24 червня 2024 рокуСправа №160/11998/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Турової О.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
08.05.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області за №046350015958 від 25.04.2024 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області зарахувати до пільгового стажу періоди роботи ОСОБА_1 , зайнятість на яких дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, а саме періоди роботи: з 04.06.2004р. по 31.12.2004р., з 01.01.2005р. по 31.12.2006р., з 01.11.2010р. по 31.12.2010р. та з 01.01.2011р. по 31.01.2016р. у ВСП шахта «Привільнянська» ДП «Лисичанськвугілля», повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 17.04.2024р. та призначити і виплатити їй пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-5/2018 (746/15) від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 на підставі заяви про призначення пенсії від 17.04.2024 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначається, що 17.04.2024р. ОСОБА_1 звернулася з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, проте, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області за №046350015958 від 25.04.2024 року позивачеві безпідставно відмовлено у призначенні такої пенсії з посиланням на відсутність у неї необхідного пільгового стажу за Списком №2 (10 років), а також на те, що позивач не досягла пенсійного віку, передбаченого пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (55 років). Позивач вважає, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, а вказане рішення відповідача є незаконним, порушує її права та інтереси, оскільки винесено без врахування останнім положень рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1/-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15). При цьому, на думку позивача, при вирішення питання призначення пенсії, відповідач повинен був застосовувати приписи пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020р.), згідно з якою позивач мала право виходу на пенсію за віком на пільгових умовах ще в 50 років, проте, відповідач протиправно визначив датою набуття позивачем права на таку пенсію - досягнення нею 55 років відповідно до приписів п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», бо при такому підході відповідачем віддано перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства та залишено поза увагою вищевказане рішення Конституційного Суду України, що є неприпустимим. Крім цього, спірним рішенням протиправно та з формальних підстав відмовлено у зарахуванні ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком №2 періодів роботи позивача з 04.06.2004р. по 31.12.2004р., оскільки за даними довідки ОК-5 відсутня інформація про нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків; з 01.01.2005 по 31.12.2006, оскільки в таблиці “Відомості по спеціальному стажу в Реєстрі застрахованих осіб (довідка ОК-5) відсутня інформація за цей період; з 01.11.2010 по 31.12.2010. оскільки за даними ОК-5 відсутня інформація про сплату страхових внесків; з 01.01.2011 по 31.01.2016, оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування у розділі “Відомості по спеціальному стажу» відсутня інформація про номера та дати наказів про проведені атестації робочих місць. Позивач наголошує, що спірні періоди роботи підтверджуються відповідними записами у її трудовій книжці, яка є основним документом про трудову діяльність працівника, що підтверджує стаж її роботи та містить відомості про період виконуваної роботи, її характер та зайнятість за професіями, які віднесені до Списку №2, а також відомості про проведення атестації робочого місця позивача, що виключає необхідність надання уточнюючих довідок. При цьому навіть непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника, бо контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник. Також позивач вказує, що вона не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на такому підприємстві. Таким чином, незарахування відповідачем вищевказаних спірних періодів роботи до пільгового стажу за Списком №2 є протиправним та безпідставним. Пільговий стаж в ці періоди роботи за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року №162, складає понад 6 років, що, з урахуванням самостійно зарахованого відповідачем пільгового стажу у кількості понад 7 років, є достатнім для призначення позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 з моменту звернення до пенсійного органу, а саме: з 17.04.2024р. Таким чином, не погоджуючись з вищевказаним оскаржуваним рішенням про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, позивач звернулась за захистом своїх прав до суду з цією позовною заявою.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.05.2024 року прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі №160/11998/24 за цією позовною заявою, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) з 29.05.2024 року, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.
