14 лютого 2024 рокуСправа №160/31081/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Турової О.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач-2) про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії, -
27.11.2023р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач-2), в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №047050024310 від 12.10.2023р. про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 за віком на пільгових умовах за Списком №1;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 02.09.1991р. по 27.06.1994р.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу роботи за Списком №2 період роботи з 14.08.2020р. по 11.02.2022р.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області призначити та виплачувати пенсію ОСОБА_1 за її заявою від 04.10.2023р. про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що 04.10.2023р. ОСОБА_1 звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1. На момент звернення вона досягла 48-річного віку, її загальний стаж роботи становив 40 років 8 місяців 10 днів, з яких 14 років 1 місяць 6 днів складав пільговий стаж за Списком №1, що дає позивачеві право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ) в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 2 березня 2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон №213-VІІІ). Однак, за наслідками розгляду заяви та доданих до неї документів відповідачем-1 прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії у зв'язку із недосягненням позивачем віку (50 років), визначеного положеннями п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон №2148-VIII). На думку позивача, пенсійний орган при розгляді її заяви про призначення пенсії мав врахувати рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 у справі №1-5/2018 (746/15), яким зміни до статті 13 Закону №1788-ХІІ щодо збільшення пенсійного віку, внесені Законом №213-VІІІ, були визнані неконституційними та вирішено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом №213-VIII, отже, відповідач-1 протиправно визначив датою набуття позивачем права на таку пенсію досягнення нею 50 років відповідно до приписів п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». При такому підході відповідачем-1 віддано перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства та залишено поза увагою вищевказане рішення Конституційного Суду України, що є неприпустимим. Також спірним рішенням протиправно відмовлено у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду навчання з 02.09.1991р. по 27.06.1994р. згідно з дипломом серії НОМЕР_1 від 27.06.1994р, оскільки відсутній документ, що підтверджує зміну прізвища позивача з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 », та відмовлено у зарахуванні до пільгового стажу за Списком №2 періодів роботи позивача з 14.08.2020р. по 11.02.2022р. у «Дніпровському коксохімічному заводі», який з 11.02.2022р. перейменовано у ПАТ «КАМЕТ-СТАЛЬ», оскільки ці періоди роботи не підтверджені первинними документами за час виконання роботи, на підставі яких видана пільгова довідка. Водночас, на думку позивача, нею було дотримано всіх вимог, яких вимагає закон, для призначення їй пільгової пенсії за Списком №1, а також надано трудову книжку з відповідними записами щодо спірних періодів роботи, що є цілком достатнім для зарахування цих періодів до її пільгового стажу, тому оскаржуване рішення відповідача-1 є протиправним та підлягає скасуванню. Позивач вважає оскаржувану відмову у призначенні пенсії протиправною та такою, що призводить до порушення її конституційного права на належний соціальний захист, а тому вважає, що заявлені нею позовні вимоги є таким, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.12.2023р. прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі №160/31081/23 за цією позовною заявою, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) з 20.12.2023р., а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.
Також вказаною ухвалою суду витребувано у ГУ ПФУ в Дніпропетровській області завірену належним чином копію пенсійної справи.
