Справа № 503/2613/24
Провадження № 2/503/269/25
16 квітня 2025 року Кодимський районний суд Одеської області у складі:
головуючого - судді Сердюка Б.С.,
за участю секретаря судового засідання Клемпуш Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кодима цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кодимської міської ради Подільського району Одеської області та ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно,
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Кодимської міської ради Подільського району Одеської області та ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно. В позові зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , після смерті якої залишилась спадщина, до складу якої увійшло наступне майно: житловий будинок АДРЕСА_1 , земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Кодимської міської ради Подільського району Одеської області за межами села Будеї, площею 1,68 га та недоотримана пенсія в розмірі 1793,17 грн. Позивачка являється спадкоємцем після померлої та прийняла спадщину, проте нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність оригіналів правовстановлюючих документів на спадкове майно. У зв'язку з цим позивач не може захистити своє порушене право в позасудовому порядку.
В судове засідання позивач не з'явилася, в матеріалах справи міститься її заява про підтримання позовних вимог та розгляд справи без її участі.
Представник Кодимської міської ради Подільського району Одеської області в судове засідання не з'явився, надавши до суду письмове клопотання про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги визнає.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, надав заяву про визнання позовних вимог та розгляд справи без його участі.
Оскільки всі учасники справи в судове засідання не з'явились, враховуючи положення ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
З матеріалів справи встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 09.10.2018 року Кодимським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області.
За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 3 ст. 1222, ч.1 ст. 1220, ч. 1 ст. 1270 ЦК України).
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ч. 1 ст. 1268 ЦК України).
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини ( ч. 1 ст. 1269 ЦК України).
У відповідності до положень ч. 1 ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Судом встановлено, що 14.07.2015 року ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений секретарем Будеївської сільської ради Кодимського району Одеської області, зареєстрований в реєстрі за №10, яким заповіла ОСОБА_4 житловий будинок з господарськими будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Крім того, позивачка є спадкоємцем за законом четвертої черги, що підтверджується рішенням Кодимського районного суду Одеської області від 13.11.2019 року у справі №503/1152/19.
Зі змісту листа державного нотаріуса Кодимської державної нотаріальної контори Налдіної М.М. №680/02-14 від 16.12.2024 року встановлено, що ОСОБА_1 подала до нотаріальної контори заяву про прийняття нею спадщини та заведена спадкова справа №368/2018, що свідчить про прийняття нею спадщини після смерті ОСОБА_3 у встановленому законом порядку.
Відповідно до ст.1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
В абзаці 2 пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року №7 зазначено, що за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.
Судом встановлено, що державним нотаріусом Кодимської державної нотаріальної контори відмовлено позивачці у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів на спадкове майно (лист №632/02-14 від 26.11.2024 року). При цьому, в змісті позовної заяви позивачем зазначено, що правовстановлюючі документи на спадкове майно були втрачені.
Відповідно до абз.3 п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Водночас, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 22.09.2021 року, у справі №227/3750/19, вказав, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа має право звернутися до суду за правилами позовного провадження. При цьому, належним способом захисту прав спадкоємця є визнання за ним права власності на спадкове майно в судовому порядку, оскільки існують перешкоди для оформлення спадщини в нотаріальному порядку.
Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України та п. 3.14 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджених Наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 із наступними змінами та доповненнями, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, прийняття і відмова від прийняття спадщини може мати місце щодо всього спадкового майна.
Відповідно до п. 37 Постанови № 5 Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» з урахуванням положень ч.1 ст. 15 та ст. 392 ЦК України власник майна має право пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.
Відповідно до п. 3 Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ про спадкування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16 травня 2013 оскільки спір про визнання права власності на нерухоме майно - є спором про спадкування, належним відповідачем у зазначених спорах є спадкоємці, які прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності відповідна територіальна громада.
Враховуючи, що позивачці відмовлено нотаріусом у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, то відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» її вимога про визнання права власності на спадкове майно підлягає судовому розгляду.
Відповідно до положень ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, тобто і в порядку спадкування, а тому, суд приходить до висновку, що позов в частині визнання в порядку спадкування права власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Кодимської міської ради Подільського району Одеської області за межами села Будеї, площею 1,68 га, яка належала ОСОБА_3 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 , підлягає задоволенню.