03.06.2024р. до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, в якому відповідач пред'явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що оскаржуваним рішенням обґрунтовано та на законних підставах відмовлено у призначенні позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 через недосягнення ОСОБА_1 передбаченого п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійного віку - 55 років та через відсутність у неї передбаченого цією нормою пільгового стажу за Списком №2 (10 років). При цьому вік позивача на момент звернення з заявою про призначення пенсії склав - 50 років 05 місяців 21 день, страховий стаж роботи - 28 років 02 дні, в тому числі пільговий стаж за Списком №2 - 7 років 3 місяці 25 днів. Водночас, до пільгового стажу за Списком №2 ОСОБА_1 не зараховано періоди роботи позивача з 04.06.2004р. по 31.12.2004р., оскільки за даними довідки ОК-5 відсутня інформація про нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків; з 01.01.2005 по 31.12.2006, оскільки в таблиці “Відомості по спеціальному стажу в Реєстрі застрахованих осіб (довідка ОК-5) відсутня інформація за цей період; з 01.11.2010 по 31.12.2010, оскільки за даними ОК-5 відсутня інформація про сплату страхових внесків; з 01.01.2011 по 31.01.2016, оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування у розділі “Відомості по спеціальному стажу» відсутня інформація про номера та дати наказів про проведені атестації робочих місць. При цьому відповідачем пільговий стаж за Списком №2 обчислений на підставі даних Реєстру застрахованих осіб (довідки ОК-5), з урахуванням інформації, яка міститься в таблиці «Відомості по спеціальному стажу» (за наявності даних за періоди з 2000 року включно) по наступним підприємствам: Державне ВАТ шахта «Привільнянська», ДП ДХК «Лисичанськвугілля», Відокремлений підрозділ «Шахта Привільнянська», АТ «Лисичанськвугілля» та за результатами атестації робочих місць. Відтак, пільговий стаж позивача склав - 7 років 03 місяці 25 днів, в тому числі по періодам: з 01.11.2000р. по 22.12.2000р., з 01.01.2001р. по 03.06.2004р., з 01.01.2007р. по 31.12.2009р., з 01.02.2010р. по 31.10.2010р. Щодо дискреційних повноважень Пенсійного фонду України в частині призначення пенсії відповідач зазначив, що ст.58 Закону №1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення (перерахунку) пенсії. Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий стаж позивача. Виключними дискреційними повноваженнями наділені органи Пенсійного фонду України на прийняття рішення про призначення пенсії (здійснення перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший) та визначення підстав, за яких призначається (перераховується) пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні (перерахунку). Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у Кодексі адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Таким чином, прийняття певного рішення в залежності від результатів розгляду поданих позивачем документів є дискреційними повноваженнями органів Пенсійного фонду України, втручання до яких з боку суду є неприпустимим. За таких обставин, відповідач вважає, що він діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому пред'явлені позовні вимоги є безпідставними і задоволенню не підлягають.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 17.04.2024р. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
На час звернення ОСОБА_1 за призначенням пенсії їй виповнилося 50 років 05 місяців 21 день.
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.
За результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 від 17.04.2024р. Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області прийняло рішення №046350015958 від 25.04.2024 року, яким відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 через відсутність у неї необхідного віку для призначення такої пільгової пенсії (55 років) та необхідного пільгового стажу за Списком №2 (10 років), передбачених п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV у редакції, чинній на день її звернення за призначенням пенсії. Також у цьому рішенні зазначено, що вік заявниці становить - 50 років 05 місяців 21 день, страховий стаж - 28 років 02 дні, в тому числі пільговий стаж за Списком №2 - 7 років 3 місяці 25 днів. При цьому до пільгового стажу за Списком №2 не зараховано періоди роботи позивача з 04.06.2004р. по 31.12.2004р., оскільки за даними довідки ОК-5 відсутня інформація про нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків; з 01.01.2005 по 31.12.2006, оскільки в таблиці “Відомості по спеціальному стажу в Реєстрі застрахованих осіб (довідка ОК-5) відсутня інформація за цей період; з 01.11.2010 по 31.12.2010, оскільки за даними ОК-5 відсутня інформація про сплату страхових внесків; з 01.01.2011 по 31.01.2016, оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування у розділі “Відомості по спеціальному стажу» відсутня інформація про номера та дати наказів про проведені атестації робочих місць.