10.01.2024р. до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому відповідач-2 пред'явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що за принципом екстериторіальності заява позивача від 04.10.2023р. про призначення пенсії за віком була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області, яким прийняте спірне рішення від 12.10.2023р. про відмову в призначенні позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 через відсутність у позивача необхідного віку для призначення такої пільгової пенсії, передбаченого п.1 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV. Отже, заява позивача від 04.10.2023р. про призначення пенсії за віком за пільгових умовах за Списком №1 не розглядалася безпосередньо Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та рішення про відмову в призначенні пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не приймалось, а тому вимоги до цього органу є передчасними та задоволенню не підлягають. Разом з цим, за матеріалами відмовної пенсійної справи загальний стаж позивача складає: 40 років 08 місяців 10 днів, пільговий стаж по Списку №1- 14 років 01 місяців 06 днів, пільговий стаж по Списку № 2 - 18 років 01 місяців 09 днів. Таким чином, у позивача на момент звернення до пенсійного органу відсутнє право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 і таке право позивач набуде лише при досягненні 50-річного віку, як то передбачено п.1 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV. Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, статтю 13, частину 2 статті 14, пункти «а», «б» - «г» статті 54 Закону №1788-ХІІ. При цьому стаття 114 Закону №1058-IV є чинною і неконституційною не визнавалася, відтак, норми цієї статті підлягають застосуванню під час визнання права на пенсію за віком на пільгових умовах особам, які працювали на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці. Отже, оскаржуваним рішенням відповідача-1 позивачеві обґрунтовано відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1. Крім цього, спірним рішенням обґрунтовано відмовлено у зарахуванні до пільгового стажу позивача періоду роботи з 14.08.2020р. по 11.02.2022р. у «Дніпровському коксохімічному заводі», який з 11.02.2022р. перейменовано у ПАТ «КАМЕТ-СТАЛЬ», оскільки ці періоди роботи не підтверджені первинними документами за час виконання роботи, на підставі яких видана пільгова довідка, а також відмовлено у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду навчання з 02.09.1991р. по 27.06.1994р. згідно з дипломом серії НОМЕР_1 від 27.06.1994р., оскільки відсутній документ, що підтверджує зміну прізвища з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 », при цьому ОСОБА_1 не надавала до пенсійного органу документи про встановлення факту належності їй вищевказаних правовстановлюючих документів.
06.02.2024 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача-1, в якій позивачем висловлено позицію, аналогічну викладеній у позовній заяві.
14.02.2024р. до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому відповідач-1 пред'явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що оскаржуваним рішенням обґрунтовано відмовлено у призначенні позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 через відсутність у позивача необхідного віку для призначення такої пільгової пенсії, передбаченого п.1 ч.2 ст.114 Закону України №1058-IV (50 років). Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, статтю 13, частину 2 статті 14, пункти «а», «б» - «г» статті 54 Закону №1788-ХІІ. При цьому стаття 114 Закону №1058-IV є чинною і неконституційною не визнавалася, відтак, норми цієї статті підлягають застосуванню під час визнання права на пенсію за віком на пільгових умовах особам, які працювали на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці. Крім цього, спірним рішенням обґрунтовано відмовлено у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду навчання з 02.09.1991р. по 27.06.1994р., оскільки відсутній документ, що підтверджує зміну прізвища « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 », а також у зарахуванні до пільгового стажу позивача за Списком №2 періодів роботи в ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат», оскільки позивачем не надано уточнюючу довідку згідно додатку №5, що передбачено пунктом 20 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637). За таких обставин, відповідач-1 вважає, що він діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому пред'явлені позовні вимоги є безпідставними і задоволенню не підлягають.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 04.10.2023р. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
На час звернення ОСОБА_1 за призначенням пенсії їй виповнилося 48 років.
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.
За результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 від 04.10.2023р. Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області рішенням від 12.10.2023р. №047050024310 відмовило позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 у зв'язку із недосягненням позивачем пенсійного віку, який згідно з частиною другою статті 114 Закону №1058-ІV у редакції, чинній на день її звернення за призначенням пенсії, становить 50 років, в той же час вік позивача лише 48 років 3 місяці 10 днів, що є недостатнім. Також у цьому рішенні зазначено, що страховий стаж позивача, з урахуванням додаткових років за Списком №1, становить - 40 років 8 місяців 10 днів, з яких 14 років 1 місяць 6 днів - пільговий стаж роботи за Списком №1, пільговий стаж за Списком №2 (з урахуванням пільгового стажу за Списком №1) становить 18 років 1 місяць 9 днів. При цьому, позивачеві відмовлено у зарахуванні до її страхового стажу періоду навчання з 02.09.1991р. по 27.06.1994р. згідно з дипломом серії НОМЕР_1 від 27.06.1994р., оскільки відсутній документ, що підтверджує зміну прізвища « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 », а також у зарахуванні до пільгового стажу позивача за Списком №2 періодів роботи в ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» згідно записів трудової книжки №№ 22-25 та у ПрАТ «КАМЕТ-СТАЛЬ» згідно записів №№ 26-28 трудової книжки серії НОМЕР_2 .02.2002р., оскільки позивачем не надано довідку згідно з Додатком №5, що передбачено пунктом 20 Порядку №637.
