Україна
Донецький окружний адміністративний суд
14 квітня 2025 року Справа№200/8385/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасенка І.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України; Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України (юридична адреса: 03186, м. Київ, Чоколівський бульвар, 13, код ЄДРПОУ 40446120); Міністерства розвитку громад та територій України (юридична адреса: 01135 Київ, проспект Берестейський, 14, код ЄДРПОУ 37472062); комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання повторно розглянути заяву від 03.06.2023 року щодо встановлення факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України,
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України; Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України.
Позивач просить суд: 1) визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, оформлене протоколом засідання даної комісії від 21.06.2024 року, в частині не підтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України стосовно ОСОБА_1 ; 2) зобов'язати Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України повторно розглянути подані ОСОБА_1 заяву від 03.06.2023 року і документи щодо встановлення факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України ОСОБА_1 .
В обґрунтування позову позивач зазначив, що 01 вересня 2023 року він звернувся із заявою про встановлення факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України до Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України на розгляд Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України
Листом № 22/Б-5385-6.3-5160 від 02.07.2024 року позивача повідомлено про те, що Комісією на засіданні 21.06.2024 року за результатами розгляду заяви від 03.06.2024 року прийнято рішення про не підтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України стосовно ОСОБА_1 , у зв'язку з тим, що рішення про встановлення зазначеного факту не набрало достатньої кількості голосів.
Позивач вважає, що рішення Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, оформлене протоколом засідання даної комісії від 21.06.2024 року не відповідає вимогам чинного законодавства та суттєво порушує норми матеріального права та підлягає скасуванню з наступних підстав
16 грудня 2024 року відкрито провадження по справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження. В ухвалі було запропоновано відповідачам у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
Ухвалою від 03 лютого 2025 року, залучено до участі у справі у якості другого відповідача - Міністерство розвитку громад та територій України та комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України.
Комісія з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України Міністерства національної єдності України надала суду відзив на позов ОСОБА_1 , в якому зазначив наступне.
Закон України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей» (далі - Закону) визначає основи соціального і правового захисту осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, а також членів їхніх сімей.
Згідно із статтею 3 Закону, прийняття рішень з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України здійснюється Комісією з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України (далі - Комісія).
Листом-відповіддю від 26.07.2024 року вих. № 22/6.1-4585-24 Міністерством було надано роз'яснення про заборону передачі інформації через відкриті канали зв'язку, та про те, що ОСОБА_1 може звернутися особисто до Міністерства задля отримання витягів з протоколів засідання Комісії від 22.09.2023 року, 21.02.2024 року, 21.06.2024 року.
Однак, позивач повторно звернувся із заявою на адресу Міністерства про надання копій протоколів, складених за результатами розгляду заяв ОСОБА_1 (№ Б - 10696 від 29.07.2024).
Листом-відповіддю від 01.08.2024 року вих. №22/Б-10696-6.1-5730 Міністерством було надано роз'яснення про заборону передачі інформації через відкриті канали зв'язку, та про те, що ОСОБА_1 може звернутись особисто до Міністерства задля отримання витягів з Протоколів засідання Комісії.
Представник Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України Міністерства національної єдності України звертає увагу, що у Міністерства відсутні повноваження та право втручатися, впливати чи надавати будь-які рекомендації в частині прийняття відповідних рішень Комісією визначених статтею 4 Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей» та Положенням.
З огляду на викладене у відзиві, представник Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України Міністерства національної єдності України, просив суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог.
Представник Міністерства національної єдності України також надав суду відзив, в якому, крім іншого зазначив, що надані заявником документи не містять переконливих доказів, що особа перебувала в місцях позбавлення особистої свободи саме через дії окупаційної влади. Відсутність матеріалів кримінального провадження, які б містили результати слідства, унеможливлює підтвердження цього факту.
Крім того, у матеріалах справи відсутні документи чи свідчення, які стали підставою для внесення відомостей до ЄРДР, що унеможливлює оцінку їх достовірності та відповідності. Реєстрація події в ЄРДР, у свою чергу, не може слугувати достатнім доказом примусового позбавлення свободи.
Відсутність офіційного підтвердження перебування у місцях позбавлення особистої свободи від МКЧХ ускладнює підтвердження факту перебування Позивача у місцях позбавлення особистої свободи. Цей документ є ключовим доказом, оскільки міжнародні організації ведуть облік утриманих осіб у місцях позбавлення свободи, контролюючи порушення прав людини.
Отже, враховуючи викладене у відзиві на позов, представник відповідача просив суд відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог.