Незгода позивача з рішенням відповідача-2 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, а також із не зарахуванням спірних періодів роботи до її пільгового стажу за Списком №2, зумовила звернення до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Згідно з п. “б» ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015р. №213-VIII) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
При цьому, ст.13 Закону №1788-ХІІ (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015р. №213-VIII) було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Законом України від 02.03.2015р. №213-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» статтю 13 Закону №1788-ХІІ викладено в новій редакції, пунктом “б» якої, зокрема, передбачено, що працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, у Законі №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213, збережено пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті «б“- - 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).
Таким чином, статтею 13 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених у цих нормах, а раніше передбачений п. “б» ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» віковий ценз для жінок з 50 років збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правил поетапного збільшення показника вікового цензу.
Закон України від 02.03.2015р. №213-VIII набув чинності з 01.04.2015р.
При цьому з 01.01.2004р. набрав чинності Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі за текстом - Закон №1058-IV), який відповідно до його Преамбули розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Пунктом 16 Розділу XV “Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV (в редакції до внесення змін Законом України № 2148-VIII від 03.10.2017р.) встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України “Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Відповідно до абз.1 п.2 розділу XV “Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV (в редакції до внесення змін Законом України № 2148-VIII від 03.10.2017р.) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
Абзацом 2 пункту 2 розділу XV “Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV (в редакції до внесення змін Законом України № 2148-VIII від 03.10.2017р.) визначено, що до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення". У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Отже, і після набуття чинності нормами Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №2 регламентувались п. “б» ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення».
Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII (до 11.10.2017р.), яким текст Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» доповнений, зокрема, ст.114, згідно з ч.1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
При цьому, Законом України від 03.10.2017р. №2148-VIII у новій редакції також викладений п.2 розділу XV Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно з яким пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з абз.1 п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-ІV (в редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
У силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 №2148-VIII наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017р.
Відтак, з 01.10.2017р. правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: п.“б» ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону України від 02.03.2015р. №213-VIII та п.2 ч.2 ст.114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII.
Правила згаданих законів були повністю уніфікованими (ідентичними).
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III “Прикінцеві положення» Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б» - “г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
З вищевикладеного слідує, що з 23.01.2020 року в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт “б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 року в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року.
Відносно позивача правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за пунктом “б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та 55 років за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Вирішуючи спір, суд доходить висновку, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для позивача закону, а саме положенням пункту “б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року.
Такий висновок суду відповідає правовим висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2021 року у зразковій справі №360/3611/20. В даному судовому рішенні Суд вказав на наявність колізії між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Суд зазначав, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, то вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу “якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі “Щокін проти України»). У цьому випадку, за висновками Суду, застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням свого правового висновку, викладеного в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56), зауважила, що застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
При цьому, слід звернути увагу на те, що у справах "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та № 37943/06, рішення від 14.10.2010) та "Серков проти України" (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
За вказаних обставин, такі обов'язкові умови для призначення пенсії на пільгових умовах як досягнення певного віку та наявність стажу роботи, мають застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі №1-5/2018 (746/15), виходячи з принципу правової визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Враховуючи частину першу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 у справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивачки є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 50 років.
Відповідачем у даному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на користь пенсіонера.
Як встановлено судом, позивач на момент звернення з заявою про призначення пенсії 17.04.2024р. досягла - 50 років 05 місяців 21 день та мала загальний страховий стаж роботи - 28 років 02 дні, а, отже, відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 з посиланням на недосягнення нею пенсійного віку - 55 років, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-ІV, є протиправною.
Щодо відмови оскаржуваним рішенням відповідача у зарахуванні позивачеві до пільгового стажу за Списком №2 періодів роботи з 04.06.2004р. по 31.12.2004р., оскільки за даними довідки ОК-5 відсутня інформація про нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків; з 01.01.2005 по 31.12.2006, оскільки в таблиці “Відомості по спеціальному стажу в Реєстрі застрахованих осіб (довідка ОК-5) відсутня інформація за цей період; з 01.11.2010 по 31.12.2010, оскільки за даними ОК-5 відсутня інформація про сплату страхових внесків; з 01.01.2011 по 31.01.2016, оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування у розділі “Відомості по спеціальному стажу» відсутня інформація про номера та дати наказів про проведені атестації робочих місць, суд зазначає наступне.
Так, статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено порядок підтвердження стажу роботи, згідно з якою основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Статтею 48 Кодексу законів про працю України також визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідні положення містить і Постанова Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Так, згідно з пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом 3 зазначеного Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За приписами пункту 20 вказаного Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
При цьому, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17 та від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17.
Відповідно до пункту 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 1 грудня 2005 року за № 1451/11731 (далі - Порядок №383), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи.
До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92 року.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку №383 результати атестації (як уперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, упродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінились докорінні умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.
Пунктом 10 Порядку №383 визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. В разі, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Як слідує, з трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 з 01.06.1997 по 18.11.2014 працювала на ВСП шахта «Привільнянська» ДП «Лисичанськвугілля» на посаді лампівника (записи № № 5-8), а з 19.11.2014р. позивач переведена слюсарем по ремонту ШИ (запис №9).
Відповідно до Списку №2, який затверджений Постановою КМУ №36 від 16.01.2003р. (позиція 2010100а-13357 підрозділ 1 розділ І) лампівник належить до посад і професій, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2.
При цьому трудова книжка позивача містить записи про атестацію робочого місця позивача за посадою (професією) «лампівника» за Списком №2 на підставі наказу №567 від 14.03.1995р., на підставі наказу №194 від 14.03.2000р., на підставі наказу №498 від 10.03.2005р., на підставі наказу №255 від 12.03.2010р.
Отже, трудова книжка позивача містить усі необхідні записи, що підтверджують період виконуваної роботи, її характер та зайнятість за посадою (професією), які віднесені до Списку №2, а також проведення атестації робочого місця позивача, при цьому в трудовій книжці наявні посилання на відповідні накази, як на підставу внесення записів, які, в свою чергу, завірені підписом уповноваженої особи та печаткою, а також не містять виправлень, підчисток, тобто оформлені належним чином.
Посилання пенсійного органу на те, що за період роботи з 01.01.2011 по 31.01.2016 в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування у розділі “Відомості по спеціальному стажу» відсутня інформація про номера та дати наказів про проведені атестації робочих місць не можуть бути підставою для не зарахування цього періоду до пільгового стажу позивача за Списком №2, оскільки, по-перше, відомості про реквізити (номер і дату) наказу, яким підтверджено атестацію робочого місця позивача за цей період (наказу №255 від 12.03.2010р.), містить трудова книжка позивача, а, по-друге, за позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 19.02.2020 року у справі № 520/15025/16-а, навіть непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника, при цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Окрім того, з трудової книжки позивача вбачається, що у встановлений п.4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992р. №442 строк підприємством, де працювала позивач була проведена атестація її робочого місця, а тому відомості довідки ОК- 5 не можуть бути беззаперечним доказом для неврахування позивачу пільгового стажу роботи за Списком №2.
Відтак, посилання відповідача на необхідність надання на підтвердження цього періоду роботи уточнюючої довідки є безпідставними та суперечать вищенаведеним приписам Порядку №637.
Щодо посилання відповідача на неможливість зарахувати до пільгового стажу позивача за Списком №2 спірних періодів роботи через відсутність за даними довідки ОК-5 інформації про нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків, суд зазначає таке.
Відповідно до положень ст. 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до вказаного Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені зазначеним Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Верховний Суд у постановах від 27.03.2018 року у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 року у справі № 480/12392/16-а, від 31.10.2019 року у справі № 226/1994/17, від 23.03.2020 року у справі № 535/1031/16-а вказував на те, що відповідно до статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Внаслідок невиконання підприємством обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним засадам у сфері соціального захисту. Тому особа не може нести відповідальність за неналежне виконання своїх обов'язків підприємством, на якому вона працює.
Таким чином, несплата організацією де працювала позивач, страхових внесків не може бути підставою для позбавлення її законного права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
За наведених обставин, суд вважає безпідставним не зарахування відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення до пільгового стажу позивача за Списком №2 періодів роботи з 04.06.2004р. по 31.12.2004р., з 01.01.2005 по 31.12.2006, з 01.11.2010 по 31.12.2010 та з 01.01.2011 по 31.01.2016.
Зважаючи на те, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області №046350015958 від 25.04.2024 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 прийняте, зокрема, з посиланням на відсутність у позивача необхідного пільгового стажу (10 років), разом з цим, судом встановлено факт безпідставного не зарахування відповідачем до пільгового стажу позивача за Списком №2 періодів роботи з 04.06.2004р. по 31.12.2004р., з 01.01.2005 по 31.12.2006, з 01.11.2010 по 31.12.2010 та з 01.01.2011 по 31.01.2016, тобто понад 6 років, що у загальному розрахунку, із урахуванням самостійно зарахованого пенсійним органом пільгового стажу позивача за Списком №2 у кількості 7 років 3 місяці 25 днів, становить понад 13 років пільгового стажу за Списком №2, та, відповідно, свідчить про помилковість викладених в оскаржуваному рішенні висновків пенсійного органу щодо кількості пільгового стажу позивача і щодо його достатності для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV, а також, враховуючи встановлення судом, що позивач на момент звернення із заявою про призначення пенсії 17.04.2024р. досягла - 50 років 05 місяців 21 день, що є достатнім пенсійним віком у розумінні пунктом “б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та мала загальний страховий стаж роботи - 28 років 02 дні, суд доходить висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області №046350015958 від 25.04.2024 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV та, відповідно, про задоволення позовних вимог в цій частині.
Щодо частини позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області зарахувати до її пільгового стажу періоди роботи, зайнятість на яких дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, а саме періоди роботи: з 04.06.2004р. по 31.12.2004р., з 01.01.2005р. по 31.12.2006р., з 01.11.2010р. по 31.12.2010р. та з 01.01.2011р. по 31.01.2016р. у ВСП шахта «Привільнянська» ДП «Лисичанськвугілля», повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 17.04.2024р. та призначити і виплатити їй пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-5/2018 (746/15) від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 на підставі заяви про призначення пенсії від 17.04.2024 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки оскаржуваним рішенням відповідача було протиправно відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах через відсутність у неї необхідного пільгового стажу за Списком №2 (10 років) та необхідного віку для призначення такої пільгової пенсії (55 років), передбачених п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV у редакції, чинній на день її звернення за призначенням пенсії, водночас, судом встановлено, що позивач на момент звернення із заявою про призначення пенсії мала необхідний пільговий стаж за Списком №2 (понад 13 років), частину якого безпідставно не було зараховано відповідачем до її пільгового стажу, а також позивач на момент звернення з заявою про призначення пенсії необхідного пенсійного віку, передбаченого пунктом “б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року (50 років), досяг, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме призначення пенсії позивачу.
Таким чином, та з урахуванням тієї обставини, що оскаржуване рішення відповідача не ґрунтується на дискреційних повноваженнях, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області призначити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Також з метою відновлення порушених протиправним рішенням відповідача прав позивача щодо належного розрахунку її пільгового стажу, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача зарахувати ОСОБА_1 до стажу, що надає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, періоди роботи: з 04.06.2004р. по 31.12.2004р., з 01.01.2005р. по 31.12.2006р., з 01.11.2010р. по 31.12.2010р. та з 01.01.2011р. по 31.01.2016р. у ВСП шахта «Привільнянська» ДП «Лисичанськвугілля».
Щодо підстав зобов'язання саме Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області зарахувати спірні періоди роботи до пільгового стажу позивача та призначити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах, суд зазначає таке.
Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005р. №22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 р. за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до абз.13 п.4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Згідно з абз.1-3 п.4.3 Порядку №22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Пунктом 4.7 Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Відповідно до абз.1 п.4.10 Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
З аналізу наведених норм слідує, що рішення про призначення пенсії або про відмову у її призначенні приймається пенсійним органом, що призначає пенсію, який визначений за принципом екстериторіальності, а в подальшому, у разі прийняття таким органом рішення про призначення пенсії, це рішення разом з електронною пенсійною справою засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Зважаючи на те, що у даному випадку органом, що призначає пенсію, який визначений за принципом екстериторіальності за заявою позивача було саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Херсонській області, то саме на нього, як на належного відповідача, і слід покласти обов'язок щодо зарахування спірних періодів роботи позивача до її пільгового стажу за Списком №2, а також щодо призначення позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Отже, оскільки позивач досяг пенсійного віку 26.10.2023р. (50 років), необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, а матеріали справи свідчать, що із заявою про призначення пенсії позивач звернулася 17.04.2024р., тобто звернення за пенсією відбулося пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку, внаслідок чого пенсія ОСОБА_1 має бути призначена з дня звернення за пенсією, тобто з 17.04.2024р.
Разом з цим, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог в частині щодо зобов'язання відповідача виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, позаяк такі позовні вимоги заявлені до неналежного відповідача та є передчасними, при цьому, задоволення позовних вимог на майбутнє суперечить приписам ст.5 КАС України, згідно з якими судовому захисту підлягає саме порушене право особи. У даному випадку право позивача щодо виплати пенсії за віком на пільгових умовах ще порушене не було і виплата пенсії відповідно до вищенаведених приписів абз.1 п.4.10 Порядку №22-1 може здійснюватися лише органом, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи, а не органом, що призначає пенсію, який розглядав заяву за принципом екстериторіальності, тож лише після призначення позивачеві пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду України в Херсонській області та передачі ним електронної пенсійної справи позивача засобами програмного забезпечення до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому на обліку перебуває позивач, саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області має здійснюватися виплата такої пенсії.
Відповідно до ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням викладеного, враховуючи підтвердження обґрунтованості частини позовних вимог до відповідача відповідними доказами, суд вважає, що позов належить задовольнити частково.
Абзацом 1 частини 1 статті 139 КАС України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Водночас, ч.3 ст.139 КАС України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цією позовною заявою у розмірі 1211,20грн., підлягають відшкодуванню на користь останньої пропорційно до частини задоволених позовних вимог шляхом стягнення з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань суми коштів у розмірі 807,47грн.
Керуючись ст. ст. 72-74, 77, 241-246, 250, 255, 260-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (73000, м. Херсон, вул. 28-ї Армії, 6, ЄДРПОУ 21295057) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області №046350015958 від 25.04.2024 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (73000, м. Херсон, вул. 28-ї Армії, 6, ЄДРПОУ 21295057) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до стажу, що надає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, періоди роботи: з 04.06.2004р. по 31.12.2004р., з 01.01.2005р. по 31.12.2006р., з 01.11.2010р. по 31.12.2010р. та з 01.01.2011р. по 31.01.2016р. у ВСП шахта «Привільнянська» ДП «Лисичанськвугілля».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (73000, м. Херсон, вул. 28-ї Армії, 6, ЄДРПОУ 21295057) призначити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 17.04.2024р. на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (73000, м. Херсон, вул. 28-ї Армії, 6, ЄДРПОУ 21295057) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до частини задоволених позовних вимог у розмірі 807,47грн. (вісімсот сім гривень 47 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: О.М. Турова