м. Вінниця
25 квітня 2025 р. Справа № 120/15226/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій відповідача щодо відмови позивачу у наданні відстрочки від призову.
Ухвалою від 26.11.2024 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечив проти задоволення позовних вимог. Обґрунтовуючи доводи відзиву відповідач зазначив, що відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: які мають одного із своїх батьків з інвалідністю І чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю І чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю.
Також відповідач вказав, що відповідно до статті 76 Сімейного кодексу України, після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги. Умовою є те, що колишній чоловік чи колишня дружина може надавати таку матеріальну допомогу.
Відповідно до частин 2 та 3 статті 75 Сімейного кодексу України право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю І, II чи III групи.
Відповідач звернув увагу суду, що у Законі № 3543-ХІІ сказано не "особи, які здійснюють утримання", а "особи, які зобов'язані утримувати". Тому, у вказаний список включаються особи, що відповідно до закону повинні утримувати особу, незалежно від того, чи виконують вони такий обов'язок.
Відтак, оскільки інвалідність ОСОБА_2 була встановлено до дня розірвання шлюбу, на переконання відповідача, у колишньої дружини ОСОБА_3 виникає законний обов'язок утримувати ОСОБА_2 .
За наведених обставин відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
18.03.2025 представником позивача подано відповідь на відзив, в якій наголосила на тому, що переліком документів, які додаються до заяви для отримання відстрочки для категорії військовозобов'язаних осіб, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи не встановлено конкретну форму документів, які можуть підтверджувати відсутність інших осіб, які могли б здійснювати догляд, а лише вказано можливість їх подання.
Звернула увагу суду на те, що на підтвердження відсутності інших працездатних осіб, які зобов'язані відповідно до закону утримувати ОСОБА_2 , позивачем були додані копія свідоцтва про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 20.06.2024 та рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19.12.2012 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Таким чином, з дружиною ОСОБА_2 розлучений та дітей, окрім позивача, не має.
Інші працездатні особи, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані утримувати ОСОБА_2 - відсутні.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 є військовозобов'язаним та перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 .
28.10.2024 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (в редакції від 18.05.2024). При цьому зазначив про відсутність інших працездатних членів сім'ї, які зобов'язані та можуть здійснювати утримання його батька, ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи.
До своєї заяви позивач додав наступні документи: копія довідки до акту медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААБ №827788, яка підтверджує наявність інвалідності у батька Позивача - ОСОБА_2 ; копія рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22.09.2016 про усиновлення ОСОБА_2 повнолітнього ОСОБА_1 ; копія рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19.12.2012 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; копія свідоцтва про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 20.06.2024.
За результатами розгляду вищевказаного звернення відповідач листом від 01.11.2024 №362/8227 повідомив позивача про те, що протоколом від 01.11.2024 №41 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, а також повідомив, що позивач підлягаєте призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах.
В якості причин відмови у наданні відстрочки зазначено: відсутні документи, що підтверджують неможливість інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані утримувати особу з інвалідністю І чи ІІ групи, зазначені у переліку згідно з Додатком 5 до постанови КМУ від 16.05.2024 №560 «Про затвердження порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період».
В обґрунтування відмови ІНФОРМАЦІЯ_1 зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 76 Сімейного кодексу України розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу.
Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу (абз.1 ч. 2 ст. 76 СК України).
Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано відповідно до свідоцтва про розірвання щлюбу серія НОМЕР_1 , актовий запис від 20.06.2024 №267, ОСОБА_2 інвалідність встановлена з 26 травня 2020 року, тобто до дня розірвання шлюбу.
Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Згідно ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
На момент розгляду вказаної адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.
Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Статтею 1 Закону № 3543-ХІІ визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
В свою чергу нормами статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Так, зокрема, відповідно до ч.ч. 3, 5 ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на ІНФОРМАЦІЯ_1 у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Пунктом 8 цього Положення визначено, що завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки є виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, здійснення контролю за його станом, зокрема в місцевих держадміністраціях, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та розвідувальних органів України), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів з приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.
Згідно з пунктом 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, зокрема, оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов'язаних.
Предметом позову у даній справі є дії відповідача щодо відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", у зв'язку із відсутністю документів, що підтверджують неможливість інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані утримувати особу з інвалідністю І чи ІІ групи, зазначені у переліку згідно з Додатком 5 до постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року № 560 "Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період".
Так, відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані:
- які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок № 560), яким врегульовано процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.
Пунктом 56 Порядку №560 визначено, що відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Відповідно до п.58 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16 - 23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Згідно з пунктом 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
Отже, Порядком № 560 визначено чіткий алгоритм вчинення дій військовозобов'язаним та прийняття рішень територіальним центром комплектування та соціальної підтримки в процесі надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, військовозобов'язаний має право на особисте подання на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки заяви за встановленою формою з доданими до неї документами, які підтверджують право на відстрочку.
