобто в подвійному розмірі відповідно до вимог ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Також суд звертає увагу, що відповідно до пунктів 1-2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших-документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 20 Порядку №637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
В даному випадку позивачем було надано пенсійному органу окрім іншого, довідку від 04.12.2024 №309, видану КНП «Косівська центральна районна лікарня», в якій підтверджено, що стаж роботи на посаді фельдшера наркологічного кабінету зараховується в подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (а.с. 16).
Крім того, підтвердженням необхідності зарахування спірного періоду позивача у подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» підтверджується копіями відомостей про нарахування заробітної плати, надбавки та інших виплат, які надавалися ОСОБА_1 за час його роботи на посаді фельдшера наркологічного кабінету в Косівській ЦРЛ.
Зокрема, суд встановив, що оклад ОСОБА_1 був збільшений на 25% згідно шифру 16 (у примітках вказано «за вредность»), позивач користувався збільшеною відпусткою у кількості - 42 дні, що також характерно для шкідливих умов праці (а.с. 24-39).
Таким чином, суд констатує, що за правилами статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та в силу приписів пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», період роботи позивача з 12.12.1983 по 01.12.1993 на посаді фельдшера наркологічного кабінету Косівської центральної районної лікарні підлягають зарахуванню до стажу роботи на пільгових умовах у подвійному розмірі.
Із урахуванням вищевикладеного, суд вважає обґрунтованим доводи позивача щодо протиправного характеру рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №092250004341 від 04.11.2024 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , у зв'язку із чим дане рішення підлягає скасуванню.
Виходячи зі змісту позовних вимог та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивача буде визнання протиправними і скасування спірного рішення та зобов'язання пенсійного органу зарахувати до страхового стажу позивача спірні періоди роботи та призначити пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Так, з огляду на встановлені у справі обставини щодо подання позивачем пенсійному органу разом із заявою від 27.06.2024 всіх необхідних документів, при наявності всіх встановлених законодавством умов для призначення ОСОБА_1 пенсії по віку (досягнення пенсійного віку, що і не заперечується пенсійним органом, та набуття достатнього страхового стажу, з урахуванням спірного), суд дійшов висновку про те, що позивач не може бути позбавленим гарантованого Державою Україна пенсійного забезпечення, а тому, на думку суду, останній має право на призначення пенсії.
Відповідно до положень пункту 1 частини 1 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім випадків, зокрема, коли пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Окрім цього, визначаючи відповідача, який має виконувати рішення зобов'язального характеру, суд виходить із такого.
Статтею 44 Закону України №1058 врегульований порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України №1058, призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Відповідно до п. 1.1 Порядку 22-1 в редакції, що діяла на час звернення позивача до органу Пенсійного фонду, заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Пунктом 4.2 Порядку № 22-1 передбачено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до п. 4.3 Порядку № 22-1, створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій.
Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Таким чином, органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.
Сторонами не заперечується, що заява позивача розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області, відтак на останнього й має бути покладено обов'язок відновлення порушених прав позивача, оскільки саме відповідач 1 не виконав свого обов'язку щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).
Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку пенсійний орган не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, яке винесло спірне рішення, на користь позивача частину сплаченого судового збору в розмірі 908,40 грн, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України,
позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (код ЄДРПОУ 13967927, вул. Гоголя, 34, м. Полтава, 36014), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання протиправним і скасування рішення, а також зобов'язання до вчинення дій - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №092250004341 від 04.11.2024 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (код ЄДРПОУ 13967927, вул. Гоголя, 34 , м. Полтава, 36014) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до страхового стажу в подвійному розмірі період роботи з 12.12.1983 по 01.12.1993 на посаді фельдшера наркологічного кабінету Косівської центральної районної лікарні та призначити пенсію за віком з 01.07.2024.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (код ЄДРПОУ 13967927, вул. Гоголя, 34 , м. Полтава, 36014) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачений ним судовий збір в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн 40 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Відповідачам рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя /підпис/ Кафарський В.В.