Cправа №201/11462/13-ц
Провадження 2/201/3217/2013
21 жовтня 2013 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
У складі:
головуючого судді - Браги А.В.,
при секретарі - Лампіки О.В.,
за участю представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Багрової С.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську цивільну справу № 201/11462/13-ц за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», ОСОБА_3 про визнання договору поруки припиненим, -
19 вересня 2013 року позивач звернувся до Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська з вищезазначеним позовом, в якому просив суд, з урахуванням наданих уточнень до позовної заяви, визнати договір поруки, укладений між позивачем та відповідачем від 25 червня 2008 року № 310 МР припиненим. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що 25 червня 2008 року між ОСОБА_3 та відповідачем був укладений Кредитний договір № 310 М. 25 червня 2008 року з метою забезпечення виконанням зобов'язань позичальника за вказаним Кредитним договором, між ОСОБА_2 та відповідачем був укладений Договір поруки № 310 МР, згідно п. 1 якого предметом цього договору є надання поручительства поручителем перед Кредитором за виконання ОСОБА_3 (боржник) своїх обов'язків за Кредитним договором №310М від 25 червня 2008 року, згідно з яким Кредитор надав Боржнику кредит в сумі 47,000 доларів США, а Боржник зобов'язаний повернути кредит в строк до 25 червня 2013 року, обслуговування 0,5% від суми кредиту, в чергову дату сплати відсотків якою є 18 число кожного місяця, а у випадку порушення термінів повернення кредиту - сплачувати 40 % річних в дату сплати відсотків, а також сплачувати винагороди, штрафи, пені і інші платежі, відшкодовувати збитки, у відповідності, порядку і терміни, вказані в Кредитному договорі. Згідно п. 6.1 Кредитного договору при порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених графіком погашення (додаток №1 до Договору), а також п.п. 2.2.2, 2.3.1, 2.3.2, 2.3.3, 2.4.1, 4.1, 4.2, 4.3, 4.4, 1.3, 2.2.3, 2.3.3 цього Договору, винагороди, передбаченого п.п. 4.5, 4.6 Позичальник сплачує Банку за кожен випадок порушення пеню у розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більш подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня. Сплата пені здійснюється в гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату щоденного нарахування. 25 червня 2008 року Банк і Позичальник уклали Додаткову Угоду № 1, якою змінили п. 6.1 Кредитного договору, виклавши його в наступній редакції: “6.1. При порушенні Позичальником будь - якого із зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених Графіком погашення (Додаток №1 до Договору), а також п.п.2.2.2, 2.3.1, 2.3.2, 2.3.3, 2.4.1, 4.1, 4.2, 4.3, 4.4 цього Договору, термінів повернення кредиту, передбачених Графіком погашення (Додаток №1 до Договору), а також п.п. 1.2, 2.2.3, 2.3.2, 2.3.3 цього Договору, винагороди, передбаченого п.п. 4.5, 4.6 Позичальник сплачує Банку за кожен випадок порушення: пеню у розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більш подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня. Сплата пені здійснюється в гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату щоденного нарахування. На 1-9 днів - у розмірі 5% від суми своєчасно непогашеної частини отриманого кредиту за кожен день прострочення. На 10 і більше днів - у розмірі 10% від суми своєчасно непогашеної частини отриманого кредиту за кожен день прострочення.» Отже, Банк і Позичальник змінили обов'язки Позичальника за Кредитним договором, поклавши на нього обов'язки, не встановлені Кредитним договором: Позичальнику додатково встановлений обов'язок заплатити пеню у розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення термінів повернення кредиту, передбачених Графіком погашення (Додаток №1 до Договору); Позичальнику додатково встановлений обов'язок заплатити за порушення термінів погашення кредиту - до 5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення - при простроченні від 1 до 9 днів; Позичальнику додатково встановлений обов'язок заплатити за порушення термінів погашення кредиту з 0,2% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення повернення кредиту до 10% - при простроченні більше 10 днів. Оскільки Поручитель несе відповідальність перед Банком по всіх зобов'язаннях Позичальника, які витікають з Кредитного договору, то, збільшивши об'єм зобов'язань Позичальника, Банк і Позичальник тим самим збільшили об'єм відповідальності Поручителя - без згоди Поручителя. Згідно ч. 1 ст. 559 ЦК України поручительство припиняється в разі зміни зобов'язань без згоди поручителя, унаслідок чого збільшується об'єм його відповідальності. У зв'язку з чим позивач і звернувся до суду з даним позовом про припинення договору поруки, укладеного між ним та відповідачем.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві та обґрунтовуючи їх доказами наявними в матеріалах справи.