Незгода позивача з відмовою пенсійного органу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, а також із не зарахуванням спірних періодів навчання та роботи до її страхового та пільгового стажу, відповідно, зумовила звернення до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Згідно з пунктом “а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Законом №213-VIII, який набув чинності 01.04.2015, збільшено раніше передбачений пунктом “а» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років. При цьому, одночасно запроваджено правила поетапного збільшення показника вікового цензу за якими, жінки, дати народження яких припадали, зокрема, на період з 01 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року набували право на пенсію по досягненню 50 років.
Законом №2148-VIII від 03.10.2017 року, текст Закону №1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно із п.1 ч.2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 45 років - які народилися по 31 березня 1970 року включно; 45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року; 46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року; 46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року; 47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року; 47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року; 48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року; 48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року; 49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року; 49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року; 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
У силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 №2148-VIII наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017р.
Таким чином, з 01.10.2017 року правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом “а» статті 13 Закону №1788-XII у редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 року та пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 року у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року.
Правила згаданих законів були повністю уніфікованими (ідентичними).
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III “Прикінцеві положення» Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б» - “г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б» - “г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
З вищевикладеного слідує, що з 23.01.2020 року в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: пункт “а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та пункт 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 року в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року.
Відносно позивача правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за пунктом “а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та 50 років за пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Вирішуючи спір, суд доходить висновку, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для позивача закону, а саме положенням пункту “а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року.
Такий висновок суду відповідає правовим висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2021 року у зразковій справі №360/3611/20. В даному судовому рішенні Суд вказав на наявність колізії між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Суд зазначав, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, то вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу “якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі “Щокін проти України»). У цьому випадку, за висновками Суду, застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням свого правового висновку, викладеного в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56), зауважила, що застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
При цьому, слід звернути увагу на те, що у справах "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та № 37943/06, рішення від 14.10.2010) та "Серков проти України" (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
За вказаних обставин, такі обов'язкові умови для призначення пенсії на пільгових умовах як досягнення певного віку та наявність стажу роботи, мають застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018 (746/15), виходячи з принципу правової визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Враховуючи частину першу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 у справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивачки є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 45 років.
Відповідачем-1 у даному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на користь пенсіонера.
Як встановлено судом, позивач на момент звернення до відповідача-1 із заявою про призначення пенсії 04.10.2023р. досягла 48 років, відтак, доводи пенсійного органу про відсутність у ОСОБА_1 необхідного пенсійного віку на момент її звернення з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 є безпідставними, а рішення про відмову у призначенні пенсії з підстави недосягнення необхідного пенсійного віку - протиправним.
Судом також встановлено, що за результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії та доданих до неї документів відповідачем-1 враховано ОСОБА_1 страховий стаж, з урахуванням додаткових років за Списком №1, у кількості - 40 років 8 місяців 10 днів, з яких 14 років 1 місяць 6 днів - пільговий стаж роботи за Списком №1, що у розумінні приписів пункту “а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року вже є достатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Водночас, спірним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області рішенням від 12.10.2023р. №047050024310 позивачеві, зокрема, було відмовлено у зарахуванні до її пільгового стажу роботи за Списком №2 періодів роботи в ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» згідно записів трудової книжки №№ 22-25 та у ПрАТ «КАМЕТ-СТАЛЬ» згідно записів №№ 26-28 трудової книжки серії НОМЕР_2 .02.2002р., оскільки позивачем не надано довідку згідно з Додатком №5, що передбачено пунктом 20 Порядку №637.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено порядок підтвердження стажу роботи, згідно з якою основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Статтею 48 Кодексу законів про працю України також визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідні положення містить і Постанова Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Так, згідно з пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом 3 зазначеного Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За приписами пункту 20 вказаного Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
При цьому, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17 та від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17.
Відповідно до пункту 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 1 грудня 2005 року за № 1451/11731 (далі - Порядок № 383), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи.
До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92 року.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку №383 результати атестації (як уперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, упродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінились докорінні умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.
Пунктом 10 Порядку №383 визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. В разі, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Як слідує з трудової книжки серії НОМЕР_3 від 12.02.2002р. (записи №№ 22-25 та №№ 26-28) ОСОБА_1 працювала:
- 14.08.2020р. прийнята на роботу у Публічне акціонерне товариство «Дніпровський металургійний комбінат» в прокатний цех машиністом крана металургійного виробництва 4 розряду (наказ №750 від 12.08.2020) (запис №22);
- Робоче місце атестовано за Списком №2 Розд. III «Чорна металургія» підр.3 «Прокатне ...виробництво...» машиніст кранів металургійного виробництва» (пост. №25 від 26.12.2017р.) (запис №23);
- 01.04.2021р. переведена у прокатному цеху машиністом крану металургійного виробництва 5 розряду (розп. про пер. №563 від 01.04.2021р.) (запис №24);
- 05.08.2021р. звільнена у зв'язку з переведенням за п.5 ст.36 КЗпП України до ПРАТ «ДКХЗ» (наказ №865 від 05.08.2021р.) (запис №25);
- 06.08.2021р. прийнята на роботу у Приватне акціонерне товариство «Дніпровський коксохімічний завод» в прокатний цех машиністом крана металургійного виробництва 5 розряду за переведенням з ПАТ «ДМК» (наказ №21 від 05.08.2021р.) (запис № 26);
- Робоче місце атестовано за Списком №2 розділ III «Чорна металургія» підр.3 «Прокатне.. .виробництво...» (пост. №4-МВ від 03.08.2021р.) (запис №27);
- Приватне акціонерне товариство «Дніпровський коксохімічний завод» з 11.02.2022р. перейменовано у Приватне акціонерне товариство «КАМЕТ-СТАЛЬ» (наказ від 11.02.2022р. №163) (запис №28).
Отже, відповідними записами трудової книжки позивача, які також містять відомості про атестацію робочого місця, на якому працював позивач, підтверджено факт роботи ОСОБА_1 у період з 14.08.2020р. по 11.02.2022р. у ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» та в ПрАТ «КАМЕТ-СТАЛЬ» на посадах, що відносяться до Списку №2, що, в свою чергу, надає право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №2.
Такі записи виконані відповідно до вимог абз.4 п.2.14 Інструкції від 29.07.1993 №58, якою, зокрема, передбачено, що якщо працівник має право на пенсію за віком на пільгових умовах, запис у трудовій книжці робиться на підставі наказу, виданого за результатами атестації робочих місць, і має відповідати найменуванню Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, а отже містять всі необхідні відомості задля підтвердження права позивача на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №2.
Відтак, посилання відповідача-1 в оскаржуваному рішенні на необхідність надання позивачем уточнюючих довідок про умови праці у вищевказаний спірний період роботи є безпідставними та суперечать вищенаведеним приписам Порядку №637 та Порядку №383, якими встановлено виключний пріоритет трудової книжки перед іншими документами для визначення пільгового стажу та передбачено необхідність надання уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Таким чином, не зарахування відповідачем-1 до пільгового стажу позивача за Списком №2 періоду роботи з 14.08.2020р. по 11.02.2022р. у ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» та в ПрАТ «КАМЕТ-СТАЛЬ» є протиправним.
Крім цього, зі змісту оскаржуваного рішення слідує, що до страхового стажу позивача не зараховано період навчання з 02.09.1991р. по 27.06.1994р. згідно диплома серії НОМЕР_1 від 27.06.1994р., оскільки відсутній документ, що підтверджує зміну прізвища « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 ».
