Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська
м. Дніпропетровськ, вул.Паторжинського, 18-А, 49044, (056) 713-58-29
Справа № 2-832/10
01 червня 2010 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
У складі:
Головуючого - судді Мазниці А.А.
При секретарі - Ковальській Т.Г.
За участю:
ОСОБА_1 , ОСОБА_2
Представника позивачів - ОСОБА_3
Відповідачів - ОСОБА_4 , ОСОБА_5
Представника відповідачів - ОСОБА_6 .
Розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_7 , що діє від власного імені та як законний представник неповнолітньої ОСОБА_8 , до ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, треті особи - ВГІРФО Ленінського РВ ДМУ ГУМВС України у Дніпропетровські обл., ВГІРФО Жовтневого РВ ДМУ ГУМВС України у Дніпропетровській обл., про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням та визнання приватизації недійсною, позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, треті особи - ВГІРФО Ленінського РВ ДМУ ГУМВС України у Дніпропетровські обл., ВГІРФО Жовтневого РВ ДМУ ГУМВС України у Дніпропетровській обл., про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням та визнання приватизації недійсною, зустрічним позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_9 до ОСОБА_7 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні власністю та виселення, -
У жовтні 2001 р. ОСОБА_7 звернулася до суду з вищезазначеним позовом (т. 1 а.с. 3, 4). В обґрунтування заявлених вимог зазначила, що у 1986 р. уклала шлюб з ОСОБА_10 та разом з ним вселилася до квартири АДРЕСА_1 , наймачем якої була мати чоловіка ОСОБА_4 , та проживала у ній без реєстрації разом з ОСОБА_10 , їх спільними дітьми ОСОБА_11 1986 р.н. та ОСОБА_12 1994 р.н. та батьками чоловіка ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Після смерті чоловіка, що настала у 2001 р., позивачка разом з дочками залишилася проживати у зазначеній квартирі та вважала, що вони мають право користування нею, втім їй стало відомо, що відповідачами подані документи для проведення приватизації квартири, в яких як особи, що мають право користування нею, зазначені лише вони. Вважаючи це неправомірним, позивачка просила суд визнати за нею та дітьми право користування ізольованою кімнатою у спірній квартирі та зобов'язати ВГІРФО Жовтневого РВ ДМУ ГУМВС України у Дніпропетровській обл. зареєструвати їх у ній.
Під час розгляду справи заявлені вимоги неодноразово уточнювалися (т. 1 а.с. 42, 43, 166, 167, 193, т. 2 а.с. 87-89), в їх останній редакції позивачка ОСОБА_7 , діючи від власного імені та від імені неповнолітньої ОСОБА_8 , просила суд з тих же підстав та посилаючись на порушення їх права під час здійснення приватизації спірної квартири АДРЕСА_1 визнати за ними право користування зазначеним жилим приміщенням, визнати недійсним рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської Ради про передачу спірної квартири у спільну власність ОСОБА_4 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , визнати свідоцтво про право власності на спірну квартиру недійсним. Позивач ОСОБА_2 , що під час розгляду справи досягла повноліття, вимоги, первісно пред'явлені матір'ю від її імені, підтримала та уточнила, їх остання редакція була аналогічною вимогам ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 166, 167, т. 2 а.с. 90, 91).
Заперечуючи проти позову, відповідачі пред'явили зустрічний позов, який під час розгляду справи неодноразово доповнювали та уточнювали (т. 1 а.с. 15, 16, 58, 59, 144, 145), в його останній редакції просили суд визнати за ними право власності на 1/3 частину спірної квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 та виселити з зазначеного жилого приміщення ОСОБА_7 разом з особами, що проживають з нею.
У судовому засіданні позивачі та їх представник заявлені вимоги підтримали, на їх задоволенні наполягали. Проти задоволення зустрічного позову заперечували, посилаючись на його безпідставність.
Відповідачі та їх представник проти задоволення позову заперечували, зустрічний позов підтримали у повному обсязі.
Представник органу опіки та піклування надала заяву про розгляд справи за її відсутності (т. 2 а.с. 76).
ВГІРФО Ленінського РВ ДМУ ГУМВС України у Дніпропетровській обл. надана заява про розгляд справи за відсутності представника (т. 2 а.с. 92).
Інші особи, що приймали участь у справі, явку своїх представників до суду не забезпечили, про день та час розгляду справи повідомлялися (т. 2 а.с. 94).
Заслухавши пояснення осіб, що приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що 11.01.1986 р. між ОСОБА_10 та ОСОБА_15 був укладений шлюб, зареєстрований Відділом ЗАГС Ленінського району м. Дніпропетровська за актовим записом № 39 (т. 1 а.с. 24).
Після одруження подружжя вселилося до спірної квартири АДРЕСА_1 , в якій ОСОБА_10 проживав та був зареєстрований (т. 1 а.с. 283) разом з батьками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , та постійно проживало там у подальшому, при цьому ОСОБА_7 залишалася зареєстрованою за попереднім місцем проживання - по АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 66), оскільки батьки чоловіка проти її реєстрації у спірній квартирі заперечували. Спільне господарство батьками ОСОБА_10 та ОСОБА_7 не велося, що остання підтверджувала у свої первісних поясненнях (т. 1 а.с. 68, 69), письмова згода на її вселення не давалася.
Від шлюбу ОСОБА_10 та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_11 (т. 1 а.с. 23), а ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася дочка ОСОБА_12 (а.с. 22), що з народження проживали разом з батьками у спірній квартирі, перебували на обліку у медичному закладі за тою ж адресою та навчалися у АДРЕСА_3 (т. 1 а.с. 26-28), втім були зареєстровані за місцем реєстрації матері (т. 1 а.с. 66).