Представник відповідача Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала в повному обсязі, надала до суду письмові заперечення в яких, посилалася на те, що відповідно до укладеного договору № 310 М від 25 червня 2008 року ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 47,000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення - 25 червня 2013 року. Зобов'язання за вказаним кредитним договором забезпечено: договором застави автотранспорту № 310 MZA1, укладеним 25 червня 2008 року між ОСОБА_3 (заставодавцем) та ПриватБанком (заставодержателем), відповідно до якого в заставу наданий вантажний рефрижератор MAN 18.225, 2002 р.в., білий; договором застави автотранспорту № 310 MZA2, укладеним 25 червня 2008 року між ОСОБА_2 (заставодавцем) та ПриватБанком (заставодержателем), відповідно до якого в заставу наданий легковий комбі Toyota Carina, 1997 р.в., зелений; договором поруки № 310 МР, укладеним 25 червня 2008 року між ОСОБА_2 (поручителем) та ПриватБанком (кредитором). Таким чином, в день укладення кредитного договору № 310 М від 25 червня 2008 року були укладені два договори застави (один з них, зокрема, Позивачем) та договір поруки, також укладений Позивачем в забезпечення виконання зобов'язань за кредитною угодою. Отже, як зазначає відповідач, позивач посилається на те, що без його згоди Банк та Позичальник уклали до Кредитного договору № 310 М від 25 червня 2008 року в той же день Додаткову угоду № 1 від 25 червня 2008 року, змінивши зобов'язання Позичальника за договором, чим збільшили відповідальність Поручителя. Зміст додаткової угоди № 1 полягає в доповненні п. 6.1 Кредитного договору № 310М від 25 червня 2008 року умовою про розмір пені в залежності від строку прострочення виконання зобов'язань, яка вочевидь, з технічних причин не була включена до тексту Кредитного договору, а була виокремлена в Додаткову угоду, оформлену відповідно до п. 7.3 Кредитного договору, а саме: на 1-9 днів - у розмірі 5% від суми своєчасно непогашеної частини отриманого кредиту за кожен день прострочки; на 10 і більше днів - розмірі 10% від суми своєчасно непогашеної частини отриманого кредиту за кожен день прострочки. Відповідач звертає увагу суду на те, що і в Договорі застави автотранспорту № MZA1, укладеним 25 червня 2008 року між ОСОБА_3 та ПриватБанком, і в Договорі застави автотранспорту № MZA2, укладеним 25 червня 2008 року між ОСОБА_2 та ПриватБанком, в пункті 2 вказані зобов'язання Позичальника, що випливають з Кредитного договору № 310 М від 25 червня 2008 року, за якими надається забезпечення, в тому числі і зобов'язання по сплаті пені за кожний випадок порушення вказаних графіків при затримці платежу: на 1-9 днів - у розмірі 5% від суми своєчасно непогашеної частини отриманого кредиту за кожен день прострочки; на 10 і більше днів - розмірі 10% від суми своєчасно непогашеної частини отриманого кредиту за кожен день прострочки. В п. 5 Договору застави автотранспорту № MZA2, укладеним 25 червня 2008 року між ОСОБА_2 та ПриватБанком, вказано, що заставодавець з умовами Кредитної угоди ознайомлений. Отже, позивач, з одного боку, укладає Договір застави в забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором, невід'ємною частиною якого є Додаткова угода № 1 від 25 червня 2008 року, а з іншого стверджує, що Договір поруки він укладав в забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором, який такої Додаткової угоди не містить. І все це відбувається в один день. Окрім викладеного, відповідач вважає, що позивач при зверненні з даним позовом до суду пропустив строк позовної давності, який сплинув 27 червня 2011 року. З огляду на викладене, відповідач позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити в їх задоволенні в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином відповідно до вимог ст. 74 - 76 ЦПК України, про причини своєї неявки суду не повідомила, заяви про розгляд справи за її відсутності не надала, з клопотанням про відкладення розряду справи до суду не звернулася, а також не скористалась правом надання заперечень проти позову.
Вислухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 25 червня 2008 року між Закритим акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк») та ОСОБА_4 був укладений Кредитний договір № 310 М, згідно якого Кредитор надав Боржнику кредит в сумі 47,000 доларів США, а Боржник зобов'язаний повернути кредит в строк до 25 червня 2013 року, сплачувати за користування 18,00 % річних в дату сплати процентів, сплачувати винагороди, за розрахункове касове обслуговування 0,5% від суми кредиту, в чергову дату сплати процентів, якою є 18 число кожного місяця, а у випадках порушення строків повернення кредиту - сплачувати 40 % річних в дату сплати процентів, а також сплачувати винагороди, штрафи, пені і інші платежі, відшкодовувати збитки, у відповідності, порядку і терміни, вказані в Кредитному договорі (а.с. 7 - 12).