Суд зазначає, що, по-перше, запис про навчання ОСОБА_1 в ПТУ №50 м. Єнакієво Донецької області з 02.09.1991р. по 27.06.1994р. міститься в її трудовій книжці серії НОМЕР_3 від 12.02.2002р. (запис №1) з посиланням на Диплом серії НОМЕР_1 від 27.06.1994р.
При цьому Диплом серії НОМЕР_1 від 27.06.1994р. дійсно видано ОСОБА_4 .
Разом з цим, з Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00041933823 від 20.10.2023р. слідує, що 16.12.1995р. (актовий запис №808) було зареєстровано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , яка після шлюбу змінила прізвище з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 ». В подальшому (актовий запис №151 від 16.09.2011р.) вказаний шлюб було розірвано на підставі рішення Єнакіївського міського суду Донецької області №2713-97 від 08.02.1999р.
Таким чином, наданими документами підтверджено зміну прізвища позивача з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 », що виключає необхідність встановлення факту належності позивачеві Диплому серії ГО № 020156 від 27.06.1994р., як на тому безпідставно наполягає відповідач-1.
З огляду на наведене у сукупності та зважаючи на встановлення судом, що позивач на момент звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії 04.10.2023р. досягла 48 років, що є достатнім пенсійним віком у розумінні приписів пункту "а" статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020р.), та мала загальний страховий стаж, з урахуванням додаткових років за Списком №1, у кількості - 40 років 8 місяців 10 днів, з яких - 14 років 1 місяць 6 днів - пільговий стаж роботи за Списком №1, при цьому, відповідачем-1 безпідставно не зараховано до страхового стажу позивача період навчання з 02.09.1991р. по 27.06.1994р., а також безпідставно не зараховано до пільгового стажу позивача за Списком №2 період роботи з 14.08.2020р. по 11.02.2022р. у ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» та в ПрАТ «КАМЕТ-СТАЛЬ», суд доходить висновку про протиправність та необґрунтованість рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області рішенням від 12.10.2023р. №047050024310 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 ОСОБА_1 на підставі її заяви від 04.10.2023р., з посиланням на недосягнення нею пенсійного віку 50 років, визначеного пунктом 1 частини другої статті 114 Закону №1058-ІV, та про відмову у зарахуванні спірних періодів навчання та роботи до її страхового та до пільгового стажу роботи за Списком №2, відповідно, а, отже, про скасування цього рішення і задоволення позовних вимог в цій частині.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати пенсію ОСОБА_1 за її заявою від 04.10.2023р. про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, суд зазначає таке.
Відповідно до Рекомендації №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки оскаржуваним рішенням відповідача-1 було протиправно відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах через недосягнення пенсійного віку, водночас, судом встановлено, що позивач на момент звернення із заявою про призначення пенсії необхідного пенсійного віку досяг, та мала загальний страховий стаж понад 40 років, з яких відповідачем-1 визначено стаж роботи за Списком №1 - 14 років 01 місяць 06 днів, що вже є достатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 у розумінні приписів пункту “а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, суд вважає, що у даному випадку у відповідача-1 відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме призначення пенсії позивачеві.
Таким чином, та з урахуванням тієї обставини, що оскаржуване рішення відповідача-1 не ґрунтується на дискреційних повноваженнях, при цьому, судом встановлено протиправність цього рішення відповідача-1 про відмову у призначені позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 та наявність у позивача права на призначення такої пенсії, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 на підставі пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
Щодо підстав зобов'язання саме Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах, суд зазначає таке.
Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005р. №22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 р. за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до абз.13 п.4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Згідно з абз.1-3 п.4.3 Порядку №22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Пунктом 4.7 Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Відповідно до абз.1 п.4.10 Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
З аналізу наведених норм слідує, що рішення про призначення пенсії або про відмову у її призначенні приймається пенсійним органом, що призначає пенсію, який визначений за принципом екстериторіальності, а в подальшому, у разі прийняття таким органом рішення про призначення пенсії, це рішення разом з електронною пенсійною справою засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Зважаючи на те, що у даному випадку органом, що призначає пенсію, який визначений за принципом екстериторіальності за заявою позивача було саме Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, то саме на нього, як на належного відповідача, і слід покласти обов'язок щодо призначення позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, водночас, відповідач-2, за наведених обставин, не є належним відповідачем щодо таких позовних вимог, тому у задоволенні позовних вимог до нього слід відмовити.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Отже, оскільки позивач досяг пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, 24.06.2020р. та в неї наявний відповідний пільговий стаж, а матеріали справи свідчать, що із заявою про призначення пенсії позивач звернулася 04.10.2023р., тобто пізніше трьох місяців з дня досягнення позивачем пенсійного віку, внаслідок чого пенсія має бути призначена з дня такого звернення, а саме: з 04.10.2023р.
З огляду на означене, з урахуванням наведених судом законодавчих норм, висновків Верховного Суду та встановлених обставин, суд дійшов висновку, що у відповідача-1 виник обов'язок призначити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 з 04.10.2023 року на підставі пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
Крім цього, зважаючи на встановлення судом того, що спірним рішенням відповідача-1 позивачеві протиправно відмовлено у зарахуванні до його страхового стажу періоду навчання з 02.09.1991р. по 27.06.1994р., а також безпідставно не зараховано до пільгового стажу позивача за Списком №2 період роботи з 14.08.2020р. по 11.02.2022р. у ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» та в ПрАТ «КАМЕТ-СТАЛЬ», і спірне рішення відповідача-1 визнано протиправним та скасоване в цілому, тобто і у даній частині також, тому, задля відновлення порушеного права позивача, слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати позивачеві до страхового та до пільгового стажу за Списком №2 вищевказані спірні періоди навчання та роботи, відповідно.
Водночас, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог в частині щодо зобов'язання відповідача-2 виплачувати позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1, позаяк такі позовні вимоги є передчасними і право позивача щодо виплати пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, яку суд зобов'язав призначити цим рішенням відповідача-1, ще порушене не було, бо здійснення відповідачем-2 такої виплати відповідно до вищенаведених приписів абз.1 п.4.10 Порядку №22-1 може здійснюватися лише після призначення пенсії та передачі електронної пенсійної справи позивача засобами програмного забезпечення до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області для здійснення виплати пенсії, разом з цим, задоволення позовних вимог на майбутнє суперечить приписам ст.5 КАС України, згідно з якими судовому захисту підлягає саме порушене право особи.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням викладеного у сукупності, враховуючи підтвердження обґрунтованості позовних вимог саме до відповідача-1 відповідними доказами, суд вважає, що позов належить задовольнити частково.
Абзацом 1 частини 1 статті 139 КАС України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Водночас, ч.3 ст.139 КАС України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цією позовною заявою у розмірі 1073,60грн., підлягають відшкодуванню на користь останнього пропорційно частині задоволених позовних вимог шляхом стягнення з відповідача-1 за рахунок його бюджетних асигнувань суми коштів у розмірі 715,73грн.
Керуючись ст. ст. 72-74, 77, 241-246, 250, 255, 260-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076, місцезнаходження: 33028, м. Рівне, вул. Борисенка Олександра, буд. 7), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26) про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 12.10.2023р. №047050024310 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076, місцезнаходження: 33028, м. Рівне, вул. Борисенка Олександра, буд. 7) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до страхового стажу період навчання з 02.09.1991р. по 27.06.1994р. та до пільгового стажу роботи за Списком №2 період роботи у ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» та в ПрАТ «КАМЕТ-СТАЛЬ» з 14.08.2020р. по 11.02.2022р.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076, місцезнаходження: 33028, м. Рівне, вул. Борисенка Олександра, буд. 7) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 з 04.10.2023р. на підставі пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076, місцезнаходження: 33028, м. Рівне, вул. Борисенка Олександра, буд. 7) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до частини задоволених позовних вимог у сумі 715,73грн (сімсот п'ятнадцять гривень 73 копійки).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: О.М. Турова