24 квітня 2025 року
м. Черкаси
Справа № 705/6674/24
Провадження № 22-ц/821/631/25
категорія: 304020000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Василенко Л. І.,
суддів: Карпенко О. В., Новікова О. М.,
секретаря - Глущенко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - ОСОБА_3 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06 лютого 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_4 , про порушення договірних умов, у складі: головуючого судді Годік Л. С.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , про порушення договірних умов.
Свої позовні вимоги мотивував тим, що за договором дарування від 27.05.1994 ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , є співвласниками будинку за адресою АДРЕСА_1 , без поділу в натурі з правом спільної сумісної власності.
Зазначає, що правовідносини, що виникають у його виконані неврегульованих питань регламентуються нормами чинного в Україні законодавства. Їхнє майно і права спільної сумісної власності безстрокові, включають право користування і право перешкоджання їх неправомірному використанню, в тому числі і забороняти таке використання, а також інші дії, встановлені законом (ст. 369-372 ЦК України).
Але ОСОБА_2 незважаючи, що поділ майна між ними не досягнуто, подарувала його третій особі ОСОБА_3 по договору від 29.08.2017, в якому представила себе як співвласника всього житлового комплексу пл. 307 кв. м, а не окремого будинку пл. 91,6 кв. м і частину комплексу визначила особистою приватною власністю із земельною ділянкою пл. 132 кв. м, а інші недоліки приховала.
Після укладення договору фактичної передачі подарованого майна і користування не було.
Вважає, що відповідач порушила баланс їхніх рівних часток і договірних умов, а договір дарування від 29.08.2017 набув такого змісту, що виконання його є неможливим і без юридичної сили. Дії відповідача за обман і підробку протиправні (ст. 230 ЦК України).
Просить припинити дію договору дарування від 29.08.2017 на частку будинку по АДРЕСА_1 . Зобов'язати ОСОБА_2 спростувати неправдиві відомості в Договорі 2017. Зобов'язати ОСОБА_3 з моменту припинення Договору від 29.08.2017 не порушувати недоторканість житла і території будинку ОСОБА_1 і встановити заборону ОСОБА_3 на обмеження до цієї зони не менше 100 м.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06 лютого 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів щодо порушення його прав, свобод чи законних інтересів при розпорядженні ОСОБА_2 своєю часткою майна, що належить їй на підставі договору дарування від 27 травня 1994 року та земельною ділянкою.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
У лютому 2025 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить суд визнати рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06 лютого 2025 року технічним висновком, який не відноситься до судової юрисдикції, скасувати його, а подальший розгляд справи припинити.
Постановити окрему ухвалу про відповідальність Уманського міськрайонного суду за невиконання процесуальних обов'язків. Судовий збір стягнути із відповідача.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом порушені строки розгляду справи.
Зазначає, що судом порушені норми процесуального права, а позов підлягав залишенню без розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Апеляційного суду
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом ст. ст. 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною 2 ст. 16 ЦК України визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. 2 ст. 5 ЦПК України).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Звертаючись в суд з позовом, ОСОБА_1 просив суд припинити договір дарування від 29.08.2017 на частину будинку по АДРЕСА_1 .
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю, згідно ч. 1 ст. 356 ЦК України, тобто частки у майні є визначеними.
У відповідності до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.
Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно ст. 627, ч. 1 ст. 638 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ч.1 ст. 717 ЦК України за договором одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 361 ЦК України передбачено, що співвласник має право самостійно розпоряджатись своєю часткою у праві спільної часткової власності.
Згідно з ч. 2 ст. 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до ч. 1 ст. 720 ЦК України сторонами договору дарування є дарувальник і обдаровуваний, а саме: фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим і територіальна громада.
Слід зазначити, що чинним законодавством передбачено підстави припинення дії такого договору, а саме: відмова однієї зі сторін; у випадку смерті однієї із сторін до настання строку (терміну) або відкладальної обставини, встановленої договором дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому; недійсність договору.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
З матеріалів справи вбачається, що за Договором дарування від 27 травня 1994 року ОСОБА_5 подарувала, а ОСОБА_2 та ОСОБА_1 прийняли в дар кожен в рівних частках належну ОСОБА_5 1/3 частину будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться в АДРЕСА_2 (а.с. 3).
Згідно з Державним актом на право власності на земельну ділянку від 10.09.2007 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0249 га по АДРЕСА_1 , яка надана йому для обслуговування жилого будинку та спільне користування (а.с. 4).
29 серпня 2017 року ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 1/6 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться по АДРЕСА_1 , що підтверджується Договором дарування від 29.08.2017, посвідченим приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Роголь Г. І. (а.с. 5-7).
З викладеного вбачається, що ОСОБА_1 не є стороною оспорюваного договору дарування, тобто не має ні прав, ні обов'язків по даному Договору.
Ні в позовній заяві, ні в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не наводить доводів, яким саме чином порушені його права та інтереси, які саме дії відповідача містили ознаки обману та підробки, що вірно було встановлено судом першої інстанції.
Апеляційний суд враховує, що подання доказів визначено ст. 83 ЦПК України, так сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Зокрема, позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано, причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. При цьому, копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи.
Проте, звертаючись в суд з позовом, ОСОБА_1 не зазначав про неможливість отримання будь-яких доказів, не заявляв жодних клопотань про їх витребування у відповідності до вимог ст. 84 ЦПК України, яка регламентує витребування доказів.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).
За ч. ч. 1, 2, 3 ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Згідно з нормами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У ч. 1 с. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, за наявності чинного Договору дарування від 29.08.2017, за відсутності доказів існування в позивача прав чи законних інтересів, які були б порушені відповідачем, відсутні підстави для задоволення позовних вимог, зокрема у спосіб визначений позивачем.
Щодо вимоги ОСОБА_1 про стягнення судових витрат у справі колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги і колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні його апеляційної скарги і залишення без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги компенсується за рахунок держави. Докази наявності інших судових витрат, понесених сторонами, у матеріалах справи відсутні, тому відсутні підстави для їх стягнення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, підстави для скасування або зміни постановленого судом першої інстанції рішення відсутні, як і відсутні правові підстави для припинення подальшого розгляду справи про що заявлено скаржником в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Текст постанови складено 24 квітня 2025 року.
Головуючий Л. І. Василенко
Судді: О. В. Карпенко
О. М. Новіков