25 квітня 2025 рокуСправа №160/1635/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Голобутовського Р.З.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
22.01.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з листопада 2017 по 28.02.2018 включно у зменшеному розмірі у відповідності до рішення Львівського окружного адміністративного суду по справі №380/17169/21;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та стягнути на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з листопада 2017 по 28.02.2018 у розмірі 14205,07 грн із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та Інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вона не погоджується з бездіяльністю відповідача щодо не виплати індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби у Збройних Силах України в належному розмірі, у відповідності до рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14.02.2022 по справі №380/17169/21. Вказує, що індексація доходів громадян, в тому числі грошового забезпечення військовослужбовців, є складовою частиною заробітку та підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті. Означене, на переконання позивача, є підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.01.2025 відкрито провадження у адміністративній справі; справу №160/1635/25 призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
19.02.2025 представником відповідача надано до суду через автоматизовану систему «Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначено, що позивач у грудні 2021 року вже зверталась до Львівського окружного адміністративного суду до військову частину НОМЕР_1 - про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії в частині щодо не нарахування та невиплати індексацію грошового забезпечення. Просила зобов'язати відповідача військову частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити їй індексацію грошового забезпечення за період з 19.08.2017 по 03.11.2019 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для проведення розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 19.08.2017 по 28.02.2018 - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 по 03.11.2019 - березень 2018 року, відповідно до абзацу 4 пункту п'ятого постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2018 №1078.
14.02.2022 Львівським окружним адміністративним судом було винесено рішення у справі №380/17169/21 яким її адміністративний позов задоволено повністю, а саме: визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 19.08.2017 по 03.11.2019 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 19.08.2017 по 28.02.2018 - січень 2008 року, а в період 01.03.2018 по 03.11.2019 - березень 2018 року. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 19.08.2017 по 03.11.2019 із застосування місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 19.08.2017 по 28.02.2018 січень 2008 року, а в період 01.03.2018 по 03.11.2019 березень 2018 року, відповідно до абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2018 №1078.
Як вказано представником відповідача, на виконання зазначеного рішення військова частина НОМЕР_1 здійснила нарахування та виплатила їй індексацію грошового забезпечення 29.03.2024 у розмірі 11529,82 грн. В той же час Дніпропетровським окружним адміністративним судом 28.01.2025 винесено ухвалу про відкриття спрощеного позовного провадження у справі №160/1635/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 - про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії щодо перерахунку та виплати індексації грошового забезпечення щодо індексацію грошового забезпечення з листопада 2017 по 28.02.2018 у розмірі 14205,07 грн із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та Інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
З урахуванням наведеного представник відповідача вважає, що вказані позови пред'явлені позивачем є тотожними, оскільки пред'явлені у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
03.03.2025 представником відповідача подано клопотання про долучення додаткових доказів.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Згідно з послужним списком ОСОБА_1 проходила військову службу з 19.08.2017 по 03.11.2019 за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 .
Позивач стверджувала, що відповідачем протиправно не застосовано місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення: січень 2008 року та березень 2018 року, у зв'язку з чим звернулася до суду позовом.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14.02.2022 у справі №380/17169/21, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2022, позов задоволено повністю.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 19.08.2017 по 03.11.2019 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 19.08.2017 по 28.02.2018 - січень 2008 року, а в період 01.03.2018 по 03.11.2019 - березень 2018 року.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 19.08.2017 по 03.11.2019 із застосування місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 19.08.2017 по 28.02.2018 січень 2008 року, а в період 01.03.2018 по 03.11.2019 березень 2018 року, відповідно до абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2018 №1078.
ОСОБА_1 звернулась до військової частини НОМЕР_1 із заявою від 13.12.2024, в якій просила:
- здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення в період з моменту зарахування по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця - 2008 рік;
- нарахувати та виплатити індексацію-різницю грошового забезпечення 4463 гривні 15 копійок в місяць, з урахуванням раніше виплачених сум за період з 01.03.2018 року по момент виключення зі списків особового складу відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
Просила виплатити всі види грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
У відповідь на вказану заяву військовою частиною НОМЕР_1 складено лист від 07.01.2025 за №1146/46/27ПС, яким повідомлено, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14.02.2022 по справі №380/17169/21, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2022, військова частина НОМЕР_1 нарахувала та виплатила індексацію грошового забезпечення - 29 березня 2024 року у розмірі 11529,82 грн.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо ненарахування та невиплати у повному обсязі індексації грошового забезпечення за період служби з листопада 2017 по 28.02.2018, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту, порушених на її думку, прав.
Враховуючи викладені обставини, суд вважає за необхідне зазначити про те, що вимоги позовної заяви фактично зводяться до неналежного виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14.02.2022 по справі №380/17169/21 та необхідності зміни підстав способу і порядку виконання судового рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14.02.2022 по справі №380/17169/21.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст. 372 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
В ч. 1 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» йдеться про те, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
З аналізу зазначених законодавчих норм видно, що не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а.
Згідно ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.
Відповідно до ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Суд звертає увагу, що вищезазначені норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення.
Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Такий порядок оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, прийнятого на виконання судового рішення, є більш оптимальним для особи, яка вважає що її права порушені, з огляду, зокрема, на ч. 5 ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до якої, розгляд заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень здійснюється судом протягом 10 днів, з дня її отримання.
Відповідно до частини шостої цієї статті, за наявності підстав для задоволення заяви, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону; у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
Суд зазначає, що фактично позивачем подано позов до Військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання виконати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14.02.2022 у справі №380/17169/21 в загальному порядку, а не в порядку, передбаченому ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України, що видно з позовної заяви.
Набрання рішенням суду законної сили породжує такі правові наслідки: вирішується спір між сторонами, рішення суду стає загальнообов'язковим, є незмінним та остаточним та може бути виконано примусово.
Суд також враховує, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити ст. 129-1 Конституції України.
З огляду на наведене, суд робить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 17.04.2019 у справі № 355/1648/15-а, від 22.08.2019 у справі № 522/10140/17 та від 15.04.2020 у справі №367/1240/16-а.
За вказаних обставин, суд зазначає, що позивач у цій справі обрав спосіб захисту шляхом подання позову про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з листопада 2017 по 28.02.2018 включно у зменшеному розмірі у відповідності до рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/17169/21.
Проте, суд наголошує, що спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.
Таким чином, у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими саме ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України пов'язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов.
Підсумовуючи наведене, суд зазначає, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.08.2019 у справі №522/10140/17.
Крім того, слід зазначити, що суд не має права зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення фактично про те ж саме, оскільки цим порушуються норми Кодексу адміністративного судочинства України, яким передбачено вирішення цих питань в порядку ст. ст. 249 та 383 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто шляхом винесення судом окремої ухвали.
На підставі викладеного, суд робить висновок, що оскільки позивачем по суті заявлено позовні вимоги щодо захисту своїх прав, які фактично стосуються питання належного виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14.02.2022 у справі №380/17169/21, то відповідно нею неправильно обраний спосіб захисту свого порушеного права.
При розгляді позовної вимоги позивача щодо виконання окремого судового рішення в іншій справі суд не має права зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки порушуються процесуальні норми Кодексу адміністративного судочинства України.
Поряд з цим, при вирішенні справи суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення…Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( справа «Проніна проти України», рішення ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року)
Очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди умотивовувати свої рішення. Але дану вимогу не слід розуміти як таку, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок про відмову у задоволенні позовної заяви.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.З. Голобутовський