Відповідно до п. 6.1 Кредитного договору при порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених графіком погашення (додаток №1 до Договору), а також п.п. 2.2.2, 2.3.1, 2.3.2, 2.3.3, 2.4.1, 4.1, 4.2, 4.3, 4.4, 1.3, 2.2.3, 2.3.3 цього Договору, винагороди, передбаченого п.п. 4.5, 4.6 Позичальник сплачує Банку за кожен випадок порушення пеню у розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більш подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня. Сплата пені здійснюється в гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату щоденного нарахування.
Згідно п. 6.7 договору терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів, за даною угодою встановлюється Сторонами тривалістю 5 років.
Договір набирає чинності з моменту підписання цього Договору обома Сторонами і діє в об'ємі перерахованих коштів до повного виконання зобов'язань Сторонами за даною угодою (п. 7.1 договору).
25 червня 2013 року з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальником за Кредитним договором між Закритим акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_2 був укладений Договір поруки № 310 МР, згідно п. 1 якого предметом цього договору є надання поруки Поручителем перед Кредитором за виконання ОСОБА_3 своїх зобов'язань за Кредитним договором № 310 М від 25 червня 2008 року, згідно якого Кредитор надав Боржнику кредит в сумі 47,000 доларів США, а Боржник зобов'язаний повернути кредит в строк до 25 червня 2013 року, сплачувати за користування 18,00 % річних в дату сплати процентів, сплачувати винагороди, за розрахункове касове обслуговування 0,5% від суми кредиту, в чергову дату сплати процентів, якою є 18 число кожного місяця, а у випадках порушення строків повернення кредиту - сплачувати 40 % річних в дату сплати процентів, а також сплачувати винагороди, штрафи, пені і інші платежі, відшкодовувати збитки, у відповідності, порядку і терміни, вказані в Кредитному договорі (а.с. 13).
Відповідно до п. 2 Договору поруки поручитель відповідає перед Кредитором за виконання обов'язків за кредитною угодою в тому ж розмірі, що і Боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.
Згідно п. 3 Договору поруки Поручитель з умовами Кредитної угоди ознайомлений.
У випадку невиконання Боржником обов'язків за Кредитною угодою, Боржник і Поручитель відповідають перед Кредитором як солідарні боржники (п. 4 Договору поруки).
Цей договір вступає в силу з моменту його підписання Сторонами і діє до повного виконання зобов'язань за Кредитною угодою (п. 10 Договору).
Відповідно до п. 11 Договору поруки Сторони дійшли згоди, що строк (позовна давність), в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу, встановлюється протягом у 5 років.
Крім того, зобов'язання за вказаним Кредитним договором № 310 М від 25 червня 2008 року також були забезпечені договором застави автотранспорту № 310 MZA1, укладеним 25 червня 2008 року між ОСОБА_3 (заставодавцем) та ПриватБанком (заставодержателем), відповідно до якого в заставу наданий вантажний рефрижератор MAN 18.225, 2002 р.в., білий та договором застави автотранспорту № 310 MZA2, укладеним 25 червня 2008 року між ОСОБА_2 (заставодавцем) та ПриватБанком (заставодержателем), відповідно до якого в заставу наданий легковий комбі Toyota Carina, 1997 р.в., зелений.
25 червня 2008 року між Закритим акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_3 була укладена Додаткова угода № 1 до Кредитного договору № 310 М, якою змінили п. 6.1 Кредитного договору, виклавши його в наступній редакції: «6.1. При порушенні Позичальником якого-небудь із зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених Графіком погашення (Додаток №1 до Договору), а також п.п.2.2.2, 2.3.1, 2.3.2, 2.3.3, 2.4.1, 4.1, 4.2, 4.3, 4.4 цього Договору, термінів повернення кредиту, передбачених Графіком погашення (Додаток №1 до Договору), а також п.п. 1.2, 2.2.3, 2.3.2, 2.3.3 цього Договору, винагороди, передбаченого п.п. 4.5, 4.6 Позичальник сплачує Банку за кожен випадок порушення: пеню у розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більш подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня. Сплата пені здійснюється в гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату щоденного нарахування. На 1-9 днів - у розмірі 5% від суми своєчасно непогашеної частини отриманого кредиту за кожен день прострочення. На 10 і більше днів - у розмірі 10% від суми своєчасно непогашеної частини отриманого кредиту за кожен день прострочення» (а.с. 14).
Дана Додаткова угода набуває чинності з моменту її підписання Сторонами, складена у двох справжніх екземплярах, що мають однакову юридичну силу.
Як зазначив представник позивача в судовому засіданні, в лютому 2012 року його довірителю стало відомо про укладення між Банком та ОСОБА_3 . Додаткової угоди № 1 від 25 червня 2008 року та відповідно про збільшення розміру відповідальності його, як поручителя, при розгляді Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська цивільної справи за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором (ухвала про відкриття провадження по справі від 29 лютого 2012 року).
Доказів вручення чи повідомлення позивача про укладення між відповідачами особою Додаткової угоди № 1 від 25 червня 2008 року в матеріалах цивільної справи не міститься.