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_10 помер (т. 1 а.с. 25). У подальшому у спірній квартирі було зареєстроване місце проживання його брата ОСОБА_9
14.01.2002 р. Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської Ради як органом приватизації було видане розпорядження № 1/35-02, яким спірна квартира АДРЕСА_1 була в порядку приватизації державного та громадського житлового фонду передана у спільну власність ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_9 , про що у той же день видане відповідне свідоцтво (т. 1 а.с. 63).
ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 помер (т. 1 а.с. 98). З заявою про прийняття спадщини після його смерті звернулася ОСОБА_7 як законний представник ОСОБА_8 та ОСОБА_2 , спадкоємців за правом представлення (т. 1 а.с. 97, 138).
Під час розгляду справи позивачка ОСОБА_7 разом з дітьми знялася з реєстрації за попередньою адресою і станом на час ухвалення рішення у справі місце їх проживання ніде не зареєстроване, по АДРЕСА_2 залишається зареєстрованою мати позивачки ОСОБА_16 (т. 2 а.с. 86), будь-якого житла у власності позивачі не мають (т. 1 а.с. 199а).
Аналізуючи спірні правовідносини, суд приходить до наступного.
Так, оскільки спірна квартира АДРЕСА_1 на час вселення до неї позивачів перебувала у статусі жилого приміщення державного (громадського житлового фонду), виникли при цьому правовідносини врегульовані положеннями житлового законодавства.
Згідно ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення, таким правом був наділений і член сім'ї квартиронаймача ОСОБА_10 .
З матеріалів справи вбачається, що при вселенні до спірної квартири позивачки ОСОБА_7 її чоловіком ОСОБА_10 письмова згода всіх інших осіб, що мали право користування цим житлом, не отримувалася, а отже встановлений законом порядок набуття права користування жилим приміщенням при цьому дотриманий не був. За викладених обставин відсутні підстави для висновку про те, що вона набула таке право, у зв'язку з чим заявлені нею від власного імені позовні вимоги задоволенню не підлягають, а зустрічний позов в частині, що стосується її виселення, є обгрунтованим та підлягає задоволенню.
В той же час позовні вимоги, що стосуються визнання права користування жилим приміщенням за ОСОБА_2 та ОСОБА_8 підлягають задоволенню, а вимоги зустрічного позову в частині їх виселення - відхиленню, оскільки ці позивачі вселилися до свого батька ОСОБА_10 будучи неповнолітніми, а отже згода будь-якої іншої особи для цього потрібна не була. Факт їх формальної реєстрації у квартирі по АДРЕСА_2 , не може бути прийнятий до уваги, оскільки не впливає на сутність спірних правовідносин. Як випливає з матеріалів справи та пояснень сторін, ця обставина мала місце внаслідок складних стосунків між позивачкою ОСОБА_7 та батьками чоловіка, які заперечували проти реєстрації її та дітей у спірній квартирі. При цьому ОСОБА_2 та ОСОБА_8 по АДРЕСА_2 ніколи постійно не проживали, докази зворотного відсутні.
Також немає підстав для висновку про те, що ОСОБА_10 , будучи сином наймачів квартири та членом їх сім'ї у розумінні ст. 64 ЖК України, цей статус будь-яким чином втратив.
У зв'язку з задоволенням цієї частині позовних вимог одночасно підлягають задоволенню і вимоги щодо визнання недійсними рішення про передання спірної квартири у власність наймачам в порядку приватизації та виданого їм правовстановлюючого документу, оскільки за змістом ст. ст. 1, 8 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду» жиле приміщення передається у спільну власність всіх осіб, що мають право користування ним, а отже під час здійснення приватизації спірної квартири були порушені як її порядок, встановлений законом, так і право позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_8 .
Вимоги зустрічного позову в частині, що стосується визнання права власності на частину спірної квартири в порядку спадкування, задоволенню не підлягають, оскільки у зв'язку з викладеним остання виключається з спадкового майна, що залишилося після смерті ОСОБА_5 .
Оскільки судом задоволені зустрічні вимоги нематеріального характеру, стягнення в порядку розподілу судових витрат рівних сум державного мита з позивачів на користь відповідачів та з відповідачів на користь позивачів є недоцільним, у зв'язку з чим суд вважає за необхідне обмежитися висновком про їх зарахування.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 64, 65 ЖК України, ст. ст. 1, 8 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду», ст. ст. 10, 11, 88, 212-215 ЦПК України, -
Позов ОСОБА_7 , що діє від власного імені та як законний представник неповнолітньої ОСОБА_8 , - задовольнити частково, позов ОСОБА_2 - задовольнити у повному обсязі.
Визнати з ОСОБА_8 та ОСОБА_2 право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Розпорядження Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 14.01.2002 р. № 1/35-02 в частині передання квартири АДРЕСА_1 у спільну власність ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , - визнати недійсним.
Свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , видане 14.01.2002 р. ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , - визнати недійсним
У задоволенні решти вимог ОСОБА_7 - відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_4 , ОСОБА_9 - задовольнити частково.
Виселити ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
У задоволенні решти вимог зустрічного позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про його апеляційне оскарження, якщо таку заяву не буде подано.
У випадку подання заяви про апеляційне оскарження, але не подання у двадцятиденний строк апеляційної скарги, рішення набирає законної сили після закінчення такого строку.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає чинності після розгляду справи апеляційним судом.
Заява про апеляційне оскарження рішення може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення, апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя А.А. Мазниця