Представник міністерства розвитку громад та територій України також надав суду відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому зазначив, що Мінрозвитку не може здійснювати оцінку правового поля діяльності Комісії при Мінреінтеграції, водночас з наявних в матеріалах справи документів порушень чи протиправної бездіяльності Комісії у спірних правовідносинах не вбачається, адже заяву позивача розглянуто та за ним прийнято рішення. При цьому, за переліченими вище нормами, таке рішення Комісії залежить лише від документів, які надаються на розгляд Комісії власне позивачем.
Заявник надає на власний розсуд пакет документів та/або відомості на розгляд Комісії, які, за його переконанням, підтверджують факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, на підставі яких членами Комісії приймається відповідне рішення.
При цьому, за наявним в матеріалах справи листом залученим Мінєдності від 26.12.2024 року № 22/6.1-9960-24 Об'єднаного центру з координації пошуку та звільнених військовополонених, незаконно позбавлених волі осіб внаслідок агресії проти України при СБУ від 24.12.2024 року № 34/6614 офіційна інформація, яка б давала змогу позивачу пов'язати факт затримання ОСОБА_1 із здійсненням ним діяльності в Об'єднаному центрі відсутня.
Станом на момент звернення позивача до Комісії при Мінреінтеграції, а саме, 01.09.2023 року, 02.02.2024 року, 03.06.2024 року у Мінрозвитку були відсутні повноваження щодо створення Комісії та організації діяльності Комісії.
Крім того, представник відповідача зазначив, що прийняття рішення є дискреційними повноваження Комісії, а у Мінрозвитку відсутні повноваження, щодо зобов'язання Комісії прийняти рішення за вимогою позивача, що у свою чергу можна трактувати як втручання в діяльність Комісії та суперечитиме рекомендаціям Комітету Міністрів Ради Європи № 11(80) 2, практиці Європейського суду з прав людини (рішення по справі Олссон проти Швеції від 24 березня 1988 року).
Отже, представник міністерства розвитку громад та територій України, враховуючи викладене у відзиві, просив суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , громадянин України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 .
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 .
Як зазначає позивач у своєму позові, а відповідачами під час розгляду справи зворотного не доведено, ОСОБА_1 працював поліцейським взводу № 3 поліції особливого призначення Головного управління Національної поліції в Донецькій області з 24.02.2022 року, перебував в м. Маріуполі та виконував функції поліції до 16.03.2022 року.
Під час окупації м. Маріуполя 19.03.2022 року, ОСОБА_1 разом з родиною виїхав до с. Білосарайська Коса, Мангушського району, Донецька обл.
23 березня 2022 року він був затриманий так званими представниками окупаційної влади днр і до 24.04.2022 року перебував у полоні, знаходився у колонії № 120 у м. Оленівка Донецької обл.
24 квітня 2022 року ОСОБА_1 був звільнений з полону та 08.09.2022 року зміг виїхати з окупованої території Донецької області до м. Покровськ.
01 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про встановлення факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України до Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України на розгляд Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Листом № 22/Б-17656-6.3-10976 від 19.10.2023 року ОСОБА_1 був проінформований про те, що Комісія з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України на засіданні 22.09.2023 року за результатами розгляду заяви від 01.09.2023 прийнято рішення про не підтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України стосовно ОСОБА_1 , у зв'язку з тим, що відповідне рішення не набрало достатньої кількості голосів.
Зібравши додаткові документи (показання свідків, витяг з ЄРДР, тощо), ОСОБА_1 повторно звернувся до Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України 02 лютого 2024 року.
Листом № 22/Б-17656-6.3-2024 від 11.03.2024 року позивача повідомлено про те, що Комісією з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України на засіданні 21.02.2024 року за результатами розгляду заяви від 02.02.2024 року прийнято рішення про не підтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України стосовно ОСОБА_1 , у зв'язку з тим, що рішення про встановлення зазначеного факту не набрало достатньої кількості голосів.
Зібравши додаткові документи (довідка з СБУ), ОСОБА_1 в трете звернувся до Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України 03 червня 2024 року.
Листом № 22/Б-5385-6.3-5160 від 02.07.2024 року позивача повідомлено про те, що Комісією з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України на засіданні 21.06.2024 року за результатами розгляду заяви від 03.06.2024 року прийнято рішення про не підтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України стосовно ОСОБА_1 , у зв'язку з тим, що рішення про встановлення зазначеного факту не набрало достатньої кількості голосів.
Надаючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей» (далі - Закон) визначає основи соціального і правового захисту осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, а також членів їхніх сімей
Згідно із статтею 3 Закону, прийняття рішень з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України здійснюється Комісією з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Комісія утворюється при центральному органі виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України.
Комісія здійснює діяльність відповідно до Положення про Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, яке затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України.
Згідно із пунктом 1 Положення про Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2022 № 1281 (далі - Положення), Комісія утворюється при Мінреінтеграції з метою виконання завдань, визначених Законом.
Відповідно до пункту 3 Положення, завданнями Комісії є:
1) розгляд заяв та матеріалів (довідки, інформація, інші документи), визначених пунктами 8, 9, 11 цього Положення, щодо встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, визнання членом сім'ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;
2) прийняття рішень про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України чи про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;
3) прийняття рішень про визнання членом сім'ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, чи про відмову у визнанні особи членом сім'ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;
4) проведення аналізу практики застосування законодавства з питань соціального та правового захисту осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Пунктом 5 Положення визначено, що Комісія утворюється у складі голови, заступника голови, секретаря та інших членів Комісії.
До складу Комісії входять:
представник, визначений Президентом України;
по одному представнику Мінреінтеграції, МЗС, Мін'юсту, Міноборони, МВС, Мінсоцполітики, МОЗ, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Офісу Генерального прокурора, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим;
не більше п'яти представників від громадських об'єднань, у тому числі міжнародних, що провадять діяльність у сфері захисту прав людини та опікуються особами, позбавленими особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, документують факти та злочини збройної агресії проти України, провадять пошукову діяльність.
Згідно із пунктом 7 Положення, організаційною формою роботи Комісії є засідання.
Засідання Комісії скликаються у разі потреби, але не рідше ніж один раз на квартал.
Рішення Комісії вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини присутніх на засіданні членів Комісії.
У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос головуючого на засіданні.
У разі відсутності достатньої кількості голосів під час голосування за прийняття рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України факт позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України вважається невстановленим.
За результатами розгляду поданих заяв, документів та/або відомостей Комісія приймає рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про визнання особи членом сім'ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, чи про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, відмову у визнанні особи членом сім'ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Рішення Комісії оформляється протоколом, який підписується головою, заступником голови, секретарем та всіма членами Комісії, які брали участь у засіданні.
Прийняті Комісією рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про визнання особи членом сім'ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, вносяться до Єдиного реєстру осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 2 Закону № 2010-ІХ встановлено, що дія цього Закону поширюється на громадян України: які є цивільними особами, що перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, яких було позбавлено особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями під час перебування на тимчасово окупованих територіях України або на території держави-агресора:
а) у зв'язку із здійсненням такими громадянами діяльності, спрямованої на вираження поглядів, цінностей, позицій щодо відстоювання державного суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, а також за здійснювану професійну, громадську, політичну чи правозахисну діяльність, пов'язану із відстоюванням державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, захистом прав та свобод осіб, позбавлених особистої свободи через таку діяльність, якщо були підстави вважати, що здійснення такої діяльності становило реальну або потенційну небезпеку для незаконного переслідування особи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями;
б) у зв'язку з незаконними діями держави-агресора, її органів, підрозділів, формувань, інших утворень з явною або прихованою метою спонукання України, іншої держави, державного органу, організації, у тому числі міжнародної, юридичних або фізичних осіб до дій або утримання від здійснення дій як умови звільнення громадянина України.
На підставі положень ст. 4 Закону № 2010-ІХ визначено перелік документів та відомостей, які є підставою для встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України відповідно до пп. а, б п. 2 ч.1 ст. 2 цього Закону.
Відповідно до ч. 6 ст. 4 Закону № 2010-ІХ під час розгляду заяв Комісією беруться до уваги:
1) інформація, відомості та/або дані, надані особою (заявником), її законним представником, іншою близькою особою, адвокатом чи іншим представником заявника за договором;
2) документи (довідки) щодо достовірності відомостей (інформації), наведених особою та/або стосовно особи, надані центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами на запит Комісії;
3) рішення з відповідних питань міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною;
4) інша інформація, надана чи оприлюднена міжнародними, правозахисними та іншими організаціями.
У разі потреби Комісія заслуховує пояснення осіб, стосовно яких подані документи та/або відомості, та/або свідків, законного представника особи, іншої близької особи, адвоката чи іншого представника заявника, які надали Комісії свідчення, інформацію, відомості.
Положеннями ч. 7 ст. 4 Закону № 2010-ІХ визначено, що за результатами розгляду поданих заяв, документів та/або відомостей з підстав, визначених частинами першою - п'ятою цієї статті, Комісія приймає рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про визнання особи членом сім'ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, чи про не підтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, відмову у визнанні особи членом сім'ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
При прийнятті рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України Комісія встановлює дату початку строку позбавлення особи особистої свободи, а у разі звільнення особи з місць несвободи - дату її звільнення.
Рішення про не підтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про відмову у визнанні особи членом сім'ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, приймається, за умови забезпечення права особи на участь в адміністративному провадженні відповідно до Закону України «Про адміністративну процедуру».
Підпунктом 2 пункту 8 Положення визначено, що громадянин України, який є цивільною особою, що перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, якого було позбавлено особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями під час перебування на тимчасово окупованих територіях України або на території держави-агресора у зв'язку із провадженням таким громадянином діяльності, спрямованої на вираження поглядів, цінностей, позицій щодо відстоювання державного суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, а також за проваджувану професійну, громадську, політичну чи правозахисну діяльність, пов'язану із відстоюванням державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, захистом прав та свобод осіб, позбавлених особистої свободи через таку діяльність, якщо були підстави вважати, що провадження такої діяльності становило реальну або потенційну небезпеку для незаконного переслідування особи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями, або його законний представник, член сім'ї такого громадянина або законний представник члена сім'ї звертається до Мінреінтеграції із заявою за формою, встановленою Мінреінтеграції.
До заяви додаються:
документи та/або відомості, що підтверджують факт (факти) порушення норм Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 р. стосовно заявника під час його захоплення, незаконного затримання, незаконного арешту, незаконного тримання або іншим чином незаконного позбавлення особистої свободи державою-агресором, її органами, підрозділами і формуваннями, іншими утвореннями у зв'язку із провадженням такою особою діяльності, спрямованої на вираження поглядів, цінностей, позицій щодо відстоювання державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, а також за проваджувану професійну, громадську, політичну чи правозахисну діяльність, пов'язану з відстоюванням державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, захистом прав та свобод осіб, позбавлених особистої свободи через таку діяльність, та про підтвердження дійсності підстав вважати, що провадження такої діяльності становило реальну або потенційну небезпеку для незаконного переслідування особи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями;
витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (за наявності кримінального провадження стосовно особи);
повідомлення органів сил безпеки та сил оборони стосовно особи;
звернення, написане в довільній формі в присутності особи, що надає професійну правничу допомогу, або консула, що підтверджується їх підписами, про уповноваження особою, яку було позбавлено особистої свободи, або членом її сім'ї іншої особи на отримання такої допомоги у період дії в Україні або окремих її місцевостях правового режиму воєнного стану, у разі коли особа, яку було позбавлено особистої свободи, та члени її сім'ї позбавлені можливості отримати щорічну державну грошову допомогу, яка надається особі, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України під час перебування такої особи в місцях несвободи.
Приписами п. 17 Положення визначено, що рішення Комісії про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України чи відмову у визнанні членом сім'ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, може бути оскаржено в судовому порядку.
Доказів направлення відповідачем Рішення до суду надано не було.
Крім того, суд зазначає, що у направленому на адресу позивача листі відповідачем вказано про те, що рішення про встановлення зазначеного факту не набрало достатньої кількості голосів.
В той же час, суд вказує, що відсутність достатньої кількості голосів є результатом голосування, а не правовою підставою для прийняття рішення про непідтвердження факту.
Крім цього, суд зазначає, що здійснення розгляду поданої особою заяви передбачає надання оцінки поданим доказам та повідомленим обставинам.
Проте, зі змісту листа № 22/Б-5385-6.3-5160 від 02.07.2024 року не можливо встановити чи була надана оцінка поданим позивачем доказам та наведеним обставинам.
Більш того, лист не містить у собі будь-якого обґрунтування прийнятого Комісією рішення, у зв'язку з чим ОСОБА_1 не мав належності інформації про те, які саме додаткові відомості або документи має подати, тобто, що саме вони повинні підтверджувати (подію, контекст, порушення прав тощо) та/або в чому саме полягають недоліки раніше поданих документів.
Отже, суд приходить до висновку, про те, що відповідачем не здійснено належного розгляду заяви позивача та доданих до неї доказів, та як наслідок свідчить про порушення відповідачем порядку та процедури проведення розгляду такої заяви.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 6 ст. 3 Закону № 2010-ІХ, що корелюється із нормами підпунктів 1, 2 пункту 4 Положення, Комісія для виконання покладених на неї завдань має право:
1) залучати до роботи Комісії представників центральних і місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань, наукових та інших установ, а також окремих фахівців за їхньою згодою;
2) одержувати безоплатно від центральних і місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб інформацію, документи та матеріали, необхідні для виконання покладених на Комісію завдань, у строк не більше 15 календарних днів, а якщо це стосується надання великого обсягу інформації, документів та матеріалів - не більше 30 календарних днів з дня надходження відповідного звернення Комісії до відповідного органу, посадової особи;
3) розглядати інші питання в межах повноважень, визначених законом та Положенням про Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Згідно з ч. 6 ст. 4 Закону № 2010-ІХ у разі потреби Комісія заслуховує пояснення осіб, стосовно яких подані документи та/або відомості.