Що стосується вимоги про визнання в порядку спадкування права власності на житловий будинок з господарськими будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , суд зазначає наступне.
Із матеріалів справи, зокрема виписки з погосподарської книги Будеївської сільської ради №5 за 1991-1995 рр., встановлено, що головою домогосподарства АДРЕСА_1 є ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Дружиною голови домогосподарства є ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Рік побудови будинку - 1966.
Перебування ОСОБА_5 в шлюбі із ОСОБА_6 підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого 07.02.1951 року.
Згідно рішення виконкому Балтської районної ради депутатів та свідоцтва на забудову садиби в сільських населених пунктах Української РСР ОСОБА_5 в 1963 році відведено земельну ділянку під будівництво житлового будинку згідно плану.
Тож спірний будинок перебував у спільній сумісній власності подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 04.03.2008 року виконавчим комітетом Будеївської сільської ради Кодимського району Одеської області.
Із копії спадкової справи №744/08, заведеної до майна померлого ОСОБА_5 встановлено, що після його смерті спадщину прийняв син ОСОБА_2 . Із довідки виконавчого комітету Кодимської міської ради №196 від 04.03.2024 року встановлено, що ОСОБА_5 до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 проживав разом із дружиною ОСОБА_3 . Отже, ОСОБА_2 за фактом спільного проживання також прийняла спадщину після смерті ОСОБА_5 .
Відповідно до норм ч.5 ст.1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними (ст. 1278 ЦК України).
Оскільки будинок АДРЕСА_1 перебував у спільній сумісній власності ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , то до складу спадкового майна ОСОБА_5 увійшла частина будинку. Відповідно, сину та дружині ОСОБА_5 належить до спадкування по частині спірного будинку.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про можливість часткового задоволення позову в цій частині та визнання за ОСОБА_1 права власності на частини спірного будинку, яка складається із належної ОСОБА_3 частини та частини будинку, яку ОСОБА_3 успадкувала після смерті ОСОБА_5 .
Щодо позовної вимоги про визнання права власності на недоотриману ОСОБА_3 пенсію суд зазначає наступне.
Суми пенсії, які не були одержані спадкодавцем за життя, входять до складу спадщини за сукупності наступних умов: спадкодавець за життя мав право на їх одержання та не реалізував це право; після смерті спадкодавця відсутні члени його сім'ї (або їх неможливо встановити).
Положення частин другої, третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв'язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера. Приміром, недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім'ї за умови, якщо саме ці суб'єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини, а якщо у цей проміжок часу не звернулися, сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової якості переходить у спадщину, яку члени сім'ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати як спадщину.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 вересня 2020 року (справа № 428/6685/19), яка згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися судами при застосуванні норм права.
Оскільки до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок її смерті, то сума недоотриманої пенсії, що належала померлій за життя і залишилась недоотриманою, у зв'язку з її смертю, увійшла до складу спадщини.
Із довідки Балтського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області №174/07 від 01.11.2018 року встановлено, що у пенсіонерки ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишилась недоотримана пенсія в сумі 1793,17 грн. за жовтень 2018 року.
Відтак, позивач, прийнявши спадщину від померлої, має право на отримання усієї суми недоотриманої пенсії.
Однак, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.1, 5 ст.81 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).
Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
При цьому, за вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 2, ст. 10, ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позивачкою не надано доказів неможливості врегулювання спору в позасудовому порядку та отримання свідоцтва про право на спадщину на недоотриману ОСОБА_3 пенсію, а отже позов в цій частині задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 258, 259, 264, 265 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Кодимської міської ради Подільського району Одеської області та ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , в порядку спадкування право власності на земельну ділянку площею 1,68 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Кодимської міської ради Подільського району Одеської області за межами с. Будеї (раніше територія Будеївської сільської ради Кодимського району Одеської області), яка на підставі втраченого державного акта на право приватної власності на землю серії IІ-ОД №077798, виданого 25.02.2004 року Кодимською районною державною адміністрацією Одеської області, належала ОСОБА_3 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , в порядку спадкування право власності на частини житлового будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1 , який з урахування належної ОСОБА_5 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_4 частки, належав ОСОБА_3 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення тексту рішення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення.
Повне рішення суду складено 25 квітня 2025 року.
Суддя Б.С. Сердюк