Правовідносини, які виникли між сторонами, окрім положень вказаного вище кредитного договору, врегульовані нормами Цивільного кодексу України.
Так, відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.
Відповідно до ст.ст. 1054, 1055 ЦК України, за кредитним договором, який укладається в письмовій формі, банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов'язана надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі і на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов'язаний повернути кредит і сплатити відсотки.
Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 615 ЦК України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.
Відповідно до ст. 546 ЦК України зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Згідно ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Статтею 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.
Відповідно до ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем. Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Отже, згідно п. 1 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 27 вересня 2012 року № 10-1393/0/4-12, за положеннями частини першої статті 559 ЦК України припинення поруки в разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, унаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується. У цьому разі звернення до суду з позовом про визнання договору поруки припиненим не є необхідним, проте такі вимоги підлягають розгляду судом у разі наявності відповідного спору. Виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін (статті 3, 12 - 15, 20 ЦК України, статті 3 - 5, 11, 15, 31 ЦПК України) можна зробити висновок про те, що у разі невизнання кредитором права поручителя на припинення зобов'язання за договором поруки, передбаченого частиною першою статті 559 ЦК України, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України (про визнання договору поруки припиненим, про визнання поруки такою, що припинена).
Відповідно до п. 22 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30 березня 2012 року, відповідно до частини першої статті 559 ЦК припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання. Якщо в договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені, а з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК порука припиняється у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. У цьому випадку поручитель має право на пред'явлення позову про визнання договору поруки припиненим.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Статтею 58 ЦПК України закріплено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
З огляду на викладене, відповідачем не було надано суду достатніх та неспростовних доказів того, що позивач був повідомлений належним чином та письмово погодився з підвищенням його відповідальності за Додатковою угодою № 1, як поручителя за виконання основним боржником зобов'язань за укладеним Кредитним договором.
Судом встановлено, що з Договору поруки вбачається, що поручитель ознайомлений з умовами Кредитного договору № 310 М від 25 червня 2008 року. Проте будь-яких посилань на укладену пізніше Додаткову угоду № 1 до вказаного Кредитного договору, якою було підвищено розмір відповідальності поручителя, оскаржуваний Договір поруки не містить.
Судом були досліджені надані відповідачем договори застави автотранспорту № 310 MZA1 та № 310 MZA2 від 25 червня 2013 року, укладені між Банком та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , з яких вбачається підвищення ставки відповідальності сторони Боржника за неналежне виконання умов за основним Кредитним договором, проте дані договори застави є окремими зобов'язаннями сторін, встановлюють їх окремий статус як заставодателів, з іншим предметом зобов'язання, іншими права та обов'язками, а також іншими межами та способами відповідальності (зокрема, звернення стягнення на предмет застави тощо).
У зв'язку з чим та керуючись п. 22 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» згідно якої обсяг зобов'язання поручителя в изначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель, суд не вважає, що укладений договір застави автотранспорту між Банком та Позивачем (як застоводателем) є належний доказом обізнаності останнього, як поручителя по окремо укладеному договору поруки, який є предметом розгляду по даній справі.
Крім того, суд критично ставиться до тверджень відповідача з приводу того, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом було пропущено строк позовної давності у три роки, з огляду на те, що відповідно до п. 11 Договору поруки Сторони дійшли згоди, що строк (позовна давність), в межах якого вони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу, встановлюється протягом 5 років та доказів обізнаності позивача з Додатковою угодою № 1 станом на час її укладення сторонами в матеріалах справи не містяться. Тому суд дійшов висновку про те, що позивачем строк позовної давності не пропущено.
Аналізуючи встановлені фактичні обставини в контексті наведених вище норм діючого законодавства, враховуючи, недоведеність відповідачем факту належного повідомлення та отримання письмової згоди позивача, як поручителя за укладеним Договором поруки № 310 МР від 25 червня 2008 року на підвищення розміру відповідальності останнього як солідарного з ОСОБА_3 боржника, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд на підставі ст. 88 ЦПК України, враховуючи результат вирішення справи, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача, понесені останнім при зверненні до суду судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 114,70 гривень, сплата якого підтверджується відповідною квитанцією № 26 від 18 вересня 2013 року.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 15 - 16, 258, 261, 263, 533, 546, 547, 554, 559, 629, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст. 10, 11, 31, 57, 60, 88, 128, 209, 212-215 ЦПК України, суд-
Позовні вимоги ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», ОСОБА_3 про визнання договору поруки припиненим, - задовольнити в повному обсязі.
Визнати договір поруки, укладений між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк» від 25 червня 2008 року № 310 МР, - припиненим.
Судові витрати покласти на відповідача, стягнувши з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 114,70 гривень.
Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 10 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.
Суддя: А.В. Брага