Отже, Комісія наділена повноваженнями щодо вжиття заходів для належного, повного та всебічного розгляду заяви відносно встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України шляхом здійснення запитів, витребування матеріалів, залучення представників органів влади, заслуховування пояснень.
Суд наголошує, що за відсутності будь-якого обґрунтування прийнятого Комісією рішення, позивач не має інформації про те, які саме додаткові відомості або документи має подати, тобто, що саме вони повинні підтверджувати (подію, контекст, порушення прав тощо) та/або в чому саме полягають недоліки вже поданих документів.
До того ж суд зауважує, що матеріали справи не містять будь-яких доказів звернення комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України перед прийняттям оскаржуваного рішення до будь-яких уповноважених органів чи до позивачки щодо отримання інформації на підтвердження чи спростування факту позбавлення ОСОБА_1 особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України. Натомість надані Міністерством національної єдності України листи Об'єднаного центру з координації пошуку та звільнення військовополонених, незаконно позбавлених волі осіб внаслідок агресії проти України при Службі безпеки України та Державного підприємства «Український національний центр розбудови миру» (НІБ), як і запити щодо їх отримання, датовані після відкриття провадження у даній справі.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку. що заява ОСОБА_1 з доданими до неї доказами була розглянута комісією з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України не належно та не в повному обсязі. Оскаржуване рішення взагалі не містить будь-яких мотивів його прийняття. Комісією не надано оцінку документам, які подавалися позивачем разом із заявою від 03.06.2024 року, а також повідомленим позивачем в своїй заяві фактам. Відомостей про те, що Комісія скористалася своїм правом на отримання додаткових документів та матеріалів, необхідних для виконання покладених на Комісію завдань, немає.
Відповідач обмежився лише фразою, що рішення про встановлення зазначеного факту не набрало достатньої кількості голосів.
Отже, з боку Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України не було здійснено належного та повного розгляду заяви ОСОБА_1 у встановленому законодавством порядку, що в свою чергу призвело до прийняття протиправного рішення Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, оформленого протоколом засідання Комісії від 21.06.2024 року, в частині, що стосується ОСОБА_1 .
Постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2025 року № 35 «Про внесення змін щодо діяльності Міністерства розвитку громад та територій до деяких постанов Кабінету Міністрів України» затверджено Зміни щодо діяльності Міністерства розвитку громад та територій, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, а саме згідно з пп. 1 п. 2 у тексті Положення про Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, затвердженого зазначеною постановою, слово Мінреінтеграції замінити словом Мінрозвитку.
Наказом Мінрозвитку від 07.02.2025 року № 182 утворено при Міністерстві розвитку громад та територій України Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України та затверджено її персональний склад (а.с. 157).
Відтак, на момент розгляду даної справи Комісія з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Мінреінтеграції не функціонує, оскільки законом покладено обов'язок щодо розгляду заяв про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи на Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерства розвитку громад та територій України.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Право на ефективний засіб юридичного захисту) встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної норми у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Відтак, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи.
Підсумовуючи викладене, з огляду на дискреційні повноваження Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, враховуючи встановлення під час розгляду справи обставин порушення прав позивачки на здійснення належного розгляду її заяви, суд доходить висновку про наявність підстав для належного їх відновлення шляхом зобов'язання Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України розглянути заяву позивача про встановлення факту позбавлення ОСОБА_1 особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України від 03.06.2023 року із долученими до неї матеріалами, з урахуванням правової оцінки, викладеної судом у рішенні.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а відповідачем судові витрати не понесені, суд вирішує розподіл судових витрат у справі № 200/8385/25 не здійснювати.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 72-77, 139, 241-246, 255, 263, 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України; Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України (юридична адреса: 03186, м. Київ, Чоколівський бульвар, 13, код ЄДРПОУ 40446120); Міністерства розвитку громад та територій України (юридична адреса: 01135 Київ, проспект Берестейський, 14, код ЄДРПОУ 37472062); комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання повторно розглянути заяву від 03.06.2023 року щодо встановлення факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, оформлене протоколом засідання даної комісії від 21.06.2024 року, в частині не підтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України стосовно ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Зобов'язати Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України розглянути заяву позивача про встановлення факту позбавлення ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України від 03.06.2023 року із долученими до неї матеріалами, з урахуванням правової оцінки, викладеної судом у рішенні.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.М. Тарасенко