Як встановлено судом вище, в жовтні 2024 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
У заяві позивач вказав, що інші особи, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» відсутні.
До заяви надав документи, визначені з Додатком 5 до постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року № 560 "Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період".
За результатом розгляду поданих документів, відповідач відмовив у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки утримання батька позивача має здійснювати його колишня дружина.
Інших зауважень щодо наданих позивачем документів, відповідачем встановлено не було.
При цьому суд звертає увагу, що згідно Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22.09.2016 за №127/13949/16-ц задоволено заяву ОСОБА_2 про усиновлення повнолітньої особи, а саме проведено усиновлення ОСОБА_2 повнолітнього ОСОБА_1 , внесено зміни до актового запису про народження позивача (а.с. 19-22).
Довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ №827788 від 26.05.2020, батьку позивача - ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності. Група інвалідності встановлена безтерміново. Висновок про умови та характер праці містить застереження щодо помірного (значного) фізичного, динамічного і статичного навантаження, шкідливі умови праці.
Також, судом встановлено, що ОСОБА_2 згідно рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19.12.2012 №232/3437/12 був позбавлений батьківських прав щодо дитини ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 23-25).
Крім того, з матеріалів справи слідує, що ОСОБА_2 перебував у шлюбі з ОСОБА_3 , з якою 20.06.2024 відповідний шлюб було розірвано, що підтверджується наявним в матеріалах справи свідоцтвом про розірвання шлюбу від 20 червня 2024 року (а.с. 27).
Надаючи правову оцінку відмові відповідача з підстав наявності в колишньої дружини обов'язку утримання чоловіка у зв'язку з набуттям інвалідності у шлюбі, суд зазначає, що правовідносини щодо прав та обов'язків подружжя з утримання регулюються главою 9 СК України.
Так, згідно положень ч. ч. 2-4 ст. 75 СК України право на утримання (аліменти) має той із подружжя, хто є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.
Непрацездатним вважається той із подружжя, хто досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, ІІ чи ІІІ групи.
Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Право на утримання після розірвання шлюбу регламентується ст. 76 СК України, за змістом якої розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу; після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу; особа має право на утримання і тоді, коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 79 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви. Якщо один із подружжя одержує аліменти у зв'язку з інвалідністю, сплата аліментів триває протягом строку інвалідності.
Частинами 1 і 3 ст. 80 СК України передбачено, що аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом, може бути згодом змінений за рішенням суду за позовною заявою платника або одержувача аліментів у разі зміни їхнього матеріального і (або) сімейного стану.
Аналіз указаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що аліментні зобов'язання на утримання одного з подружжя можуть призначатися за наявності юридичних складових - сукупності певних умов, зокрема:
- перебування у зареєстрованому шлюбі або після розірвання шлюбу - якщо особа стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу, а також коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу;
- непрацездатність одного з подружжя;
- потреба в матеріальній допомозі;
- нижчий від прожиткового мінімуму рівень матеріального забезпечення.
Таким чином, право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена доходом у розмірі прожиткового мінімуму.
Разом з тим, за відсутності рішення суду про присудження аліментів колишній дружині батька позивача, відсутні підстави вважати, що у колишньої дружини виник обов'язок утримувати останнього, а тому доводи відповідача в цій частині є необґрунтованими.
Поряд з цим, суд звертає увагу, що у главі 9 СК України, яка регулює правовідносини щодо прав та обов'язків подружжя, йдеться саме про право особи на утримання після розірвання шлюбу, яке має бути встановлене судом, а не обов'язок.
Натомість, згідно статті 201 СК України, повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Враховуючи вищевикладене, саме на позивача, як сина, покладено обов'язок утримувати батька з інвалідністю, а не на колишню дружину.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що наявних в матеріалах справи документів було достатньо для надання позивачу відстрочки від призову під час мобілізації, адже такі документи підтверджують як наявність батька із числа осіб з інвалідністю ІІ групи, так і те, що батько позивача не має інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону його утримувати, а тому дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо відмови у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до п. 13 ч. 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", є протиправними.
Щодо вимоги зобов'язального характеру, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Згідно частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Виходячи із обставин цієї справи, належним способом захисту буде зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 28.10.2024 про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, викладених в рішенні суду.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про наявність підстав для часткового задоволення даного адміністративного позову.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 КАС України).
Як слідує із матеріалів справи, при зверненні до суду з даною позовною заявою позивачем сплачено судовий збір в сумі 1211,20 грн.
При цьому, оскільки позов містив декілька вимог (дві) немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог.
Таким чином поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягає сума у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом комісії №41 від 01.11.2024, яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, викладених в цьому рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять гривень) 20 копійок за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна